Хто протримається довше – Ліз Трасс на посаді прем’єра чи салат "Айсберг"?

Це, здавалося б, абсурдне питання поставив таблоїд The Daily Star у день, коли британська прем’єрка оголосила про скасування запланованої економічної реформи й звільнення міністра фінансів.

З початку прем’єрства Трасс минуло 40 днів, а її рейтинг уже один із найнижчих; популярність Консервативної партії – катастрофічно низька; а серед однопартійців відверто лунають заклики відправити главу уряду у відставку. Так і до позачергових виборів, здається, недалеко.

Що ж сталося з "новою залізною леді" й чи справді зміна прем’єра Британії – не така вже віддалена перспектива?

Усі проти Ліз

Ситуація, в якій опинилася Ліз Трасс, у рази серйозніша й загрозливіша, ніж у випадку Бориса Джонсона. Останній, нагадаємо, був змушений подати у відставку під тягарем внутрішньополітичних скандалів – вечірок на Даунінг-стріт і покривання колег.

Проте Джонсону дуже довго вдавалося уникати відставки, а його популярність серед рядових консерваторів залишається дуже високою.

Натомість його наступниця Ліз Трасс налаштувала проти себе чи не всіх – однопартійців з різних таборів, виборців торі, бізнес, Банк Англії та навіть Міжнародний валютний фонд. Що ж сталося?

Під час змагання за посаду лідера Консервативної партії Ліз Трасс пропагувала радикальне скорочення податків, наслідуючи в цьому неоліберальну економічну політику свого негласного кумира Маргарет Тетчер. 

Менше податків, більше приватної ініціативи – це гасло Трасс цілком лягає в ідеологію торі.

Тож і не дивно, що цей аргумент краще сприймався консерваторами, аніж обіцянки іншого фіналіста перегонів Ріші Сунака, який пропонував податки збільшувати. 

Через понад два тижні Трасс та її міністр фінансів Квасі Квартенг оприлюднили "план зростання" (економіки) – серію реформ, які й мали втілити гасло про податки та ініціативу.

План передбачав зниження податку на дохід із 20% до 19% з квітня 2023 року; підвищення мінімальної вартості нерухомості, що обкладалася податком при купівлі; скасування підвищення податку на алкоголь і корпоративного податку (мав зрости з 19% до 25%); скасування обмежень на премії працівників банківської сфери; скасування підвищення страхового збору з роботодавців на 1,25%; і, зрештою, – підвищеною ставкою податку на дохід мали б обкладатися не 45%, а 40% населення.

Словом, наймасштабніше з 1979 року скорочення податків, яке у разі успіху давало підстави повторити успіх реформ Тетчер чи американського президента Рональда Рейгана. 

Проте, як інколи буває, щось пішло не так. Замість збільшення податкової бази анонсована урядом Трасс фінансова реформа лише сколихнула ринки, підірвала довіру до держави та призвела до ще більшого зростання вартості життя більшості британців.

Крах "трассономіки"

Новий економічний курс Лондона вже назвали "трассономікою" – за аналогією з американською "рейганомікою", яку вона намагалася копіювати.

Але чому "трассономіка" не змогла показати такі ж результати?

Можливо, мали рацію ті, хто звинувачував нову прем'єрку в доктринерстві – сліпому слідуванні концепціям, не розбираючись в їхніх деталях.

Можна назвати щонайменше дві причини, через які "трассономіка" не стала історією успіху.

Перша причина – подібні реформи готуються декілька років, що дає можливість уряду детально обговорити суть змін із суспільством та бізнесом, врахувавши їхні побоювання.

Замість цього реформа Трасс проводилася у форматі бліцкригу, що змусило фінансові ринки закласти у свої розрахунки найпесимістичніші прогнози. Більш того, в перші дні після оголошення реформи, коли до уряду було маса питань, Трасс з невідомих причин уникала спілкування з пресою, а коли нарешті вийшла в телеефір, то вдавала, що нічого особливого в країні не відбувається.

Друга причина провалу – це те, що

для впровадження такої реформи було обрано ледь не найгірший час.

У реформах і Тетчер, і Рейгана скорочення податків супроводжувалося різким скороченням бюджетних витрат. Згадаймо лише страйки британських шахтарів, викликані урізанням субсидій на видобувну промисловість. 

Однак зараз уряд Трасс не лише не міг скорочувати видатки, а й мусив їх збільшувати через різке зростання цін на енергоносії та необхідність субсидування незаможних домогосподарств.

Це означає, що фінансування бюджетного дефіциту повністю лягає на продаж урядом боргових паперів. За оцінкою міністра фінансів та ідеолога реформи Квасі Квартенга, до квітня 2023 року уряд мав залучити майже 45 мільярдів фунтів стерлінгів, а в наступні п’ять років – ще 250 мільярдів.

Проте зараз – явно не найкращий час для збільшення запозичень. Стрімка інфляція, що досягла 10% – рекорд останніх 49 років, викликаний здорожчанням енергоресурсів, – змушує Банк Англії проводити жорстку монетарну політику, підвищуючи ставку. Навіть попри те, що це гальмує темпи економічного зростання, негативно впливає на добробут громадян, яким доводиться платити більше за кредитами й іпотекою.

Фінансові ринки, які так і не отримали достатніх пояснень від уряду, почали прогнозувати, що насправді уряду доведеться залучати кредитів на більшу суму, аніж оголошувалося. А це, у свою чергу, додатково підштовхнуло вартість запозичень, яка почала досягати 5% – чудовий показник для України, проте катастрофічний для Британії.

Далі більше: зростання ставки на нові державні папери обвалило попит на старі, що мали суттєво меншу доходність. 

І це створило не більше і не менше, аніж загрозу для пенсійної системи Королівства – численні пенсійні фонди в першу чергу вкладалися у державні папери, які раптом виявилися проблемними. 

Ситуацію довелося терміново рятувати Банку Англії – тимчасово відмовитися від жорсткої монетарної політики та розпочати викуп "старих" держоблігацій. Проте такий крок мав ще більше розігнати інфляцію – а контроль над нею є головним завданням для будь-якого центробанку.

Тож, як тільки ситуацію вдалося хоч якось стабілізувати, Банк Англії заявив, що завершує викуп держоблігацій і повертається до жорсткої монетарної політики.

До цього моменту відмовитися від економічного експерименту уряд Трасс закликали і провідні світові економісти, і бізнес, і навіть Міжнародний валютний фонд. 

А разом із тим, стало зрозуміло, що продовження цього курсу не приведе до запланованого збільшення бази оподаткування – це просто неможливо під час гострої кризи.

На додачу, експеримент призвів до різкого зменшення популярності консерваторів.

Мало хто любить, коли уряд робить послаблення для багатіїв. Проте в ситуації, коли економічна криза б’є по кишенях більшості британців, такий крок виглядає особливо аморальним.

Це змусило критикувати урядові дії навіть таких аполітичних персон, як архієпископ Кентерберійський – духовний очільник англіканської церкви.

"Залізна леді" йде на компроміси

Конференція Консервативної партії, яка відбулася на початку жовтня, мала б стати моментом тріумфу для Ліз Трасс. Натомість у кулуарах панувало відчуття незадоволення й відчаю – адже відрив лейбористів від торі вже виражався у двозначних числах. 

Власне, Трасс стала чи не першою прем’єркою, чий рейтинг після партійної конференції навіть просів.

"Ці дні непрості. У ці важкі часи необхідно триматися. Я рішуче налаштована забезпечити рух Британії вперед, провести нас крізь шторм і забезпечити нам сильнішу основу як нації", – заявляла з трибуни лідерка консерваторів. Паралельно вона нарікала на "коаліцію проти зростання" і впевнено стверджувала: від планів знизити податки не відмовиться, бо впевнена у своїй правоті.

Тож Ліз Трасс все ж довелося піти на компроміси.

Спершу з "плану зростання" зник найбільш суперечливий захід – про зменшення відсотка людей, які б обкладалися додатковим податком на дохід (особливо непопулярний в умовах інфляції й падіння доходів більшості населення). 

Далі міністр фінансів пообіцяв доповісти парламенту про те, де Британія шукатиме гроші, аби покрити дефіцит бюджету, не наприкінці листопада, а 31 жовтня.

Та момент істини настав посеред минулого тижня, коли Трасс провела зустріч із членами процедурного Комітету 1922 року (він визначає правила, за якими торі обирають і звільняють лідера) й вислухала порцію нищівної критики на свою адресу.

Один однопартієць Трасс звинуватив її в тому, що вона "викинула у смітник" багаторічну роботу консерваторів із завоювання традиційного електорату лейбористів – робітників (згадаймо, що саме вони забезпечили на виборах 2019 року перевагу у 80 мандатів для торі). Інший – прямо сказав, що політика нинішнього уряду не лише нашкодила економіці, а й завдала "масивної політичної шкоди".

Тож уже у п’ятницю Квасі Квартенг – багаторічний союзник Трасс, який щойно повернувся з відрядження зі США, – вирушає у відставку, а британська прем’єрка фактично скасовує ініційований нею ж "план зростання" і призначає міністром фінансів… Джеремі Ганта, який підтримав її конкурента Ріші Сунака на виборах лідера торі.

"Буду відвертою: це важко, та ми переживемо цей шторм", – запевнила Трасс на терміновій 10-хвилинній пресконференції. "Знову ви? Леле, ой леле", – сказав Чарльз III британській прем’єрці того ж дня. (Відносини в них, стверджують джерела, так і не склалися.)

Боротьба, якої (поки) немає

Такий різкий розворот (в англійській мові для цього є поняття U-turn) економічної політики Трасс не заглушив голоси численних критиків, які вимагають її відставки.

Якщо раніше розмови про відставку Трасс ходили хіба в кулуарах, то в неділю таке відкрито озвучили троє депутатів-торі.

І це не дивно – наразі рейтинг прем'єрки настільки ж низький, як і в Джона Мейджора після масштабної фінансової кризи 1992 року – після цього консерватори 18 років не могли виграти вибори.

Наскільки реальною є відставка Ліз Трасс? 

Звернімось до вже згаданого Комітету 1922 року Палати громад, який і визначає ці правила для Консервативної партії.

Відставці лідера торі має передувати вотум недовіри, який ініціюють 15% депутатів-консерваторів (54 людини). Для вотуму достатньо простої більшості голосів, після чого відбуваються вибори нового глави консерваторів.

Із цим сценарієм є щонайменше три проблеми. По-перше, востаннє вотум недовіри лідеру консерваторів однопартійці оголошували аж у 2003 році – причому Ієн Дункан Сміт тоді не був прем’єром. І Тереза Мей, і Борис Джонсон вотум недовіри пережили, а у відставку подали самі – у що у випадку Ліз Трасс поки не віриться.

По-друге, згідно із запровадженим Джонсоном у 2019 році правилом, ініціювати вотум недовіри можна лише через рік після перебування глави Консервативної партії на посаді. Щоправда, вже лунають думки, що це правило варто переглянути.

І по-третє, депутати-торі остерігаються, чи не налаштує це рішення проти них десятки тисяч рядових членів Консервативної партії – адже саме вони своїми голосами забезпечили Ліз Трасс перемогу (хоч і не таку переконливу, як прогнозувалося). Конституція політсили прямо говорить, що її лідер обирається всіма її членами – й зміна Трасс цілком може вважатися порушенням цього принципу.

А втім, у британській пресі вже складають перелік імовірних наступників Трасс – серед них той же Ріші Сунак, інші конкуренти за посаду лідера торі – лідерка Палати громад Пенні Мордонт і міністерка внутрішніх справ Суелла Браверман, а також міністр оборони Бен Воллес, який у попередніх перегонах брати участь відмовився. 

Зрештою, той же Джеремі Гант, який двічі безуспішно боровся за лідерство в Консервативній партії: особливо гострі критики Трасс уже називають його "де-факто прем‘єр-міністром".

І навіть не виключений сценарій повернення Бориса Джонсона – адже він досі залишається популярним серед рядових партійців.

"Єдине, що тримає її (Трасс) на посаді – це те, що ми не можемо вирішити, що робити", – ділиться з Financial Times багаторічний депутат Палати громад від консерваторів на умовах анонімності.

* * * * *

Радикальне скорочення податків було чи не ключовою обіцянкою Ліз Трасс під час виборів глави Консервативної партії. Нині ж, відступивши від цієї обіцянки, вона втратила імідж жорсткої та безкомпромісної лідерки, яка готова попри все втілювати накреслений нею курс.

Тепер у зовсім іншому світлі сприймаються і її заяви про готовність застосувати ядерну зброю, що набули поголосу в українських та російських ЗМІ, і твердження, що президент Франції Емманюель Макрон – не обов’язково друг для Британії. (Від останнього, однак, Трасс уже сама й відступила, не так давно назвавши Макрона другом.)

І це не єдині виклики прем’єрства Трасс. Не зникла проблема Північноірландського протоколу, який Британія вирішила змінити в односторонньому порядку, порушивши домовленості з ЄС; у Північній Ірландії, найімовірніше, не вдасться сформувати уряд і відбудуться нові вибори; Шотландія нагадує про бажання провести другий референдум про незалежність.

Зрештою, залишається повномасштабна війна Росії проти України – й необхідність продовжувати підтримку Києва та згуртованість європейської коаліції, що з настанням зими стає все важче.

Прем’єрка Британії з рекордно низьким рівнем довіри й правляча партія з рекордно низьким рейтингом.

Усе це – ідеальні передумови для політичної нестабільності. Тим паче, що опозиція в особі лейбористів вже закликає до позачергових виборів, адже має теоретичні шанси перевершити навіть результат 1997 року.

Подальший розвиток подій залежатиме від того, чи вдасться новопризначеному міністру фінансів Джеремі Ганту, як він обіцяє, втримати британську економіку на плаву. Лишається дочекатися реакції на оголошене ним у понеділок скасування майже всіх податкових урізань і скорочення компенсацій високих тарифів за електроенергії.

Якщо вдасться – Трасс, можливо, буде врятована. Інакше ж – надто зі зміною лідера консерваторів, другою за кілька місяців – перспектива дочасних виборів стає все реальнішою.

Жоден із цих сценаріїв не на руку Україні – адже всі вони пов’язані з політичною нестабільністю в одному з головних для нас союзників у повномасштабній війні з Росією.

І повертаючись до салату "Айсберг", згаданого на початку тексту. Термін його придатності – 10 днів. Саме минає третій.

Автори:

Олег Павлюк, журналіст "Європейської правди",

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди"