У ніч з 30 на 31 березня у Фінляндії було справжнє свято. Близько опівночі парламент Туреччини завершив підрахунок голосів і оголосив, що депутати дали зелене світло вступу Фінляндії до Альянсу. Рахувати, по суті, не було чого – після "відмашки" від Ердогана підтримка виявилася одностайною.

Це ще не кінець процесу, а лише передостанній крок – але тепер успіх не викликає сумнівів.

Так завершився майже рік перемовин, під час якого фіни зіткнулися з несподіваними жорсткими перепонами, але також неочікувано потужною підтримкою з боку майбутніх союзників.

Ця дата стала знаковою і для Швеції, яка лишилася на порозі НАТО через блокування з боку тієї ж Туреччини та Угорщини.

А спостереження за цим процесом є важливими для України. Зокрема, через те, що з Угорщиною ми напевно стикнемося на шляху до нашого членства в Альянсі. Ми пояснили це і у текстовій, і у відеоверсії.

Всупереч волі Кремля

За нинішнім розширенням НАТО уважно стежили не лише експерти, а й пересічні європейці, включаючи нас, українців. Бо цей етап вступу до Альянсу нових членів є особливим. Передусім – через очікувану реакцію Росії.

У трьох останніх хвилях розширення НАТО до нього долучалися держави Західних Балкан, вступ яких був для Москви неприємною, але дрібною подією. Приєднання до НАТО Північної Македонії у 2020 році, Чорногорії у 2017, Хорватії та Албанії у 2009 мало що змінювало у військовому та геополітичному сенсі. Хоча й тоді Кремль намагався цьому протидіяти. РФ навіть готувала у Чорногорії переворот, щоби скинути прозахідну владу і зупинити вступ країни до Альянсу – але заколот вчасно зупинили, заарештувавши тих, хто його планував.

То що ж говорити про нинішнє розширення, під час якого заявку до НАТО подали Швеція та Фінляндія! На практиці їхній вступ означає, що протяжність сухопутного кордону РФ та країн НАТО вибухово зростає, відразу на понад 1200 км. Балтійське море перетворюється на таке собі "натівське озеро", а військова цінність балтійських портів РФ суттєво знижується (детальніше про це у статті "Росія програє Балтику").

Нервова реакція РФ була очікуваною.

Але Москва, знесилена війною проти України, змогла відповісти лише істерикою.

На жодні дії, санкції чи навіть спроби блокувати вступ до НАТО нових членів вона виявилася нездатна. І саме на це був розрахунок.

Натомість обурення від росіян було вдосталь. Висловилися усі, від кого цього чекали – і Дмитрій Медведєв, і відома своєю грубістю речниця МЗС Маша Захарова.

А вже після ратифікації фінської заявки на сцену вийшов посол РФ у Швеції Віктор Татаринцев (той самий, що торік запам’ятався через свою дипломатичну заяву "Ми срали на ваші санкції").

Тепер він написав статтю на сайті посольства, в якій пригрозив військовими діями проти нових членів НАТО. "Після вступу Фінляндії та Швеції загальна протяжність кордонів між Росією і НАТО збільшиться майже вдвічі. Можете бути певні, що нові члени ворожого блоку стануть легітимною мішенню для російських заходів у відповідь, в тому числі військових", – заявив російський топ-дипломат.

До слова, питання наземних кордонів РФ та НАТО заслуговує на окрему увагу. Адже усі попередні етапи його збільшення відбувалися без проблем.

Насправді наземний кордон між Альянсом та Росією (тоді у складі СРСР) існував від моменту створення цього оборонного блоку, тобто з 1949 року. Йдеться про російсько-норвезький кордон, протяжність якого, треба визнати, є невеликою.

Цей кордон зріс у 1999 році – під час першого розширення НАТО після завершення холодної війни та розпаду СРСР. Тоді до Альянсу вступила Польща, яка межує з Калінінградською областю – але з боку Москви тоді не було опору та істерики.

У 2004 році Альянс підійшов до РФ впритул: до безпекового блоку одночасно вступили Литва, Латвія, Естонія та низка інших центральноєвропейських держав. Вже за Путіна Москва обурювалася більше – але також обмежилася заявами, і на той час доволі спокійними. Натомість Росія почала міфотворення щодо того, що Альянс, мовляв, обіцяв Горбачову не розширюватися на Схід (хоча сам Горбачов це заперечував).

Схоже, в реальності Кремль найбільше лякали наміри України долучитися до НАТО. Цьому, як відомо, Кремль запобігав цілком дієво.

Утім, в Альянсі цілком серйозно непокоїлися через те, чи не стане вступ Фінляндії тригером для Путіна.

Ще не член НАТО

У четвер ввечері та вночі, а також протягом п’ятниці усі ключові медіа у Фінляндії писали про Альянс. Це не дивно: рішення парламенту Туреччини справді стало історичною подією для цієї скандинавської країни.

Теми знайшлися навіть для тих гумористів. Ну а як, окрім як із жартами, можна реагувати на твіт міністра оборони Фінляндії, що похвалився, як відсвяткував історичне рішення – і з’ясувалося, що йшлося про святкову чашку кави?;)

Та якщо відкинути в сторону жарти – то треба наголосити, що вступ Фінляндії до НАТО ще не завершився.

Формально, навіть Туреччина ще не дала остаточне "добро" завершенню цього процесу.

Схвалення у парламенті – це важливий етап, але за бажання турецька влада має всі важелі, щоби зупинитися за півкроку до вступу. По-перше, ратифікаційний закон ще має підписати президент Ердоган; по-друге, навіть його підпис не матиме значення, доки Туреччина не передасть ратифікаційні грамоти до Вашингтона, де розташований депозитарій Альянсу (в міжнародній, і навіть українській практиці є випадки й блокування договорів навіть на такому етапі).

Утім, це теорія. А на практиці – звісно, якщо фінська влада не піде на якісь антитурецькі кроки – рішення вже ухвалене. Ердоган дав обіцянку усім партнерам, що у підсумку зніме претензії до Фінляндії та розблокує її вступ до НАТО, натомість блокада Швеції триватиме.

Це також знімає підозри, чи не робив Ердоган це на прохання Путіна.

Ні, це була суто турецька історія та турецькі міркування.

Тому Туреччина зрештою дала згоду на вступ до НАТО безпосереднього сусіда Росії, що має із нею 1200-кілометровий кордон, лишивши блокаду вступу тільки Швеції. Та й ту, швидше за все, тільки тимчасово.

Та повернемося до Фінляндії. Коли її вступ до НАТО офіційно завершиться? 

Точна дата наразі невідома. І хоча генсек Альянсу Єнс Столтенберг заявляє про "лічені дні", насправді бюрократична тяганина може тривати навіть місяць, попереджає фінський президент Саулі Нііністьо. За його словами, не виключено завершення вступу на початку травня. До того моменту натівська "ядерна парасолька", тобто гарантії спільної оборони за участі ядерних держав, включно із США – не будуть поширюватися на фінську територію.

Але і Фінляндія, і Швеція мають яку-не-яку альтернативу.

Ці дві держави ще від весни 2022 року отримали тимчасові односторонні гарантії безпеки від ядерної Британії – саме для того, щоби не було небезпеки російського нападу у період, поки триватиме бюрократична та політична процедура вступу до НАТО.

До слова, цей варіант цілком може спрацювати і для України, коли наша держава також отримає запрошення до вступу в Альянс.

Угорський шантаж та шведські проблеми 

Це не єдиний урок, який має винести з нинішнього розширення Україна.

Дуже цікавим є спостереження за тим, як діяла Угорщина. 

Нагадаємо, розширення НАТО донедавна блокували дві держави – Туреччина і Угорщина. 

Турки вимагали від шведського та фінського уряду змінити ставлення до опозиційних утікачів з Туреччини, яких Анкара вважає терористами, і видати турецькій владі тих, кому Гельсінкі та Стокгольм вже надали політичний притулок.

Угорці спочатку відмовчувалися, а потім почали заявляти, що шведський та фінський уряд повинні припинити критику проблем з демократією в Угорщині. 

І якщо турецькі вимоги у Фінляндії хоча б намагалися виконати (але не всі, і не повністю), то угорців просто ігнорували. Але попри це, партія Орбана у останній момент просто зняла усі звинувачення та розблокувала вступ Фінляндії до НАТО. Без жодних умов та вимог. Причому поспішала зробити це так, щоби не лишитися останньою державою, що затримує розширення Альянсу. 

Знявши блокаду з Фінляндії, Будапешт продовжив жорстко і безкомпромісно критикувати Швецію. Але шведські експерти відкрито кажуть, що не мають сумніву: Орбан так само зніме всі претензії, коли шведський уряд домовиться з Туреччиною.

Бо Орбан не зважується наодинці йти проти усього НАТО у надважливих питаннях.

Будапешт не готовий до одночасної дипломатичної війни з США, Німеччиною, Британією тощо і використовує вето лише тоді, коли питання не є настільки вагомим. 

Це дає підстави для обережних сподівань, що й стосовно українського вступу до НАТО зрештою буде знайдений компроміс у разі, якщо за нами стоятимуть ключові члени Альянсу.

І, на завершення, щодо Швеції.

Зараз можна з певністю говорити, що її вступ до НАТО до Вільнюського саміту, який відбудеться у середині липня – неможливий. Це визнають також представники шведського уряду. Однак подальший розвиток подій критично залежатиме від результатів травневих виборів у Туреччині.

У разі поразки Ердогана шведам буде найпростіше, бо нинішня турецька опозиція, яка, ставши владою, шукатиме підтримки світу – буде рада зняти цю проблему. Скандинавські видання вже наводять заяви турецьких опозиційних лідерів з натяками та й з прямими обіцянками про це.

Але і перемога Ердогана не означатиме, що Швеція застрягла на порозі Альянсу надовго. І у Стокгольмі, і у Брюсселі розраховують, що після турецьких виборів буде можливість для домовленостей та компромісу щодо розширення НАТО і обмеження впливу Росії. Бо це, врешті-решт, потрібне не тільки шведському уряду.

Автор: Сергій Сидоренко, 

"Європейська правда"