20 квітня Європейська комісія офіційно підтвердила те, про що в європейських та українських дипломатичних колах говорили вже кілька місяців: ЄС змінює посла в Україні.

Це – планова ротація. Чинний посол Матті Маасікас почав працювати в Києві у 2019 році. Влітку мине чотири роки від його призначення, що є стандартним терміном: Євросоюз так само, як і усі держави, регулярно змінює керівників своїх дипмісій за кордоном.

Часом з цього правила роблять винятки, але у Брюсселі вирішили, що Україна потребує "нової крові" та нового погляду, а ситуація у Києві стабілізувалася достатньо, щоб відправляти туди нового керівника місії, якому зазвичай доводиться "з нуля" напрацьовувати особисті зв’язки та контакти з головними політичними гравцями.

Словом, ще торік у структурах ЄС запустили процес – внутрішній "конкурс" на заміщення посади у кількох державах, включно з Україною. А наприкінці зими достроково визначилися з переможцем по Україні, хоча щодо інших держав добір ще тривав.

Річ у тім, що ключова претендентка на посаду у Києві виявилася поза конкуренцією.

Отже, новим послом Євросоюзу в Україні стане Катаріна Матернова, представниця Словаччини, яка останні роки працювала в структурах ЄС.

Саме призначення ще не відбулося, зараз тривають процедурні кроки, а початок роботи Матернової в Києві у новій якості запланований, за даними ЄвроПравди, на початок осені. Але варто розібратися, хто стає новим послом ЄС. Тим більше, що це призначення справді нетипове.

Українська історія посла

І справді, результати "українського" відбору до певної міри суперечать підходам брюссельської бюрократії, описаним вище. По-перше, "нова кров" цього разу буде зовсім не новою для наших відносин; а по-друге, новому послу не доведеться заводити контакти у Києві, щоб розпочати ефективну роботу.

Бо Катаріна Матернова не просто знає Україну.

Рівень її робочих контактів у Києві – безпрецедентний для брюссельських посадовців. У Брюсселі є ті, хто може швидше за неї додзвонитися, наприклад, до президента Зеленського; але немає тих, хто особисто знайомий із більшою кількістю українських політиків, експертів, дипломатів та урядовців.

Як так могло статися?

Річ у тім, що Матернова опікується Україною у структурах Єврокомісії безперервно з 2015 року (для системи ЄС це дуже тривалий стаж на одному напрямку).

А останніми роками вона безпосередньо брала участь у формуванні політики Євросоюзу щодо нашої держави.

Майже вісім років тому, у 2015-му, вона стала заступницею гендиректора DG NEAR – директорату Єврокомісії, що відповідальний за відносини із сусідами. Там її фокусом стали країни "Східного партнерства" (СхП), а отже, і Україна. У СхП українські питання завжди були визначальними, а у 2015 році й поготів. Тоді реформи в Україні, а також шлях, який обирав Київ за часів російської агресії на Донбасі, були предметом особливої уваги Брюсселя – а технічно багато процесів проходили саме через DG NEAR.

У часи ковіду Матернова, на додаток до цієї посади, очолила Групу підтримки України – спеціальний підрозділ Єврокомісії, аналогів якого не має жодна держава-партнер ЄС. Тож попри те, що вона і раніше була постійним гостем у Києві, в останні роки її поїздки та контакти з усіма групами впливу в Україні лише почастішали. Навіть попри пандемію.

У 2022 році український трек став ще вагомішим у роботі Матернової. Причому – знову несподіванка – не так через повномасштабну війну, як через процес, що почався паралельно з нею. Йдеться про рух України до вступу в ЄС.

Річ у тім, що саме DG NEAR займався підготовкою так званого "опитувальника", а також аналізом відповідей України на нього. Заповнення цього документа було обов’язковим етапом для отримання статусу кандидата, і, за даними численних джерел ЄвроПравди, у Брюсселі були як ті, хто прагнув пришвидшити процес, так і ті, хто його гальмував.

Матернова була серед перших. Саме ця, проукраїнська група перемогла у Брюсселі, а Україна отримала статус кандидата.

А те, як Київ бачить роль Катаріни Матернової у відносинах України та ЄС, найкраще ілюструє те, що у листопаді вона отримала особисто від Зеленського орден "За заслуги".

Американська історія – не менш важлива

Цікаво, що її "українські контакти" часом знаходяться і за океаном. Це підтвердив пост-фото посла України в США Оксани Маркарової разом із Матерновою, яка вкотре приїхала до Вашингтона... по фінансово-банківській лінії.

У цій сфері послужний список майбутньої керівниці дипмісії ЄС також є непересічним.

Катаріна Матернова – словачка за національністю, і свою першу вищу (юридичну) освіту вона отримала у Братиславі. Після цього Матернова переїхала до США, де наприкінці 80-х отримала другу вищу освіту в Університеті Мічигану та розпочала кар’єру юриста.

Саме як юрист вона приєдналася до Світового банку, який став інституцією, що забезпечив їй кар’єрні перспективи. Вона пропрацювала п'ять років у команді СБ на початку 90-х і потім ще п'ять років у 2010-х, вже на топовій політичній посаді, забезпечуючи зв’язок з інституціями ЄС. А ще через банківсько-юридичне минуле Матернову постійно долучали до взаємодії з ЄБРР, іншими міжнародними фінансовими інституціями.

Усе це має дуже практичне значення для України.

Одним із пріоритетів роботи нового посла ЄС неодмінно стане фінансування відновлення України. Це – украй складна та чутлива тема, де Україні необхідно буде виборювати своїй підходи та шукати кошти, і де нам точно будуть потрібні поради та підтримка впливових та знаючих посадовців.

Навіть зараз, не маючи посадових обов’язків у цій сфері, Матернова має позицію щодо того, як варто діяти українському урядові, розповідали ЄП джерела, що обговорювали з нею цю тему.

Реформи у зоні уваги

Напевно, найбільша інтрига – це питання про те, як саме нова керівниця представництва ЄС в Україні діятиме для просування реформ в Україні, тобто яку стратегію обере.

Загалом у цій сфері Матернова також має солідний досвід, передусім не український, а словацький.

У 1998 році, після того як у Словаччині після чергових виборів від влади вдалося усунути авторитарного та антидемократичного прем’єра Владіміра Мечіара, перед молодим урядом постало питання: як довести громадянам, що зміни підуть на користь країні? І як наздогнати інші держави регіону, що вже досягли значного успіху на шляху до вступу в ЄС? Тоді новообране словацьке керівництво запросило повернутися до країни успішних фахівців, що зробили собі ім’я на Заході, щоби ті допомогли із просуванням, втіленням та захистом реформ.

Матернова опинилася у цьому пулі, вона працювала у команді віцепрем’єра Івана Міклоша, що відповідав за реформи, пропрацювала до кінця каденції уряду, до 2002 року – але не стала лишатися у політиці. Саме у цей період Словаччина провела реформування, часом болюче, яке дозволило країні вступити до ЄС у "великій хвилі" розширення 2004 року.

Цей досвід – дуже цінний як для брюссельського бюрократа.

Мало хто на практиці знає, як проводити непрості реформи через парламент, у якому немає стійкої більшості. Цей досвід дозволяє притримуватися не лише простих рецептів. Він дає розуміння того, що без тиску в політиці ніяк, але сам по собі тиск не дуже працює.

І саме тому виникає питання, якою саме буде стратегія Матернової. Адже їй доведеться лавирувати між аргументами (і часом небажанням змінюватися) з боку влади; між наполегливістю (і часом надмірною вимогливістю) експертів та активістів; між популізмом опозиції і спрощеннями громадської думки.

Але навіть за цієї пекельної суміші задача не є нездійсненною.

Тож перед Матерновою на посаді посла стоять амбітні та складні завдання. Її каденція не буде простою. І вона точно не буде нудною.

А наразі радимо прочитати її інтерв'ю про те, як Україна має змінюватися на шляху до членства: "Рух України до ЄС буде марафоном з великою кількістю блокпостів".

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"