Копенгагенские критерии: как определить приближение Украины к членству в ЕС

Вступ до Євросоюзу для багатьох із нас – гаряча, але досить незрозуміла тема. Коли ми туди вступимо і як хоча би приблизно зрозуміти, що ми готові долучитися до ЄС?

Для цього розроблені критерії вступу – Копенгагенські критерії. Будь-яка країна, яка хоче долучитися до ЄС, має їм відповідати.

Ця відповідність оцінюється Єврокомісією, а на основі її оцінки вже приймається рішення щодо вступу країни-аплікантки до ЄС. 

У чому полягають Копенгагенські критерії?

Копенгагенські критерії є вимогами, яким потрібно відповідати, щоб вступити до ЄС. Вони прості й складні водночас.

Чому прості? Бо Копенгагенські критерії не великі за обсягом. Країна-аплікант повинна мати:

• стабільні інституції, що забезпечують демократію, верховенство права, права людини та повагу до прав меншин;
• функціонуючу ринкову економіку, що буде конкурентоздатною на ринку ЄС;
• здатність взяти на себе зобов'язання стосовно членства, зокрема і щодо дотримання цілей політичного, економічного та монетарного союзу.

Важливим уточненням є також те, що країна має бути європейською (яким би очевидним це не здавалося, але саме це було однією з причин, чому відхилили заявку Марокко про вступ до ЄС), а Європейський Союз має бути спроможним нового члена інтегрувати.

Чому складні? Бо критерії мають саме такий рівень деталізації, як викладено у попередньому абзаці: вони не містять абсолютно ніяких вимірюваних показників, які дозволяли б оцінити прогрес країни і відповідність критеріям. Наприклад, що таке "стабільні інституції"? Як визначити, коли економіка стає "конкурентоздатною на ринку ЄС"? Як зрозуміти, що ЄС "спроможний інтегрувати нового члена"? На ці та безліч інших питань Копенгагенські критерії відповіді не дають.

Але Копенгагенські критерії пройшли певну еволюцію.

Наприклад, Єврокомісія розробила Оновлену методологію розширення, щоби краще оцінювати відповідність країни цим критеріям і дозволити країні-аплікантці бути максимально підготовленою. Процес вступу розбитий на 35 розділів та шість кластерів, і для кожного розділу існують умови для відкриття та закриття переговорів, які визначають стан відповідності критеріям.

Фактично після надання кандидатства та під час переговорів про вступ Європейська комісія здійснює регулярні оцінки прогресу країн-кандидатів по кожному розділу і надає цільові рекомендації для досягнення Копенгагенських критеріїв.

По Україні перша оцінка в рамках Пакета розширення очікується восени.

Крім того, у нашому випадку на сприяння виконанню Україною Копенгагенських критеріїв спрямовані й сім рекомендацій, надані нам одночасно зі статусом кандидата у члени ЄС.

Важливим є також те, що і Копенгагенські критерії, і рекомендації, що надаються державам-кандидатам на шляху до членства є дуже тісно переплетеними.

Наприклад, описуючи економічні проблеми України, Єврокомісія дуже чітко вказує на те, що покращення макроекономічної стабільності та збереження ринкової економіки мають забезпечуватися, зокрема, за рахунок зниження корупції, зменшення участі держави у функціонуванні економіки, скорочення суттєвого впливу олігархів, зміцнення прав власності та збільшення гнучкості ринку праці.

Таким чином, із семи рекомендацій, які надала Єврокомісія, фактично шість непрямим чином стосуються покращення функціонування нашої економіки.

Як оцінити відповідність критеріям вступу?

Але як за межами офіційних оцінок Єврокомісії можна оцінювати прогрес? Це можливо, зокрема, шляхом оцінки позицій держави у міжнародно визнаних рейтингах.

До таких, зокрема, належать Індекс сприйняття корупції, Індекс верховенства права, Світовий індекс свободи, Індекс економічної свободи. Також абсолютно очевидно, що можна заміряти макроекономічні показники, які свідчитимуть про здоров’я економіки: швидкість зростання ВВП, рівень інфляції, рівень безробіття тощо.

Часто нам говорять, що Україна не відповідає великій кількості критеріїв. Але варто розуміти, що Україна лише на початку свого шляху.

Ми лише пів року як отримали статус кандидата і багато чого ще належить зробити.

Подібна ситуація була у багатьох країн, які свого часу долучилися до ЄС.

Для прикладу, Хорватія – приклад найостаннішого розширення ЄС, 2013 року. Або Болгарія та Румунія, які доєдналися до блоку у 2007 році.

Далі ми будемо розглядати саме ці країни як приклади нещодавніх розширень, а також тому, що наближеність до політичних та економічних критеріїв вступу була приблизно співставна з рівнем, який наразі демонструє Україна, що і уможливлює порівняння.

Якщо ми подивимось на їхні показники, то вони починали приблизно з тих самих позицій, що і Україна.

От, наприклад, у рейтингу сприйняття корупції Україна у 2021 році набрала 32 бали зі 100, що відповідає 122-му місцю зі 180. Чи є куди прагнути? Безумовно. Для Європи це дуже низький рівень.

Але якщо ми подивимось на позиції, які у роки отримання кандидатства займали Хорватія, Румунія та Болгарія, то побачимо, що їхні стартові позиції були не набагато кращі. Так, на момент отримання кандидатства у 2004 році Хорватія мала 35 балів зі 100 (3,5 з 10, за старою методологією), а Болгарія та Румунія у 2000 році – у рік початку переговорів про вступ – мали 35 (3,5) та 29 (2,9) балів. Тобто ситуація в Румунії була навіть гіршою, ніж в Україні. Разом з тим у 2021 році Болгарія мала 42 бали, Румунія – 45 балів, а Хорватія – 47 балів зі 100. 

У період між отриманням кандидатства та членства Хорватія покращила свої позиції у рейтингу на 37%, Болгарія – на 17%, а Румунія – на 28%.

Це говорить про те, що ці країни пройшли великий шлях від моменту отримання статусу кандидатів.

Схожим чином у Індексі економічних свобод Україна у 2022 році мала 54,1 бала. Водночас Хорватія у рік отримання свого кандидатства мала 53,1 бала, у рік вступу – 61,3, а у 2022 році – 67,6 бала. У випадку Болгарії у 2000 році, на момент початку переговорів, Болгарія мала 47,3 бала, на момент вступу у 2007 році – 62,7 бала, а у 2022 році – рівно 71 бал. Румунія, яка отримала кандидатство і стала членом одночасно з Болгарією, стартувала з показника у 52,1 бала, вступила, маючи 61,2 бала, і завершила 2022 рік з 67,1 бала.

За час переговорів про вступ Хорватія покращила свої позиції у Індексі на 15%, Болгарія – на 33%, а Румунія – на 17%.

Висновок, дуже схожий із висновком для Індексу сприйняття корупції: європейська інтеграція – це шлях. Можна починати з не дуже високих показників, але у процесі переговорів суттєво їх вдосконалити і продовжити їх покращувати, вже перебуваючи у Європейському Союзі.

Як бачимо, від моменту отримання статусу кандидата до моменту перетворення на повноправного члена пройшло дев'ять років у випадку Хорватії і по сім років у випадках Румунії та Болгарії. Україна, безумовно, унікальна та неймовірна країна, з високим потенціалом та працездатністю. Але очікувати вступу "з дня на день" все ж не варто. У середньому цей процес займає трохи більше восьми років.

Середній час переходу від угоди про асоціацію до статусу кандидата складає трохи більше семи років. Приблизно стільки ж цей шлях зайняв і в України.

Тож лише від нас залежить, як швидко ми будемо рухатись до виконання Копенгагенських критеріїв. І разом з тим нам треба усвідомити, що вступ до Європейського Союзу – це не мета, а закономірний наслідок процесів якісної трансформації країни.

* * * * *

Спробуємо підбити короткі підсумки.

По-перше, Копенгагенські критерії містять досить загальні вимоги, які складно виміряти, відтак існує простір для політичного рішення, навіть якщо виконання критеріїв не є ідеальним. Разом з тим у ЄС не дуже схвально оцінюють "політичні рішення", які були прийняті щодо вже нинішніх членів ЄС на момент їхнього вступу.

Тому в інтересах України – максимально відповідати критеріям, аби не наражатися на критику щодо "політичності" рішення про вступ.

По-друге, фактично всі країни-кандидати в процесі та після набуття членства суттєво покращують свої показники за всіма можливими метриками. Це свідчить про те, що євроінтеграційні реформи та "conditionality" (надання підтримки ЄС за виконання певних умов), дають свій результат і країна дійсно стає сильнішою і політично, і економічно.

Тому для України сам процес європейської інтеграції – дуже важливий. І ми самі зацікавлені у тому, щоб виконати цю "домашню роботу"

По-третє, вступ не є самоціллю, головне – проведення реформ і досягнення відповідного рівня добробуту в країні. Деякі країни-члени ЄС після набуття членства зупинилися у розвитку, а подекуди навіть відбувається певний відкат.

Україна має уникнути такого сценарію і продовжувати зростати навіть після вступу до Євросоюзу.

Автори:

Дмитро Ливч, голова правління EasyBusiness та співзасновник Центру економічного відновлення 

Юлія Шаіпова, керівниця проектів євроінтеграційного напрямку Центру економічного відновлення

Олександр Костриба, керівник проектів євроінтеграційного напрямку EasyBusiness

Стаття підготовлена в рамках дослідження, проведеного ГО "Легкий бізнес" за підтримки WNISEF