"Вчора був один із найважчих днів для нашої країни", – заявив у суботу 21 січня президент Сербії Александар Вучич.

Днем раніше до Белграда прибула п’ятірка переговірників – представники західних країн, що займаються врегулюванням на Балканах: спецпредставник ЄС Мирослав Лайчак, спецпредставник США Гебріел Ескобар, а також представники Франції, Німеччини та Італії.

Кілька днів сербський президент мовчав щодо результатів цих переговорів, аж потім оголосив сенсаційну новину: де-факто Белград дає свою згоду на реалізацію франко-німецького плану нормалізації відносин із Косовом.

Чому Сербія вирішила йти на поступки? Що вона хоче отримати натомість? І чи має це стосунок до російсько-української війни?

Нижче – відео, в якому автор цієї статті спробував коротко дати відповіді на ці питання. Але більш детальний огляд ситуації навколо Сербії та Косова – нижче у тексті.

Пропозиція у вигляді ультиматуму

Чи розпочнеться у Європі друга війна? Це питання було актуальне всю другу половину минулого року.

Йдеться про конфлікт між Косовом та Сербією, а ширше – між Сербією та миротворцями НАТО, що розміщені у Косові.

Причиною цього конфлікту було бажання Приштини навести лад на своїх територіях, заселених етнічними сербами. Втім, ці кроки зустрічали гостру реакцію Белграда, аж до підтягування військ до кордону із самопроголошеним Косовом.

Характерно, що зусиль європейських дипломатів було недостатньо, щоб навіть заморозити цей конфлікт. Щоразу, коли конфлікт був за пів кроку до переходу в гарячу фазу, ситуацію вдавалося стабілізувати лише завдяки м’якому тиску з боку Сполучених Штатів.

Тож тільки-но конфлікт вдалося заморозити на термін, більший, аніж пару місяців, європейські дипломати стали готувати новий план порозуміння Сербії та Косова, який мав би унеможливити такі конфлікти.

Запропонований Францією та Німеччиною план передбачав згоду Сербії на вступ Косова до міжнародних організацій, в першу чергу – до ООН, без фактичного визнання незалежності. За основу було взято співіснування ФРН та соціалістичної НДР (Німецької демократичної республіки).

Саме на цей план і був вимушений погодитися Александар Вучич.

"Прибула "західна п'ятірка", і вже у другому їхньому реченні було сказано: ви повинні прийняти цей план, а якщо ви його не приймете, ви зіткнетеся з наслідками", – пізніше таким чином він описував перебіг переговорів.

"Ви зіткнетеся, по-перше, із замороженням процесу євроінтеграції, по-друге, із зупинкою та виведенням інвестицій, а по-третє – із комплексними заходами в політичному та економічному сенсі, які завдадуть шкоди Сербії". Це було повторено мені ще тричі під час розмови, і кожного разу я різко на це реагував", – розповів сербський президент про аргументи західних переговірників.

Згодом, у непростому діалозі із представниками своєї партії, Вучич додав, що якщо хтось із присутніх знає, як вийти з цієї ситуації з меншою шкодою, то він завжди готовий поступитися своїм кріслом.

Зняття вето в обмін на асоціацію

То на які поступки буде вимушена піти Сербія?

Робоча версія франко-німецького плану була оприлюднена одним із сербських депутатів. Судячи з реакції західних дипломатів, ця версія є коректною.

Тож відповідно до європейського плану, Сербія більш не заперечуватиме проти членства Косова у будь-якій міжнародній організації. Також обидві країни зобов’язуються підтримувати вступ одна одної до ЄС, а також "продовжать діалог за посередництва ЄС для укладення юридично зобов’язуючої всеохопної угоди про нормалізацію відносин".

Це і є ключова поступка з боку Сербії.

Раніше Белград за допомогою РФ блокував приєднання Косова до будь-якої міжнародної організації, наприклад до Інтерполу.

При цьому в Белграді хвалилися, що їм вдалося вмовити 10 країн відкликати своє визнання Косова, а відповідно – баланс голосів в ООН буде проти прийняття туди Приштини.

Також вказується, що сторони мають обмінятися постійними представництвами – крок, який означатиме де-факто визнання, нехай навіть це буде не посольство, а якесь економічне представництво (спосіб, за допомогою якого спілкується зі світом Тайвань). 

Що натомість може отримати Сербія?

У плані вказуються про гарантії закріплення статусу Сербської православної церкви у Косові. Але головне – Косово має гарантувати створення певних умов для місцевих сербів.

Цей пункт звучить так: "Сторони висловлюються за досягнення конкретних домовленостей згідно з відповідними інструментами Ради Європи та наявним європейським досвідом задля забезпечення належного рівня самоврядування для косовських сербів та за те, щоб вони мали можливість отримувати фінансування від Сербії та мали прямий канал зв’язку із владою Косова". 

Йдеться про Асоціацію сербських муніципалітетів (АСМ) – утворення, що об’єднуватиме косовських сербів, і чиє створення є ключовою вимогою Белграда.

Сербська влада постійно наголошує, що саме створення такої Асоціації дозволить покласти край конфліктам у регіоні, але цього категорично не хоче влада Косова.

"Вони шукають конфлікту, тому що хочуть, щоб НАТО вступило в конфлікт із Сербією, а вони змогли ухилитися від своїх зобов’язань щодо формування Асоціації сербських муніципалітетів", – додав Вучич.

Поступка з натяком на санкції

Чи можна назвати нинішній успіх західної дипломатії остаточним? На жаль, хоча дійсно було зроблено величезний крок до примирення, попереду ще дуже багато складностей.

Перш за все, влада Косова, а точніше – прем’єр Альбін Курті, дійсно виступає категорично проти створення АСМ – і це приводить до гострої критики з боку західних дипломатів.

Коли Косово брало на себе це зобовязання, Курті був у опозиції – і гостро критикував тодішню владу за цей крок.

Але головна проблема полягає в тому, що спеціальний статус для косовських сербів не має призвести до посилення їхнього сепаратизму. Перед очима – протилежний приклад Республіки Сербської (ентитету у складі Боснії і Герцеговини), влада якої зараз торпедує свою державу та вимагає виходу з її складу.

Друга Республіка Сербська не потрібна нікому – окрім, звичайно, Сербії та РФ.

Однак ніхто не знає, як цього можна уникнути, якщо асоціацію таки буде створено.

Саме цей аргумент додає впевненості Вучичу – існує чималий шанс, що створення АСМ заблокує влада Косова, а відповідно, саме на неї впаде відповідальність за провал угоди.

І хоча така гра сербського президента виглядає дуже ризикованою, схоже, він всерйоз планує виграти її та отримати бонуси від ЄС, не поступившись в обмін нічим.

На які преференції може розраховувати Сербія в обмін на згоду на франко-німецький план?

Звичайно, в першу чергу йдеться про нові субвенції та інвестиції з бюджету ЄС. Також Белград сподівається на прискорення свого вступу до ЄС.

Але головне – схоже, що сербська влада також очікує, що такі поступки дозволять припинити тиск на неї з іншого питання – введення санкцій проти РФ. Принаймні, ця думка є досить поширеною як серед сербських, так і західних політиків. 

Сербія як кандидат у члени ЄС мусить привести свою зовнішню політику у відповідність із європейською. Тобто – запровадити санкції.

Більш того, непоступливість Белграда в цьому питанні вже змушує окремі країни ЄС вимагати від Брюсселя більш рішучих кроків. Зокрема, нижня палата парламенту Нідерландів вже рекомендувала своєму уряду порушити питання про замороження переговорів про вступ Сербії до ЄС і навіть про призупинення дії безвізу.

При цьому складається враження, що питання неприєднання до санкцій проти РФ для сербської влади часто є більш важливим, аніж Косово.

У такій ситуації піти на поступки щодо Косова (чи імітувати поступки) заради відкладання "у довгу шухляду" питання санкцій виглядає цілком логічною стратегію президента Вучича.

Зрештою, перед візитом західної п'ятірки Вучич встиг зробити заяви, що визнає Крим і Донбас українськими територіями, а також про заборону вербування сербів у російську ПВК "Вагнер". Ймовірно, він сподівається, що тим самим гострі кути у відносинах з ЄС щодо України вже згладжено і питання можна вважати "закритим". 

Проте ця стратегія досить небезпечна для України.

Адже фактична згода ЄС на неприєднання до санкцій країни-кандидата створює вкрай небезпечний прецедент, яким неодмінно скористаються політики-популісти з інших країн.

Тож варто уважно стежити за перебігом переговорів навколо Косова. А разом із тим – не припиняти нагадувати ЄС про потребу одностайного приєднання до санкцій всіх європейських країн.

Зрештою, якщо тиск на Белград виявиться результативним, його варто продовжувати, вимагаючи і приєднання до санкцій проти РФ та Білорусі. 

Особливо зараз, у ситуації, коли сербські високопосадовці вперше почали надсилати сигнали щодо можливого перегляду своєї позиції щодо санкцій. 

Лише тоді план ЄС може виявитися дійсно успішним – "русскій мір" на Балканах програє, а Сербія насправді стане ближчою до Європи та її цінностей.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"