Ви можете не знати імені Наталії Панченко, але немає жодного шансу, що ви не чули ані про ініціативи, які вона втілила або ж у яких вона грала провідну роль, ані про результати втілення цих ініціатив.

Адже чимало з цих акцій набули розголосу далеко за межами Варшави та Польщі та навіть змінили політику ЄС: змусили Євросоюз запровадити ембарго для російських та білоруських вантажних перевізників.

Не дивно, що наприкінці червня, коли польський журнал Wprost визначав номінантів премії "Людина року" (яка у Польщі є справді престижною), то визнав Наталію, лідерку об’єднання "Євромайдан-Варшава", "активистом року" в Польщі.

Про те, як невеличкій організації вдається досягати такого успіху, "Європейська правда" поговорила з Наталією Панченко у Варшаві. Ця розмова така яскрава, що її варто подивитися у відеоверсії.

Утім, якщо ви не маєте можливості дивитися відео, ми підготували також його короткий текстовий виклад.

Далі – фрагменти розповіді Панченко від першої особи.

Про те, як українка стала "людиною року" в Польщі

Я не знаю, хто мене туди номінував. Я просто отримала е-мейл: "Доброго дня! Вас номіновано на нагороду в номінації "Активістка року". Потім мені зателефонували і запитали: "Чи будете ви на врученні?".

Я підтвердила участь, але, зізнаюся, не вірила, що можу виграти.

Для мене особисто ця нагорода означає, що польське суспільство помітило старання тисяч, а може навіть і десятків або сотень тисяч волонтерів по всій Польщі, які роблять все, щоби допомогти Україні виграти у цій війні.

Кадр трансляції нагородження

Це також означає, що нашу роботу помітили, на щось звернули увагу. Що ми для польського суспільства важливі.

Що саме змусило зупинитися на мені – я напевно не знаю. Але найчастіше журналісти у Польщі питають мене, звичайно ж, про блокаду кордону.

Про те, як вимоги активістів змінюють політику ЄС

Все почалося з того, що у березні ми почали помічати на польських дорогах величезну кількість вантажівок з російськими і білоруськими номерами, яких до того ніколи не було. При цьому в інфополі у цей час усі говорили про санкції, і ніби логічно, що торгівлі мало стати менше – але ми бачили рівно протилежне.

Згодом ми з’ясували причину: після того як для РФ закрилося небо, всі вантажі з держав ЄС, де бізнес активно торгує з Росією – таких як Франція, Німеччина, Італія, Нідерланди, – перевели на вантажні автомобілі і вони почали їхати до Росії автошляхами, тобто через Польщу.

Ми тоді приїхали на кордон, щоби зрозуміти, звідки всі ці машини і що з ними робити. Поїхали ми маленькою групкою однодумців, п’ять легкових автомобілів. На кордоні побачили цю величезну чергу, поспілкувалися з водіями, які нам всі розказують, що вони без проблем їдуть в Білорусь і Росію, що війна їх не цікавить, і взагалі, це Україна "сама себе бомбить". І після цих розмов єдине, що спало на думку – це просто стати перед машиною. І або вона мене переїде, або вона не їде.

Отже, ми стали на дорозі, і фури перестали їхати.

До нас відразу під’їхала поліція, і я їм офіційно оголосила, що це спонтанне мирне зібрання, що ми оголошуємо протест і він розпочинається вже.

Так ми розпочали блокаду.

Спочатку ми стояли три доби. Це призвело до того, що черга з вантажівок сягала близько 40 кілометрів, її хвіст почав виходити на велику автотрасу міжнародного сполучення (що веде до Литви. – ЄП). І коли це вже почало загрожувати рухові на міжнародному сполученні, прикордонники та поліція приїхали з нами "торгуватися", мовляв, пропускайте хоча б по кілька машин, на годину. Ми відмовилися.

І коли поліція побачила, що домовитися не виходить, вони нашу блокаду знесли.

Річ у тім, що у польському законодавстві є норма: якщо ти проводиш спонтанне зібрання, то не маєш права перекривати рух. Ми цього справді не врахували.

На той момент наша акція вже викликала інтерес, про неї писали у Польщі, журналісти приїздили нас знімати. Тож ми терміново зібрали пресконференцію, розповіли їм, що нас розігнали, але ми не збираємося просто стояти осторонь і беремо дозвіл на безстрокову акцію, на яку це обмеження не поширюється.

Згідно із законом на такий дозвіл треба було чекати шість днів, і на сьомий ми повернулися та заблокували кордон до перемоги.

Як маленькій групі людей вдалося втримати блокаду

Сумарно наша блокада тривала майже місяць: ми почали 12 березня і закінчили 9 квітня, але ми стояли там не весь час – приїжджали і від’їжджали. Найдовший відрізок безперервного блокування був, мабуть, чотири або п’ять днів.

Під час блокади кордону, 19 березня

Але у нас була маленька таємниця, яку ми й самі не відразу зрозуміли.

Коли ми блокували кордон, фури переставали їхати. Водії стояли добу, стояли другу, потім їм нудилось і вони їхали шукати готель, лишаючи машини в черзі. У результаті коли ми від’їжджали, багатокілометрова черга все одно стояла, бо когось не було на місці, а усі за ним у черзі думали, що ніяких змін немає.

Ми зрозуміли це після того, як ми у якийсь момент вирішили блокувати польсько-німецький кордон, тобто в іншому кінці країни, і поїхали туди. Тобто на польсько-білоруському нікого з нас вже тиждень немає, але при цьому нам просто заливають соцмережі водії, їхні дружини, їхні родичі і так далі з погрозами та повідомленнями на кшталт: "Доки ви будете тримати кордон? Пустіть наших чоловіків додому!".

Це було дуже смішно. Але головне – ми зрозуміли, що це так працює. Зрозуміли, що чергувати на короні можна не постійно, бо на це у нас не було, ні людей, ні сил.

В такому режимі блокада тривала близько місяця. Завершили ми її лише після того, як затвердили та опублікували в Офіційному журналі ЄС п’ятий пакет санкцій, у якому третім пунктом була прописана наша вимога: офіційна блокада кордону для білоруського і російського транспорту.

Про те, як 9 травня російського посла обливали "кров’ю" 

Це була ініціатива нашої організації, "Євромайдан-Варшава", але вона пішла не за планом, і це – особиста заслуга російського посла.

Ви перші, кому я розповім, як це справді відбувалося.

У нас був запланований перформанс, який придумав польський митець українського походження. Ми планували, що у разі, якщо російський посол з’явиться біля пам’ятника радянським солдатам, то українці ляжуть на підлогу, накриються білим полотном і виллють на себе червону фарбу, яка буде символізувати кров.

Хоча ми вже думали, що він не приїде і готувалися робити це за його відсутності. Річ у тім, що у переддень 9 травня мерія Варшави не дала згоди на те, щоб посол покладав квіти до цього пам’ятника, а МЗС Польщі офіційно не рекомендувало йому це робити. Але там все одно були ЗМІ. Ми хотіли цією акцією показати їм, що Росія відроджує фашизм, та принесли банери на цю тему.

Так от, посол РФ все одно приїхав, почув вигуки "фашисти", і замість того, щоб зрозуміти, яким є спротив, він вирішив додатково загострити ситуацію. Отже, учасники акції, коли його побачили, пішли туди, щоб стати щитом, і тут цей посол каже до них:

 "Ой, то тут така сама інсценізація, як була нещодавно у Бучі".

Це були його останні слова, доки він ще стояв нічим не облитий.

У людей нерви не витримали і весь цей натовп просто пішов на нього. Вінок, з яким він йшов, наділи йому на голову. Фарбована рідина, якою мали обливатися активісти, полетіла на нього, на його дружину, охорону, всіх працівників, на всю ту шайку, з якою вони разом прийшли.

І це було найменше, що могло з ним статися, коли сказав таке в очі біженцям з України. А там були люди з Бучі, з Маріуполя, з Ірпеня! Тому я реально була щаслива, що у людей під рукою був лише той борщ, чи що вони для себе приготували.

Мене не раз питали: "Чому поліція не встигла зреагувати?". Я думаю, що поліція теж, по-перше, не думала, що він приїде. А по-друге, поліція бачила, що люди мирні, мирно поводяться. Все змінили його слова.

Ми також досі не знаємо, хто саме його облив, хоча я особисто переглянула купу відео, щоб це зрозуміти. Поширена думка, що це зробила Ірина Земляна, але це не так. В одному з відео вона сказала, що фарба могла потрапити на посла тоді, коли вона виливала фарбу на себе, але на відео видно, що це не так. Вона справді обливала себе фарбою неподалік від нього, але в цей самий момент десь з натовпу на нього вже летіла фарба від когось іншого.

Але після цих її слів росіяни і рашисти, які підтримують РФ, вирішили зробити з неї публічну жертву. Так ми дізналися, якою може бути російська машина погроз.

Про погрози на адресу активістів та активісток

Ми у "Євромайдан-Варшава" звикли працювати у непростих умовах. Візьмемо ту ж блокаду кордону: коли ми почали, було мінус 11; потім почалися грози і нас заливало сніго-градо-дощем.

Погрози для нас теж вже стали чимось рутинним.

Після 24 лютого було три хвилі погроз, що мене чи моїх рідних позбавлять життя. Перша хвиля – це період блокування польсько-білоруського кордону. Друга хвиля – це коли посла Росії облили червоною фарбою. І третя хвиля – це коли ми зробили видовищну акцію проти трубопроводу "Дружба" під посольством Угорщини. У моєму випадку це було десь 100-200, іноді 500 повідомлень на день. Це розтягується на кілька днів, і ти до того звикаєш.

Але такого цунамі, з яким стикнулася Ірина Земляна, ніхто з нас не бачив.

Наступного ранку після акції вона відкрила свій телеграм і лише там у неї було 7 тисяч непрочитаних повідомлень. Те саме було на е-мейлі і в усіх соцмережах.

З’ясувалося, що росіяни знайшли її контактні дані, а також адресу.

Звісно, перше, що вона зробила, це звернулася до поліції. Всі ці погрози були передані поліції. Зараз поліція займається провадженням у цій справі. Вони дуже серйозно до цього поставилися, вжили заходів безпеки. Але це відносна безпека, бо ми знаємо, що російські служби часом вдаються до методів за межею уяви. А в Росії вже відкрили щодо події з послом кримінальне провадження.

Утім, сам факт погроз для нас вже давно не є чимось особливим.

Коли ми блокували кордон, то чим більше минало часу, тим більше збитків починали нараховувати собі ці фірми, чиї автомобілі стояли на кордоні. А ті продукти, які вони везли, почали псуватися, смердіти, протікати. 

Ми розуміли, що це означає колосальні збитки, і у нас почали з’являтися проблеми.

Власники цього транспорту почали навіть замовляти проти нас "тітушок". В найстрашнішу ніч нас просто закидали світлошумовими гранатами, перекидаючи їх через поліцію.

Про допомогу поляків 

Блокада кордону – далеко не єдине, що ми робимо, є ще низка важливих справ. Це допомога для військових; це гуманітарна допомога для вимушених переселенців в Україні; це гуманітарна допомога для біженців на території Польщі; це адвокасі-кампанії та інформаційні кампанії, спрямовані на жителів Європи і США; це також маніфестації та акції, які спрямовані на те, щоб нагадувати польському суспільству і європейцям загалом про те, що відбувається в Україні.

Останнє – це більше вуличний активізм. Ми привертаємо увагу суспільства і цим здійснюємо також тиск на людей, які приймають рішення.

І дуже важливо, що ми все це робимо разом із поляками.

Дуже багато поляків присутні на всіх наших акціях, зазвичай є навіть співорганізаторами. Коли ми блокували кордон, поляки брали відпустки, а дехто навіть звільнявся з роботи, щоб стояти з нами на кордоні.

Як приклад, ініціатором акції, коли ми зносили техніку до посольства РФ, також був поляк, якого особисто я і не знала, але з’ясувала, що ми плануємо робити те саме – і ми об’єдналися.

Це була вулична акція після того, як всі дізналися, що орки обкрадають хати звичайних людей і висилають награбоване в Росію. Тоді ми вирішили принести під посольство всі ті речі, які вони так сильно люблять красти в Україні. Ми дали клич про це в інтернеті, і поляки почали звозити все, що їм не треба – пральні машини, електрочайники… Хай посол передасть це додому, якщо їм там не вистачає.

Ця акція перевищила всі наші сподівання!

Тисячі поляків протягом всього дня приїжджали з причепами і везли хто що мав. Унітази привозили, будки для псів привозили, труну привозили. Привезли купу мереживних трусів – бо ж була історія, коли в жінок крали спідню білизну і відправляли в Росію, і вона настільки пройняла людей, що ті йшли до магазину, купували труси "для посольства", іноді навіть писали: "Я привіз тобі труси. Вони нові. Забирай".

Цікаво, що зазвичай після акцій протесту комунальні служби приїжджають і протягом 12 годин забирають те, що лишилося. Але під посольством Росії вони не поспішали, і все це стояло там майже тиждень.

Я повторюся: підтримка поляків колосальна.

І це насправді відчувається не лише в активізмі і в акціях, не тільки тому, що я щодня бачу купу волонтерів-поляків чи активістів-поляків.

Я живу тут багато років. І серед моїх знайомих немає жодного та жодної, хто би не підтримав Україну тим чи іншим чином після 24 лютого. Зрештою, до сьогодні величезна кількість українських біженок живуть саме у звичайних пересічних поляків вдома, тому що вони вирішили їх забрати і їм допомогти.

Я хочу, щоб українці це розуміли і відчували так само, як відчуваємо ми тут, і щоб не переставали бути вдячними полякам за їхню справді величезну допомогу.

Розмовляв Сергій Сидоренко, 

редактор "Європейської правди", Варшава-Київ