Проміжні вибори 2022 року в США нарешті завершились. Останнім дзвіночком став додатковий тур виборів сенатора від штату Джорджія. 

Оскільки в день попереднього, загальнонаціонального туру 8 листопада два кандидати не добрали до відмітки у 50%, за законами штату мав відбутися додатковий тур.

І ось він пройшов: переміг демократ Рафаел Ворнок, а республіканський кандидат Гершель Вокер програв.

Ці результати мають значення на різних рівнях: звісно, для самих кандидатів, штату Джорджія, обох провідних партій, загальнонаціонального політичного контексту і співвідношення сил, а відтак і для світу, і політики США щодо України зокрема.

Перемога у традиційно консервативному штаті

Отже, сенатором від Джорджії залишається Рафаел Ворнок.

Він здобув цю посаду у 2020 році. Тоді пішов у відставку сенатор Джонні Ісаксон. На його місце було оголошені спеціальні, тобто позачергові, вибори. І Ворнок виграв у республіканки Келлі Лофлер. Він зробив це одночасно з іншим демократом Джоном Ософом.

Цей подвійний успіх демократів у цьому колись традиційно консервативному штаті мав великий резонанс.

Крім того, ці два місця дали можливість демократам тоді отримати рівно половину місць у Сенаті – 50, що за умови головування там віцепрезидентки Камали Гарріс давало їм перевагу в цій палаті Конгресу.

Ще більш вражало не лише те, що виграли два демократи, а що виграли два кандидати, один з яких був афроамериканцем, а інший євреєм. Для колись консервативного штату це неабияка подія. Враховуючи перемогу на президентських виборах тоді Джо Байдена, це означало дуже вдале завершення того виборчого циклу для демократів.

І от за два роки Ворнок висувався уже на стандартний термін у шість років, і це знову стало вдалою спробою.

Є чимало символізму в його перемозі.

У своїй промові після оголошення результатів Ворнок сказав: "Я є Джорджія", маючи на увазі, що штат (а відтак і весь південь США) змінився. Треба додати, що його опонент – Вокер – теж афроамериканець. Тобто в будь-якому разі до Сенату потрапляла людина з чорним кольором шкіри.

Рафаел Ворнок народився в місті Саванна, Джорджія, де свого часу знаходився найбільший рабовласницький ринок, де предків Ворнока продавали з торгів. Він був одним із 12 дітей у родині, де батьками були протестантські пастори.

Ворнок народився у 1969 році, тож він, звісно, не був частиною руху за громадянські права у найбільш знаменитий, переламний період для нього. Але він рано зрозумів, що рух має продовжуватись і що він має бути його активним учасником. Він з відзнакою закінчив відомий традиційно афроамериканський коледж Морхаус. 

Далі Ворнок, цілком передбачувано, продовжує справу своїх батьків, а відтак і багатьох генерацій лідерів руху за громадянські права. Спочатку він працює у церкві Шостої авеню в Бірмінгемі, Алабама. Це місто було в центрі боротьби афроамериканців за громадянські права у 1960-ті роки.

Зрештою – у 2005 році – він стає пастором церкви Ебенезер в Атланті, повертаючись до свого рідного штату Джорджія. Це та сама церква, де свого часу пастором був легендарний Мартін Лютер Кінг. Тож Ворнок стає доволі помітною фігурою.

Шанс для демократів

Опонент Ворнока – Гершель Вокер – зайняв доволі традиційну консервативну позицію протягом виборчої кампанії. Він не мав політичного досвіду. Але при цьому він є відомою людиною, оскільки колись був зіркою американського футболу.

Висування саме Вокера активно просував Дональд Трамп. Трамп також робив чимало для розкрутки та підтримки цього кандидата.

Після виборів 2020 року значна частина республіканського істеблішменту у штаті відсторонилась від Трампа, тож Вокер був певною мірою позасистемним кандидатом, як і сам Трамп свого часу.

Хоча Вокер і є афроамериканцем, він є доволі відмінним від Ворнока в багатьох сенсах.

В Америці часто можна побачити, як консервативні білі американці без ентузіазму ставляться до боротьби афроамериканців за свої права, але дуже люблять чорношкірих успішних атлетів. Вокер є саме таким.

Власне, частиною плану ініціаторів його висування було розколоти афроамериканський електоральний блок у штаті. Остаточних, конкретизованих цифр голосування окремих груп населення ми ще не бачили, але вже можна сказати, що цей план не був надто вдалим, оскільки більшість афроамериканців у штаті підтримала Ворнока.

Отже, штат Джорджія ще раз довів, що він, може, ще і не став "блакитним" (тобто таким, що стабільно голосує за демократів), але тут відбулися серйозні зміни.

У штаті в останні роки усе вагомішу роль відіграють голоси людей з вищою освітою, яких стає більше.

Також штат став більш расово строкатим. Демократи збирають багато голосів у великих містах та передмістях.

З часом можна буде побачити, чи будуть ці тренди сталою тенденцією.

На тлі доволі невдалих для демократів тенденцій у таких важливих штатах, як Огайо і Флорида, можливість перемагати в таких раніше не дуже сприятливих для них штатах, як Джорджія чи Аризона, допомогає їм відновити певний баланс, роблячи можливою перемогу в загальнонаціональному масштабі, навіть втрачаючи в деяких ключових штатах.

Кінець всесилля Трампа

Для Республіканської партії поразка Вокера стала продовженням не дуже вдалих проміжних виборів 8 листопада.

Так, вони отримали більшість у Палаті представників, але зовсім не таку помітну, на яку розраховували.

За умови сильної інфляції та низьких рейтингів президента-демократа Байдена республіканці сподівалися на "червону хвилю", тобто на перевагу по цілій країні, і більш значну більшість у Палаті представників зокрема.

Тому демократи, хоч і втратили більшість у цій палаті, сприйняли результати виборів швидше як позитивні для себе.

Поразка Вокера вкладається у цей контекст.

Більше того, ця поразка лише поглибить дискусію всередині Республіканської партії щодо ролі колишнього президента Трампа, який нещодавно оголосив про наміри знову висуватися на виборах президента у 2024 році.

Вокер став ще одним кандидатом від Трампа, проте багато з них, зокрема і сам Вокер, справляли враження надто радикальних і не дуже добре підготовлених для політичної діяльності.

Тож поразка у Джорджії додатково посилить амбіції антитрампівського крила партії.

Вона надасть їм більше сміливості, ентузіазму. Бо вона дає їм надію, що, можливо, ера Трампа підходить до свого кінця, що він не є більше всесильним всередині партії, що він втрачає свій вплив та політичну інтуїцію, необхідну для подальших перемог.

Це для нас в Україні не абстрактні міркування, оскільки зараз США лишаються основним джерелом підтримки нашої країни у війні проти російського агресора.

Як відомо, Трамп особисто та його прихильники неодноразово ставили під сумнів саму перспективу продовження допомоги Україні. Отже, невдалі результати від цього крила для нас є позитивом.

Щодо Сенату, то тепер демократи отримують мінімальну більшість у ньому: 51-49.

Це, звісно, не означає, що тепер для їхньої партії настають якісь безтурботні часи. Перш за все, республіканці будуть у більшості у палаті представників.

По-друге, серед демократів лишаються сенатори, які часто не погоджувалися із загальною лінією партії, зокрема Джо Манчин із Західної Вірджинії та Кірстен Сінема з Аризони. Тож для проведення своєї політики демократам потрібна внутрішня злагода.

На останок, невисокі рейтинги Байдена залишаються проблемою. Як і питання про те, чи має він висуватися знову на виборах 2024 року, яке все ще відкрите.

Нам лишається і надалі спостерігати за перебігом політичних баталій у США, оскільки від них залежить, зокрема, і доля воєнних баталій у боротьбі нашої країни за свою свободу, суверенітет та відновлення територіальної цілісності.

А відтак і подальше відновлення нашої економіки та забезпечення національної безпеки в перспективі.

Автор: Володимир Дубовик,

директор Центру міжнародних досліджень,
доцент кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені Мечникова