Офіційний Мінськ остаточно відкинув свою ж пропаганду останніх місяців про нібито невтручання у війну Росії проти України.

Тепер білоруська влада не лише визнає свою участь в агресії проти України, але й погрожує новим наступом зі своєї території. І для цього вже запросила до себе російські війська.

Наскільки ймовірним є повторення лютневого наступу з території Білорусі? Чи готові до повноцінної війни білоруська влада та білоруське суспільство?

А якщо ні – то які нові ризики, з якими незабаром може зіткнутися Україна, є найбільш реальними?

На частину цих запитань ми спробували відповісти у новому відео на YouTube-каналі ЄвроПравди. А нижче – повніші розклади щодо загрози з півночі.

Гра у непричетність

Зараз із великою впевненістю можна припускати, що станом на початок 24 лютого самопроголошений президент Білорусі Александр Лукашенко не лише знав про вторгнення, але й дав згоду на участь білоруській армії. Щоправда, швидше за все, зважаючи на її боєздатність, ця участь могла бути лише допоміжною. Наприклад, контролювати захоплені території, поки основні війська продовжують наступ.

Втім, російський план "взяття Києва за три дні" забуксував вже з першого дня – і це позбавило Лукашенка необхідності надсилати свої війська.

Тож як тільки російські війська покинули північ України, у Мінську спробували виправдатися перед Заходом, посилаючись на неучасть своїх військ у вторгненні. "Ми дали РФ згоду на військові навчання на своїй території, але не на вторгнення", – цей аргумент білоруські дипломати безуспішно намагалися донести до західних столиць.

Все змінилося протягом декількох останніх тижнів.

Рішення Владіміра Путіна грати на підвищення ставок не могло не торкнутися Лукашенка. Тепер він не міг більше вдавати із себе непричетного.

8 жовтня, в день ювілею Путіна, у Санкт-Петербурзі відбувся неформальний саміт лідерів країн СНД. Саме на ньому, як потім розповідав Лукашенко, Путіну вдалося "переконати" його змінити свою політику щодо війни з Україною.

Наслідки не забарилися. Вже ввечері того ж дня МЗС Білорусі викликало українського посла Ігоря Кизима, вручивши йому ноту, де стверджується, що Україна нібито планує удар по території Білорусі. 

Але головні заяви були озвучені Лукашенком вже 10 жовтня на зустрічі із силовим блоком.

Заяви з багатьма невідомими

10 жовтня Александр Лукашенко зробив декілька гучних заяв.

По-перше, він повідомив, що домовився з Путіним розгорнути спільне регіональне угруповання військ, що викликано "загостренням на західних кордонах" Союзної держави (наддержавного утворення Росії та Білорусі). Більш того, формування цього угруповання вже розпочалося.

"Вчора по неофіційних каналах нас попередили про завдання удару по Білорусі з території України. Як було заявлено, "ми зробимо так, що це буде Кримський міст-2". Моя відповідь була проста: донесіть президенту України та іншим божевільним, що Кримський міст буде їм здаватися квіточками, якщо вони торкнуться своїми брудними руками хоч до метра нашої території", – заявив білоруський диктатор.

Тут варто звернути увагу на один показовий момент: що таке "спільне регіональне угруповання військ", наразі незрозуміло. Цей термін з’явився у прийнятій рік тому Військовій доктрині Союзної держави, але досі сторони вели переговори про узгодження цього формату. Проте ще до завершення відповідних переговорів Лукашенко оголосив про застосування цього механізму.

Це не дозволяє дати відповідь на ключове питання: чи перейдуть білоруські війська під російське управління.

Втім, це видається малоймовірним. По-перше, такий крок може мати для Лукашенка справді фатальні наслідки – і він не може цього не знати.

А по-друге, як зазначає сам Лукашенко, кістяк спільного регіонального угруповання складатимуть білоруські війська.

Друга заява Лукашенка – про повернення до країни російських військових. Тут самопроголошений президент також був не дуже конкретний, не повідомивши їхню кількість.

За його словами, Росії зараз не до нового конфлікту. "Ще не вистачало другого конфлікту. Ви знаєте, що у них вистачає проблем. Тому ви не розраховуйте на велику чисельність Збройних сил Російської Федерації. Але це буде не одна тисяча людей", – заявив білоруський диктатор.

"І будьте готові найближчим часом прийняти цих людей та розмістити там, де потрібно, за нашим планом. Без перебору, без нагнітання ситуації та обстановки", – доручив Лукашенко своєму міністру оборони.

Наступні заяви Лукашенка радше були адресовані білорусам. Він заявив, що нібито не планує нападу на Україну і війська будуть задіяні лише для захисту у випадку "української агресії". А також що пересічним громадянам нема про що турбуватися – мобілізація проводитися не буде.

Останні заяви – це швидше спроба заспокоїти свій електорат, серед якого войовничі настрої, хоч і є вищими, аніж в опозиційному середовищі, однак все ж не домінують.

Тож залишається відкритим питання: чи дійсно "камінг аут" Лукашенка означає повноцінну участь Білорусі у війні проти України? І якою буде ця участь? Зокрема, наскільки ймовірним є новий наступ на Україну з білоруського плацдарму?

В очікуванні наступу

Про новий наступ на Київ за участі білоруської армії раніше заявляли в опозиції. Зокрема, один з провідних учасників "уряду Тихановської" Павел Латушко, посилаючись на свої джерела, говорив про плани Мінська провести мобілізацію, збільшивши чисельність армії на 100 тисяч осіб, що дозволить провести новий наступ на Україну разом із 120-тисячним угрупуванням військ РФ.

Тоді на користь цієї версії працювали два моменти. По-перше, нова практика викликів білорусів до військкоматів, нібито для звіряння персональних даним.

А по-друге, ще місяць тому стало відомо, що Міноборони РФ масово орендує вантажні потужності білоруської залізниці – щось подібне було в лютому напередодні вторгнення.

Втім, як свідчать і українська розвідка, і незалежні білоруські блогери, що фіксують участь своєї країни у війні, ці вантажні перевезення зараз використовуються не для ввезення до Білорусі військової техніки, а для вивезення артилерійських запасів з білоруських складів – Росія вже починає відчувати їхню нестачу.

Це – потужний аргумент проти ймовірності нового повноцінного наступу.

На відміну від лютого, РФ вже не зможе сподіватися на фактор несподіванки, тоді як Україна вже підготувала свій кордон на півночі.

А відповідно, повномасштабний наступ може бути можливий лише з масовим використанням артилерії.

Крім того, попри те, що білоруська армія проводить постійні навчання протягом всього часу з 24 лютого, її потенціалу явно недостатньо для наступу.

Все можуть змінити російські війська, які запросив Лукашенко. Не виключено, що насправді їх може бути не декілька тисяч, а набагато більше. Та якою буде готовність цих військ? Завезення мобілізованих солдат навряд чи істотно посилить атакувальний потенціал "спільного регіонального угруповання військ".

Найбільш професійні сили РФ наразі несуть втрати у війні проти України – навряд чи їх будуть переводити у Білорусь. А навіть якщо це і відбудеться, військам буде потрібен час на бойове злагодження, і ці дії будуть помічені розвідкою.

Ще один аргумент проти повноцінного наступу: попри всі войовничі заяви, такий сценарій є невигідним особисто для Лукашенка. А відповідно, навіть попри тиск Путіна, він шукатиме можливості уникнути цього. І хоча його можливості стають все більш обмеженими, ігнорувати цей фактор теж не варто.

Натомість найбільш реалістичним видається використання Білорусі як плацдарму для ракетного обстрілу України. Завезення до країни ракет до комплексів "Іскандер" та С-400 вже фіксувалося білорусами.

Також варто нагадати, що 10 жовтня Україну, окрім ракет, атакували й іранські дрони-камікадзе Shahed-136. За даними ЗСУ, найімовірніше, їх запустили з території Білорусі.

Швидше за все, такі атаки незабаром стануть регулярними. А за такого сценарію залучення російських військ має не лише "відволікати" ЗСУ, але й мінімізувати ризик українського контрудару по місцях запусків ракет та безпілотників.

* * * * *

Яку б стратегію не обрала Росія для використання Білорусі у війні проти України, згода Лукашенка на цю участь вимагає реакції як Києва, так і Заходу.

Перед Києвом стоїть питання щодо доцільності відкликання посла з Мінська та розриву відносин із режимом Лукашенка. Скільки ще ракет чи дронів-камікадзе мають прилетіти з Білорусі, щоб це питання виявилося "на часі"?

А водночас варто ставити питання про посилення санкцій проти Білорусі, що має збільшити для РФ вартість чека на утримання цього режиму.

Останні заяви Лукашенка означають, що час компромісів із білоруським режимом вже пройшов. Україні варто бути до цього готовою.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"