Одна з найпоширеніших асоціацій з Європейським Союзом – це євробюрократія і неквапливі процедури прийняття рішень.

Саме тому стрімка й досить рішуча – попри тиск урядів-скептиків – відповідь ЄС на розв’язання РФ агресивної війни проти України для багатьох стала сюрпризом. Йдеться не лише про надання Україні статусу кандидата у члени Євросоюзу, запровадження восьми раундів санкцій проти РФ і тимчасовий захист в ЄС для українців.

В арсеналі підтримки ЄС для України: спільні закупівлі зброї, військова місія для навчання бійців ЗСУ, макрофінансова допомога, скасування мит, "дороги солідарності" для експорту сільськогосподарських товарів, допомога у розслідуванні воєнних злочинів і плани післявоєнної відбудови.

Зрештою, ініціатив підтримки та, відповідно, майданчиків для співпраці стає так багато, що виникає нагальне питання:

а яку ж роль у співпраці України та ЄС воєнного часу відіграють довоєнні формати співпраці?

Чи залишається Угода про асоціацію актуальною за наявності перспективи членства? І як Поглиблена і всеохопна зона вільної торгівлі (ПВЗВТ) Україна-ЄС сприяє покращенню клімату для ведення бізнесу в Україні?

Як буде проходити післявоєнна відбудова України?

Спробуємо знайти відповідь на ці питання.

Нові формати на базі існуючого досвіду інтеграції

Формати співпраці Україна-ЄС у воєнний час, звісно, великою мірою обумовлені потребами України.

Так, спільні закупівлі зброї через Інститут підтримки миру (European Peace Facility) дозволяють країнам-членам Союзу координувати зусилля щодо забезпечення потреб Збройних Сил України на полі бою. Поєднання заходів щодо скасування мит для українських товарів, посилення спроможності транспортних коридорів Україна-ЄС та лібералізація перевезень мають допомогти нам економічно.

Водночас "дороги солідарності" (Solidarity Lanes) для українських товарів - це й захід економічної безпеки, адже вони роблять український експорт принаймні частково незалежним від морського транспорту та "зернової ініціативи".

Окрім потреб української сторони, ініціативи підтримки з боку Союзу, їхній зміст та швидкість імплементації прямо відображають структуру й динаміку процесів інтеграції всередині ЄС. Складні політичні дебати супроводжують зовнішньополітичні й безпекові рішення, укладення яких потребує погодження всіх країн-членів.

Яскравий приклад – це процес ухвалення рішення щодо надання Україні статусу держави-кандидата у члени ЄС, в рамках якого на різних етапах у медіа з’являлася інформація про побоювання та скептицизм окремих держав, наприклад Нідерландів і Данії. Нелегким був і процес погодження санкцій, зокрема щодо відключення частини банків країни-агресора від SWIFT.

Однак ініціативи, які євроінституції можуть ухвалювати самостійно, приймалися дуже швидко, а їхній спектр свідчить про залученість усіх чи майже усіх директоратів Єврокомісії та успішну координацію між ними. Не останню роль у цій координації відіграє Група підтримки України в Єврокомісії (Support Group for Ukraine), яка виступає зв’язуючою ланкою між різними структурами ЄС, які опікуються співпрацею з Україною.

Варто зауважити, що Групу підтримки було створено 2014 року – як і багато інших інтеграційних форматів взаємодії між Україною та ЄС. Це безпосередньо ілюструє нашу ключову тезу:

ініціативи допомоги Євросоюзу під час війни значною мірою базуються на форматах і механізмах взаємодії, що існували до повномасштабного вторгнення.

Досить умовно формати співпраці Україна-ЄС до вторгнення можна розподілити на три категорії:

- політичний діалог на різних рівнях;

- взаємодія щодо імплементації Угоди про асоціацію як формальна - в рамках органів асоціації, так і розвиток неформальних фахових мереж;

- проєкти допомоги ЄС, зокрема для фінансування засадничих політичних реформ: децентралізації, публічної адміністрації, а також судів та правоохоронної системи.

Крім того, до вторгнення в Україні вже функціонували дві місії Євросоюзу, які опікувались питаннями безпеки: Консультативна місія ЄС (КМЄС, EU Advisory Mission to Ukraine, EUAM) та Місія ЄС щодо прикордонної допомоги Молдові та Україні (EU Advisory Mission to Moldova and Ukraine, EUBAM).

Із початком повномасштабної війни багато з цих проєктів переорієнтувалися на задоволення потреб воєнного часу. Наприклад, проєкт із децентралізації та регіонального розвитку U-LEAD почав збирати інформацію про гуманітарні потреби серед громад і розподіляти між ними відповідну допомогу від ЄС та держав-членів. Мандат КМЄС було доповнено, аби місія могла підтримувати українських експертів у розслідуваннях воєнних злочинів РФ.

Отже, один із чинників швидкого запровадження ЄС нових ініціатив у сфері державотворення й безпеки – структури, фонди, співробітники та мережі контактів, які вже функціонували в Україні.

Угода про асоціацію та нові економічні ініціативи

Схожа трансформація "євроінтеграції мирного часу" на підтримку в контексті війни відбувається і в рамках Угоди про асоціацію Україна-ЄС.

Як відомо, Угода містить амбітні плани щодо лібералізації торгівлі товарами, послугами, а також сфери державних закупівель. У квітні 2014 року, в розпал війни на сході України й за три роки до набуття чинності Угодою, Єврокомісія вже приймала рішення про тимчасове зниження або повне скасування тарифів на український експорт. Щорічна економія коштів для українських експортерів того часу становила близько 500 млн євро.

У 2022 році ЄС застосував схожий інструмент, але вже як доповнення до правил і норм торгової лібералізації в рамках ПВЗВТ.

Значні обсяги експорту України до ЄС (у 2022 році його загальна вартість склала 24,1 млрд євро) і логістичні виклики, пов’язані з вторгненням, спонукали Україну та Євросоюз шукати засоби подальшого спрощення руху товарів. Серед них варто виокремити лібералізацію автоперевезень, угоди щодо якої було досягнуто у червні 2022 року.

Угода дозволяє українським перевізникам виконувати двосторонні й транзитні перевезення без дозволів. Водночас слід зазначити, що переговори між Україною та ЄС стосовно лібералізації перевезень різними видами транспорту велися ще з 2020 року в рамках ширших переговорів про оновлення Угоди про асоціацію.

Попри досить низький відсоток виконання Україною своїх зобов’язань за Угодою у сфері транспорту (агрегований показник за 2015-2022 роки становить 22%), певні виконані зобов’язання у транспортній сфері сприяли швидшій лібералізації руху (наприклад, щодо порядку перевезення небезпечних вантажів). Через неможливість використання Дніпра як річкової транспортної артерії через бойові дії та окупацію Херсонщини ведуться перемовини й щодо перспектив підтримки Союзом розвитку внутрішнього водного транспорту в Україні.

Досвід використання Угоди для адаптації співпраці України з ЄС під час війни є і в інших сферах.

Це, наприклад, завершення технічного етапу процесу взаємного визнання електронних підписів в Україні та ЄС у червні 2022 року. Взаємне визнання електронних підписів полегшить як отримання послуг громадянами України в ЄС, так і ведення бізнесу між контрагентами з України та Євросоюзу.

Триває лібералізація й у сфері телекомунікаційних послуг, яка також передбачена ПВЗВТ, що допомагає Україні та українцям у буквальному сенсі залишатися на зв’язку у воєнний час.

Угода про асоціацію, статус кандидата та неторгові цілі

Одне з актуальних питань наразі: чи вимагає отриманий Україною в червні 2022 року статус країни-кандидата внесення змін до Угоди про асоціацію чи укладення нової угоди? Коротка відповідь – ні.

Статус кандидата радше є політичною надбудовою, яку Угода могла б теоретично включати від початку, якби держави-члени ЄС на той момент мали відповідну політичну волю.

Цю тезу можна додатково проілюструвати прикладом угод ЄС про стабілізацію та асоціацію з країнами-кандидатами Західних Балкан, які є менш амбітними та деталізованими порівняно з Угодою про асоціацію Україна-ЄС.

Однак саме амбітність і деталізація Угоди (наприклад, у частині, яка стосується наближення законодавства України до норм права ЄС) є чинниками, які допоможуть Україні просуватися сходинками переговорів про членство.

На відміну від Угод про стабілізацію та асоціацію з Балканами, Угода про асоціацію Україна-ЄС містить чіткий і структурований перелік актів законодавства ЄС, до яких Україна має наблизити своє законодавство. Причому в певних сферах (технічні бар’єри у торгівлі, державні закупівлі) Україна вже виконала понад 80% cвоїх зобов’язань.

Крім того, перевага Угоди – в існуючих структурах, майданчиках та мережах для діалогу між фахівцями в різних секторах: від публічних закупівель до захисту навколишнього середовища і санітарних та фітосанітарних стандартів. Вочевидь, ці самі формалізовані майданчики (органи асоціації) та горизонтальні мережі стануть "скелетом" перемовин про розширення.

Ще один, менш очевидний чинник – це зв’язки між ПВЗВТ та виконанням Україною політичних критеріїв, необхідних для членства в Союзі.

У своєму Висновку щодо заявки України на вступ Єврокомісія виокремила низку конкретних вимог щодо підсилення демократії та верховенства права.

В документі конкретизовані, зокрема, вимоги стосовно реформи системи відбору суддів до Конституційного суду, призначення директорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та Національного антикорупційного бюро, законодавства у сфері медіа та прав національних меншин.

Виконання цих вимог пов’язане з прийняттям та імплементацією конкретних законів, проте також важливим є і загальний політико-інституційний клімат.

Його основу певною мірою закладають так звані неторгові цілі у ПВЗВТ. Поряд із нормами, які стосуються суто торгівлі, ПВЗВТ містить багато досить конкретних стандартів у галузі верховенства права. Це, наприклад, вимоги щодо публікації законодавства, стандарти підзвітності й прозорості у діяльності державних органів, гарантування доступу до судів та арбітражу як для іноземних, так і для національних підприємств, зокрема для захисту компаній від недобросовісної конкуренції та порушень права інтелектуальної власності.

До того ж ПВЗВТ містить покликання на норми Світової організації торгівлі (СОТ), що є обов’язковими для сторін, які уніфікують, наприклад, вимоги до ліквідації адміністративних бар’єрів у торгівлі.

Таким чином, наближення інституційного клімату в Україні до європейського – це не лише виконання суто політичних вимог, а й повноцінне впровадження набагато глибших за суто торговельні норм ПВЗВТ.

Перспективи відбудови

Поряд із тісно пов’язаними процесами виконання Угоди про асоціацію та перемовин про майбутнє членство, відбудова зруйнованої інфраструктури стане важливим компонентом відносин Україна-ЄС у найближчий час.

Статус кандидата – безумовно, ключовий політичний важіль, за допомогою якого Євросоюз може впливати на виконання Україною її зобов’язань за Угодою та в рамках перемовин про членство.

Не менш важливим фінансовим важелем можуть стати й кошти на відбудову зруйнованих об’єктів інфраструктури, зокрема в контексті Зеленого курсу ЄС (ЄЗК). Основна ідея ЄЗК – перетворення Європи на кліматично нейтральний континент до 2050 року.

Таким чином, успішний проєкт відбудови України – який, на думку лідерів ЄС, може зайняти до 10 років, є як фінансовим важелем впливу ЄС на Україну, так і ініціативою, що вимагає синергії всіх існуючих форматів і секторів.

Без виконання Угоди про асоціацію, зокрема у сфері захисту довкілля, важко говорити про кліматично нейтральну відбудову й зелену енергетику. Водночас, оскільки до відбудови, з великою ймовірністю, залучатимуть і приватні фонди, значну роль гратимуть інституційний клімат і прогрес сторін у перемовинах про членство, адже інвестори вважатимуть це ознакою передбачуваності та стабільності.

Варто зазначити, що на швидкість і успішність відбудови вплине й сталість та розширення форматів співпраці, які було створено під час війни. Значний потенціал має, зокрема, збереження автомобільних "доріг солідарності", а також ширше використання залізничного й річкового транспорту.

Отже, як і у воєнний час, післявоєнна співпраця Україна-ЄС характеризуватиметься синергією старих і нових форматів, структур і мереж, де Угода про асоціацію відіграватиме центральну роль.

Автор: Марина Рабінович,

старший викладач кафедри міжнародних відносин НАУКМА,
координаторка модуля Жана Моне INTEGTRADE

Матеріал створено за підтримки Європейської комісії в рамках модуля Жана Моне INTEGTRADE, що реалізується Кафедрою міжнародних відносин Національного університету "Києво-Могилянська академія". Більше інформації про модуль ви знайдете за цим посиланням.