Про президентську республіку в Україні часто говорять як про панацею від усіх недуг системи влади. Українці схильні більше довіряти президенту, а не абстрактному органу – парламенту.

Така тенденція спостерігалася і до війни, але з початком воєнних дій стала ще виразнішою. За результатами опитування на кінець 2022 року главі держави довіряли 77% громадян, а Верховній раді – тільки 51%.   

Чи не найуспішнішою президентською республікою вважаються Сполучені Штати Америки. За діями їхнього президента стежить увесь світ, а від його рішень може навіть залежати зміна світового порядку.

Тому не дивно, що мільйонам українців подобається така система влади, як у США.

Адже з нею асоціюються ті блага, яких нам так бракує: добробут, а тепер і безпека та зовнішньополітична сила, які стали для нас особливо актуальними через війну.  

Проте американська модель загалом є унікальною та вибудуваною під унікальні потреби та традиції США. І це попри те, що, не маючи інших прикладів для наслідування, батьки-засновники брали за основу британську систему з її двопалатним парламентом.

Ба більше, ця система склалася як компроміс, а збереглась фактично у первинному вигляді – виключно через складнощі проведення змін.

Тож не дивно, що всі спроби відтворити американську політичну систему не привели навіть близько до такого ж успіху,  а швидше стали плідним ґрунтом для періодичного встановлення диктатур та постійної політичної турбулентності.  

То як Сполученим Штатам вдалося створити систему, яка залишилась ефективною без значних корегувань? І чи варто її вважати прикладом для наслідування?

Федеральний устрій

Сполучені Штати – найстаріша існуюча федерація у світі. Вона обʼєднує 50 штатів, які мають значний рівень самостійності у вирішенні внутрішніх питань.

Вже на світанку незалежності США штати мали стільки свободи у прийнятті рішень, що навіть у найкритичніших питаннях федеральна влада не мала на них вирішального впливу. Це свого часу призвело до найбільшої трагедії в історії США – громадянської війни.

Однією з ліній розколу між північними та південними штатами було ставлення до рабства. В той час як плантатори Півдня намагалися зберегти рабовласницький устрій, північноамериканські штати ухвалювали так звані закони про особисту свободу, які ускладнювали повернення рабів-втікачів до господарів.

І хоча за підсумками війни Південь не встояв, проте федеральна система залишилася діяти.

Штати як складові території держави об’єднує спільна зовнішня політика, безпека, оборона та інші питання, що регулюються на рівні федерального уряду. Через таку модель розподілу влади між центром та суб’єктами федерації значна частина повноважень і грошей для їхньої реалізації в країні віддана саме на рівень штатів.

Тому навіть якби якийсь із президентів забажав встановити диктатуру, він би не зміг цього зробити через неможливість сконцентрувати доступ до державних грошей у своїх руках. 

Конституція також проводить чіткий розподіл впливів між парламентом та владою штатів і не дозволяє постійних перетягувань ковдри влади завдяки простому правилу – повноваження, які є в Конгресу, не можуть накладатися на повноваження штатів.

Конституція зобов’язує федеральну владу забезпечувати оборону кожного штату та надавати допомогу у разі внутрішніх заворушень, якщо про це попросили законодавчий чи виконавчий орган штату.  

Десятою поправкою до конституції встановлено базове правило розподілу влади між центром та штатами.

Останні можуть здійснювати все, що їм прямо не забороняє конституція, та те, що не належить до сфери компетенції федеральної влади. Завдяки цьому центральна влада не має можливості збільшувати власні повноваження впливати на ситуацію на місцях і послаблювати владу штатів. 

Це яскраво проявилося під час пандемії COVID-19, коли одні штати вводили жорсткі обмеження та зупиняли роботу шкіл, а інші – відмовлялися це робити.

А головне – у центральної влади просто не було повноважень змусити штати дотримуватися однієї стратегії боротьби з пандемією. Адже питання охорони здоров’я належать до повноважень влади штатів.

Так само, як і питання освіти – у США немає єдиного стандарту навчання.

У ситуації, коли федеральна влада просто не має повноважень змусити владу штатів виконувати її рішення, центру залишається діяти лише за допомогою "пряника" – пропонуючи фінансування за реалізацію тих чи інших програм. Як це було, наприклад, із медичною реформою.

І окремі штати, особливо заможні, часто від цього "пряника" відмовляються.

Примус до компромісу

Уся законодавча влада в США належить Конгресу, який складається з двох палат: верхньої – Сенату та нижньої – Палати представників.  

Зараз Палата представників складається з 435 членів, яких що два роки обирають у кожному зі штатів пропорційно кількості населення.  До Палати представників може бути обраний громадянин, якому виповнилося 25 років, який сім років є громадянином США, а також фактично мешкає у штаті, де обирається.  

До складу Сенату входять 100 сенаторів – по два від кожного штату, які обираються терміном на шість років. Третина сенаторів переобираються що два роки, завдяки цьому склад Сенату постійно оновлюється. Сенатором може стати той, хто досягнув тридцятирічного віку, дев'ять років є громадянином США, а також мешкає в штаті, де обирається.  

Для українського виборця обов’язок проживати у штаті, в якому обираєшся, є дивиною. Адже в нас на мажоритарних округах дуже часто перемагали так звані "парашутисти", які з’являються в окрузі перед самими виборами та зникають одразу ж після дня голосування.   

Основною функцією Конгресу є законодавча – обговорювати і ухвалювати закони та інші акти. По суті, обидві палати є рівноправними – більшість питань можна ініціювати у будь-якій із них. Для ухвалення закону потрібна підтримка і Сенату, і Палати представників. 

Діяльність обох палат є взаємозалежною. До прикладу, під час сесії Конгресу жодна з палат без згоди іншої не має права відкладати свої засідання довше ніж на три доби чи переносити місце своїх засідань.

Тому обидві палати вимушені взаємодіяти, навіть якщо більшість у кожній з них мають різні партії.

Оскільки Штати є федерацією, то Конгрес може ухвалювати закони з доволі широкого, але все ж таки обмеженого кола сфер суспільного життя. Його компетенція поширюється на: податкові, митні, фінансові, військові, воєнні, торговельні, судові, поліцейські, поштові, наукові питання, а також правила натуралізації.  

Особливістю США є те, що законопроєкти щодо податків може подавати тільки Палата представників. Але навіть у цьому випадку Сенат не усунутий від законотворчого процесу – сенатори можуть пропонувати зміни або підтримувати проєкт Палати представників.  

Окрім норм конституції, стабільності американському парламентаризму додає давня традиція двопартійності. Вона сприяє сталості політики та дотриманню неписаних правил взаємодії між двома американськими партіями.

Це дуже корисно тоді, коли треба знаходити компроміс в інтересах народу.  

Президент без конституційних обмежень 

На відміну від України, американська конституція чітко визначає, що виконавча влада у США належить президенту держави. Стати ним складніше, ніж у нас.  

Перш за все, в США значно суворіші вимоги до кандидатів. Президентом може стати тільки громадянин Сполучених Штатів, який народився на території держави, досягнув 35 років і мешкав на території США протягом 14 років.   

Президент перебуває на своїй посаді чотири роки і не може бути обраний більш ніж двічі. У разі усунення президента з посади, смерті, зречення чи неспроможності виконувати обов’язки, пов’язані з цією посадою, головною особою в державі стає віцепрезидент.

Якщо вони обоє не можуть виконувати обов’язки, то Конгрес окремим законом призначає одного з вищих державних урядовців на найвищу посаду в державі.

Президент США є головнокомандувачем збройних сил і флоту США. Також за пропозицією та згодою двох третин Сенату глава держави може укладати міждержавні договори.

За згоди Сенату він призначає послів, консулів, суддів Верховного суду та інших вищих урядовців США.  

Періодично президент виступає перед Конгресом зі зверненням про стан справ у країні та світі та подає на розгляд заходи, які вважає за доцільне вжити, щоб захистити національні інтереси. У надзвичайних випадках він може скликати одну або обидві палати одночасно.  

Кожен законопроєкт, ухвалений обома палатами, передається на підпис президенту США. Він може його підписати або повернути із запереченнями до тієї палати, яка подала цей законопроєкт.

Щоб подолати заперечення президента, обидві палати мають ухвалити законопроєкт двома третинами голосів. Після цього закон набирає чинності.  

Якщо президент не підписує або не повертає із запереченнями законопроєкт протягом десяти днів, документ набирає чинності так само, якби він був підписаний главою держави.  

Процедура схвалення президентом стосується не лише законів, але й розпоряджень, резолюцій та ухвал Конгресу.

Якщо президент не схвалює якийсь з цих актів, його можуть повторно прийняти двома третинами голосів Сенату та Палати представників.  

Попри сильні обидві палати законодавчого органу, президент має вагомий вплив на прийняття законів.

Зазвичай без його волі ухвалити законопроєкт неможливо, оскільки, як правило, перевага партії більшості над партією меншості є незначною. У такому випадку малореально знайти дві третини голосів обох палат для подолання вето президента.  

На відміну від української конституції, яка обмежує повноваження нашого президента лише прямо визначеними у ній питаннями, конституція США жодних обмежень не встановлює. Що логічно для забезпечення повноти та цілісності виконавчої влади в державі.

Пріоритети державного управління змінюються з часом та під впливом науки і технологій, що потребує постійної адаптації влади до ситуації. В цьому правилі захована одна з причин довголіття американської конституції, бо вона не потребує змін задля пристосування до викликів часу.

Тож за весь час від ухвалення Конституції США у 1787 році було прийнято всього 27 поправок до неї.  

* * * * * 

Конституція США справді є універсальним законом. За два з половиною століття свого існування вона зазнала незначних змін, проте цілком зберегла свою актуальність.

Значною мірою це вимушена консервативність – для внесення змін до конституції потрібна згода двох третин штатів. Тож не дивно, що цих змін було так небагато – лише 27 (з них діє 26).

Утім, ця система виявилася ефективною у захисті демократії. 

США не скочуються в диктатуру не лише через ефективну систему стримувань і противаг між президентом і парламентом, але й через сильну фінансову самодостатню владу штатів, яка є додатковим балансиром.  

Життєздатності та стабільності американській владі додає двопартійна політична система. Вона змушує збалансовувати протилежні політичні інтереси та враховувати потреби різноманітних суспільних груп. 

Для відтворення американської системи влади потрібно мати ідентичний федеральний устрій та двопартійну політичну систему, що в українських умовах просто неможливо.  

Автор: Оксана Заболотна,

аналітикиня Центру спільних дій