Между признанием и игнорированием: как сложились и как могут измениться отношения Украины и Косова
Протягом останнього року тема політичного загострення між Косовом і Сербією регулярно з’являлася у медіапросторі.
Щоправда, нещодавні новини є обнадійливими. Косово і Сербія досягли домовленості про імплементацію угоди щодо нормалізації відносин, підтриманої Європейським Союзом. Хоча розбіжності у розумінні імплементації та процесу подальшої нормалізації стосунків залишаються і до взаємного визнання ще далеко, цей крок є чи не найбільшим досягненням у складній історії стосунків двох країн.
Для міжнародної політики це напевне означає одне: ситуація буде змінюватися, і тут важливо вміло на неї відреагувати.
Тому варто розібратися, якими були стосунки України та Косова та чи варто МЗС змінювати традиційні підходи до дипломатії на Балканах.
Що блокує визнання Україною Косова?
У 1999 році НАТО втрутився у багаторічний конфлікт між Сербією і Косовом, провівши військову операцію на захист албанських мешканців Косова від сербської армії та етнічних чисток. У результаті цієї операції територія Косова опинилася під міжнародним контролем. У 2008 році Косово оголосило незалежність в односторонньому порядку, всупереч позиції Сербії, яка прагнула зберегти регіон під своїм контролем.
Це супроводжувалося різними реакціями в міжнародному співтоваристві. Західні країни, зокрема США, та більшість (але не всі) країни Європейського Союзу та Європи, визнали незалежність Косова і встановили з ним дипломатичні відносини.
Сербія відкинула проголошення незалежності Косова і досі вважає його незаконним. Підтримали Сербію також низка країн, зокрема Росія, Китай та Індія.
Головним контраргументом до визнання є твердження про порушення принципів міжнародного права, зокрема принцип невтручання у внутрішні справи й територіальної цілісності держави. У переліку країн, які не визнали Косово, можна знайти здебільшого союзників Сербії та Росії, а також країни, які побоюються подібних прецедентів, оскільки мають більшу небезпеку виникнення сепаратистських рухів.
Реакція України на проголошення незалежності Косова у 2008 році спершу була стримано-нейтральною.
22 лютого 2008 року тодішній глава МЗС України Володимир Огризко заявив, що Україна "перевіряє всі можливості" щодо визнання Косова, і зазначив, що цей процес "займе деякий час".
Проте з президентством Януковича українська позиція в питанні Косова стала більш різкою.
У червні 2010 року Віктор Янукович заявив, що визнання Косова є порушенням міжнародного права. Схожою була і заява речника МЗС України Олександра Дікусарова, який сказав, що "Україна віддана принципу абсолютної поваги до суверенітету і територіальної цілісності всіх держав з визнаними міжнародними кордонами".
Багато в чому подібну позицію тодішньої української влади можна пояснити стосунками з Росією, яка разом із Сербією є одним із найбільших опозиціонерів визнання Косова. Також збереження стосунків із Сербією виглядало важливішим пріоритетом, яким було б надто дорого ризикувати.
Після 2014 року зовнішня політика України стає більш самостійною, але цього разу вже з’явився фактор Криму.
Хоча ситуація зі спробою анексії Криму непорівнянна з кейсом Косова, теза про подібність цих випадків часто стає об’єктом маніпуляцій, зокрема з боку російської пропаганди. Також, уже після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, Владімір Путін називав фактор Косова як прецедент до зміни кордонів (ця заява викликала глибоке обурення у традиційно дружній до Росії Сербії).
Також збереження Україною нейтралітету в цьому питанні, ймовірно, стримувало Сербію у своїх заявах щодо подій в Україні після 2014 року.
Відносини з оглядом на Сербію
Зв’язки України з Косовом складно назвати інтенсивними, проте повністю відсутніми їх назвати також не можна.
По-перше, український миротворчий контингент з 1999 року бере участь у миротворчій місії KFOR, де займався розмінуванням та охороною. Його було відкликано лише нещодавно у зв’язку з початком повномасштабної війни.
За цей час на миротворчій службі побувало близько 1300 українських військових.
По-друге, незважаючи на відсутність представництв чи офіційної співпраці, на полицях магазинів Косова можна знайти українські товари, наприклад олію, мед, горіхи, насіння, солодощі, а також меблі, які потрапляють на територію країни після маркування в сусідніх Албанії чи Північній Македонії.
Ще одним місцем дотику є спорт, зокрема футбол. Збірні України та Косова зустрічалися на футбольному полі чотири рази в рамках різних турнірів, щоправда, завжди на нейтральній території.
Досі проблемою у відносинах були візові обмеження.
Україна визнала паспорти Косова лише у 2019 році. Тоді громадяни самопроголошеної республіки отримали можливість подаватися на українські візи. До цього будь-які візити були неможливі.
Також до 24 лютого 2022 року українські громадяни могли відвідати Косово лише з візою. Подібна візова політика діє в Косові з 2013 року та стосується держав, які не визнають її незалежність.
Тим не менш, після російського вторгнення влада Косова вирішила скасувати візові обмеження для українців.
Незважаючи на низьку інтенсивність взаємовідносин, підтримка України в Косові є однією з найсильніших у регіоні.
В той час коли в Сербії, Болгарії та Чорногорії відбуваються проросійські мітинги, президент Хорватії виступає з деструктивними антиукраїнськими заявами, влада Республіки Сербської (БіГ) відкрито підтримує Путіна, а останні опитування демонструють падіння підтримки України в регіоні загалом, громадяни Косова разом з урядом та президенткою однозначно і регулярно виступають на підтримку України.
Зважаючи на економічні проблеми регіону, подібна підтримка має здебільшого символічне значення. Зокрема, невелика кількість гуманітарної допомоги була передана урядом на початку вторгнення.
Також мали місце вже згадане скасування віз, а також впровадження програми підтримки українських журналістів, ініційованої прем’єром Косова.
На тлі нещодавнього загострення на Балканах, а також зважаючи на прихильність Косова до України окремі українські депутати та активісти порушували питання покращення стосунків із невизнаною республікою.
Зокрема, депутат від "Євросолідарності" Олексій Гончаренко відвідав Косово, де виступив у парламенті, а також розпочав петицію на підтримку визнання республіки Україною.
Втім, МЗС України та посольство України у Сербії від заяв Гончаренка рішуче відхрестилися, а сама петиція не набрала необхідну кількість голосів.
Наразі офіційний Київ не поспішає робити крок назустріч Косову.
Попри те, що після повномасштабного вторгнення РФ використання "кримського аргументу" є неможливим, визнання Косова Україною досі є чутливим і проблематичним питанням.
В першу чергу, зважаючи на бажання зберегти стосунки із Сербією, які й без того є непростими.
Влада Сербії досі намагається знайти зручну позицію в російсько-українській війні і, попри тиск ЄС, досі не ввела санкції проти Росії, проте засудила російське вторгнення на голосуваннях в Радбезі ООН, а також, за окремими повідомленнями, продавала в Україну боєприпаси через треті країни.
Можливості для України
Нинішнє потепління стосунків між Приштиною і Белградом може відкрити Косову двері до повноцінної участі в низці міжнародних організацій, а також створити можливості до поглиблення співпраці з іншими країнами, які до цього могли остерігатися невдоволення з боку Сербії.
Як показує досвід інших країн, зовсім не обов’язково визнавати Косово, щоб підтримувати та розвивати співпрацю та дипломатичні стосунки. Серед країн-членів ЄС, які відмовилися визнавати Косово, лише в Іспанії та Кіпру немає свого представництва в Приштині.
Натомість Румунія, Словаччина та Греція мають свої дипломатичні установи в столиці, але називають їх не посольствами чи консульствами, а "офісами зв’язку". Також країни розвивають співпрацю на рівні урядів, зокрема у 2021 році Греція підвищила рівень стосунків із Косовом, вивівши його на рівень спілкування між міністерствами.
Схожим чином підтримує дипломатичні стосунки з Косовом і Китай, який також відмовився визнавати незалежність республіки, проте має свій офіс в країні.
Мало того, Росія також має своє представництво, яке називається "Канцелярією РФ у Приштині". Ця установа пов’язана з низкою скандалів, останній з яких закінчився висланням російських дипломатів із території Косова у зв’язку з діяльністю, спрямованою на порушення стабільності.
Тим не менш, на вулиці Едуарда Ліра, 20 у Приштині досі працюють росіяни, що яскраво свідчить про геополітичні інтереси РФ у регіоні.
Україна натомість не має жодного представництва на території Косова.
І це в ситуації, коли розвиток співпраці з Приштиною однозначно має для Києва геополітичний інтерес та може бути одним із тих місць, куди варто спрямувати свої дипломатичні зусилля в боротьбі з російськими впливами на Балканах.
Нещодавнє оголошення конкурсу на посаду послів міністром МЗС Дмитром Кулебою свідчить про бажання великої реформи в міністерстві та активнішу боротьбу за "серця і думки" громадян низки країн в Африці, Азії та на Близькому Сході та зростання підтримки України у світі.
Тому доводиться сподіватися, що у процесі зміцнення української дипломатії знайдеться життєздатне рішення для сильнішого протистояння російським впливам і на Балканах та для посилення українського впливу в регіоні.
Автор: Андрій Кришталь,
експерт Аналітичного центру балканських досліджень