Українці, які знайшли прихисток у державах ЄС після вторгнення Росії, не лише не стали "баластом" для цих держав – а навпаки, здатні допомогти їм заповнити значні прогалини на національних ринках праці.

Тож тепер схоже, що проблемою для Євросоюзу стане можливе масове повернення українців додому після завершення бойових дій. Інша можлива проблема – зростаюча конкуренція за робочі руки між державами-членами ЄС, що викликає головний біль у роботодавців.

Про це йдеться у журналістському дослідженні, які провели редакції мережі EURACTIV у кількох державах ЄС. "Європейська правда", як партнер EURACTIV в Україні, публікує український переклад цієї статті, яка для нашої держави дає привід для занепокоєння. Адже це підтверджує, що після перемоги Україна матиме серйозний виклик із поверненням додому працівників, за яких будуть боротися і європейські роботодавці, і, не виключено, деякі європейські держави.

* * * * *

Зараз, за рік після початку повномасштабного вторгнення, близько 4,8 мільйона осіб з України користуються механізмом тимчасового захисту, який надає їм доступ до ринків праці країн ЄС.

Крім того, 1,5 мільйона громадян України мали дозвіл на перебування в ЄС ще до початку великої війни.

Українці здавна були доволі бажаною категорією трудових мігрантів, тож і після "воєнного" відкриття кордонів ті держави ЄС, які наразі стикаються з дефіцитом робочої сили – на кшталт Польщі, Словаччини та Чехії, – почали розглядати приплив людей з України як величезну можливість.

"Приплив біженців з України після 24 лютого 2022 року, безумовно, був шансом заповнити кадрові прогалини для компаній, які намагаються знайти працівників з відповідними компетенціями", – каже Надія Куртієва, старший спеціаліст з працевлаштування бізнес-групи "Польська конфедерація Lewiatan".

У Польщі більшість біженців, які шукали роботу, працевлаштувалися у сфері виробництва, громадського харчування, послуг, ІТ та зв'язку.

Польські компанії цінують українських працівників – як новоприбулих, так і тих, хто приїхав до країни ще до війни. "Та є проблема у тому, що Польщі також доводиться конкурувати за українських працівників з іншими країнами ЄС, наприклад з Німеччиною", – каже Шимон Вітковський, експерт Департаменту права і законодавства Польського союзу підприємців і роботодавців (ZPP).

Словаччина має схожі побоювання. За словами Катаріни Тешли, PR-менеджера порталу з працевлаштування Kariéra.sk, українці допомогли словацькому ринку праці, заповнивши вакансії, в яких словаки не були зацікавлені. Це було особливо відчутно в секторі HORECA, тобто індустрії громадського харчування та готелів.

Річ у тім, що після пандемії підприємства HORECA стикалися з нестачею працівників, а українські робочі руки дозволили її закрити.

Українці також знайшли роботу в логістиці, будівництві та виробництві.

Однак цей прошарок працівників може бути легко втрачений.

Більш кваліфіковані працівники, як правило, не залишаються в Словаччині, а лише проїжджають через країну в пошуках кар'єри в західних країнах ЄС, де вони можуть отримувати кращу зарплату і вищий рівень життя, пояснила Тешла.

Так, словацькі компанії вже мають проблеми з від'їздом українських працівників.

Згідно з чинними міграційними правилами, такої ситуації не повинно було статися. Українці можуть працювати тільки там, де вони подали заяву на отримання статусу тимчасового захисту, і не повинні виїжджати в іншу країну, але в реальності ситуація виглядає інакше.

За словами Зузани Руміз з ManpowerGroup Slovakia, українці найчастіше виїжджають до Німеччини, яка також відчуває нестачу працівників на виробництві чи будівництві.

Німеччина, безумовно, не єдина західноєвропейська країна, яка могла би привабити українських працівників, які спершу знайшли прихисток у східноєвропейських країнах.

"Французькі підприємці вітатимуть кожного, хто готовий старанно працювати – незалежно від того, звідки він приїхав. Українські біженці є неймовірним активом для французьких компаній, і підприємці по всій країні готові навчати їх і допомагати їм влаштуватися на роботу", – сказав кілька місяців тому в інтерв'ю EURACTIV Франсуа Асселен, який очолює найбільшу профспілку малого та середнього бізнесу Франції.

Окрім побоювань, що західні члени ЄС можуть переманити українську робочу силу з Польщі, Чехії чи Словаччини, роботодавці також стурбовані тим, що українці їдуть на схід – тобто додому.

"Якби відбувся ще більш масовий відтік працівників з України на батьківщину, це, безумовно, не покращило б ситуацію на ринку праці, оскільки деякі з них вже добре адаптувалися і знайшли більш постійну роботу", – сказала EURACTIV.cz Дагмар Кужвартова, голова секції роботодавців Конфедерації промисловості Чеської Республіки.

"Чеській економіці допомогло б довгострокове перебування українців, ми повинні забезпечити їм мовну підготовку і дати можливість вийти на ринок праці відповідно до їхньої кваліфікації, щоб вони були задоволені в нашій країні", – сказала вона.

"Необхідно враховувати ризик того, що з початком відбудови Україна зменшить або й повністю припинить економічну міграцію, бо їй будуть потрібні працівники для власних потреб", – попередив Томаш Зелений з Департаменту сприяння торгівлі Чеської торгової палати. "Крім того, у іноземних інвесторів також може виникнути спокуса використовувати для своїх проєктів у рамках відбудови України своїх працівників-українців, навіть якщо вони інтегровані в країнах ЄС", – додав він.

Утім, ця проблема не є загальноєвропейською. Є також країни, не стурбовані потенційною втратою української робочої сили.

Наприклад, біженці з України не є тією відповіддю на дефіцит робочої сили у Фінляндії, якої прагне уряд, заявили в Міністерстві економіки та зайнятості Фінляндії. Таку позицію у Гельсінкі обрали навіть попри те, що влада визнає: внесок українців був великою допомогою для багатьох компаній.

Але можливе повернення українців на батьківщину після завершення війни не є проблемою для роботодавців, повідомили у профільному фінському міністерстві.

Авторка: Александра Бжозовскі,

Англійською мовою читайте на Euractiv. Українська версія публікується у рамках ексклюзивної співпраці між виданнями

Усю відповідальність за контент, опублікований у межах співпраці з European Media and Information Fund, несуть автори публікацій, зміст яких не обов'язково відбиває позицію EMIF, а також партнера фонду, Calouste Gulbenkian Foundation, а також European Univercity Institute