Думки західних партнерів про те, чим може та має завершитися російсько-українська війна, вочевидь змінилися протягом останнього року.

Це – цілком природно, зважаючи на те, що й позиція українського керівництва з цього приводу не була стабільною та змінювалася разом зі змінами на фронті.

Якщо навесні 2022 року Київ (без успіху) пропонував Москві домовитися про умови повернення армії до кордонів ОРДЛО та окупованого Криму, то зараз українська сторона твердо налаштована на повне відновлення своєї територіальної цілісності та повідомляє про це партнерам за кожної нагоди.

І хоча це вже допомогло змінити думку багатьох союзників (детальніше про це ми розповідали у статті "Повернути Крим – реально"), повної відповідності позицій ще немає.

Детальніше про це ми поговорили з чеським експертом та європейським дипломатом у минулому Давідом Стуліком. Давід чудово знає Україну та говорить українською, тож рекомендуємо проглянути відео з ним – на youtube-каналі ЄвроПравди встановлений також рубрикатор, щоб за бажанням прослухати окремі фрагменти.

Якщо ж ви віддаєте перевагу читанню, то до вашої уваги – головні тези з відповідей Давіда Стуліка.

Захід вірить у перемогу, але...

Перемога точно буде, я в цьому впевнений. Питання тільки, коли це станеться і якою ціною.

Також на Заході помітно зросло розуміння того, що Україна не лише має перемогти, а має перемогти якнайшвидше. Західні політичні очільники вже зрозуміли, що їм теж потрібне швидше закінчення війни.

По-перше, наближаються вибори – у Сполучених Штатах, у Німеччині тощо. І керівництву цих країн потрібно показати власним виборцям: ми, тобто демократична сторона, перемогли у протистоянні з російським авторитарним режимом.

По-друге, їм буде легше казати, що вже не потрібні такі витрати на війну – на зброю, макрофінансову допомогу Україні тощо, бо вона вже перемогла.

І по-третє, завершення війни означає економічний виграш, бо будуть дешевші енергоносії. Адже Захід отримає доступ до певних ресурсів Росії, маючи при цьому іншу позицію, ніж до війни. Тобто "це не Росія нам буде диктувати, це ми можемо вимагати від Росії".

Зараз помітно зменшився тиск на Україну, що, мовляв, "треба домовлятися з Росією".

Усі кажуть, що Україна сама має визначати, що вона може вважати перемогою. Тобто ми на Заході не кажемо вам, що для перемоги ви маєте сісти за стіл переговорів.

При цьому на Заході вже є розуміння, що Україна визначає цю перемогу як повернення до кордонів з Росією станом на 1991 рік.

Але потім починаються нюанси.

Є розбіжності у питанні розслідування воєнних злочинів та покарання злочинців, включно з найвищим керівництвом Росії, а також у питанні виплати репарацій за всю шкоду, якої завдала Російська Федерація.

Щодо цих питань у Заходу є обережність.

Питання Криму

Також на Заході не всі впевнені у тому, що Україна зможе відвоювати територію Криму; є ті, хто вважає, що Київ буде змушений сісти за стіл переговорів.

Але вашим здобутком є те, що Захід справді погодився: саме Україна визначатиме параметри миру. Отже, у разі, коли ви скажете: "Ні, Крим є частиною нашої держави" – Захід не ставитиме це під сумнів.

Навіть якщо хтось із західних лідерів захоче підштовхнути вас до переговорів з Кремлем щодо Криму – то не зможе цього зробити відкрито. І навіть якщо будуть натяки про це у непублічних розмовах, то вони будуть тимчасові.

Жоден із західних лідерів не зможе говорити щось подібне Україні відкрито, бо ми визнаємо суверенітет інших країн, бо тут Україна є жертвою зовнішньої агресії, яка порушує міжнародне право. Диктувати Україні те, що йде всупереч міжнародному праву – це було би для нас запереченням себе самих, свого ціннісного підходу.

Крім того, позиція партнерів щодо цього змінилася на вашу користь восени, завдяки вашому контрнаступу на Сході та Півдні.

Ці події змінили сприйняття і дозволили партнерам повірити, що ЗСУ зможуть відвоювати окуповані території, маючи західну зброю, снаряди і підтримку.

І навіть якщо хтось із партнерів досі не розуміє значення Криму і може радити вам спершу "зачекати, зміцнити державу" чи щось подібне – немає жодної вимоги дослухатися до цих порад.

Тож якщо ЗСУ зайдуть в Крим, то мають повне право йти до кінця і матимуть підтримку для цього.

Але ухвалити рішення про цей контрнаступ повинна сама Україна.

Проблеми з компенсаціями та репараціями від РФ

З моральної точки зору всі за те, щоб використати заморожені російські активи для відновлення України. Але є проблеми, як зробити це у правовому полі.

Також є питання щодо глобальних наслідків. Якщо Захід так зробить з російськими активами, то де гарантія, що інші країни не почнуть заарештовувати майно західних, демократичних країн? А це може призвести до розвалу міжнародного правового ладу загалом.

Тому у юристів-міжнародників є бажання знайти коректне глобальне вирішення питання російських репарацій. Цей механізм має бути погоджений з країнами Африки, Азії, Південної Америки тощо.

Це поєднується з бажанням політиків Заходу знову отримати доступ до ресурсів РФ.

Наприклад, є певні пропозиції, щоби від майбутнього продажу російської нафти чи газу відраховувалися певні відсотки на відновлення України. Наприклад, з кожних 100 барелів нафти вартість 20 барелів була перерахована на відновлення України. Тут є прецеденти, коли Ірак почав експортувати нафту.

Свого часу була подібна програма під егідою ООН для Іраку, яка називалася "Нафта в обмін на продовольство" – за нею Ірак отримував за нафту не гроші, а харчі та іншу допомогу. Отже, подібну схему можна застосувати і до Росії, щоб якийсь відсоток коштів йшов на відновлення України.

Скільки це буде – 20% чи інший обсяг – це вже друге питання. Важливо затвердити сам принцип, механізм. Якщо не на світовому рівні, то хоча б на рівні ЄС.

Проблеми з кримінальним засудженням Путіна

Україна просуває створення міжнародного трибуналу щодо злочину агресії.

Однак деякі західні країни, наприклад США, теж не зовсім цього хочуть. Бо це створює певний прецедент. Який потім – можливо – буде використаний проти них.

Щоби прибрати ризики, Україні потрібно забезпечити підтримку широкої коаліції на рівні ООН.

Якщо ж буде створений "односторонній" трибунал, то потім на основі цього інші країни теж можуть вимагати створювати інші трибунали – наприклад, щодо міждержавних конфліктів, які були в Африці чи в Азії.

В Україні це сприймається зовсім інакше.

Ви це бачите як кривду, яку вам створила Росія, і прагнення покарати агресора є природним.

Але для міжнародного права це може бути певний прецедент, і тому триває дискусія про те, як такий трибунал можна інтегрувати в існуючі механізми міжнародного права.

Хоча я думаю, що зрештою такий трибунал буде створений, щодо цього вже тривають серйозні міжнародні перемовини, багато держав підтримують Україну і тиснуть, щоб такий трибунал був створений. Головне завдання – поєднати існуюче міжнародно-правове поле з тим, що треба для України, і зробити це так, щоб потім рішення такого трибуналу не ставили під сумнів.

Про перспективи вступу України до НАТО

На практиці ваша інтеграція до НАТО вже відбувається.

Україна вже є дуже важливим партнером для європейської безпеки, вже використовує зброю натовських стандартів та інтегрується до різних натовських механізмів.

Крім того, для НАТО буде корисно мати Україну як свого члена та частину системи колективної безпеки.

Тобто я не уявляю сценарію, що Україна не стане членом НАТО.

Страх перед російською реакцією на ваш вступ вже зменшився, бо Захід переконався:

багато з того, чим їх шантажував Путін – це був блеф.

Путін багато разів казав, що якщо західна зброя буде використана проти Росії чи будуть атаки на Крим – це буде вважатися нападом держав Заходу на Російську Федерацію, і Росія на це якось відповісти. Цього не відбулося.

Натомість, якби ми піддалися цьому шантажу, то це б заохотило Путіна ще більше тиснути на Захід, додатково збільшувати ставки.

Також ми тепер розуміємо, що є обмеження, червоні лінії, за які Путін та його військова вертикаль не вийдуть – це, зокрема, використання ядерної зброї.

Зважаючи на все це, я думаю, що українське прагнення вступити в НАТО буде враховане іншими союзниками, включаючи США. Не можна відмовити країні, яка хоче стати частиною нашого колективного клубу.

Про перспективи вступу України до ЄС

Вступ до Євросоюзу складніший. Там є додаткові формальні процеси, є потреба виконання певних стандартів. І від цих стандартів Україна ще далека – на відміну від тих, що стосуються військової справи.

Як приклад, українці самі розуміють, що, наприклад, суди не працюють так, як мають; що є певні проблеми з державним управлінням. Потрібні зусилля, щоб Україна відповідала цим стандартам.

Також той факт, що Україна стає членом ЄС, ще не є аксіомою для німців, французів тощо. Ви маєте їм доводити свою готовність робити реформи.

Також для вступу України потрібна реформа самого Євросоюзу, в першу чергу реформа процесу ухвалення рішень. Україна – дуже велика країна. У разі вступу ви отримаєте одне з найбільших представництв у Європарламенті, багато голосів під час прийняття рішень кваліфікованою більшістю тощо. Тому нам в ЄС треба переосмислити, як зробити, щоб ці структури лишилися дієздатними після нового розширення ЄС.

Отже, крім виконання Україною критеріїв, до вашого вступу потрібно провести внутрішню реформу ЄС.

Про те, як змінюється підтримка України західними суспільствами

Підтримка України нині як мінімум стабільна.

У Німеччині, Франції тощо – хоча ці країни розташовані далеко від вас – факти російських злочинів спонукають суспільство стати на бік України. Але Росія також не сидить склавши руки, вона проводить психологічні, інформаційні операції на те, щоб підірвати довіру до вас.

Треба усвідомлювати: довіра та підтримка України не гарантовані назавжди.

Їх дуже легко послабити – як, наприклад, сталося після новини про підрив "Північного потоку" з боку нібито якоїсь проукраїнської групи.

Також для західної суспільної думки можуть бути дуже деструктивними новини про нові корупційні скандали, особливо якщо буде йтися про нецільове використання підтримки від західних держав.

А втрата довіри західних суспільств може мати катастрофічні наслідки для вас. Бо політики, які це відчують, можуть навіть почати думати про примус України до компромісів у переговорах з Росією.

Звісно, наразі цього немає.

Але, як сказав президент Чехії Петр Павел у Мюнхені, "ми хочемо якнайкращого, але маємо готуватися до різних сценаріїв".

Розмовляв Сергій Сидоренко,

відео Володимира Олійника,

"Європейська правда"