44 дні – це антирекорд перебування прем'єр-міністра Великої Британії на посаді. І це досягнення Ліз Трасс, очевидно, буде побито ще нескоро. 

Британський таблоїд The Daily Star може святкувати – його передбачення, що Ліз Трасс пробуде прем’єркою Британії менше, ніж спливе термін придатності салату "Айсберг", справдилося.

Що ж спонукало прем'єрку, яка ще на початку тижня запевняла, що не збирається йти у відставку, змінити думку?

Які зміни тепер чекають на Британію? Чи варто чекати "камбеку" Бориса Джонсона? І що це все означає для України?

Також пропонуємо подивитися відео на YouTube-каналі ЄвроПравди про шанси Бориса Джонсона ще раз повернутися у прем'єрське крісло - востаннє таке вдавалося ще Вінстону Черчиллю.  

Непопулярні реформ

Відкриті заклики до Трасс скласти повноваження лідера Консервативної партії – а отже, і покинути крісло прем’єрки – почали лунати ще минулого тижня.

Про їхні причини ЄвроПравда вже докладно писала, та коротко нагадаємо: вона ініціювала радикальне скорочення податків, однак замість прискорення економіки ця реформа призвела лише до знецінення фунта стерлінгів, зростання вартості кредитів та іпотеки.

А також до обурення, що багаті платитимуть в казну менше, а бідні – принаймні стільки ж.

В авральному порядку і після надзвичайного тиску однопартійців Трасс звільнила свого близького соратника, міністра фінансів Квасі Квартенга, який був ідеологом цієї реформи, а замість нього призначила більш поміркованого Джеремі Ганта (який узагалі підтримував її конкурента на виборах); а зрештою – скасувала майже всі свої податкові ініціативи.

Та не лише відмова від цього вкрай принципового пункту передвиборчої програми похитнула позиції Трасс.

Так, новий міністр фінансів Гант оголосив, що уряд Британії не буде продовжувати виплату субсидій на комунальні тарифи після квітня 2023 року. На тлі високої вартості електроенергії та газу (тарифи з 1 жовтня виросли на 80%) це рішення навряд чи додало популярності уряду Трасс. 

Тим більше, що навіть її попередник Борис Джонсон цілком прихильно ставився до субсидій у зв’язку з пандемією коронавірусу.

Але остаточно до відставки Трасс підштовхнули події середи 19 жовтня. 

Передусім варто згадати відставку міністра внутрішніх справ Суелли Браверман. Нібито звичайна справа – міністр відправила закритий урядовий документ власною електронною поштою, але й відставка Джонсона почалася з відходу членів його уряду. 

Зрештою, як заявила сама Браверман, "коли ми робимо помилки, ми маємо відповідати за це" – і ця фраза виявилася дуже актуальною і для прем'єрки. 

На додачу, в Палаті громад відбулися драматичні слухання, присвячені фрекінгу – видобуванню газу методом гідророзриву пластів. Цей метод вважається неекологічним, тож у 2019 році його призупинив уряд Терези Мей.

А Трасс на тлі енергетичної кризи його дозволила. І наразила себе на гнів екозахисників, а також опозиційних партій. У середу Лейбористська партія винесла на голосування в Палаті громад клопотання, згідно з яким депутати мали попередньо схвалити рішення про дозвіл на фрекінг. Воно провалилося, причому з перевагою на користь уряду в 96 голосів.

Та супроводжувалося це криками і ледь не бійками в Палаті громад. Консерватори непублічно розповідали, як їх ледь не силою примушували голосувати проти клопотання лейбористів – аж під загрозою відібрати мандат. У британських ЗМІ навіть писали про консерваторів, що плакали (!) через цькування з боку парламентських "батогів" (які стежать за партійною дисципліною).

І що важливо, сама Ліз Трасс просто не прийшла на обговорення. 

Що дало змогу лідеру лейбористів Кіру Стармеру єхидно зауважити: "The lady’s not for turning up" ("Леді вирішила не прийти"), обігравши знамениту характеристику… Маргарет Тетчер: "The lady’s not for turning" ("Леді курсу не змінює").

Шанс для Бориса

Катастрофічно низькі рейтинги довіри Ліз Трасс і Консервативної партії вкупі з інцидентами останніх днів, зрештою, призвели до сподіваних кроків. 

У четвер уранці понад десяток торі публічно закликали лідерку до відставки. В обід на Даунінг-стріт помітили лідера процедурного Комітету 1922 року сера Грема Бреді.

А вже за годину Трасс вийшла із заявою, що йде у відставку.

"Я не можу реалізувати мандат, який мені довірили. Я повідомила королю про наміри подати у відставку", – визнала вона.

Після цього консерватори заявили, що готуються в рекордно стислі терміни обрати нового прем'єра – новий глава уряду Його величності стане відомим до 28 жовтня.

Щоб прискорити виборчий процес, було вирішено збільшити кількість депутатських номінацій, необхідних для висунення кандидата – із 20 аж до ста. А це, окрім іншого, різко зменшує ймовірність перемоги "темної конячки".

Хто ж може стати наступником Трасс? Тут, як завжди, допоможуть букмекери й опитування.

Поки що найбільше шансів букмекери відводять супернику Трасс, колишньому міністру фінансів Ріші Сунаку. Він, до слова, був лідером популярності серед депутатів-консерваторів, набагато краще за Трасс проявив себе у дебатах під час обрання лідера торі, а програв через непопулярність серед пересічних партійців (а також тому, що прибічники Джонсона бачили в Сунаку зрадника).

Далі з приблизно однаковою ймовірністю новим лідером британської Консервативної партії можуть стати вже згаданий Джеремі Гант (він, однак, відмовився від висування), а також лідерка Палати громад Пенні Мордонт.

Серед фаворитів букмекерів – і міністр оборони Британії Бен Воллес. Хоча і він не особливо прагне йти на підвищення – він заявляв, що не хоче йти з посади, поки не зробить усе для перемоги України.

І, зрештою, лишається кандидатура, яка поки не є в топі ставок, але посідає беззаперечне перше місце у внутрішніх рейтингах популярності консерваторів. 

Це – екслідер торі та чинний голова парламентської групи допомоги Україні Борис Джонсон.

Нещодавнє опитування YouGov показало: попри всі скандали, Джонсон – найпопулярніший претендент на посаду глави Консервативної партії. І якщо Борис оголосить публічно про наміри вдруге очолити торі (а ЗМІ вже про це пишуть), то, ймовірно, стане фаворитом перегонів.

Проте є одна проблема – до онлайн-голосування серед рядових партійців цього разу справа може навіть не дійти. Якщо лише один кандидат зуміє набрати "кандмінімум" у сто номінацій, він автоматично стає новим прем'єром.

Надії опозиції 

Натомість опозицію – передусім Лейбористську та Ліберал-демократичну партії – не влаштовує будь-який прем’єр із партії Ліз Трасс.

Річ у тім, що соцопитування обіцяють чинній опозиції рекордну потенційну перевагу в понад 400 (!) мандатів у разі оголошення дочасних виборів. Натомість популярність консерваторів впала настільки, що у разі дочасних виборів вони можуть отримати лише 22 мандати (!!!) замість нинішніх 343.

Тож не дивно, що і Кір Стармер, і Ед Дейві (лідер ліберал-демократів) уже вимагають проведення дострокових виборів.

Та є одна заковика: Борис Джонсон передбачив такий варіант.

Раніше він забрав у парламенту можливість самостійно оголошувати дострокові вибори, ініціювавши скасування відповідного закону навесні 2022 року. Зараз лише прем’єр має формальні повноваження оголошувати дочасні парламентські вибори.

Фактично єдиний шлях, за якого дострокові вибори все ж можливі – оголошення вотуму недовіри уряду консерваторів простою більшістю.

Але поки видається нереальним варіант, за якого торі (які, нагадаємо, зараз мають більшість у 71 голос) погодяться добровільно втратити владу в парламенті – якщо, приміром, не наразяться на масштабні акції протесту британців.

Звісно, може втрутитись король Чарльз III, який формально має повноваження звільняти й призначати прем’єра. Та це – ще менш реальний варіант, якщо зважити, що британська монархія має негласне правило не втручатися у політичне життя (і поки немає ознак, що Чарльз від цього правила відступить).

* * * * *

Усі британські політичні партії та суспільство точно погоджуються в одному – у підтримці України та протистоянні російській агресії. Тож будь-який розвиток внутрішньополітичних подій у Сполученому Королівстві безпосередніх негативних наслідків для нас не несе.

Найгіршого сценарію – поглиблення політичної кризи через відмову прем'єра йти у відставку – Британія уникнула. 

Тож хто б не став новим прем'єром, на пом'якшення курсу Москві сподіватися не доводиться. 

Автор: Олег Павлюк, 

журналіст "Європейської правди"