Президент, який намагається розпустити парламент, та парламентська більшість, яка ініціює імпічмент президенту.

До такого рівня політичної кризи Чорногорію довела спроба сформувати новий уряд – просербський та проросійський.

Ситуація у найменшій балканській країні продовжує загострюватися, і є велика ймовірність того, що

з новим урядом країна знову поставить на паузу свій шлях до членства у ЄС, а також стане "троянським конем" всередині НАТО.

Ситуацію ускладнює той факт, що Конституційний суд, який має ставати арбітром у подібних кризах, у країні не працює. І не факт, що зможе запрацювати у найближчому майбутньому.

Як Чорногорія підійшла до такої глибокої кризи? І хто має найбільші шанси перемогти у цьому протистоянні: президент Міло Джуканович чи парламентська більшість, яку активно підтримують Белград та Москва?

Непозбувні "серби"

Коаліція, котра складається з партій, що представляють національні меншини, тоді як політичні сили, що захищають титульну націю, залишилися в опозиції – такий розклад виглядає дещо дивно, але для Чорногорії це реальність вже два роки.

На парламентських виборах 2020 року вперше в новітній історії цієї країни перемогу (причому лише в один мандат) святкували партії, що представляють інтереси сербів та інших етнічних меншин.

Такий дивний вибір пояснюється втомою від правління президента Міло Джукановича, який перебуває при владі ще з 1991 року (спочатку в Чорногорії у складі Югославії, а згодом і незалежної країни), а також його партії ДПС (Демократична партія соціалістів).

За роки правління Джуканович та його партія створили чималий корупційний шлейф – тож для багатьох чорногорців зміна влади виглядала бажаною, навіть незважаючи на те, хто приходив на зміну.

Більш ніж рік Чорногорією керував "уряд апостолів", названий так за кількістю міністрів, а головне – за відданість інтересам Сербської православної церкви. За цей час були закриті справи, пов’язані зі спробою державного заколоту, зробленого за підтримки РФ, курс на вступ до ЄС було поставлено на паузу, а в НАТО з’явилися підстави не довіряти чорногорській владі таємні документи.

А на додачу – санкції проти РФ, які Чорногорія мала ввести як країна-кандидат у члени ЄС, були запроваджені лише формально.

Кінець цього настав неочікувано. З коаліції вийшов один з учасників – партія URA, яка сформувала уряд меншості, а її лідер Дрітан Абазович став новим прем’єр-міністром. Новий уряд анонсував розблокування євроінтеграції, а для прийняття законів спирався на формально опозиційну ДПС.

Ситуація різко змінилася у серпні – лише після ста днів роботи нового уряду. Без попереджень та консультацій прем’єр Абазович підписав угоду з Сербською православною церквою, де гарантував їй право власності на церковні споруди та де-факто давав право екстериторіальності.

Проти такого кроку виступила прочорногорська опозиція, яка проголосувала за вотум недовіри уряду. Проте перемога була недовгою – Абазович та його партія домовилися з просербською опозицією про відновлення попередньої коаліції.

Загроза проросійського реваншу знову стала актуальною для Чорногорії.

Розпуск проти імпічменту

"Усі депутати парламентської більшості, яка перемогла на виборах 30 серпня 2020 року, підписали ініціативу щодо звільнення Джукановича, і цей процес незабаром піде", – таку заяву зробив лідер головної просербської партії "Демфронт" Андрія Мандич.

Домовившись про відновлення старої коаліції, партії швидко визначились і з кандидатурою нового прем’єра. Зважаючи, що керівництво "Демфронту" має токсичну репутацію, посаду голови уряду було запропоновано лідеру руху DEMOS Міодрагу Лекичу – політику ще югославських часів.

Втім, якщо цей вибір і виглядає більш компромісним, то ненабагато. Лекич має репутацію антизахідного та проросійського політика, хоча і відносно поміркованого (принаймні, якщо порівнювати зі згаданим Мандичем).

Зокрема, Лекич виступав проти незалежності Чорногорії (хоча сам позиціонує себе як чорногорця). Також він не голосував за постанову чорногорського парламенту, що засуджував повномасштабне вторгнення РФ в Україну (хоча до того засуджував дії Путіна).

Такий розклад виявився вкрай неприйнятним для президента Джукановича.

Скориставшись формальним приводом – коаліція не оголосила відповідним чином про консультації, – президент запропонував достроково припинити повноваження парламенту та оголосити дострокові вибори.

При цьому перший лист Джукановича з такою пропозицією було відхилено парламентом – теж через невідповідність формальних процедур. Проте повторний лист проігнорувати вже не вдалося.

У відповідь "стара-нова" парламентська більшість заявила про порушення Джукановичем своїх повноважень і про те, що голоси для його імпічменту вже зібрані.

"Президент зловживав своїм становищем для досягнення власної політичної вигоди, діючи проти Чорногорії та її громадян, порушуючи Конституцію та закони. Це заборонено та карається. Правильне місце для застосування покарання – парламент Чорногорії", – заявив Мандич.

Так політична ситуація зайшла у глухий кут фактично без шансів вирішити кризу через компроміс.

Рівняння на столицю

Ситуацію в Чорногорії ускладнює той факт, що в країні наразі немає працюючого Конституційного суду – органу, який міг би стати арбітром у вирішенні політичного конфлікту.

Цей факт грає на користь Джукановичу – адже імпічменту має передувати рішення Конституційного суду про перевищення президентом своїх повноважень. За відсутності такого рішення будь-яке голосування парламенту матиме швидше символічне значення і не означатиме відставки президента.

Запустити роботу Конституційного суду вкрай важко – для цього потрібно дві третини депутатських голосів, чого у коаліції немає – вони мають перевагу лише в один голос.

Більш того, навіть за найоптимістичнішого для коаліції сценарію процедура запуску Конституційного суду займе час і розгляд імпічменту може розпочатися не раніше грудня.

Це дає президенту Джукановичу вдосталь часу, щоб спробувати переманити на бік опозиції хоча б одного депутата коаліції.

Це діаметрально змінить розклади у парламенті і дасть змогу проголосувати за його розпуск. Завдання, яке для досвідченого політика Джукановича зовсім не є непосильним.

Ще один можливий сценарій – все вирішиться після 23 жовтня. В цей день у найбільших містах Чорногорії: Барі, Будві, а головне – у столиці Подгориці, пройдуть місцеві вибори.

Наразі шанси просербських та прочорногорських партій виглядають приблизно однаковими. Проте той, хто переможе у столиці, отримає перевагу над конкурентами і зможе вийти переможцем з нинішньої політичної кризи.

Автор: Юрій Панченко, 

редактор "Європейської правди"