Цьогорічні вибори в Туреччині багато в чому стали історичними.

Про їхню виняткову важливість для Туреччини та регіону говорили багато. А тепер до цього додались і декілька "історичних рекордів": найвища за всю історію явка у майже 90%, високий рівень участі жінок та молоді, а головне – вперше в історії країни відбудеться другий тур президентських виборів.

Хоча офіційних результатів ще немає, деякі висновки зробити вже можна.

Вже сам факт другого туру показує, що половина турецького суспільства вимагає змін.

Адже з кожними виборами підтримка чинної влади падає. На минулих президентських виборах 2018 року Реджеп Таїп Ердоган отримав 52,6% голосів, а його найближчий конкурент – Мухаррем Індже, який на той момент балотувався від Республіканської народної партії (СНР), лише 30,6%.

Зараз ця різниця скоротилася до декількох відсотків, хоча ще напередодні дня голосування у провладній команді прогнозували перемогу чинному президенту у першому турі з результатом 53-55%.

З іншого боку, результати цих виборів стали розчаруванням і для опозиції.

Соціологічні опитування прогнозували значну перевагу в голосах на користь кандидата від об’єднаної опозиції, лідера Республіканської народної партії Кемаля Киличдароглу. Найбільш затяті його прибічники були переконані, що підтримка виборців дозволить йому не тільки перемогти вже у першому турі президентських перегонів, а й значно покращити позиції своєї партії на парламентських виборах, які відбувались у той самий день.

Натомість реальні результати виявилися значно скромнішими – 45% на президентських виборах і лише 25% на парламентських.

Попередні результати, оприлюднені державним агентством Anadolu Agency, виявились "компромісом" – чинний президент не зумів перемогти у першому турі, однак набрав більше 49%, що може означати безпроблемну перемогу в турі другому.

Натомість в опозиції воліють дочекатися протоколів із мокрими печатками, але вже починають готуватися до наступного туру виборів, що має відбутися 28 травня.

Від кого тепер залежить перемога на президентських виборах? І чи виправдані сподівання опозиції на покращення свого результату за два тижні? Спробуємо розібратися.

Перемога турецької демократії

Напередодні першого туру Кемаль Киличдароглу пообіцяв у разі своєї перемоги відновити демократію у країні. 

Втім, як показав перший тур, демократичні традиції в Туреччині вкотре виявилися сильнішими, ніж багато хто очікував.

Перш за все, варто відзначити, що вибори відбулися у достатньо спокійній обстановці і без вагомих порушень у процесі голосування. Застереження про можливі провокації на дільницях і спроби дестабілізації ситуації не виправдалися.

Громадяни не просто прийшли на виборчі дільниці, але й зробили це в абсолютній більшості.

Станом на зараз (опрацьовано 99% відсотків бюлетенів) в країні проголосувало майже 54 мільйони громадян, тобто явка склала близько 89%.

Ще майже 1,5 мільйона проголосували за кордоном, або 51% від зареєстрованих – це ще один рекорд у показниках явки за кордоном.

По-друге, не дивлячись на певні нарікання щодо процесу підрахунку голосів та оприлюднення попередніх результатів, станом на ранок 15 травня обидва лідери виборчих перегонів визнали готовність піти на другий тур, якщо "така воля народу". А Ердоган напередодні обіцяв визнати результати цих виборів незалежно від того, хто стане переможцем.

Втім, зовсім ідеалізувати ці вибори також не варто.

Достатньо згадати використання владою адміністративного та медійного ресурсу, кампанію з дискредитації опозиції, зокрема ролики з монтажем Киличдароглу разом із лідерами терористичної Робочої партії Курдистану, а також порівняння представників опозиції із заколотниками у 2016 році.

Ще однією проблемою стала різниця між оголошеними результатами першого туру та даними соцопитувань (екзитполи у Туреччині не проводяться). Як повідомляють державні агенції, за результатами підрахунку майже 99% голосів Ердоган набирає 49,25%, тоді як Киличдароглу – 45%. Натомість опозиція стверджує, що за даними паралельного підрахунку бюлетенів Киличдароглу набирає близько 47%, тоді як Ердоган – близько 46%.

Варто пам’ятати: всі озвучені цифри є попередніми, тому варто дочекатися офіційних даних і протоколів із мокрими печатками.

У Туреччині вже існує гучний прецедент, коли попередні цифри показали інший результат, аніж дані протоколів із мокрими печатками.

Таке сталося у 2019 році на виборах мера Стамбула, де спочатку оголосили про перемогу провладного кандидата, проте через розбіжність цих даних із протоколами з мокрими печатками ці результати довелося анулювати, а повторні вибори виграв опозиціонер Екрем Імамоглу. Втім, зараз за будь-яких сценаріїв другий тур виборів виглядає неминучим.

Водночас існує й доказ на користь того, що показники політичної сили Ердогана дійсно виявилися кращими за оцінки соціологів.

Одночасно з президентськими у Туреччині проходять і парламентські вибори. На них, також попри попередні прогнози, блок "Республіканський альянс" на чолі з Партією справедливості та розвитку Ердогана отримує 49,3% голосів і контролюватиме 326 із 600 мандатів.

Не виключено, що більша підтримка Ердогана пов’язана з побоюваннями виборців щодо поглиблення економічної кризи.

І це небезпідставно: інформація про можливість другого туру вже привела до просідання турецької ліри.

В такій ситуації поглиблення протистояння може ще сильніше вдарити по економіці Туреччини. І це додатково збільшує шанси Ердогана на перемогу, адже частина виборців може проголосувати за "стабільність", вже знаючи, що більшість у парламенті залишається в руках чинної влади.

А можливі протести опозиції можуть мати підтримку меншу, аніж очікувалося – також через економічні причини.

"Золота акція" у доктора "МГІМО"

Сюрпризом на цих виборах стали неочікувано високі показники ще одного кандидата у президенти – Сінана Огана.

Довгий час опитування не давали йому більше 3%, а тому на нього не звертали особливої уваги ані політичні конкуренти, ані експерти, зосереджуючись натомість на Мухарремі Індже, який за декілька днів до виборів зняв свою кандидатуру на користь опозиційного Киличдароглу.

Але зараз виглядає так, що саме за виборця Огана точитиметься основна боротьба у другому турі. 

Адже ресурсів для мобілізації власного електорату ані в Ердогана, ані у Киличдароглу вже майже не залишилося.

Вночі у турецьких ЗМІ з’явилися повідомлення, що Киличдароглу вже подзвонив Огану, аби привітати його з таким результатом. Вочевидь, привітаннями справа не закінчилася, і "бронзовому призеру" першого туру було запропоновано долучитися до лав опозиції у другому турі.

Натомість сам Сінан Оган пообіцяв у найближчі день-два зібратися з представниками блоку АТА, від якого він балотувався, і визначитися з подальшими кроками. Але відзначив, що не дозволить, аби Туреччина поринула у кризу.

Взагалі Сінану Огану варто приділити окрему увагу. У 2011 році він вперше був обраний депутатом парламенту від Партії націоналістичного руху (МНР), яка зараз перебуває у коаліції з правлячою Партією справедливості та розвитку.

Але у 2015 році, а потім вже остаточно у 2017-му його виключили з партії за порушення партійної дисципліни. Тоді Партія націоналістичного руху, що була в коаліції з Ердоганом, виступала за перехід до президентської форми правління.

Сінан Оган разом із декількома іншими членами партії рішуче виступив проти, заявивши про підтримку парламентаризму. Тоді ж Оган започаткував кампанію "Турецькі націоналісти кажуть НІ!" спільно з Мераль Акшенер, яка свого часу теж вийшла з лав MHP і створила свою – Хорошу партію з числа поміркованих і здебільшого світських націоналістів.

Саме Мераль Акшенер – турецькій "сірій вовчиці" і колишній міністерці внутрішніх справ – пророкують посаду прем’єр-міністерки у разі перемоги опозиції на виборах, повернення парламентської системи та відновлення посади прем’єр-міністра, скасованої при переході до президентської форми правління у 2017 році. 

Несприйняття суперпрезидентської форми правління об’єднує Огана з командою Киличдароглу.

Ще одна його спільна риса з опозицією – у питанні імміграції. Нинішній успіх Огана став можливий завдяки його крайнім націоналістичним поглядам та ключовому лозунгу передвиборчої кампанії – необхідності якнайшвидшого повернення понад 5 мільйонів біженців (з них 4,5 млн – сирійських) додому.

Втім, попри принципові розбіжності Огана з чинним президентом та його союзниками,

ймовірність того, що націоналістичний виборець Огана зрештою підтримає Ердогана, також висока.

По-перше, антизахідні настрої явно не сприятимуть голосуванню за Киличдароглу, який декларує прозахідний зовнішньополітичний курс.

По-друге, широка підтримка опозиції курдськими силами також відштовхує ядро націоналістичного електорату Огана з явними тюркськими поглядами.

До того ж не варто скидати з рахунків російський слід у біографії Огана, який отримав докторський ступінь у "МГІМО" та займався дослідженням кольорових революцій, зокрема Помаранчевої революції в Україні, часто трактуючи їх у вигідному РФ світлі.

Тож кого би зрештою не підтримав Оган, це не гарантує, що його електорат підтримає цей вибір. Він може або залишитися вдома, або розколотися – обидва ці сценарії грають на руку саме чинному президенту.

Зміни на користь Москви

Попри те, що зовнішня політика фактично не була в центрі уваги цих турецьких виборів, останні дні перед першим туром стали винятком.

Новий тренд задав Кемаль Киличдароглу, заявивши, що має докази спроб російського втручання у вибори в країні. Згодом у турецькій опозиції перерахували й інші шляхи підтримки РФ чинної влади: фінансову співпрацю, нещодавнє відкриття в Туреччині першої атомної електростанції "Аккую", яку будує і якою володіє "Росатом", відтермінування платежів за постачання газу, а також посередництво у переговорах із Сирією, що може дозволити відправити додому частину сирійських біженців.

У відповідь Ердоган назвав ці звинувачення "ганебними", додавши, що для Туреччини співпраця з РФ є не менш важливою, аніж зі Сполученими Штатами.

Враховуючи послідовну позицію Анкари у підтримці територіальної цілісності України та допомогу в боротьбі зі збройною агресією Росії, перемога Таїпа Ердогана у другому турі (яка зараз видається дедалі ймовірнішою) не змінить відносини Туреччини з Україною.

Але перемога Ердогана одночасно може поглибити відносини Анкари з Москвою.

Зокрема, за рахунок посилення в новому турецькому парламенті присутності крайніх правих та антизахідних сил, бо як мінімум вісім мандатів у новій більшості належатимуть кандидатам з відверто ісламістськими поглядами.

Раніше вони навіть закликали скасувати закони, які захищають жінок від домашнього насильства. П‘ятеро – від Нової партії благоденства Ербакана-молодшого з провладного блоку (всі попередні партії його батька Неджметтіна Ербакана були заборонені в Туреччині) і троє – від радикальної курдської HÜDA-PAR, які проходять до парламенту за списками Партії справедливості та розвитку. 

Крім того, після виборів будь-кому з переможців доведеться шукати кошти на реалізацію масштабних соціальних ініціатив, оголошених перед виборами – на кшталт підвищення зарплат бюджетникам чи замороження тарифів на газ. І зовсім не факт, що ці кошти будуть знайдені за рахунок західних інвестицій чи лібералізації внутрішнього ринку.

В перспективі це може створити нові ризики для України, до яких Києву треба готуватися вже зараз. 

Автори: 

Євгенія Габер, старший аналітик Центру досліджень сучасної Туреччини (Карлтонський університет);

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди"