Между коррупцией и влиянием РФ: выборы, которые могут означать потерю Черногории для Запада

Політик-патріот із сумнівною репутацією корупціонера чи ставленик Кремля?

Саме такий вибір робитимуть громадяни Чорногорії 19 березня, коли в країні відбудеться голосування за нового президента.

Ці вибори і так називали вирішальними – по суті, від їхнього результату може залежати успішність проєкту чорногорської державності. А за найгіршого сценарію країна, яка є членом НАТО та кандидатом на вступ до ЄС, може просто перетворитися на класичну failed state – на величезну радість Кремля та його союзників у Сербії.

Ставки дуже високі, проте за два дні до першого туру вони були підвищені до небаченого рівня.

Пізно ввечері 16 березня президент Чорногорії видав указ про розпуск парламенту. По суті, глава держави, який одночасно є учасником президентських перегонів та опонентом парламентської більшості, вирішив йти ва-банк.

Тож результати виборів можуть на довгі роки визначити, яким шляхом піде Чорногорія: до Європи чи до РФ.

І хоча експерти поки що не бачать підстав для паніки, в чорногорській столиці Подгориці вже розмірковують вголос про еміграцію у разі перемоги "четників" (сербських націонал-радикалів).

Також радимо подивитися дискусію про перебіг виборів у Чорногорії. Попри те, що це відео записувалося за кілька годин до оголошення розпуску парламенту, воно дає змогу краще зрозуміти, як були створені передумови для реваншу РФ та її союзників.   

А для тих, хто надає перевагу читанню – детальний аналіз, як Чорногорія стала на межу політичного знищення і що може змінити терміновий розпуск парламенту.

Кандидат із досвідом захоплення влади

Фактично всі балканські політологи одностайні: президентські вибори у Чорногорії, найімовірніше, пройдуть у два тури.

І в другому турі, який планується 2 квітня, мають зустрітися чинний президент та лідер нині опозиційної Демократичної партії соціалістів (DPS) Міло Джуканович, а також голова партії "Нова сербська демократія" і лідер руху "Демократичний фронт" Андрія Мандич.

Джуканович привів Чорногорію до незалежності, до членства в НАТО і до кандидата №1 на вступ до ЄС.

Мандич фігурує у справі про "державний переворот", коли в Чорногорії, в день парламентських виборів 2016 року, готувалася насильницька зміни влади за участю агентів російських спецслужб.

У суді першої інстанції лідеру "Демократичного фронту", як і декому з його політичних соратників, було призначено покарання у вигляді позбавлення волі, але пізніше цей вердикт був скасований Апеляційним судом і справу направили на новий розгляд.

Мандич завжди виступав із позицій, вигідних Белграду і Москві.

Він завжди був проти незалежності Косова, проти НАТО, проти запровадження санкцій щодо Росії і навіть проти незалежності Чорногорії.

Без сумнівів, результати волевиявлення чорногорців матимуть визначальні наслідки не тільки для майбутнього найменшої балканської країни, але й для регіону та, що є ще більш важливим у нинішній ситуації, для всього західного блоку, в першу чергу для Північноатлантичного альянсу.

Як Чорногорія примудрилася дійти до такого стану, коли лише крок відділяє її від того, щоб поставити на карту свою незалежність та стати суттєвою проблемою для НАТО?

По-перше, інституції громадянської держави, які сформувала Чорногорія,

• не змогли забезпечити захист ідентичності і національних інтересів чорногорської нації,
• виявилися беззахисними перед наступом іншого національного, в даному випадку сербського проєкту, "сербського світу", і гібридного впливу Росії.

Ставка на громадянську, а не на національну державу під час здобуття незалежності дозволила залучити до побудови незалежної країни меншини – албанців, боснійців, хорватів…

Але серби як вважали, так і вважають Чорногорію частиною навіть не "Великої", а звичайнісінької Сербії. І діють відповідно.

Атака "сербського світу"

Коли в кінці 2019 – в першій половині 2020 року під гаслом захисту Сербської православної церкви в Чорногорії почав розгортатися проєкт "сербського миру", виявилося, що протиставити "патріотам Сербії" настільки ж потужний, але свій національно-патріотичний рух чорногорці не в змозі.

Концепція громадянської Чорногорської держави не передбачала жорстких форм захисту національної ідентичності, до того ж чорногорські лідери виявились не готові до організації дієвого опору.

Тож коли сусідня країна (за підтримки російського "старшого брата") запропонувала потужний ідеологічний продукт ("захист святинь"), він, як цунамі, просто розваляв увесь громадянський чорногорський фундамент.

На парламентських виборах у серпні 2020 року перемогу отримав проєкт "Чорногорії як другої Сербської держави".

І хоча формально уряд був сформований за участю центристських партій, загальний тренд вперше з моменту здобуття незалежності у 2006 році був змінений із громадянського та прочорногорського на відверто просербський.

Наступною переможною сходинкою "сербського миру" стала інтронізація нового митрополита Сербської церкви в Чорногорії у вересні 2021 року. Всупереч позиції всіх прочорногорських політичних сил, урочистості символічно пройшли в історичній столиці Чорногорії, Цетинє.

Протест чорногорців в Цетинє виявився завзятим, проте локальним, а тому не зміг зупинити "сербізацію" країни. Тож Белград, за підтримки офіційної Подгориці, знову зміг продемонструвати, хто в чорногорському домі хазяїн.

Чорногорський патріотичний рух зрештою не досяг свого і більше не спромігся на масштабні акції. Втім, деякі позитивні для Чорногорії зміни все ж таки відбулися.

Як кажуть, сталося це під тиском західних партнерів, яким не дуже сподобалася клірикизація та сербізація Подгориці, яка, окрім іншого, супроводжувалася фактичною зупинкою євроінтеграції та замороженням взаємодії з НАТО.

В результаті навесні наступного, 2022 року, було сформовано уряд без сербських радикалів, до якого були залучені національні меншини та центристські громадянські партії, але патріотичні чорногорські сили знов залишилися "за бортом".

Призначений прем'єр-міністром Дритан Абазович (етнічний албанець, що важливо в даному випадку) тоді наголошував: будуємо громадянську державу.

За рік, що минув, деякі покращення все ж відбулися. Переважно на геополітичному рівні.

Чорногорія врешті-решт приєдналася до санкцій проти Росії.

Уряд надав допомогу, в тому числі військову, Україні.

Але ось інші напрямки, що стосуються гуманітарної політики, досі перебувають під потужним впливом "сербського світу" із залученням "руки Кремля".

Ось один, але красномовний приклад: державним Університетом Чорногорії наразі керує людина, яка мало того що вважається ідеологом "сербського світу", але, як стверджують чорногорці, є до того ж засновником порталу "ИН4С", який без жодної перешкоди розповсюджує найжахливішу російську пропаганду, в тому числі суто військову.

Уряд Абазовича через свою відданість "сербському миру" отримав у підсумку вотум недовіри – після того, як підписав Базову угоду із Сербською церквою, визнавши винятковий статус Сербської православної церкви в країні.

Поки Захід не прокинувся…

Друга проблема Чорногорії полягала в тому, що міжнародні структури, включно з ЄС, НАТО, міжнародними правозахисними організаціями та медіа, вперто відмовлялися бачити загрозу посилення сербського та російського впливу та намагалися применшити негативні наслідки чорногорського розвороту в бік не тільки Белграда, але й Москви.

Після виборів 2020 року в Європейському Союзі і в Північноатлантичному альянсі не побачили нічого катастрофічного в тому, що до урядової більшості Чорногорії увійшли партії, лідерами яких є підозрювані в організації спроби державного перевороту.

Захід взагалі, здається, проігнорував той факт, що просербська влада фактично розвалила справу про держпереворот.

В НАТО намагалися робити "гарний вираз обличчя", коли Чорногорія відмовлялася від участі в навчаннях, від установки на своїй території радара, необхідного для спостереження за повітряним простором регіону, і навіть коли чорногорські високопосадовці "випадково" "злили" секретні відомості...

Авторитетні міжнародні медіа в той самий час критикували патріотично налаштованих чорногорців, звинувачуючи їх у "націоналізмі" та "екстремізмі".

Зокрема, про "чорногорських націоналістів" на протестах в Цетинє писала у вересні 2021 року BBC.

А кілька місяців тому Balkan Investigative Reporting Network (BIRN), що фінансується міжнародною спільнотою, назвала чорногорських громадських активістів і журналістів, які борються проти сербського гібридного впливу, "ультраправими екстремістами" та "крайніми націоналістами", заявивши, що вони становлять загрозу для миру та стабільності регіону.

Здійнявся скандал, горе-дослідники відкликали свій звіт, але ж "осад залишився"…

Проблема Джукановича

Успіх просербських та проросійських сил має ще одне пояснення – вкрай погану репутацію чорногорської правлячої еліти, яка керувала країною з моменту проголошення незалежності у 2006-му і аж до 2020 року.

Звісно, мова про Демократичну партію соціалістів та її очільника Міло Джукановича.

Не секрет, що стиль керівництва лідера "чорногорського політичного проєкту" Джукановича був далеким від еталона демократії.

Багато про що говорить, наприклад, така деталь: з моменту впровадження багатопартійності в Чорногорії в 1990 році до сьогодні всі президенти були членами Демократичної партії соціалістів, а до 2020 року ця політична сила контролювала ще й уряд.

Зрозуміло, чому в якийсь момент Джуканович фактично став сприйматися як лідер "вождистського типу", а його DPS – як авторитарна загроза демократичному розвитку Чорногорії.

Друга складова неефективності правлячої верхівки 2006-2020 років – корупція та зв’язки з криміналом.

Демократична партія соціалістів має репутацію буквально мафіозної структури. З одного боку, такий імідж заблокував нормальну взаємодію DPS та Джукановича із західними столицями.

З іншого – скандали через зловживання владою, корупційні оборудки та зв’язки з криміналом кілька років поспіль просто знищували авторитет можновладців.

На цьому тлі всі патріотичні та державницькі кроки тьмяніють і втрачають своє значення для виборців.

А якщо і опоненти, потужні медіа, пропагандистські та політтехнологічні "машини" Москви і Белграда не сидять склавши руки, картина стає ще більш похмурою.

Показово, що на останніх дебатах перед виборами Андрія Мандич "діставав" Міло Джукановича розповідями про статки та бізнес його родини та "кумів". І не можна сказати, що нинішній президент був аж таким переконливим, спростовуючи всю озвучену, як він сказав, "дезінформацію".

За цих умов багато чорногорських виборців, обираючи нового президента, голосуватимуть не стільки за когось, скільки проти Джукановича. Забуваючи, що таке голосування відкриває дорогу до перемоги кремлівського ставленика та згортання західного курсу країни.

Жест відчаю чи крок до перемоги?

Якщо діючі правила не дають можливості виграти – змінюй правила.

Схоже, саме так вирішив вчинити Міло Джуканович, оприлюднивши за два дні до голосування указ про розпуск парламенту.

Формальною причиною розпуску Скупщини стала її нездатність сформувати новий уряд замість нинішнього, члени якого перебувають у статусі виконувачів обов’язків.

Проте всі розуміють, що таким кроком Джуканович вирішив піти ва-банк та повернути собі ініціативу.

Такий крок може бути вдалим – і тоді, вигравши президентські вибори, Джуканович зможе дотиснути й позачергові парламентські, і вже у травні чи червні перезавантажити парламент та повернути собі контрольовану більшість.

Проте цей крок має і протилежний бік – якщо він не спрацює, то реванш буде ще більш стрімким та повним. І тим надовше лідерство у країні захопить просербська та проросійська влада.

Тож незабаром отримаємо відповідь, чим став цей крок Джукановича – частиною добре прорахованої та узгодженої із Заходом стратегії чи жестом відчаю?

Від відповіді на це питання залежить не лише майбутнє Чорногорії, але й балканська стратегія РФ. Адже, здобувши таку потрібну перемогу на Балканах, у Кремлі не заспокояться, поки не перетворять регіон на палаючий смолоскип під боком ЄС.

Автор: Наталя Іщенко,

журналіст, редактор порталу "Балканський оглядач"