"…прошу вместо названия "Союз Советских Социалистических Республик" использовать наименование "Российская Федерация"

Цієї фрази у юридично нікчемному листі за підписом президента РФ Бориса Єльцина виявилося достатньо, щоби наляканий ядерною зброєю Захід допустив російських самозванців у крісло СРСР в Раді Безпеки ООН.

Про те, що Росія нині обіймає це місце протизаконно, всупереч статуту ООН, "Європейська правда" вже розповідала - дивіться інтерв’ю українського постпреда Сергія Кислиці. 

Цей текст доводить із документами, що росіяни не мали підстав на цей крок, а також пояснює, як Москві вдалося провернути цю аферу на очах у всього світу. 

Радянський Союз ліквідували, а не перетворили на РФ 

Росія наполягає, що вона - правонаступниця СРСР, але це неправда, що підтверджується документами. 

натисніть для збільшення

Так само і Радянський Союз в жодному разі не був правонаступником Російської імперії, а натомість був створений після її розвалу. 

СРСР був заснований у 1922 році конкретними чотирма країнами: Україною (УРСР), Росією (РРФСР), Білоруссю (БРСР), та Закавсказькою республікою (ЗСФРР).

Згідно з договором про заснування СРСР, Україна, Росія та Білорусь були рівнозначними та рівноправними країнами-співзасновницями. 

Про це згадали у 1991 році, коли час існування Союзу завершився. 8 грудня очільники країн-засновниць СРСР (окрім ліквідованої раніше ЗСФРР) підписали Біловезьку угоду, яка починається з преамбули "СРСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування".

натисніть для збільшення

У цьому легко переконатися - доступні текст та фотокопії цієї угоди.

26 грудня того ж 1991 року Рада Республік Верховної Ради СРСР офіційно закріпила положення Угоди: ухвалила відповідну Декларацію, де констатувала "що зі створенням Співдружності Незалежних Держав Союз РСР як держава і суб'єкт міжнародного права припиняє своє існування".

Ці документи не містили жодних положень, які б давали право Росії ототожнювати себе з СРСР.

Єдиний документ щодо розподілу спадщини Союзу - "Договір про правонаступництво", був укладений між союзними республіками 4 грудня 1991 року і стосувався виключно розподілу зовнішнього державного боргу та активів СРСР (до речі, Росія його не виконала і привласнила собі все радянське майно, хоча Україна мала отримати 16,37%).

Важливо розуміти, що існував альтернативний шлях, без ліквідації Союзу.  72-га стаття Конституції СРСР гарантувала кожній республіці право вийти із Союзу (як у 90-му з нього вийшли держави Балтії). У цьому разі Радянський союз юридично зберігав своє існування і міг би просто скоротитися до меж Росії - але цим механізмом не скористались. Натомість у Біловезькій пущі країни-учасниці Союзу домовилися ліквідувати його. 

Таким чином, можна достеменно констатувати, що Росія і СРСР є різними державами, котрі у певний відрізок історії навіть існували паралельно, а СРСР був ліквідований без будь-яких "спадкоємців" свого міжнародного статусу.

Як це відбувалося з іншими державами?

В ООН не передбачена можливість передачі або правонаступництва будь-якою державою членства в цій міжнародній структурі. Є процедура припинення та набуття членства, яку вдалося оминути лише Росії. Найбільш наочно це ілюструють приклади інших держав.

Чехословаччина

Приклад Чехословаччини дуже показовий та відображає законний шлях, яким мала піти Росія після ліквідації СРСР.

10 грудня 1992 року постпред Чехословаччини при ООН проінформував Генерального секретаря ООН про те, що ця держава, що була членом ООН з 1945 року, припиняє своє існування з 31 грудня 1992 року, а Республіка Чехія та Республіка Словаччина подають заяви про прийом до ООН вже як незалежні правонаступниці. 

Згодом Рада Безпеки рекомендувала Генасамблеї прийняти їх до членів організації, а вже 19 січня 1993 року Чеська Республіка та Словаччина стали членами організації.

Югославія

Інший приклад - Соціалістична Федеративна Республіка Югославія (СФРЮ), яка була однією з держав-засновниць ООН, як і СРСР та Україна. 

У 1992 році, після розформування Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії на Боснію та Герцеговину, Словенію, Республіку Хорватію та Союзну Республіку Югославію, кожна з цих країн пройшла процедуру прийняття до ООН.

Новоутворена Союзна Республіка Югославія хотіла оголосити себе правонаступницею СФРЮ, бажаючи відтворити шлях Росії, але їй у цьому відмовили. Лише за 8 років, 1 листопада 2000 року, вона стала членом ООН за стандартною процедурою.

Китай

Навіть в історії Ради Безпеки ООН був прецедент, коли постійний член Ради змінив свій державний устрій та розколовся на різні центри влади. 

Однією із засновниць ООН і членом Радбезу була Китайська республіка. Однак у 1949 році у Пекіні було оголошено про створення Китайської Народної Республіки, яка відтоді почала доводити, що вона власне і є тим Китаєм, що згаданий у статутних документах ООН, а розташована на Тайвані держава з назвою "Китайська республіка" ним не є.

Проте для підтвердження правонаступництва знадобилося понад двадцять років і зрештою довелося ухвалювати спеціальну резолюції Генеральної Асамблеї про "Відновлення законних прав КНР в ООН". Саме після цього, відомий нам зараз Китай зайняв місце "попереднього" Китаю в Раді Безпеки ООН.

Але Росія оминула усі процедури.

Три кроки російського шахрайства

Щоби створити видимість того, що Росія є правонаступницею СРСР, їй довелося втілити покрокову шахрайську схему.

Крок 1. Постановочне рішення країн СНД

Вже після Біловезького рішення керівники новоутвореної "Співдружності Незалежних Держав" провели зустріч в Алма-Аті.

У рішенні від 21 грудня 1991 року 10 високопосадовців з ексрадянських держав, серед іншого, зазначили що "підтримують Росію в тому, щоб вона продовжила членство СРСР в ООН, включно із постійним членством в Раді Безпеки та інших міжнародних організаціях". 

Від України його підписав Леонід Кравчук.

Але з юридичної точки зору подібне рішення є нікчемним.

По-перше, країни-члени СНД вже не мали жодного стосунку до раніше ліквідованого СРСР, щоб ухвалювати рішення від його імені про правонаступництво. 

А по-друге, згідно зі Статутом ООН, ухвалення рішення про підтвердження членства належить виключно до повноважень Генасамблеї організації. Навіть якби СРСР сам цього хотів - це не його право. Підтверджено прикладами Сербії та Китаю.

Тобто Алмаатинська декларація фактично могла лише засвідчити готовність лідерів країн-підписантів підтримати рішення про передачу Росії місця СРСР в ООН та у Раді Безпеки на майбутньому голосуванні Генеральної асамблеї. 

Крок 2. Лист Єльцина генсеку ООН

Алмаатинське рішення стало основою для наступного протиправного кроку.

натисніть для збільшення

24 грудня 1991 року президент РФ Єльцин направив на ім’я Генерального секретаря ООН лист.

У цьому документі він попросив "замість назви СРСР використовувати в ООН назву Російська Федерація", аргументуючи це рішенням країн СНД в Алма-Аті. 

По суті, Єльцин попросив генсека ООН замінити в ООН і Радбезі одну країну на іншу без рішення Генасамблеї.

В обхід процедур та з порушенням Статуту ООН.

Крок 3. Мовчання Радбезу і свавілля секретаріату ООН

Генеральний секретар ООН не проігнорував лист Бориса Єльцина, і попросив головуючого у Раді Безпеки проінформувати всіх членів про його зміст.

А головуючим у Радбезі у цей час був… посол СРСР Юлій Воронцов! Про те, як він це пропонував, детально розповідав український постпред Сергій Кислиця.

Через декілька днів, на підставі відсутності заперечень (будь-яких відповідей) від членів Радбезу, секретаріат ООН замінив назву "СРСР" на табличках і майбутніх документах на "Росію". Всупереч статті 23 Статуту ООН, де саме СРСР вказаний як країна-постійний член Ради Безпеки. Попри те, що  повноваження РФ підкріплені лише сканом листа Бориса Єльцина від 24 грудня 1991 року.

Генеральний Секретар ООН і правовий департамент організації знали, що подібні заміни можуть вважатись протиправними, тому намагались убезпечити себе різноманітними консультаціями. Так, у спогадах вже згаданого Юлія Воронцова йдеться, що були країни ООН, які протестували проти можливості такої заміни, і наполягали на голосуванні Генасамблеї щодо вступу РФ до ООН як нового члена, а також говорили про неможливість передачі РФ місця в Радбезі, адже в статуті ООН чітко прописано членство іншої держави - СРСР.

Стверджується, що голова Генасамблеї нібито запросив думку Міжнародного суду на предмет того, чи може Генасамблея передати місце Радянського Союзу Росії, зі слів дипломата, судді відповіли голові у приватній розмові: "Як ви вирішите в ООН, так і буде". Але ж очевидно, що малося на увазі не персональне рішення керівників, а офіційна процедура, що як мінімум потребує голосування. А її не відбулося.

Основою трюку з "заміною табличок" в обхід Статуту ООН стала юридична конструкція "продовжувача", або так званого "континуїтету", яку, зі слів російського дипломата РФ, підказали американські урядові юристи. Ця конструкція передбачала єдність міжнародних зобовʼязань, активів і території Росії з колишнім СРСР.

Однак юридичних підстав для цього шляху не було, тому російська влада "ліпила" образ "продовжувача" з власних заяв і угод вже постфактум, для легалізації афери з ООН. Так, лише 13 січня 1992 року МЗС Росії спрямувало лист до дипломатичних представництв, акредитованих у Москві, про те, що РФ продовжує виконання зобов'язань за укладеними раніше двосторонніми та багатосторонніми договорами СРСР. І лише у 1993 Росія заявила, що бере на себе усі борги СРСР в обмін на відмову колишніх республік від претензій на активи - попри те, що з боку України, наприклад, такої офіційної відмови не було. 

Більше того, у самій РФ досі не ухвалено жодного закону щодо переходу прав і обов'язків від СРСР до Російської Федерації.

Підсумовуючи: на момент "заміни табличок в ООН" не існувало жодних, навіть опосередкованих натяків на континуїтет, окрім листа Єльцина до генсека, де бездоказово стверджується про продовження Росією прав і обовʼязків СРСР. А подальші спроби РФ документарно оформити "продовження" так і не були завершені.

Вистава з легітимації російського шахрайства 

Утім, спроби Росії не були би успішними без четвертого кроку - визнання "нормальності" з боку інших гравців, передусім постійних членів Радбезу, які таким чином легітимізували шахрайські дії Москви. 

З 31 грудня 1991 року усі члени РБ ООН почали звертатися до РФ як до постійного члена. Хоча вони чудово розуміли, що відбулося.

Так, 31 січня 1992 року на саміті Ради Безпеки головуючий на тому засіданні британський прем’єр Джон Мейджор привітав Росію саме із набуттям членства,а не зі зміною назви країни: "Рада хотіла би, щоб я привітав Росію як постійного члена нашої Ради. Від щирого серця вітаємо вас". 

Отже, на певний період історії Росії вдалося заволодіти кріслом СРСР в ООН за мовчазної згоди і навіть сприяння інших членів організації.

Але настав час нагадати Росії і світу, що міжнародне правосуддя не швидке, але невідворотне. Тож настав час відновити законність і справедливість в стінах ООН, і одночасно запустити необхідне оновлення паралізованої сьогодні Організації Обʼєднаних Націй. 

План дій для справедливості

За 31 рік відтоді жодна держава не порушувала питання відсутності правових підстав у Росії на членство в ООН, що дає Москві підстави апелювати до так званого принципу "естопель" у міжнародному праві, який означає неприйняття тверджень сторони, які перекреслюють раніше нею сказане чи вчинене. Тобто РФ вимагатиме не приймати заперечення її членства після тридцяти одного року того, як інші держави ООН погоджувалися з її присутністю за столом РБ ООН.

Проте принцип добросовісності, з якого випливає принцип "естопель", не сумісний з діями Росії. 

Процитуємо виступ українського постпреда Сергія Кислиці  у грудні 2021 року: "Російська Федерація протягом 30 років утримувала свої війська на чужих територіях, згодом окупувала їх, намагаючись незаконно анексувати, здійснювала військову агресію, збивала цивільні літаки, чинила грубі порушення прав людини на окупованих територіях, вбивала тисячі іноземних військових та цивільних осіб, вела війни проти народу в Чечні та у сусідніх країнах… Але всі ці довгі та криваві десятиліття Росія так і не наважилася узаконити свою присутність у Раді Безпеки".

Більше того, Росія зловживає своїм правом вето для блокування резолюцій Ради Безпеки, які стосувались її ж власної збройної агресії, фактично паралізуючи безпекову функцію ООН.

Росія діє недобросовісно і не може посилатися на добросовісність, тому принцип "естопель" не може бути задіяний.

Що стосується легітимності рішень ООН, ухвалених  за участі Росії протягом цих років, то втрата РФ членства в Радбезі і навіть в самій ООН не несе жодних ризиків, так само, як і заміна одного (тайваньського) Китаю в Раді Безпеки ООН на інший (пекінський) після 20 років спірного членства не спричинила жодного перегляду колегіальних рішень за його участі.

Але як позбавити Росію крісла в ООН, яке вона займає незаконно?

Україна може запропонувати міжнародному товариству наступний алгоритм дій:

(1) Направити офіційні звернення МЗС України та країн-партнерів до секретаріату ООН щодо надання офіційного юридичного обґрунтування і пакету документів, які підтверджують правомірність передачі повноважень від делегації СРСР до делегації РФ в ООН і Раді Безпеки у грудні 1991 року. 

(2) Поставити на голосування Генасамблеї ООН проєкт резолюції про перевірку повноважень делегації РФ через юридичну експертизу документів, які стали підставою надання РФ "статусу продовжувача" СРСР в ООН. 

(3) Спровокувати міжнародний розголос та  запустити масштабні інформаційні кампанії, які мають висвітлити у всьому світі проблему незаконного членства Росії в ООН та постійного членства у Раді Безпеки.

ООН повинна усвідомити - непокаране зло повертається.

До слова, петиція на сайті change.org з вимогою зобов'язати Росію пройти процедуру визнання нової держави ООН вже зібрала понад 50 000 підписів

Автор: Олексій Жмеренецький

народний депутат України,

cпівголова міжфракційного депутатського об‘єднання "Стратегічний форсайт України"