Чи можливо на загальноєвропейському рівні заборонити видачу віз росіянам?

Попри те, що кілька країн-членів ЄС призупинили видачу короткострокових шенгенських віз для росіян ще на початку розв’язаної Росією війни, консульства інших країн Шенгену продовжують надавати дозвіл на перетин своїх кордонів.

Ситуація змінилася після того, як президент Володимир Зеленський та глава МЗС Дмитро Кулеба закликали ЄС не видавати візи росіянам, запровадивши ці обмеження як чергову хвилю санкційного пакета для країни-агресорки.

Спочатку ця пропозиція не викликала ентузіазму в Єврокомісії.

Там заявили, що готові йти далі у справі запровадження нових санкцій проти РФ, однак наголосили, що питання віз – це компетенція держав-членів.

Втім, дискусія набула нового змісту після заяви очільника МЗС Естонії Урмаса Рейнсалу про презентацію плану обмежень на туристичні поїздки до ЄС на загальноєвропейському рівні під час зустрічі з міністрами закордонних справ у Празі наприкінці серпня. Аналогічну пропозицію озвучували високопосадовці Латвії, Фінляндії, Чехії та Польщі.

Втім, залишається відкритими питання, чи можна відмовляти у наданні шенгенських віз на підставі громадянства. Та як забезпечити єдність усіх країн-членів ЄС в ініціативі з візовими обмеженнями?

Нагадати ЄС про солідарність

Євросоюз традиційно розглядав візу як інструмент безпеки, що вже на етапі клопотання відсіює тих, хто здатен завдати шкоди громадському правопорядку.

Водночас візи ніколи не були надійним фільтром для цього, адже завжди існувала можливість підробити документи та зловживати візовим дозволом.

Саме тому, маючи візу, особа не отримує гарантії перетнути кордон іншої держави, яка фактично повторно здійснює контроль особи після консульства та приймає остаточне рішення про дозвіл на в’їзд.

Інше важливе питання: до кого звертати заклики про заборону в’їзду для громадян РФ?

Право на візу та перетин кордону громадянами третіх країн є спільною справою Європейського Союзу та держав-членів ЄС. Шенгенський доробок (Schengen acquis), Шенгенський кодекс кордонів та Візовий кодекс ЄС  – всі ці ключові кодифіковані документи рівною мірою стосуються "внутрішніх" та "зовнішніх" кордонів ЄС та регулюють питання як власних громадян, так і вихідців з "третіх країн".

Водночас пряма дія кодексів має і певні обмеження, що накладаються внутрішнім (національним) законодавством кожної з держав-членів ЄС.

Саме тому так важливо діалог щодо обмеження мобільності вести з кожною окремою державою-членом ЄС, які мають більше гнучкості для прийняття рішень, аніж одразу очікувати рішення на загальному рівні Євросоюзу.

Аргументи щодо потенційних загроз, що виходять від конкретної країни та її громадян, здатні швидше почути країни-члени, в той час як інституції ЄС довго шукатимуть бюрократичну відповідь щодо балансу між безпекою та правами людьми.

Окрім цього, Шенгенський доробок не містить прямих норм для запровадження загальної заборони на перетин кордону громадянами однієї країни, незважаючи на виняткові обставини.

Відповідно до прецедентного права Суду ЄС, обмеження однієї з чотирьох фундаментальних свобод на вільне пересування осіб можливе лише за умови настання справжньої загрози.

При цьому критерії того, що може вважатись такою загрозою, все ще залишаються невизначеними.

Суд підкреслює, що посилання на національну безпеку не дає національним урядам дозволу діяти без урахування права ЄС. В той самий час ми знаємо, що в питаннях внутрішньої безпеки країни-члени мають право використовувати свої заборони та права.

Тож важливо вхопитися за таку можливість і розвивати її аж до появи конкретних рішень у прямому діалозі з країнами-членами.

Саме національні органи влади держав-членів мають можливість трактувати ці загрози, виходячи з власних оцінок ризиків.

Так, з початком пандемії ковіду країни-члени використовували своє право на тимчасове закриття внутрішніх та зовнішніх кордонів.

Чи може розв’язання РФ війни проти України вважатися достатнім ризиком для змін у візовій політиці ЄС?

Відповідь – так. Особливо беручи до уваги те, що Україна не просто межує з чотирма країнами ЄС, але є кандидатом у члени Євросоюзу та попри війну продовжує виконувати зобов’язання у сфері захисту західного кордону, реадмісії та інших безпекових завдань.

По суті, статус країни-кандидата, що є передумовою для вступу до ЄС, має спонукати країни-члени Євросоюзу сприймати загрози Україні як свої, застосовуючи принцип солідарності та взаємодопомоги.

Однак усе це потребує діалогу та обговорення вже зараз.

Чи можливе "покарання за громадянство"?

Чи здатні держави-члени та ЄС самі побачити та зрозуміти потенційну небезпеку з боку Росії та її громадян? Які докази та аргументи матимуть найбільшу силу?

Після закриття Європейським Союзом повітряного простору з Росією в лютому Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва та Польща стали ключовими коридорами, через які російські власники шенгенських віз діставались до інших пунктів призначення в ЄС.

Кая Каллас, прем’єр-міністр Естонії, про це висловилася чітко: "Поки країни Шенгену видають візи, сусіди Росії несуть тягар". Тож спільна відповідальність та принцип паритетності і довіри, що є головними стовпами Шенгенської зони, мають бути підхоплені й іншими партнерами.

Призупинення видачі віз розвантажило б кордони країн-сусідів та відклало потребу закривати шенгенські кордони зсередини.

Деякі країни, що не межують з Росією та мають бізнес-інтереси, стоятимуть перед дилемою: "безпека чи гроші від туризму"?

Таким країнам важливо нагадати про справи дипломатів-шпигунів та агентів ФСБ, що потрапляли на територію ЄС з шенгенськими візами, та деструктивні наслідки тієї діяльності, яку вони там провадили.

А також про рівень оргзлочинності та ті злочини, які росіяни чинять з мирними українцями.

Вже лунають голоси правозахисників, які намагаються довести, що громадянство не може накладати на особу відповідальність за дії влади, а Шенгенські норми не містять інструментів припинення віз за національністю чи громадянством.

Тут варто нагадати, що в’їзд до ЄС – це не право, а привілей, який набувається шляхом реформ та завоювання довіри від партнерів.

Зокрема, для того, наприклад, щоб Євросоюз відкрив кордони для українців, було впроваджено низку безпекових стандартів ЄС та виконано завдань у сфері фундаментальних прав людини. Нічого подібного з боку Росії зроблено не було.

Тож якщо ціла країна втрачає довіру, то як бути з її громадянами?

До речі, для тих громадян РФ, що не згодні з путінським режимом, завжди залишається право шукати захист та притулок в ЄС.

"Безвіз" у три кроки

Тривалий час Росія залишалася серед лідерів за отриманням шенгенських віз та з найменшим відсотком відмов. Настав час відновити справедливість.

При цьому варто бути готовими до того, що лідери ЄС не відразу погодяться на такі зміни. Тож не виключено, що добиватися заборони короткострокових віз для росіян доведеться у кілька кроків. 

Крок перший. Усі привілеї мають бути скасовані

Лише повномасштабна війна спонукала ЄС призупинити дію Угоди про спрощення оформлення віз для російських громадян, виключивши зі списку пільговиків членів офіційних делегацій, представників органів влади, власників дипломатичних паспортів та представників бізнесу.

Також візовий збір було збільшено з 35 євро до 80.

Очевидно, що ані дипломати, ані судді з високопосадовцями не отримали від таких "суворих" обмежень суттєвих втрат, зберігаючи можливість відвідувати ЄС та користуючись своїми набутими привілеями.

"Недоторканними" все ще залишаються представники інших категорій Угоди, серед яких журналісти, близькі родичі, спортсмени, водії.

Однак, залишивши візи для "гуманітарних" цілей візитів, ЄС залишив можливості для значної групи громадян РФ користуватися привілеями та потенційно зловживати ними.

Крок другий. Обмежити доступ до віз та кордону

Підтримати ініціативи держав-членів ЄС, що вже публічно заявили про готовність не лише обмежувати мобільність росіян, але й шукати підтримку й решти членів ЄС.

До речі, згідно зі статтями Шенгенського кодексу кордонів, держави-члени мають обмінюватись інформацією, консультуватися та співпрацювати заради підтримки балансу між вільним пересуванням та громадською безпекою.

Головним аргументом для держав-членів має слугувати принцип, що там, де не працює Шенгенський доробок, можуть працювати рішення країн-членів.

Крок третій. Ревізія кодексів та регуляцій з питань мобільності

Переглянути причини та заходи, які країни можуть запроваджувати у разі настання надзвичайних ситуацій.

Пандемія була репетицією, що продемонструвала слабкі сторони і неготовність країн до прийняття спільних і оперативних рішень.

Ще більше викликів постало з початком повномасштабної війни, розв’язаної в центрі Європи та поряд з кордонами Шенгенської зони, на які Україна і ЄС мають знаходити пропорційні відповіді вже зараз.

Автор: Ірина Сушко,

керівник ГО "Європа без бар’єрів"