Повномасштабне вторгнення Росії в Україну надзвичайно об’єднало Європу, покращило сприйняття ЄС у країнах-членах.

Як наслідок, позитивний імідж Євросоюзу в очах європейців зараз перебуває на найвищому рівні з осені 2009 року (50%). Утім, після семи місяців повномасштабної війни у європейських суспільствах починають лунати заклики зменшити підтримку України.

Центр "Нова Європа" вирішив дослідити, які питання наразі непокоять європейців у контексті війни найбільше та наскільки вони впливають на підтримку України з боку тамтешніх суспільств.

Окрім об’єктивних факторів, таких як економічні труднощі та енергетичні проблеми, на думку громадян ЄС можуть впливати також гібридні інтервенції Кремля. Тож ми проаналізували, наскільки ефективними були інструменти Росії з підриву єдності Європи впродовж останніх семи місяців та чи мають вони потенціал розхитувати європейські суспільства у майбутньому.

На основі проаналізованих занепокоєнь європейців та ризиків, які наразі існують у контексті зменшення підтримки України Європою, а також на базі експертного опитування в ЄС, проведеного Центром "Нова Європа", автори аналізу підготували низку рекомендацій, як зберегти підтримку ЄС щонайменше на поточному рівні.

* * * * *

Від самого початку агресивних дій Росії проти України у 2014 році Москва робила ставку на слабкість та роз’єднаність Європейського Союзу.

У Кремлі розраховували на бізнес-орієнтованість низки потужних країн-членів, які не відважаться на жорсткі санкції, бо вони поставлять під загрозу передовсім благополуччя самих європейців. І тим більше у Росії не вірили, що санкційна політика буде тривалою.

Тож Росія ставила за мету послабити ЄС, а насправді посилила його.

Центр "Нова Європа" у 2018 році виокремив низку інструментів, до яких Росія найчастіше вдавалася, аби зламати політичну волю країн ЄС. За останні сім місяців Москва застосовувала усі ці важелі, вигадуючи нові, аби налякати, схилити європейців до пом’якшення підходів.

Проте ЄС не лише зберігав цілісну жорстку політику щодо Росії, а й демонстрував готовність до посилення покарання країни-агресора.

Ми вирішили окремо проартикулювати гібридні інтервенційні інструменти росіян, до яких Москва вдається, починаючи з 2014 році. При цьому коротко проаналізували, наскільки всі ці руйнівні зусилля Кремля спрацьовували чи зазнавали краху на тлі масштабного вторгнення.

Ядерний шантаж

Використання ядерного шантажу стало улюбленою ідеєю російської пропаганди вже давно (впливові пропагандисти країни погрожували перетворити США на ядерний попіл ще у 2014 році).

І якщо раніше Владімір Путін тривалий час дистанціювався від ядерної риторики, то з початком масштабної війни проти України почав дедалі прозоріше натякати і зрештою говорити прямо про можливість використання зброї масового знищення.

Такі погрози переслідували єдину мету – застерегти країни Заходу від рішучої підтримки України, змусити США і країни ЄС натиснути на Київ, аби той став більш договороздатним. Та хоча країни Заходу поставилися до погроз серйозно, звернувши увагу на безвідповідальність ядерної риторики Путіна, однак дали зрозуміти, що від підтримки України не відмовляться.

Це не означає, що Путін не вдасться зрештою до використання зброї масового знищення, однак Захід демонструє рішучість не піддаватися на традиційні методи Росії із залякування демократичних країн.

Контакти на високому рівні

Для Путіна важливо демонструвати, що він не перебуває в повній ізоляції і до нього дослухаються провідні лідери західних країн. Президент Франції, канцлер Німеччини продовжували підігрувати кремлівським очікуванням і під час повномасштабної агресії (регулярними дзвінками як у випадку з Парижем і Берліном).

Проте якщо раніше Кремль міг позиціонувати ці переговори як доказ своєї ваги ("з нами рахуються", "нас бояться"), то останнім часом переговори європейців із Кремлем викликали у спостерігачів переважно здивування, оскільки марність переговорів із Путіним була більш ніж очевидна навіть для самих переговірників.

Заважало Кремлю використати пропагандистську карту "дружби з європейцями" і те, що лідери країн ЄС без жодних евфемізмів нарешті почали називати речі своїми іменами: агресора агресором, війну війною.

Угорський прем’єр Віктор Орбан залишається чи не єдиним лідером країни-члена ЄС, хто підігрує російській гібридній операції щодо сіяння розбрату поміж європейцями. Проте проросійська самотність Орбана змушує Угорщину демонструвати своє прислужництво Москві більш обережно, не піддаючи серйозним ризикам європейський консенсус.

Ділові та економічні зв’язки

Росія розраховувала, що європейський бізнес тиснутиме на свої уряди, аби санкції були пом’якшені. Натомість Москва отримала не лише жорсткі санкції, але й вихід провідних компаній світу з російського ринку.

Розрахунок на нібито тотальну продажність європейців виявився хибним.

Страх перед репутаційними втратами через роботу в країні, що вдалася до геноцидної війни, виявився сильнішим, аніж страх втрати мільярдних прибутків.

Станом на вересень 2022 року понад 1000 закордонних компаній згорнули свою діяльність у Росії.

Енергетичний важіль

Особливим аспектом ділового та економічного впливу Росії був енергетичний компонент, який використовувався для ефективного тиску на країни-члени ЄС.

Проте навіть високі ціни на енергоносії не змусили ЄС поступитися перед тиском Росії. Сховища ЄС були максимально заповнені для того, аби убезпечитися на зимовий період 2022-2023 роки та не піддаватися на енергетичний шантаж Москви. Вибухи на двох гілках "Північного потоку" на Заході були також схильні інтерпретувати як зумисний саботаж, здійснений для того, аби вплинути на енергетичну стійкість ЄС.

Проте енергетичний важіль і досі розглядається в Росії як найсуттєвіший для того, аби схилити європейців до поступок.

Підтримка проросійських політиків

Головною опорою Росії у країнах ЄС залишаються політики маргінального табору – крайні праві чи крайні ліві.

Політичні екстремали наразі найбільше розраховують на отримання дивідендів від економічних труднощів. У Німеччині, наприклад, було помітним падіння підтримки урядових партій, водночас популярність праворадикальної "Альтернативи для Німеччини" зросла з 10% до 15% за останні місяці.

Схожа ситуація – у низці інших країн. Наприклад, в Італії на парламентських виборах 25 вересня здобула перемогу в обох палатах парламенту коаліція правих разом із партіями, яких прийнято називати "друзями Путіна". Утім, лідерка правої партії "Брати Італії" Джорджія Мелоні відразу ж поспішила запевнити президента Володимира Зеленського у тому, що він "може розраховувати на вірну підтримку у справі свободи українського народу".

У Швеції на виборах 11 вересня так само перемогли ультраправі, що ознаменувало справжній політичний перелом у країні, що традиційно тяжіла до ліволібералізму. Проте очікується, що Стокгольм також і надалі підтримуватиме Україну.

Такого роду політичні струси найбільше підкріплюють сподівання Владіміра Путіна на те, що поки що нічого не втрачено – а тому розрахунок на колишніх маргіналів може ще себе проявити.

Масовий антиурядовий протест у Празі 3 вересня, де зібралося понад 70 тисяч осіб, зокрема, з вимогою про відновлення діалогу з Путіним, став справжнім подарунком для російської пропаганди.

Дезінформація через масмедіа

Тривалий час це була найпоширеніша зброя Росії в гібридній війні. Проте в ЄС надто добре були поінформовані про цю складову втручань Москви, а тому Брюссель фактично відразу заблокував канали російської пропаганди.

Обмеження проти Sputnik і Russia Today (разом із філіалами RT English, RT Germany, RT France і RT Spanish) були запроваджені 2 березня. Ще проти трьох російських каналів заборона почала діяти з 4 червня.

Інформаційний вплив Росії був зведений до мінімуму.

Намагання запускати інформаційні кампанії про "нацистський режим в Україні" або про те, що саме санкції ЄС провокують глобальну продовольчу кризу, не мали впливу на ставлення у європейських країнах.

Використання схильності ЄС до дипломатії та пошуку компромісів

Росія використовувала тяжіння ЄС до дипломатичних рішень ще під час воєнної кампанії США проти Іраку в 2003 році. У цей період трансатлантична єдність переживала найскладніший період. Москва виявилася ключовим вигодоотримувачем антитерористичного походу Вашингтона і орієнтованості на дипломатію Парижа й Берліна.

У Москві був розрахунок, що ця прихильність ЄС до міжнародного права, яка в Росії сприймається як вияв слабкості, дозволить розправитися з Україною без серйозної європейської підтримки.

У кращому випадку ЄС мав висловити занепокоєння, проте усі країни-члени (навіть ті, яких раніше відносили до проросійського табору) були однозначними: Україна має отримати не лише декларативну підтримку.

Розрахунки Росії, що підтримки Євросоюзу вистачить на кілька місяців, так само не справдилися.

Провокування міграційної кризи

Росія розуміла вразливість урядів ЄС перед потоками мігрантів-нелегалів. Розіграна Білоруссю у 2021 році міграційна криза на кордоні з ЄС могла ставити за мету також тестування спроможності ЄС на адекватне реагування, на стійкість.

Міграційне питання стало давно одним із найбільш чутливих для європейців: не один уряд у країнах ЄС постраждав через нагнітання міграційної істерії; чимало популістів отримували найвищі посади на тлі міграційних страхів виборців.

Після початку повномасштабної війни Росії кілька мільйонів українців виїхали до Євросоюзу. Знаючи про попередні реакції ЄС на хвилі мігрантів, Москва могла очікувати на аналогічне несприйняття українців, що евакуювалися через війну.

Сталося, між тим, протилежне: європейці проявили надзвичайну гуманітарну солідарність.

Більше того, саме українські біженці стали свого роду суспільними послами, які могли донести європейцям правду про російську агресію.

План Путіна спровокувати дестабілізацію в ЄС через міграційну кризу обернувся для Кремля неочікуваними наслідками: європейці пройнялися ще більшою симпатією до українців, суспільні вимоги до урядів для ще більшої підтримки України посилилися. 90% громадян країн ЄС підтримували дії своїх урядів щодо надання прихистку для українців, що втікають від війни.

Опитування в Німеччині, Франції та Нідерландах, здійснене у червні 2022 року на замовлення Центру "Нова Європа", показало: більшість респондентів в усіх трьох країнах підтримують ідею того, що Росія повинна зазнати поразки, а окуповані українські території мають бути звільнені. Серед усіх респондентів таку ідею підтримували 51% опитаних у Німеччині, 54% – у Франції та 62% – у Нідерландах.

Утім, зростання популярності праворадикальних рухів і партій в окремих країнах ЄС, які найчастіше використовують у своїй риториці міграційну вразливість виборців, показує, що з часом російська ставка може спрацювати.

Відтак в ЄС мають особливо пильно ставитися до антимігрантських провокацій (певний досвід уже має Берлін із горезвісною "справою Лізи", через яку росіяни намагалися дестабілізувати ситуацію в Німеччині у 2016 році). Важливою також є інформаційна кампанія, яка б показала, що біженці з України – це наслідок агресії Росії; українці повернуться до своєї країни, щойно там відновиться мир.

* * * * *

Як бачимо, російські гібридні дії в країнах ЄС у перші сім місяців масштабної війни проти України переважно мали низьку ефективність – фактично не впливали на підтримку українців з боку країн ЄС.

Надихати росіян може той факт, що в окремих країнах зростає підтримка політичних сил, які досі належали до маргінального табору (як ультраправі, так і ультраліві політики).

З восьми проаналізованих інструментів лише один – підтримка проросійських політиків – приносить видимі плоди для російських зусиль.

Автори: Сергій Солодкий, Маріанна Фахурдінова,

Центр "Нова Європа"

Публікація здійснена в межах Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку виконує Міжнародний фонд "Відродження" у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні.

Думки та позиції, викладені у цій публікації, є позицією авторів та не обов’язково відображають позицію Посольства Швеції в Україні, Міжнародного фонду "Відродження" та Ініціативи відкритого суспільства для Європи (OSIFE).