21 вересня російська агресія проти України вийшла на новий етап.

Ще жодного разу від завершення "холодної війни" ядерна держава відкрито не погрожувала застосувати ядерну зброю проти неядерної. Та й у часи протистояння Радянського союзу зі США такі випадки були одиничними, як-от під час Суецької кризи 1956 року чи Карибської кризи 1962-го.

Згодом навіть до ключових світових потуг дійшло, що ядерна війна може призвести до незворотних наслідків, аж до нової світової війни на знищення. Тому головною функцією "ядерки" було стримування, тобто власна безпека, для якої було достатньо, щоби противник просто знав про наявність у тебе боєголовок та сучасних засобів доставки. Як максимум – обходилися туманними натяками, та й то не на рівні глави держави. І також у дуже поодиноких випадках.

Натомість тепер Владімір Путін напряму послався саме на ядерну зброю.

Він також заявив про готовність застосувати "всі наявні засоби" проти України та інших держав і додатково пояснив: мовляв, це станеться в разі "нападу" на території, які Росія вважає своїми.

Це "якщо" у виконанні Путіна є дуже дивним.

Адже він знав, що його вимога гарантовано буде порушена!

Є думка, що шантаж Путіна спрямований не так на Україну, як на Захід, і має на меті, зокрема, сповільнення потоку зброї з-за кордону для ЗСУ. Але те, що на Україну це не вплине, є поза сумнівом.

При цьому перед тим, як виголосити свої "ядерні погрози", Путін запустив процедуру анексії окупованих територій України через проведення на них псевдореферендумів. Російська влада не приховує, що їхній результат визначений наперед, і на початку жовтня Кремль має оголосити, що відтепер вважає їх частиною РФ, на яку поширюється "ядерний" захист. Але ніхто (включно з Путіним) не має сумніву, що ЗСУ продовжать контрнаступ, ігноруючи це рішення.

Тож на початку жовтня постане руба питання про те, чи готовий Путін виконати свою погрозу.

Все це є очевидним також для західних партнерів, які зараз змушені шукати, як їм реагувати на це і як діяти у разі, якщо погроза Путіна буде втілена у життя. Бо це створить безпекову ситуацію, у якій світ ще ніколи не був.

Про найбільш імовірні сценарії дивіться відеодискусію редакторів "Європейської правди":

А для тих, хто потребує більше деталей і віддає перевагу читанню, ми підготували також цю статтю.

То чи буде ядерний удар?

Заява Путіна з’явилася не на порожньому місці: натяки про "ядерку" лунають та провокаційні дії фіксуються ще від лютого, але до прямих погроз особисто Путін удався уперше.

Поза тим, треба наголосити: наразі немає впевненості у тому, що РФ точно застосує ядерну зброю.

Хоча заяви Путіна є безпрецедентними у світовому масштабі за останні понад півсторіччя, вони все одно лишають державі-агресору варіанти дій, адже прямої та однозначної обіцянки "застосувати ядерну зброю" від нього не прозвучало. Адже фраза про готовність застосувати "всі наявні засоби" не означає ядерного удару вже після першого пострілу і не уточнює умови, коли Москва може піти на найвищий рівень ескалації.

Така невизначеність створюється навмисно.

Є дуже високий шанс, що Путін і сам ще не визначився щодо ядерного удару.

Його остаточне рішення залежатиме від того, як Захід, а передусім США, може відреагувати на його рішення про ядерний удар. Простіше кажучи, Путін коригуватиме свої наміри залежно від розвідданих та публічних сигналів (про це – далі у цій статті).

В Європі є також політики, які вважать, що ядерного удару точно не буде, а погрози Путіна є лише блефом. У останні тижні серед європейських посадовців ця думка була доволі популярною. Утім, після виступу 21 вересня таких оптимістів поменшало.

У безпекових колах звучить також ще одна, доволі екзотична версія. Як відомо, застосування ядерної зброї – це процес, що потребує дій та рішень багатьох осіб. Мовляв, через це у президента РФ, який за 7 місяців провальної для РФ війни дещо втратив авторитет у армійського керівництва, немає впевненості, що генерали, яким він дасть усну вказівку про ядерний удар по українських містах, погодяться розділити з ним моральну та юридичну відповідальність за розв’язання ядерної війни, а то й взагалі "стати крайніми" у цьому історичному рішенні – що в теорії може призвести навіть до заколоту.

Повторимося, це пояснення є радше екзотичним.

Хай там як, наразі жодна із західних столиць не вважає імовірність ядерної війни високою. Це видно за їхніми рішеннями. Жодне посольство, включно з американським, не оголошує про евакуацію, як це було у лютому, перед початком російського нападу.

Бо коли йдеться про ядерну війну, то навіть невисока її імовірність – це дуже багато, у порівнянню з "нульовою", до якої звик світ.

"В американському розвідувальному співтоваристві зараз ніхто не скаже, що імовірність використання тактичної ядерної зброї є нульовою", – цитує CNN  свого головного аналітика з правоохоронних питань та розвідки Джона Міллера.

А відносний спокій західних урядів стосується лише поточного моменту.

Одного дня, отримавши нові розвіддані, США, а за ними й інші столиці можуть віддати своїм дипломатам наказ про термінову евакуацію, бо оцінка небезпеки зміниться на протилежну. А окрім того, західні розвідки також можуть помилятися.

Ще одна деталь – те, що Київ навряд чи є першочерговою ціллю ударів навіть у разі, якщо РФ справді планує настільки підняти ставки. Утім, до цього повернемося згодом.

Що зроблять з Росією у разі ядерного удару по Україні?

Питання про реакцію західних партнерів України у разі переходу війни у ядерну фазу – одне з ключових, і відповіді на нього немає. У США поширена думка, саме через цю невизначеність Путін досі не ухвалив кінцевого рішення щодо застосування ядерної зброї. Тим більше, що раніше у війні проти України недооцінка спільної відповіді Заходу дорого обійшлася Росії. Взимку представники США та низки держав ЄС публічно і непублічно попереджали Путіна, що вони жорстко відреагують на напад на Україну, у що в Москві не повірили, і зараз напевно про це пам’ятають.

То що ж лунає нині від західних лідерів, а передусім від США? Треба визнати, що небагато. Хоча американська влада і цього разу першою почала говорити про те, що ядерна небезпека зростає.

"Don't. Don't. Don't", – коротко і емоційно звернувся Джо Байден до Владіміра Путіна у неділю 18 вересня в ефірі американського телешоу "60 хвилин", додавши, що перехід до ядерної зброї "змінить обличчя війни на небачене досі".

А ось про дії США у відповідь на такий розвиток події Байден говорить небагато, і робить це навмисне – щоби не спрощувати рішення для Росії. Це – давній підхід США у протистоянні з основними противниками у світі, який у Вашингтоні має назву "стратегічна невизначеність". Хоча певні висновки з заяв Байдена робити вже можна.

Безпекові аналітики виділяють три типи відповіді США на ядерний удар по державі-партнеру або союзнику.

Перший – це використання ядерної зброї у відповідь по російських цілях.

Другий – це військовий удар по російських об’єктах неядерними засобами.

Третій – це невійськові методи на кшталт дипломатичної та економічної ізоляції або ж військова допомога противникам Росії без втручання США.

Перший варіант розвитку – виключений, сходяться на думці абсолютно усі західні аналітики. Обмін ядерними ударами може призвести до ескалації, що знищить більшу частину людства. Джо Байден особисто кілька разів підкреслював в останні дні, що ядерна війна не може розглядатися.

Другий варіант – це удар по військових базах (або також політичних об’єктах) американськими ракетами, запущеними з американських військових потужностей. Імовірно – із залученням авіації.

По суті, США (а можливо й інші держави НАТО) в цьому разі стають стороною російсько-української війни, і можуть лишатися нею до звільнення української території. Але чи реальний цей шлях?

Про таку можливість зараз синхронно говорять кілька американських військових експертів, відомих "яструбиною" позицією – таких, як екскомандувач армії США в Європі Бен Ходжес.

Зокрема, вони пропонують нанести масований авіа- та ракетний удар, що знищить російський флот та кілька військових баз, щоби Росія не відчула безкарність своїх дій.

Утім, є і голоси проти цього, які кажуть, що використання американської авіації буде означати для РФ, що НАТО вступає у війну, і з високою імовірністю призведе до російських ударів по об’єктах США в Європі, і питанням є те, чи будуть це конвенційні або ядерні удари.

Утім, цей шлях став би революційним на фоні нинішньої стратегії США щодо України. Адже зараз Вашингтон "дме на холодне", щоби не спровокувати Росію на оголошення війни НАТО (наприклад, відмовляється надати сучасні танки, далекобійну зброю, блокує передачу радянських літаків тощо). Тому певності у виборі цього шляху немає і близько.

Натомість привертає увагу те, що Байден уникає навіть натяків на військову відповідь США.

Хоча в інших питаннях – наприклад, щодо можливого протистояння з ядерним Китаєм щодо Тайваню – посадовці США та особисто Байден чітко заявляють про намір Пентагону взяти участь в обороні острова.

З огляду на це найвищим видається шанс, що Білий дім схиляється до третього варіанта: радикальне збільшення тиску на Кремль плюс ще більше озброєння України.

У вже згаданій програмі "60 хвилин" Байден дав коротке пояснення, яке натякає саме на цей варіант, хоча лишає за США свободу вибору.

"(Росія у разі ядерного удару) стане ізгоєм у світі ще більшою мірю, ніж досі. Але відповідь ми визначимо залежно від того, що вони зроблять", - заявив президент.

Відторгнення, якого ще не бачив світ

На третьому варіанті варто зупинитися детальніше.

По-перше, варто наголосити, що не йдеться про обмеження дій суто дипломатичними методами. Навіть у разі, коли США не будуть готові особисто взяти участь у заподіянні удару відплати по російських об’єктах – вони допоможуть Україні зробити це.

За цього розвитку подій внутрішньополітичний тиск на Байдена не лишить для нього іншого варіанту, окрім як зняти всі обмеження на постачання в Україну будь-якої конвенційної зброї.

Далекобійні ракети ATACMS можна поставити на озброєння України за лічені дні, адже системи їхнього запуску (MLRS/HIMARS) вже є в Україні. Системи ППО, американські (і за ними європейські) танки; політичне сприяння передачі Україні радянських винищувачів, які можна відразу пускати у бій – всі ці заборони, очевидно, будуть зняті одночасно з появою політичного тиску щодо можливого самостійного вступу США у війну.

Але й економічні важелі, які є справді болючими для РФ, також не варто випускати з уваги.

Попри те, що зараз на державу агресора накладені безпрецедентні санкції, яких не знала жодна інша держава – потенціал для їхнього збільшення є.

Ключовий важіль – це повна (або, на практиці, практично повна) торговельна блокада РФ, яка поки що є нереальною, але у разі застосування ядерної зброї стане дуже можливою.

Річ у тім, що значна частина світу поки що коливається у тому, чи приєднуватися до Заходу в засудженні дій РФ. Тут варто підкреслити: у тому, що саме Росія є агресором, не має сумніву жоден світовий уряд, але реакція різниться, бо такі світові гравці, як Китай, Індія, держави Африки чи Південної Америки, не вважають, що застосування Путіним "права сили" перетинає червону лінію, не є неприпустимим у міжнародній політиці.

Але ядерний удар поставить Путіна далеко за цю лінію.

Початок ядерної війни не вигідний буквально нікому у світі, він вдарить по всіх небаченою досі продовольчою кризою.

Для азійських ядерних держав, таких як Китай, Пакистан та Індія, цей крок не менше небезпечний, бо посуває сприйняття ядерної зброї як засобу стримування – і може перерости навіть в обмін ядерними ударами на їхньому континенті. Тому показово жорстке покарання Росії, що порушила це правило, стає і для них можливим варіантом, якщо не більше.

А держави G7 за допомогою нових санкцій зроблять цей вибір ще очевиднішим.

Зокрема, в цьому разі стає неуникним присвоєння Росії статусу "держави-спонсора тероризму" у США, проти якого поки що виступають Білий дім та Держдеп. 

І нехай вас не дивує це дивне формулювання (чому "спонсор", якщо Путін сам по собі терорист?). State Sponsor of Terrorism або SST – це юридичний термін, під який у США вже напрацьована нормативна база – тому придумувати новий немає потреби. Та й часом він застосовується не до "спонсорів", а до справді терористичних держав, як-от Північна Корея. Зараз до цього списку входять Іран, КНДР, Куба та Сирія.

Статус SST спрямований на повну ізоляцію держави-терориста – зокрема, всі американські програми співпраці з РФ мають бути згорнуті. Цей статус також дає Штатам певний рівень гнучкості – і очевидно, що для держави, яка вдалася до ядерних ударів, буде застосований найвищий рівень.

Зокрема, в межах SST можливо накласти вторинні санкції на усі банки, що здійснюють операції з РФ, окрім окремо схвалених транзакцій (наприклад, продажу зерна, яке точно виведуть з-під санкцій). 

Тобто китайський чи-то індійський банк, який буде обслуговувати платежі до Росії, розумітиме, що він ризикує втратити усі кореспондентські рахунки у США. Це – дуже потужний запобіжник для припинення торгівлі навіть з тими країнами, для яких західні санкції є пустим звуком.

Ну й не варто забувати про іміджеві втрати, які мають вагу для міжнародних компаній. Ті, хто досі знаходить можливість вести бізнес у РФ у обхід санкцій, отримають потужний стимул припинити це робити, бо слава компанії, що підтримує ядерного терориста, ще нікому не допомагала.

У дипломатичній сфері також можливі зміни, аж до втрати Росією місця у Радбезі ООН.

Про таку можливість вже заговорили світові лідери. Юридичні підстави для цього є, бракує лише політичного рішення.

Утім, треба розуміти, що всі ці справді болючі для Путіна кроки не дають швидкого результату, який необхідний у разі переходу до ядерної війни, тому паралельно з ізоляцією Росію мають підривати у військовому сенсі – чи-то через постачання зброї Україні, чи-то через пряме входження сил США/НАТО у протистояння.

Цей вибір постійно буде лишатися на столі у західних держав і може бути переглянутий залежно від розвитку подій. 

Найреальніші цілі ядерного удару Росії

Ще раз підкреслимо: перехід до ядерного протистояння не є гарантованим, але він і не виключений. М’яко кажучи. Понад те, з часом його реальність зростає.

Аргументи, наведені вище, напевне вже комунікуються до Кремля дипломатичними каналами (згадаймо про дзвінки європейських лідерів Путіну). Але ніхто не може бути впевненим, що цього достатньо.

І не лише через те, що російський лідер відомий своєю схильністю до гри на підвищення ставок – а зараз можливості для цього підвищення без використання "ядерки" є обмеженими.

Ще важливіше те, що Путін опинився у безвиході. Він програє війну в Україні звичайною зброєю; зі зростанням західних постачань для України поразка РФ на полі бою стає питанням часу. А для Путіна це буде неймовірним ударом по його авторитету. Розпаленому пропагандою російському суспільству буде непросто пояснити, чому "всесильна", на їхню думку, Росія програла війну в "нікчемній" Україні. 

Машина пропаганди, а за нею і суспільство давно кажуть про "ядерний попіл". Цей пропагандистський штамп почав жити самостійно і перетворився на таку собі вимогу до Кремля. 

Визнати поразку у війні без використання цього важеля буде ще складніше. Це може змінити сприйняття Путіна російським суспільством, а також російськими елітами, із сильного президента на "слабака". 

У підсумку, для Путіна це стає питанням збереження влади та фізичного виживання.

На цьому фоні аргументи про відповідь Заходу перестають працювати.

Тому імовірність застосування ядерної зброї варто зважувати всерйоз. У тому числі – зважувати те, які об’єкти можуть стати першочерговими цілями РФ.

У соцмережах у дискусіях про небезпеку російського ядерного удару часто кажуть про удар по Києву, по "центрах ухвалення рішень". 

Адже і під час початкового етапу повномасштабного вторгнення, що розпочався 24 лютого, однією із задач РФ було саме захоплення Києва з метою, щоби Україна втратила керованість. Тоді в РФ вірили, що в Україні на них чекають ледь не з квітами, і лишається зламати суто символічний опір "нацистів".

Утім, у разі переходу до ядерної війни атака на Київ видається менш реальною. Принаймні на початку цього етапу.

Імовірно, в лютому РФ справді ставила за мету фізичне знищення Зеленського, мріючи, що це зробить країну "некерованою", але немає жодних підстав вважати, що зараз цей план досі є актуальним.  

Попри риторику пропаганди про ракетні удари по "центрах ухвалення рішень", РФ жодного разу не намагалася це зробити – центр Києва та урядовий квартал не ставали мішенню ракетних атак. Засідання парламенту, у яких брав участь президент, на щастя, не викликало таких спроб РФ; так само, як і інші події за участі глави держави.

Тому перехід відразу до ядерного удару по Києву видається нелогічним. Радше, реальними є спроби Кремля застосувати ракети для ударів по тих самих "центрах ухвалення рішень" замість переходу до "ядерки", яка тягне небажані наслідки.

Ще один потужний аргумент проти ударів по Києву – те, що зараз, на відміну від лютого, тут лишаються посли ключових країн. Завдати ядерного удару, що ліквідує топ-дипломатів багатьох держав світу – безглуздя, на яке не зважиться навіть Кремль.

Тим паче, що в РФ є стратегія "обмеженої ядерної війни", що не тягне цих небезпек.

Про неї вже йшлося у публікації ЄвроПравди "Для РФ тактична ядерна зброя – просто інструмент", де пояснюється відмінність між стратегічною та тактичною ядерною зброєю, а також сутність стратегії "обмеженої ядерної війни", яку в РФ продумали саме для протистояння з неядерними державами на кшталт України.

За нею, перший удар є "демонстраційним". Його суть – поцілити у відносно безлюдну територію. Він може бути без жодного воєнного сенсу – але продемонструє готовність до застосування ядерної зброї. 

Російські розробники стратегії вважають, що противник після цього має погодитися на капітуляцію, а якщо ні, то завдається другий удар, залякуючий – по не надто густонаселеній території, на якій є скупчення військ, чи інфраструктурні, чи символічні для жертви удару об’єкти.

І лише потім йдуть удари на ураження.

Звісно, немає жодної гарантії того, що Росія буде дотримуватися цього сценарію (як, на щастя, і гарантії того, що ядерна війна взагалі почнеться!!!), однак вибір саме цієї стратегії дуже імовірний.

Тому в Росії від кремлівських пропагандистів все частіше звучать думки про "удар по Зміїному" (перший етап).

І, на жаль, не можна виключити удари по Кривому Рогу, який для РФ за останній тиждень став немов маніакальною ціллю – швидше за все, через бажання помститися особисто президентові Зеленському, для якого це – рідне місто.

Також у зоні високого ризику – залізничні транспортні вузли на заході Україні, переривання яких може суттєво ускладнити постачання зброї від держав-союзників через Польщу. Попередні спроби РФ зруйнувати залізничні колії ракетними ударами виявилися невдалими. Тактичний ядерний заряд дозволить РФ вирішити цю задачу.

А удар по містечку на заході України, що неодмінно буде пов'язаний з численними жертвами, російській пропаганді буде найпростіше "продати" власній аудиторії.

Хай там як, лишається сподіватися, що до реалізації цих сценаріїв не дійде. Але виключати їхню ймовірність нині точно неможливо.

Автор: Сергій Сидоренко, 

редактор "Європейської правди"