"Росія поставить нам боєприпаси зі справжнім ураном – якщо вони (західні країни), божевільні, дадуть поштовх цьому процесу", – таку заяву 22 березня у меморіальному комплексі в Хатині зробив самопроголошений президент Білорусі Александр Лукашенко.

На цю заяву тоді мало звернули увагу – тема передачі Україні боєприпасів зі збідненим ураном активно опрацьовувалася російською пропагандою, в рядах якої виступив і білоруський диктатор.

Втім, лише за три дні тема появи у Білорусі ядерної зброї перестала бути теоретичними викладками.

Вже 25 березня про такі плани оголосив російський президент Владімір Путін.

Звичайно, що така заява очільника Кремля в першу чергу є спробою полякати Захід, надавши аргументи європейським прихильникам діалогу та поступок. На щастя, досягнути цієї мети Путіну не вдалося – на цю тему вже вийшов окремий текст "Ядерний удар по дружбі з Китаєм: як шантаж НАТО зашкодив Путіну і не приборкав Захід", який варто почитати.

Натомість реалізація цієї погрози здатна докорінно змінити безпекову ситуацію всередині та навколо Білорусі.

Чи дійсно Лукашенку вигідне розміщення у країні російської ядерної зброї? Чи гарантуватиме це "консервування" режиму? І як на це варто відреагувати Україні?

Нижче спробуємо знайти відповіді на ці питання.

Також рекомендуємо подивитися відео, на якому редактори ЄвроПравди шукатимуть відповіді на новий ядерний виклик Путіна.

Пропозиція, від якої неможливо відмовитися

Перш за все варто проаналізувати, чи дійсно Лукашенко прагнув отримати російську ядерну зброю.

Тема появи російської ядерної зброї в Білорусі обговорюється вже більше року.

Варто нагадати, що під час "конституційного референдуму", який пройшов у сусідів 27 лютого минулого року (лише за три дні після початку повномасштабної агресії РФ проти України), одною із запропонованих змін було скасування норми, яка визначала Білорусь як без’ядерну державу.

Вже цей факт дав підстави говорити про плани розміщення ядерної зброї на території Білорусі.

Тим більше, що Лукашенко і раніше неодноразово висловлював жаль з приводу того, що в 1995 році країна відмовилася від ядерної зброї, долучившись до Будапештського меморандуму під безпекові гарантії від РФ, Великої Британії та Франції.

А вже у червні минулого року, під час зустрічі з Путіним у Санкт-Петербурзі, Лукашенко запропонував "дзеркально" відреагувати на дії Заходу і підготувати білоруські військові літаки для розміщення ядерних зарядів.

Наразі, за словами Путіна, модернізовано 10 білоруських літаків для використання ракет з ядерним зарядом. Також РФ передала Білорусі комплекси "Іскандер", які також можуть бути носіями ядерних зарядів.

Після таких домовленостей поява ядерної зброї у Білорусі вважалася справою часу. Щоправда, роблячи прогнози, за яких умов це може відбутися, Лукашенко заявляв, що лише у випадку розміщення ядерної зброї біля кордонів Білорусі, в першу чергу – в Польщі.

Остання заява є показовою. Попри те, що Варшава раніше пропонувала розміщення тактичних ядерних зарядів США на своїй територій, в найближчий перспективі це малоймовірно.

Такий крок став би підняттям ставок у протистоянні Вашингтона з Москвою, тоді як Білий дім намагається діяти надзвичайно обережно і не став би без особливої потреби йти на кроки, здатні суттєво підвищити градус протистояння.

Дії Лукашенка ілюструють його стратегію останніх років – намагатися підтримувати РФ лише на словах, обмінюючи ці заяви (часто – дуже гучні) на економічні преференції, але за можливості утримуватися від реальної участі у холодному протистоянні із Заходом та гарячій війні з Україною.

"Якби Лукашенко дійсно вірив, що бере участь у глобальній війні Добра зі Злом – то, може, він був би радий розміщенню на території Білорусі ядерної зброї. Однак якщо він зацікавлений у збереженні своєї влади у Білорусі – це може стати для нього проблемою", – прокоментував дилему білоруського диктатора колишній білоруський дипломат, а зараз експерт Європейської ради з міжнародних відносин Павел Слюнькін.

Однак Путін вирішив по-своєму і не став чекати розміщення ядерних зарядів у Польщі.

Тим самим показавши, чого насправді варта ілюзія незалежності Лукашенка – за необхідності його можна просто поставити перед фактом.

Збереження, проте без влади

Друге питання: чи реалізує РФ свої плани? Далеко не факт.

Заява Путіна виглядає дуже амбітною. Зокрема, сховище для зберігання у Білорусі тактичних ядерних зарядів планується побудувати до 1 липня – тобто трохи більше аніж за три місяці.

Це дуже короткий термін – вважається, що будівництво аналогічного сховища у Калінінградській області зайняло кілька років (хоча там російська влада намагалася діяти таємно). Своєю чергою ані українська розвідка, ані білоруські пабліки не фіксували раніше початку такого будівництва.

Тож не можна виключати, що РФ поки обмежиться лише розміщенням кількох ядерних зарядів – на носіях, щоб дати собі додатковий час для примусу Заходу до переговорів.

Прискорити цей процес може лише розуміння Кремлем, що війна з Україною близька до завершення. За таких умов ядерна зброя на території Білорусі набуває іншого значення – вона стає гарантом консервування дружнього до РФ режиму.

"Безумовно, поразка РФ в Україні створює вікно можливостей для зміни влади у Білорусі. Однак, якщо до цього моменту на території Білорусі буде розгорнуто ядерну зброю РФ, то ця можливість катастрофічно зменшується", – визнає Павел Слюнькін.

Розміщення ядерної зброї означатиме збільшення російського військового контингенту в Білорусі, який має обслуговувати та захищати ядерні заряди, а тому не буде виведений з території країни за будь-яких умов.

Одночасно наявність ядерної зброї має стати запобіжником для Заходу.

Це має унеможливити (або суттєво ускладнити) будь-який проєкт силової зміни влади у Білорусі. Незалежно від того, хто стоятиме за цим планом: полк Калиновського, ЗСУ чи альянс кількох країн-сусідів Білорусі.

За будь-яких заворушень на території Білорусі російська влада може заявити про загрозу сховищу з ядерною зброєю, що потребує термінового посилення військового контингенту. 

Це суттєво збільшує шанси Лукашенка всидіти на посаді. Але одночасно це остаточно розмиває його владу та позбавляє залишків самостійної політики.

У ЄС вже погрожують посиленням санкцій у відповідь на розміщення ядерної зброї у Білорусі.

Втім, посилення санкцій проти РФ наразі малоймовірне. У ЄС вже визнали, що такі можливості вже майже вичерпані. І хоча залишаються окремі сектори, де нові санкції ще можливі, наприклад атомна енергетика, нові обмеження, швидше за все, будуть заблоковані Угорщиною.

Інша справа – Білорусь, де рівень санкцій є суттєво нижчим, а можливість уникнути вето від Угорщини – суттєво вища.

Поява ядерних зарядів остаточно поставить крапку в дискусії щодо послаблення санкцій проти Білорусі (зараз така дискусія ведеться щодо калійних добрив) та дасть поштовх ідеї синхронізації російських та білоруських санкцій.

Це завдасть суттєвого удару по економіці Білорусі, додатково прив’язавши її до РФ.

Показово, що в останній місяць Лукашенко здійснив низку закордонних візитів (Китай, Іран, Зімбабве), намагаючись знайти хоч якусь противагу зростаючому впливу РФ.

Розміщення російської ядерної зброї має суттєво погіршити відносини Мінська з Китаєм – єдиною країною, здатною наразі захистити Білорусь від повного поглинання Росією.

А на додачу – цей крок явно не буде позитивно сприйнятий білорусами.

Минулорічне соціологічне опитування Chatham House свідчить: більш ніж 80% білорусів виступають проти розміщення на території держави іноземної ядерної зброї, розуміючи, що за такого сценарію їхня країна може стати мішенню під час ядерної війни.

Це важливо, адже в останні місяці соціологи фіксують зростання рейтингу Лукашенка – вважається, що таким чином глибинний народ реагує на ухиляння влади від прямої участі у війні проти України.

Покращення рейтингів також дещо зменшує залежність Лукашенка від РФ. І цю проблему Кремль також здатний вирішити завдяки розміщенню своєї зброї на території країни-сусідки.

* * * * *

Як має реагувати Україна на такі зміни на своєму північному кордоні?

Наразі єдиним коментарем з цього приводу стала заява лідера франції "Слуга народу" Давида Арахамії, який стверджує, що відповіддю України має стати посилення мобілізації та збільшення військ на кордоні з Білоруссю.

Дійсно, збільшення залежності Лукашенка від РФ може стати вирішальним фактором, що змусить Мінськ надати свої війська для агресії проти України. Проте це явно не загроза найближчого майбутнього, а відповідно, немає підстав оголошувати нову хвилю мобілізації через нинішні події у Білорусі.

Інша справа, що Києву варто відмовитися від політики задобрювання Лукашенка.

Якщо Захід візьме курс на синхронізацію російських та білоруських санкцій, то Україні варто бути в авангарді цього процесу.

А головне, варто остаточно відмовитися від ілюзій, що з Лукашенком можна про щось домовитися – після появи у Білорусі російської ядерної зброї такі ілюзії можуть бути надзвичайно небезпечні.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"