Многовекторная Сербия: что формирует внешнюю политику Белграда и где границы его дружбы с РФ
Зовнішня політика Республіки Сербія стає дедалі цікавішою.
Кілька останніх років країна не тільки намагається довести своє лідерство на Західних Балканах, але й знайти своє місце у глобальній геостратегічній грі.
Сербія балансує, іноді досить ризиково, між головними світовими гравцями.
Часто зовнішню політику Белграду описують як постійну боротьбу між російським та європейським векторами. Втім, цих векторів щонайменше чотири.
Їхній аналіз дозволяє простежити цікаві речі, зокрема - чому Сербія продовжує демонструвати дружбу з РФ, але насправді намагається дистанціюватися від неї.
Непозбувна Росія
Ми вже розповідали про нібито існуючу "історичну дружбу", якусь "взаємодопомогу" та взаємну "любов" Сербії та Росії.
Так, сербська влада забула (а може і не знає), що Росія підтримала міжнародні санкції проти Сербії під час війни наприкінці минулого сторіччя. Навіщо згадувати помилки "коханої", якщо вона дає таку вигідну знижку на газ (за наявними даними, ціна російського газу для Сербії - десь між $270 та $420).
Ця ціна і далі залишатиметься досить привабливою (так принаймні обіцяють у Кремлі), але за одно умовою – Белград не має приєднуватися до антиросійських санкцій.
До того ж, РФ підтримує перетворення Сербії в озброєного монстра регіону.
У 2017-2022 роках Росія продала та безкоштовно передала сербським збройним силам та жандармерії (поліція) біля сотні одиниць танків, броньованих машин, гелікоптерів, літаків (щоправда, більшість з них – вживані).
Тому міністр внутрішніх справ Александр Вулін, один з найбільших прихильників Путіна у Сербії, може дозволити собі не помічати на касці сербського жандарма нацистсько-рашистський знак "Z" (на фото він ліворуч від жандарма в касці).
Звісно, у Сербії проросійська символіка вільно продається та ліпиться всюди, де тільки можливо. Але жандарм – на службі держави, яка в ООН засудила російську агресію проти України. І устави та протоколи жандармерії не передбачають використання на обмундированії нацистських знаків.
А Вулін – не просто міністр. Він – один з найближчих до президента Вучича, і нещодавно був міністром оборони країни.
Саме Вулін розширив співпрацю генштабів Росії та Сербії, які навіть напрацювали план спільної військової операції проти Косово.
Більш того, це не просто наближена до президента людина. У Белграді навіть кажуть: що у Вучича у голові, то у Вуліна на язику…
А ще - він перший сербський політик, який у статусі міністра оборони в грудні 2020 року офіційно проголосив концепцію "сербського світу", яка стала своєрідним римейком старої ідеї "Великої Сербії".
Якщо відкинути деталі, то вона схожа з "рускім міром" - "захистимо всіх сербів, де б вони не жили". При цьому, маються на увазі тільки сусідні Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Хорватія і Північна Македонія. На більше сил не вистачить.
Якщо ж спробувати визначити, що лежить в основі московського напрямку зовнішньої політики Белграда, то сюди можна віднести фейковий міф про багатовікову дружбу двох народів, енергоносії, зброю, "сербсько-рускій мір", православну церкву.
Як тут не згадати відомого експерта в регіоні Орхана Драгаш, який зазначив, що Росія для Сербії ніколи не була ані партнером, ані захисником - Москва лише використовує Белград у своїх цілях.
Енергетична альтернатива: Анкара/Афіни/Баку
Тут головним підґрунтям співпраці виступають енергоносії. Так, безумовно присутні і інвестиції в економіку Сербії, і модернізація її армії, і розвиток туризму. Та все ж енергоносії - це, так би мовити, "недоторканий бог".
Ще за 7 років до того, як Росія почала свій газовий шантаж - у 2015 році - Белград почав замислюватися про пошук нових постачальників газу та нафти.
Всі ці роки сербські фахівці без зайвого галасу вивчали існуючі можливості і з’ясували найбільш привабливі: Азербайджан, який готовий постачати газ та зацікавлений у цьому; Афіни, які нададуть можливість купувати скраплений газ у своїх портах; Туреччина, де можна отримати паливо з Близького Сходу.
І ось нещодавно декілька представників сербської влади визнали, що вони активно шукають не тільки альтернативних Росії постачальників газу, але й готуються зовсім від нього відмовитися вже найближчим часом.
А як же "вічна дружба" та сербсько-російський світ? А ніяк – це пропаганда для населення.
А газ, як сьогодні модно казати – лише бізнес, нічого іншого. Хоча такий бізнес може стати важливим кроком для зміни друзів та "світів".
Втім, тут існує декілька проблемних аспектів.
По-перше, не можна виключати, що вартість "неросійського" газу буде дещо вищою, і це змусить вагатися в остаточному рішенні щодо відмови від російського газу;
По-друге – Сербія реекспортує російський газ до країн ЄС. Сумнівно, що вона відмовиться від придбання більш дешевого газу з Росії в обмін на більш дорогий з інших джерел. Адже це призведе до зменшення маржі та скорочення прибутків, у чому не зацікавлена влада;
По-третє, у Сербії не має бажання опинитися на периферії європейської газотранспортної системи та залежати лише від усе більш ризикових Турецького та Балканського потоків з російським газом.
Тому починається активний розвиток національних газопроводів та приєднання до європейської системи газопроводів. Охочих інвестувати у такі проєкти вже чимало. Адже Вучич наприкінці минулого року проголосив амбітну мету - дати газ у кожний будинок.
Водночас, у Белграді починають розуміти, що втрати від співробітництва з країною-ізгоєм починають перевищувати прибутки. І це вже починає впливати на співпрацю з РФ.
Китай із багатьма невідомими
Тут головна увага до проєкту "Один пояс - один шлях" - глобальної ініціативи Китаю, яка реалізується з 2013 року, а буде завершена у 2049 році, сторічну річницю проголошення КНР.
Якщо відкинути дипломатичну лексику, то цей проєкт має забезпечити експансію Китаю в різні регіони світу - не тільки торговельно-економічну, але й політичну. Сербія опинилася на шляху до Центральної і Східної Європи, що виявилося вигідним для обох країн.
Щоправда, товарообіг між Сербією та Китаєм зростає не дуже динамічно – з $1,48 млрд в 2011 році до $3,6 млрд в 2021 році.
Але Сербія розглядає КНР як державу, яка дає змогу диверсифікувати джерела придбання зброї та інвестицій, а також покращити транспортну інфраструктуру.
Завдяки Китаю у Белграда з’явилася можливість зменшити залежність від Росії та безболісно відмовлятися від російських пропозицій.
Наприклад, кілька років тому Белград вирішив придбати для армії БПЛА та звернувся в першу чергу до "старого приятеля" - Москви. Але врешті купив їх у далекому Китаї, оскільти китайські - сучасніші, дешевші і пропонувалися на вигідніших умовах.
Безумовно, самими лише безпілотниками справа не обмежилася і китайська зброя (як, до речі, і з держав ЄС) у все більшій кількості почала заходити до Сербії. Нічого особистого – тільки бізнес.
Значну політико-пропагандистську перемогу отримав Китай, який першим забезпечив постачання до Сербії вакцин проти Covid-19 та спрямував до Сербії групу лікарів. Тоді Вучич заявляв, що саме Китай врятував Сербію від хвороби - і це в ситуації, коли обсяги вакцин із західноєвропейських країн були значно більшими, а Москва навіть організувала у Сербії виробництво свого "Супутника".
Показовий момент - майже нічого не відомо про китайські кредити: скільки їх, який розмір, вартість, умови надання. Можна тільки припустити, що частина просто витрачається з метою забезпечення соціально-економічної стабільності.
Як приклад можна навести нещодавнє придбання Китаєм двох підприємств – металургійного комбінату у Смедерево (хоча друзі з РФ так бажали його купити!) та мідного рудника Бор.
Працівники цих підприємств тривалий час не отримували заробітну платню і напруга все більш зростала. Тож купівля обох китайськими бізнесменами дала можливість вирішити багато соціальних питань.
Але придбання китайцями сербських підприємств породжує іншу проблему - після зміни власника вони стають закритими територіями, до яких практично безконтрольно завозять китайських та в’єтнамських працівників, і сербська влада не знає, чи вони там за власним вибором і працюють за контрактами, чи насправді це в'язні.
Подібних прикладів формування Китаєм своєрідного економічного плацдарму (вже з елементами виробництва) у Сербії чимало.
Зростаюча залежність дозволяє Китаю вільно почувати себе у Сербії. Доходить до того, що президент Вучич здійснив небачений дипломатичний крок – особисто зустрічав в аеропорту нового посла КНР до офіційного вручення вірчих грамот.
ЄС: інтеграція без любові
Сербський президент мріє привести країну у Євросоюз, і на цьому шляху вже зроблено чимало.
З 2012 року Сербія має статус країни-кандидата на членство і веде переговори за 22 з 35 глав Acquis Communautairе (адаптації внутрішнього законодавства до норм права ЄС).
Значним досягненням стало відкриття переговорив одразу по 4 главах.
Ще нещодавно у Сербії та ЄС були переконані, що країна може стати повноправним членом у 2025 році - та зараз ця впевненість зникла, оскільки з’являються ознаки відкату та призупинення необхідних реформ.
Змінилася й риторика сербських політиків: на адресу ЄС лунають звинувачення у тому, що від Белграда буцімто вимагають неможливого - приєднатися до антиросійських санкцій та відновити переговори з Косово.
Під час візиту канцлера Німеччини Олафа Шольца до Сербії у червні цього року Вучич чекав на зустріч з тривогою - і мав рацію. Під час "гострої розмови" він у досить некоректній формі відкинув згадані вимоги, тоді як Шольц наголошував, що це обов'язкові умови для членства у ЄС.
Та Вучич заявив, що у Белграда "інша точка зору та особливі відносини з Росією".
Як завжди, далі за всіх пішов Вулін, заявивши в одному з інтерв’ю, що країна може відмовитися від членства у ЄС і зблизитися з Росією.
Інакше як шантажем та спекуляціями подібні заяви назвати не можна.
Вучич, з одного боку, хоче і далі отримувати поки що дешевий російський газ, а з іншого - мати доступ до європейських коштів.
Така безпринципна політика багатьох дратує. У Європарламенті навіть пролунала пропозиція "заморозити" переговори з Сербією, якщо вона не змінить проросійську позицію та не відновить переговори з Косово.
А керівники Єврокомісії зауважили, що Вучич і надалі може втілювати в життя путінську модель, але має визначитися з напрямком розвитку країни та припинити вдавати, що він рухається до членства в ЄС.
****
Тож якою насправді є зовнішня політика Сербії?
Схоже, що проросійські заяви президента Вучича вмотивовані його бажанням зберегти "дешевий газ" та ще якийсь час не приєднуватись до санкцій проти РФ, що дасть змогу запобігти дестабілізації в країні та боротися за статус регіонального лідера.
Збереження євроінтеграційного курсу Сербії підтверджує зацікавленість Вучича у таких проєктах як "Малий Шенген", "Відкриті Балкани", формування регіональних митного, економічного, транспортного ринків, які не тільки посилюють регіональне співробітництво, але і сприяють подальшій євроінтеграції всього регіону.
Не можна також не звернути увагу на його обіцянк напередодні червневого саміту ЄС - про те, що восени заявляться деякі рішення щодо активізації євроінтеграції.
Більш того, розвиток сербської економки значною мірою залежить від торговельно-економічних зв’язків та інвестицій з держав-членів ЄС. і значно менше - від Росії.
Обсяг торгівлі між Сербією та Євросоюзом у 2021 році склав 59,3 млрд євро, що на 29,8% більше показників 2020 року. А з Росією обсяги дорівнюють 2,8 млрд євро – зростання становить лише 13,1%.
Росія займає п’яте-шосте місця серед торговельних партнерів Сербії - після Німеччини, Італії, Боснії, Румунії та Угорщини.
За десять останніх років обсяги інвестицій Євросоюзу в сербську економіку склали 3,4 млрд євро, КНР – 1,6 млрд, Росії – 1,4 млрд.
ЄС та окремі його держави-члени інвестують в розбудову та модернізацію транспортної інфраструктури, промисловості (зокрема – автомобільної), розвиток комунальних служб, освіти, управління, створення сучасних технологій тощо. Шляхом створення нових підприємств забезпечується зайнятість населення та соціальна стабільність.
Наприклад, у німецьких компаніях в Сербії чисельність працівників за майже 10 років збільшилися з приблизно 15 тисяч до 80 тисяч, з перспективою залучити до 100 тисяч.
Свого часу, один мій знайомий чорногорський високопосадовець так охарактеризував зовнішню політику північного сусіда: "бути господарями на Західних Балканах та дружити з великими світовими гравцями, нікому нічого не обіцяючи".
Проте можливостей для такої політики у Белграда залишається все менше.
Автор: Володимир Цибульник,
кандидат історичних наук, тимчасовий повірений у справах України в Боснії і Герцеговині (2018 рік)