"Мені здається, я дещо невблаганна", – так під час одних дебатів між претендентами на посаду лідера Консервативної партії Британії Ліз Трасс відповіла на запитання про свої вади.

46-річна політикиня, яка нині очолює одне з найголовніших відомств у британському уряді, має всі шанси стати новим прем’єр-міністром. Результати голосування серед членів Консервативної партії оголосять 5 вересня, однак вже зараз сумнівів, хто саме стане переможцем, майже не залишилося. 

Опитування показують кратну перевагу Ліз Трасс над конкурентом – колишнім міністром фінансів Ріші Сунаком. Показово, що останній був фаворитом серед депутатів-торі, тоді як Трасс підтримали рядові партійці.

"Новій Залізній леді", схоже, вже ніщо не завадить увійти в історію як третій жінці на посаді лідера британських консерваторів.

Як потенційна лідерка Британії проклала собі шлях до потенційного лідерства в Консервативній партії? І що вона думає про Україну та Росію (спойлер: тут хвилюватися не варто)?

Шлях зліва направо 

У чому секрет популярності Трасс? Коротка відповідь на це запитання така: вона намагається наслідувати Маргарет Тетчер – першу жінку на посаді глави уряду Британії, яка залишила неоднозначний слід в історії країни, але стала незмінним символом консерваторів.

І хай сама політикиня показово відхрещується від порівнянь із Тетчер, навіть її гардероб – знаменита блузка "залізної леді" з піджаком та хутряна шапка, в якій вона була під час візиту до Москви в лютому цього року, – не лишає сумнівів, про що саме йдеться.

Причому у випадку Трасс наслідування Тетчер почалося в буквальному сенсі з дитинства. У сім років вона грала її у школі на розігруванні британських виборів – але, на відміну від "залізної леді", яка у 1983 році забезпечила своїй партії комфортну більшість, програла.

"Я вхопилася за шанс, виголосила палку промову на зборах і отримала нуль голосів. Я навіть сама за себе не проголосувала", – пригадувала Трасс.

Але, хай як дивно це звучить, її дитинство й політична кар’єра аж ніяк не пов’язані з Консервативною партією.

Мері Елізабет Трасс народилася в сім’ї професора математики та медсестри, політичні погляди яких описувала як ліві. Вона пригадувала, що мати в дитинстві водила її на акції протесту проти рішення Тетчер дозволити розміщення американських ядерних боєголовок на військовій базі біля Лондона.

Так, це та сама Трасс, яка захоплюється Тетчер і без емоцій обіцяє застосувати ядерну зброю в разі необхідності.

Вищу освіту майбутня політикиня здобуває в Оксфордському університеті. Навчалася вона на престижній бакалаврській програмі "Філософія, політика та економіка", створеній спеціально для майбутніх політичних лідерів (серед іншого, її закінчили Джеймс Кемерон і Джеремі Гант, колишній конкурент Бориса Джонсона за посаду лідера консерваторів).

Уже тоді Трасс стала політично активною – очолює університетський клуб… Ліберал-демократичної партії та долучається до її молодіжного крила. Що, певно, не дивно, якщо врахувати, що в ії сім’ї читали "ліві" газети The Guardian та The Independent. 

До речі, тоді дівчина активно виступала за легалізацію канабісу та навіть… скасування монархії у Британії.

Але, закінчивши університет у 1996 році (тоді Трасс був 21 рік), вона долучається до консерваторів. 

Її знайомий пригадував, що на це рішення вплинула поїздка майбутньої політикині до звільнених від комунізму країн Східної Європи: "Вона була переконана, що Тетчер своєю сильною позицією обрала правильний шлях".

"Ми побачили нову Тетчер"

Після кількарічної роботи в приватному бізнесі Ліз Трасс намагається почати кар’єру в політиці. 

Двічі – у 2001 та 2005 роках – вона програє вибори на своїх округах у Західному Йоркширі. Але з третьої спроби, у 2008-му, обирається до міської ради міста Гринвіч і починає працювати в консервативному аналітичному центрі Reform.

Там її помічає тодішній лідер Консервативної партії та майбутній прем’єр Девід Кемерон – і обирає кандидаткою на округ Південно-Західний Норфолк, де торі гарантовано вигравали.

Тоді, у 2009-му, політична кар’єра Ліз Трасс могла закінчитися настільки ж швидко, наскільки й почалася.

Усе тому, що вона не розповіла про свій роман із депутатом-консерватором Марком Філдом. Через це радикально налаштовані консерватори в її окрузі вимагали зняти кандидатуру Трасс, стверджуючи, що її просуває помірковане крило торі.

Тоді Трасс зустрілася з обуреними однопартійцями і змогла змінити їхню думку. "Ми побачили нову Тетчер", – пригадував один з учасників зустрічі. Вибори 2010 року Трасс виграла з відривом у понад 13 тисяч голосів.

Після цього остаточно сформувалися її політичні погляди – це лібертаріанство тетчерівського зразка: менше податків і соціальних виплат, більше підприємницької свободи й вільної торгівлі. 

Ці ідеї викладені у книзі "Звільнена Британія" (Britannia Unchained), яку Трасс видала у 2012 році у співавторстві з чотирма однопартійцями.

У 2012 році політикиня почала працювати в міністерстві освіти, а за два роки очолила міністерство екології. На цій посаді вона запам’яталася хіба дивними промовами: на партійній конференції у 2014-му говорила про те, як Британія імпортує дві третини свого сиру ("Це. Є. Наша. Ганьба"), а у 2015-му заявила, що діти "будуть вивчати правильні назви дерев і тварин".

В один із найбільш вирішальних років для Великої Британії – 2016-й – Ліз Трасс несподівано для багатьох підтримала членство Лондона в Європейському Союзі.

У тогочасній статті вона назвала Brexit "потрійною трагедією: більше правил, більше форм і більше затримок під час торгівлі з ЄС".

Але вже після референдуму 2016 року Трасс, як і 20 років тому, змінює погляди на прямо протилежні.

Тепер вона каже, що вихід із ЄС стане для Британії можливістю стати кращою.

В уряді Терези Мей Трасс спершу очолює міністерство юстиції – й одразу підпадає під шквал критики, не виступивши на захист суддів, що вирішили дати парламенту право вирішувати долю Brexit (через це рішення британський таблоїд Daily Mail узагалі назвав суддів "ворогами народу").

Тож потім Трасс починає працювати на нижчій посаді – державним секретарем міністерства фінансів. А проте, там вона продовжує активну діяльність, не гребуючи прямою критикою колег. 

Зокрема, її колеги нарікали, що саме з цього міністерства у ЗМІ з’являється найбільше витоків – хоча її оточення заперечувало, що вона до цього причетна.

Разом із Борисом

Ліз Трасс однією з перших підтримала кандидатуру Бориса Джонсона після відставки Терези Мей у 2019 році. І до речі, до останнього підтримувала прем'єра напередодні його відставки.

Через це саме її кандидатуру Борис Джонсон підтримав як свою наступницю.

У його кабінеті вона спершу стала міністеркою міжнародної торгівлі (посада, утворена після Brexit) і використала свої численні відрядження для ще більшої впізнаваності в соцмережах.

До призначення на одну з найважливіших посад – глави Форин-офісу – Трасс домоглася укладання двосторонніх торговельних угод із понад 60 країнами (в тому числі з Україною). 

А вже на посаді міністерки закордонних справ вона вирішила виявити себе як потенційного лідера торі.

Так, Трасс підтримала жорсткий курс щодо Brexit та відіграла головну роль у намірах Лондона переглянути Північноірландський протокол – частину угоди про вихід із ЄС, яка регулює митний кордон із Північною Ірландією (за що Євросоюз подав на Британію до суду.)

Іншим її зовнішньополітичним успіхом можна вважати звільнення двох громадян Британії, яких тримали в Іраку під арештом кілька років.

І, зрештою, не варто забувати про безкомпромісну позицію Трасс щодо Росії та її повномасштабного вторгнення в Україну, яка в дечому навіть більш категорична, ніж у її боса.

Ще в лютому Ліз Трасс заявила, що підтримує громадян Британії, які мають намір долучитися до Інтернаціонального легіону, який воює в Україні проти РФ. Щоправда, ті слова викликали хвилю критики, а міністру оборони Бену Воллесу довелося окремо застерігати від поїздок на українську територію.

Не можна і не згадати, що саме Трасс першою (хай і дещо завуальовано) анонсувала створення формату співпраці між Великою Британією, Польщею і Україною.

Позиція потенційної прем’єрки Британії щодо України та Росії давно відома і незмінна: "Ми не зупинимось, доки Путін не зазнає краху".

Та навіть тут не обходилося без курйозів: під час згаданого вже візиту до Москви за два тижні до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Трасс заявила, що не визнає суверенітет Росії над… Ростовською і Воронезькою областями.

* * * * *

Критики й соратники Трасс визнають, що промови – не її сильний бік. Натомість вона зачаровує своєю відвертістю й прямолінійністю, яка інколи межує з неповагою (на міністерських зустрічах Трасс часто говорила, не чуючи, як їй ставлять запитання або як її перебивають).

І ця впертість і безкомпромісність Трасс уже не раз виявлялась і у відносинах із союзниками.

Серед останнього можна згадати її слова на адресу президента Франції Емманюеля Макрона, коли вона засумнівалась, чи він друг, чи ворог Британії.

А за даними Financial Times, адміністрацію Джо Байдена дещо дратують гострі заяви глави британського МЗС про нібито наміри переглянути "особливі відносини" Лондона й Вашингтона, виплекані ще за часів Вінстона Черчилля.

І це мова про союзників. Годі говорити про менш дружні країни, на кшталт Китаю, який Трасс обіцяє оголосити "нагальною загрозою" національній безпеці.

Звичайно, це стосуватиметься й РФ: багато політологів прогнозують, що курс уряду Трасс буде якщо не більш жорстким відносно Росії, аніж уряду Джонсона, то принаймні так само безкомпромісним.

Незрозуміло, чим є випади Трас у бік союзників: щирими переконаннями чи просто спробою загравати з однопартійцями, від яких залежить доля її прем’єрства.

Проте найголовніше, що британським консерваторам подобається така риторика. А отже, чекати розвороту курсу Лондона точно не варто.

Автор: Олег Павлюк,

журналіст "Європейської правди"