Черногория между ЕС и "русским миром": куда политический кризис завел самую небольшую страну Балкан

Після лише близько ста днів роботи уряд Чорногорії було відправлено у відставку.

Проте важливим є не лише рекордно короткий термін діяльності кабінету Дрітана Абазовича, а те, що спроба відправити його у відставку ледь не завершилася приходом до влади просербських та проросійських сил.

А причиною відставки уряду, який в ЄС довгий час ставили у приклад, став формальний провал у сфері євроінтеграції.

Швидше за все, незабаром у країні пройдуть дострокові парламентські вибори. Однак гарантій, що це сприятиме виходу з гострої політичної кризи, немає.

Церква довела до відставки

Уряд Абазовича від самого початку вважався тимчасовим. Достатньо згадати, що він не мав більшості у парламенті, контролюючи лише 16 мандатів за необхідної кількості у 41.

Однак обставини, через які цей уряд було відправлено у відставку, стали несподіванкою для всіх.

Партія Абазовича URA входила і в попередню коаліцію, основою якої була відверто просербська та проросійська партія "Демократичний фронт". Попри те, що та коаліція формально підтримувала проєвропейський курс, його реалізація стала гальмувати.

Коли це стало помітно й неозброєним оком, Абазович, який обіймав посаду віцепрем’єра, заявив про вихід із коаліції, пояснюючи свій крок саме необхідністю повернутися до реалізації курсу на ЄС.

Нова коаліція, сформована у квітні, не мала більшості, проте могла розраховувати на голоси проєвропейської опозиції, в першу чергу – Демократичної партії соціалістів (ДПС) чинного президента Міло Джукановича.

Репутацію останнього зіпсували численні корупційні скандали, тож коаліція із ДПС була неприйнятною для URA. Однак у ДПС пішли на поступки та погодилися підтримувати новий уряд, не отримавши для себе посад.

Перші кроки нового уряду дуже позитивно сприйняли у ЄС.

Абазовичу вдалося розблокувати виконання проєвропейських реформ. Показово, що спочатку в партії URA стверджували, що виконання усіх необхідних для вступу до ЄС реформ забере час до 2025 року, але згодом стали говорити, що це відбудеться швидше, а на 2025 рік можна планувати і набуття повноцінного членства.

Показово, що ці амбіції усіляко вітали й у Брюсселі. Євросоюзу, який давно не проводив розширення, була потрібна історія успіху, а маленька Чорногорія якнайкраще підходила до цього.

Все змінилося вранці 3 серпня, коли уряд Чорногорії несподівано для всіх підписав велику угоду із Сербською православною церквою (СПЦ).

Ця угода, яку намагався реалізувати попередній уряд, але якому протистояла опозиція, не лише гарантувала СПЦ право власності на всі культові споруди (ігноруючи права поки не визнаної канонічною Чорногорської церкви), але й надавала цим спорудам де-факто екстериторіального статусу – для проникнення до них поліції чи слідчим потрібен особливий дозвіл.

Угода стала шоком для значної частини чорногорського суспільства. Навіть у ЄС, де вкрай рідко коментували внутрішню політику, закликали Абазовича утриматися від такого кроку.

Після цього відставка уряду здавалася неминучою. З відповідною ініціативою вийшла ДПС та її союзники соціал-демократи.

Здавалося б, у коаліції, яка має лише 16 мандатів, шансів уникнути вотуму недовіри майже немає.

Проте ситуація виявилася набагато складнішою.

За крок до реваншу

Рішення про відставку уряду Абазовича було прийняте лише після багатогодинної дискусії.

Як згодом з'ясувалося, дискусія виникла через пропозицію сербів із Демфронту зберегти прем’єрство Абазовича за умови відновлення попередньої коаліції.

Іншими словами, Демфронт був готовий поступитися посадою прем’єра, однак, маючи більшість портфелів у новому уряді, міг би визначати його політику.

Якою була би ця політика, здогадатися нескладно. Попередній уряд Здравко Кривокапича зміг добитися розвалу справи про спробу державного заколоту проти проєвропейської влади, поставив на паузу процес євроінтеграції, а у питанні агресії РФ проти України усіма силами імітував санкції, де-факто не вводячи їх.

Важливо, що проти цього сценарію не заперечував і Абазович, який досі намагався позиціонувати себе як проєвропейський політик.

Цей план був близький до реалізації, однак не врахував одну деталь.

Попередню коаліцію створили три партії, і саме позиція третьої – "Демократичної Чорногорії" – виявилася визначальною. Ця партія має лише дев'ять мандатів, проте її голос став вирішальним.

Хоча "Демократична Чорногорія" орієнтується в першу чергу на сербську меншину Чорногорії, проте, на відміну від Демфронту, на проєвропейських сербів. 

Другий момент – особистий конфлікт між Абазовичем та лідером "Демократичної Чорногорії" та колишнім спікером Олексою Бечичем.

Саме через цей конфлікт "демократи" не склали компанію URA у формуванні чинного уряду. Бечичу цей крок коштував посади спікера, проте тепер він отримав реванш.

Показово, що сербська партія, нехай навіть й проєвропейська, не могла голосувати за вотум недовіри через угоду із Сербською церквою.

Тому напередодні голосування причину вотуму недовіри терміново замінили. Тепер Абазовичу закидали проблеми у просуванні євроінтеграційних реформ, що не зовсім відповідало дійсності.

В поясненні уточнювалося: уряд Дрітана Абазовича провалив лише одну реформу, оновлення Конституційного суду. Це правда, адже ця реформа вимагала конституційної більшості, якої уряд не мав.

Саме тому, згідно з одним із пояснень, угода із СПЦ була спробою компромісу з Демфронтом, в обмін на яку його представники мали підтримати реформу Конституційного суду.

Хай там як, а президенту Міло Джукановичу та його партії ДПС вдалося переграти прем’єра Абазовича та проросійський Демфронт, запобігши черговому розвороту країни.

Вибори з багатьма невідомими

Попри винесений вотум недовіри, Дрітан Абазович може ще місяць залишитися на посаді в очікуванні формування нової коаліції та ще три місяці – до проведення дострокових парламентських виборів.

Якщо коаліцію не буде сформовано, нові вибори відбудуться наприкінці року.

Щоправда, зараз активно дискутується варіант формування технічного уряду, який забезпечить проведення виборів. В цьому випадку вибори можна трохи перенести, об’єднавши їх із президентськими, які пройдуть навесні наступного року.

Втім, ці сценарії об’єднує одне – ніхто у Чорногорії не вірить у можливість формування стабільної коаліції. А відповідно, дострокові вибори, чи то раніше, чи то трохи пізніше, залишаються базовим сценарієм.

Щоправда, далеко не факт, що вибори покладуть край політичній кризі.

Усі опитування показують, що шанси на перемогу у ДПС та у Демфронту приблизно однакові.

А відповідно, зростає вага партій, які претендуватимуть на "золоту акцію", в першу чергу URA та "Демократичної Чорногорії".

При цьому легкість, з якою нібито проєвропейський прем’єр Абазович поставив під загрозу європейський шлях своєї країни, відверто напружує. Не виключено, що вибір цих партій буде зроблено не з ідеологічних міркувань.

А це все залишає чимало можливостей, що реванш просербських та проросійських сил, якого вдалося уникнути у серпні, відбудеться через декілька місяців.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"