Лишилася у минулому конференція United for Justice (U4J) у Львові, яку українські урядовці охрестили "юридичним Рамштайном", і настав час зважити, які кроки в юридичній площині можуть бути вжиті у відповідь на російську агресію. 

Одним із центральних питань U4J стало створення спеціального кримінального суду, трибуналу для покарання вищого російського керівництва за злочин агресії.

І хоча до жодного фінального рішення про те, як функціонуватиме цей орган правосуддя, ще не дійшло – та вже є достатньо даних, щоби зважити, які є переваги в різних моделей, які питання є досить чутливими, та пояснити, як саме Україна з партнерами формує бачення створення трибуналу.

Генасамблея ООН: пріоритетний трек

Очевидно, що одним із відповідальних за злочин агресії є Владімір Путін. Утім, він, як чинний президент РФ, має імунітет від кримінального переслідування в іноземних судах; те саме стосується, зокрема, очільника МЗС Сергєя Лаврова.

Через це ключовою характеристикою створеного трибуналу має стати здатність подолати посадові імунітети представників вищого керівництва держави-агресора та притягнути їх до відповідальності.

Це зможе зробити лише трибунал, що представляє волю міжнародної спільноти.

Традиційно таку волю висловлювала Рада Безпеки ООН, як-от під час створення трибуналів щодо колишньої Югославії та Руанди. Утім, для нас ця опція є недоступною через зловживання правом вето у Радбезі з боку РФ. 

Тому основним варіантом залишається створення трибуналу на базі угоди між Україною та ООН за підтримки Генеральної Асамблеї ООН: цей орган у рамках резолюції "United for Peace" може ухвалювати рекомендації щодо підтримання міжнародного миру та безпеки, коли Рада Безпеки заблокована.

Практичне втілення угоди з ООН може мати такий вигляд: Генасамблея доручає генсеку ООН укласти з Україною угоду про створення трибуналу, і за деякий час починає працювати орган, який зможе притягнути Путіна та його поплічників до відповідальності (до слова, створення трибуналів для колишньої Югославії та Руанди забрало три місяці).

При цьому, здавалось би, ми уникаємо потреби для кожної держави окремо ратифікувати статут трибуналу... 

Але є одне "але".

Без ратифікації не обійтися?

Генеральна Асамблея дійсно може створити трибунал, проте її резолюції мають лише рекомендаційний характер.

Дослідження, на замовлення Європарламенту, припускає можливість тлумачення резолюції Генеральної Асамблеї як обов‘язкової – але цей підхід може бути занадто революційним для багатьох країн і створити неприйнятно високі ризики та відсутність юридичної визначеності щодо сили рішень трибуналу.

Тому, щоби гарантувати обов’язковість рішення трибуналу, варто передбачити опцію його ратифікації парламентами більшості членів ООН. Наприклад – через  підписання угоди про співпрацю з трибуналом, на підставі якої держави зобов‘язувалися б визнавати та виконувати рішення трибуналу, або про приєднання до договору між Україною та ООН.

Мінусом тут є необхідність сформувати широку коаліцію в Генасамблеї на підтримку трибуналу.

А це означає необхідність залучення й представників "глобального Півдня".

А от перевагою цієї моделі є можливість запустити роботу трибуналу та почати розслідування злочину агресії під час того, як держави-члени ООН будуть ратифіковувати договір.

Адже питання виконання ордерів на арешт стосовно Путіна та компанії, яке потребуватиме міжнародної підтримки, постане не на перший день після його створення.

Це дозволить виграти час і запустити обидва процеси одночасно.

Рада Європи: альтернативний шлях? 

Перед початком конференції U4J генеральний прокурор України висловлювався за  створення спецтрибуналу "на підставі багатостороннього міжнародного договору за прикладом Нюрнберзького трибуналу".

Щоб реалізувати цей сценарій, Україна може опублікувати та відкрити для підписання та ратифікації державами-партнерами договір про створення трибуналу та його статуту з подальшим схваленням Генасамблеєю ООН. Це, по-перше, відтермінувало би потребу в рішенні ГА ООН, а по-друге – дало би Україні більше впливу над формуванням змісту договору, адже структури ООН не брали би участь у його підготовці.

А на розгляд ГА ООН можна виносити документ, що вже ратифікований певною кількістю держав.

Ба більше, деякі науковці вважають на підставі практики Міжнародного кримінального суду, що близько 60 ратифікацій достатньо, щоб трибунал вже вважався таким, що виражає волю міжнародної спільноти, навіть без його схвалення Генасамблеєю.

За такого сценарію міжнародною платформою, на основі якої буде створюватися документ, може стати Рада Європи, яка вже 16-17 травня проведе четвертий в історії саміт в ісландському Рейк’явіку.

Вже відомо, що цей захід серед іншого буде присвячений створенню спецтрибуналу.

Утім, треба бути реалістами: узгодження такого договору з партнерами та його презентація в травні здаються малоймовірними, тож навіть якщо буде обраний цей варіант, саміт у Рейк’явіку буде лише проміжним етапом.

Переконати партнерів 

Сценарій подальших дій узгоджується в рамках так званої Core group, до якої входять вже 32 країни.

Між тим на засіданнях цієї групи деякі партнери України, зокрема німецькі та британські урядовці, прагнули залишити відкритою опцію створення так званого "гібридного трибуналу" – такого, що інтегрований в українську юридичну систему з міжнародними елементами. Але ця опція рішуче відкидається українською стороною через потенційні виклики у подоланні імунітетів вищого керівництва РФ та невідповідність таких опцій українській конституції. 

Тому тепер Україна має переконати світ у тому, чому саме у цьому випадку не можна ігнорувати злочини російського режиму, та побудувати коаліцію на користь спецтрибуналу. 

Засудження злочинців, найбільш імовірно, буде відбуватися заочно – тобто без фізичної присутності основних відповідальних за скоєння злочину агресії проти України. Попри це, він буде важливий з кількох причин.

По-перше, цей процес важливий для української нації, яка стала жертвою найбільш брутального злочину цього століття – для фіксування в історії винних із детальним обґрунтуванням та поясненням.

По-друге, Україна та міжнародна спільнота мають бути готовими до арешту Путіна та/або його посіпак, коли складуться вдалі політичні умови.

Яким буде формат майбутнього трибуналу? Однозначної відповіді наразі немає.

Очевидно, що трибунал має долати імунітети, дозволяти заочне засудження та, імовірно, не бути гібридним. Але його формат залежить від політичної кон’юнктури.

Скажімо, якщо українська сторона має реальні підстави розрахувати на підтримку в Генасамблеї, то варто просувати саме резолюцію ГА ООН. Якщо голоси не набираються, то пріоритетним стає "рейкʼявіцький" формат міжнародного договору.

Складним є й питання забезпечення виконання рішень, яке потребуватиме ратифікації державами-учасницями.

Елементом архітектури майбутнього трибуналу є створення Міжнародного центру з кримінального переслідування за вчинення злочину агресії проти України, угоду про який було підписано саме у Львові минулого тижня. 

Наступна зустріч Core group очікується 21-22 березня у Страсбурзі; імовірно, після цього з’явиться більше ясності.

А для України тим часом вкрай важливо займати проактивну позицію. Ніхто у світі не знає краще, який тип і формат трибуналу нам потрібні, тож Київ має просувати свій порядок денний у юридичному вимірі боротьби з агресором.

Автори:

Олексій Волошин, Ерік Кучеренко,

фахівці з міжнародного права