Удар по будущему: чего достигли западные санкции против российских банков
Російські банки стали чи не першим об’єктом масштабних санкцій, які західні партнери України почали впроваджувати одразу ж після повномасштабного російського вторгнення у лютому.
Масштаб санкцій дійсно вражає, вони є без перебільшення безпрецедентними, якщо врахувати роль російської економіки у світі порівняно з іншими підсанкційними економіками.
Пройшло майже дев’ять місяців від моменту впровадження першого пакета обмежувальних заходів, тож можна робити висновки про те, чи вдається досягнути поставленої мети. Висновок наразі такий, що головний результат дії санкцій – це не знищення російського банкінгу, як би того не хотілося.
Санкції російську банківську систему не зруйнували.
Наслідки кризи виявилися болючими, проте далекими від того, щоб спровокувати банкрутства ключових гравців ринку.
Запас міцності у російської фінансової системи був, і він виявився достатнім, щоб вона продовжила функціонувати.
Водночас ключовий наслідок санкцій – це тотальна маргіналізація російської банківської системи на міжнародному рівні. Російський банкінг менше ніж за рік перетворився на ізольовану від світу систему, що живе своїм окремим життям та не має практично жодного значення для світової фінансової системи.
На амбіціях Росії відігравати хоч яку-небудь помітну роль у глобальних фінансах поставлено крапку.
Подолання паніки
У березні видавалося, що російська банківська система близька до колапсу.
Кілька тижнів спостерігалися значні відтоки коштів населення. Кадри з чергами клієнтів біля банкоматів російських банків залишаться в хроніках на наступні десятиліття.
Проте ситуація нормалізувалася досить швидко. Центральний банк Росії залив систему ліквідністю, банки могли безперешкодно повертати депозити у рублях, тож з часом це повністю зняло занепокоєння клієнтів, і ажіотаж зменшився.
З валютними вкладами історія виявилася складнішою – їх і сьогодні практично неможливо зняти готівкою, проте ці кошти на рахунках клієнтів збереглися, і їх можна (хоча зі значними труднощами) використовувати для безготівкових розрахунків.
Тож проблеми з ліквідністю на сьогодні вирішені. Підтвердження цьому – епізод із нещодавнім оголошенням часткової мобілізації.
Вона стала тригером для нової хвилі паніки, проте ця хвиля вже виявилася малопотужною та короткою. Її російські банки майже не помітили.
Російські банки відновили кредитування як бізнесу, так і населення. Обсяги нових видач кредитів менші за минулорічні, проте кредитний ресурс доступний для тих, хто цього потребує. Ставки за кредитами та депозитами після тимчасового сплеску різко пішли донизу, після того як Банк Росії почав ще навесні знижувати ключову ставку.
Наразі російська банківська система стикнулася з новим викликом, цього разу для платоспроможності банків. Це – часткова втрата активів.
Частина активів була заморожена за кордоном через санкції. Частина активів буде втрачена через погіршення платіжної дисципліни клієнтів. Приріст частки простроченої заборгованості в російських банках наразі не перевищує кілька процентних пунктів.
Ситуація не видається катастрофічною. Проте це більше пов’язано зі значним часовим лагом визнання проблем із якістю кредитів.
Ситуація буде погіршуватися, адже найскладніший період для російської економіки попереду. Падіння ВВП Росії склало близько 4% рік до року у II та III кварталах, проте воно може поглибитися до 7-8% у IV кварталі.
Це посилить хвилю нових непрацюючих кредитів, як у корпоративному, так і роздрібному сегменті.
Банк Росії навряд чи наполягатиме на швидкому і повному визнанні усіх проблем та відображенні їх у фінансових звітах. Наприклад, регулятор просигналізував, що заморожені за кордоном активи можна буде визнавати із запізненням аж до десяти років.
Такі пруденційні послаблення дозволять тривалий час приховувати проблему, тим більше, що й фінансову звітність банки наразі можуть не публікувати. За кілька років усі ці втрати активів будуть перекриті поточними прибутками банків.
Тож навряд чи ми побачимо хвилю рекапіталізації російських кредитних установ.
Допомога від акціонерів більшості банків не знадобиться, проте акціонери не отримують і бажаних для себе дивідендів. І мова не лише про поточний рік – такий стан справ збережеться принаймні ще на наступні два роки.
А це суми немаленькі – наприклад, за результатами 2020 року Сбербанк виплатив акціонерам еквівалент понад $5 млрд.
Де Заходу вдалося…
А от з надіями росіян на те, що російська фінансова система буде відігравати хоч яку-небудь значущу роль на глобальній арені, покінчено, здається, принаймні на кілька наступних десятиліть.
Санкції не лише перекрили всі доступні канали для транскордонного банкінгу, залучення іноземного капіталу та технологій, а й відкинули російську фінансову систему на багато років назад.
Захід вдарив санкціями на кількох фронтах, і кожен удар призвів до болючих наслідків.
По-перше, санкції запустили процес швидкого керованого банкрутства і згортання діяльності дочок російських державних банків у Європі.
Наприклад, Сбербанк втратив мережу дочірніх банків у країнах Центральної та Східної Європи, якою володів через холдингову компанію у Австрії. Так само ВТБ втратив холдингову компанію в Німеччині, через яку раніше здійснювалася діяльність у Європі.
Закрився європейський ринок і для інвестиційних підрозділів цих банків. Тож на сьогодні зберігається закордонна присутність російських державних банків лише у кількох країнах СНД. Проте і там вони переважно не відіграють помітної ролі.
По-друге, санкції боляче зачепили тих іноземних інвесторів, зокрема великі західні інвестиційні фонди, які тримали акції російських державних банків.
У цих інвесторів бажання інвестувати в російський фінансовий сектор зникло мінімум на десятиліття. Акції російських банків, що перебували в обігу (через депозитарні розписки) на західних фондових біржах, були делістинговані й зараз торгуються лише всередині Росії.
Нерезидентам вийти з цих інвестицій з подальшою конвертацією отриманих коштів у валюту на практиці неможливо.
По-третє, клієнти російських банків втратили можливість вільно розпоряджатися за кордоном коштами на власних рахунків.
Mastercard та Visa ще навесні закрили цю можливість. Однак російська влада активно шукала вихід із ситуації, промотуючи експансію російської платіжної системи "Мір" за кордоном.
До цієї системи долучилися банки Туреччини та кількох країн СНД.
Проте після натяків США про можливі вторинні санкції практично усі банки відмовилися від роботи з російською системою.
Тож користі від коштів на рахунках у російських банках небагато, якщо клієнти цих банків перебувають за кордоном.
По-четверте, понад дві третини російських банків за загальним обсягом активів на сьогодні відрізані від міжнародної системи обміну повідомленнями про платежі SWIFT. До того ж вони часто не мають можливості тримати кореспондентські рахунки в іноземних банках.
Серед них і два найбільші державні – Сбербанк та ВТБ. Будь-які міжнародні платежі та розрахунки у доларах, євро чи фунтах стерлінгів через ці банки на сьогодні неможливі.
Щоб російському бізнесу провести платіж за кордон у доларах чи євро, потрібно відкрити рахунок у одному з банків, які від SWIFT ще не відрізані. Таких ще вистачає в Росії, але це набагато дрібніші банки. Їх ЄС та США вирішили залишити у SWIFT, оскільки через них здійснюються розрахунки за енергоносії.
Звісно, для розрахунків у валютах "дружніх" Росії країн використовуються альтернативні SWIFT системи обміну платіжними дорученнями. Проте шукати обхідні шляхи для платежів у євро, доларах чи фунтах – це справа безнадійна. Тут співучасникам одразу загрожуватимуть вторинні санкції.
По-п’яте, активи ряду російських банків наразі заморожено. Йдеться, наприклад, про кошти на рахунках в американських чи європейських банках.
Ці активи знерухомлено, і вони не можуть бути використані для поточної діяльності банків. За найгіршим для Росії сценарієм ці активи можуть бути надалі конфісковані, проте це питання не одного року.
Пастка для західних банків
Російська війна зробила і присутність міжнародних банківських груп у Росії фактором, що створює для них значні репутаційні втрати.
На сьогодні у РФ присутні кілька впізнаваних міжнародних банківських груп, зокрема Raiffeisen, UniCredit, OTP, City та ING.
Вийти з Росії спромігся лише французький Society Generale, фактично віддавши свій російський бізнес російському олігарху за безцінь і зазнавши від угоди втрати близько 1,5 млрд євро.
Інші банки вивчають можливості виходу з російського ринку, деякі з них активно скорочують присутність.
Проте продати російський бізнес хоча б за якусь пристойну суму наразі просто неможливо.
Укази президента Росії на сьогодні забороняють вихід з капіталу кредитних установ без погодження з владою. Тож іноземні банківські групи, що залишилися в Росії, потрапили у пастку. Ймовірно, з часом вони просто змушені будуть визнавати, що будь-які кошти в Росії – це незворотна втрата.
Тотальна ізоляція російської банківської системи на міжнародній арені має два важливих наслідки. По-перше, вона зупиняє розвиток пов’язаних секторів, як-от фінтех.
Росія не має доступу до західних технологій, а внутрішні продукти навряд чи вдасться впровадити на міжнародному рівні. А без доступу до західних ринків цінність усіх домашніх ноу-хау ніколи не буде високою.
Другий наслідок набагато важливіший. Без потужного та залученого в міжнародну фінансову систему російського банківського сектора не варто сподіватися на зростання ролі рубля у глобальній торгівлі та фінансових потоках. Ну і, звісно, це робить ідею про рубль як резервну валюту просто нежиттєздатною.
Ані кроку назад
Російська влада чітко усвідомлює масштаб проблем, а тому за кожної нагоди намагається домогтися пом’якшення міжнародних санкцій.
Нещодавно агентство Reuters повідомило, що Росія наполягає на знятті обмежень з Россельхозбанку задля спрощення розрахунків за експорт продуктів харчування із Росії.
Аргумент про полегшення експорту сільськогосподарської продукції є, звісно, надуманим. Розрахунки і зараз можливі через банки, які не потрапили під санкції. Справжня мета – поступово, один за одним, повертати російські банки на міжнародний ринок платежів, використовуючи будь-які приводи.
Тож загалом західні країни дуже влучно та ефективно застосували доступні для них санкційні заходи.
Наявні обмеження майже повністю відповідають тому бажаному пакету обмежувальних заходів, про які говорила Україна після початку повномасштабного російського вторгнення.
Тому наразі важливо не робити кроків назад та не давати жодних сигналів, що будь-які поступки в принципі можливі.
Автор: Віталій Ваврищук,
голова департаменту макроекономічних досліджень групи компаній ICU