Навіщо польська влада пішла на введення обмежень для українського агроекспорту? І які наслідки матиме ця заборона?

"Європейська правда" вже неодноразово аналізувала аграрну кризу, що вибухнула між Україною та ЄС – причому старт цій кризі дала саме Польща. 

Останнє особливо важливо, адже дає підстави для сумнівів, чи буде Варшава послідовною у підтримці вступу України до ЄС.

Настав час дати слово польській стороні: на наші запитання відповів президент Польської спілки підприємців і роботодавців (ZPP) Цезари Казьмерчак. 

Зазначимо, що його бачення причин нинішньої кризи суттєво відрізняється від оцінок української сторони. А разом із тим він позитивно оцінює можливості виходу з неї та поглиблення співпраці бізнесу обох країн у повоєнному відновленні України.

Зернова криза

Нинішня ситуація у торгівлі між Україною та Польщею дещо подібна до міграційної ситуації, яка виникла на початку повномасштабного вторгнення РФ.

Згадаймо, тоді українці масово тікали від війни, і Польща відкрила свій кордон. Загалом за дуже короткий час до країни заїхало близько двох мільйонів українців. Ми бачили своїм обов’язком допомагати їм, зокрема, я сам забрав до себе п'ять осіб просто з вокзалу.

І така ситуація була не тільки з біженцями – з усім. У тому числі і з зерном. Коли стало зрозуміло, що Україна має проблеми з експортом свого зерна, ми лише сказали: давай, давай. Так, вже тоді польські фермери були від цього не в захваті, але це не могло вплинути на наше рішення.

Тепер про другий бік цієї проблеми. Українські фермери почали за безцінь продавати свою продукцію у Польщі.

Це те ж саме, якби я приїхав до Києва і почав би за безцінь торгувати хлібом. Напевно, кияни були б раді, але київські пекарі – навряд чи.

І нарешті, не треба забувати, що у Польщі незабаром будуть вибори. Наразі у нас немає жодної поважної політичної сили, яка б виступила проти допомоги Україні. Проте існують групи, які намагаються на цьому грати.

Резюмуючи, я не вважаю цю проблему переважно економічною – експорт через Польщу та транзит через неї займає лише 11,3% від всього українського зернового експорту.

Український експорт не загрожує великим польським агрокомпаніям. Навпаки, їм цікаво працювати з українською сировиною – вона дешева та гарної якості. Є певна проблема: потрібно будувати додаткові потужності для обробки цієї сировини, але я бачу зацікавленість у таких інвестиціях у польського бізнесу.

Проблеми виникають лише у дрібних фермерів. Вони не мають значної ваги в економіці, але політично вони більш потужні.

А головне – вони досить гучні, а у передвиборчий період це має додаткове значення.

Саме тому я вважаю, що цю проблему варто вважати більше політичною, аніж економічною.

А щоб ця проблема не мала політичних наслідків, нам треба було просто взяти паузу і подивитися, як її владнати. Тому рішення польського уряду не має сталого характеру.

Тим більше, що ситуація з транзитом вже вирішена – транзит територією Польщі відновлено.

Залишилося вирішити питання продажів усередині країни – це буде вирішено, просто це потребує трохи більше часу.

Наразі я не можу сказати, чи буде врегульована ця проблема до 5 червня. Як казав Вуді Ален, прогнозування є складним, оскільки стосується майбутнього.

Складність полягає в тому, що на розв'язання цієї проблеми політика впливає більше, аніж економічна доцільність. 

Зокрема, якщо політики двох країн діятимуть як півні, просто атакуючи один одного, то це не сприятиме швидкому вирішенню.

І знов таки, цього року в Польщі пройдуть вибори. Є певні групи, не партії, а лише окремі групи, які хочуть зробити тему українського зерна фактором, який впливатиме на результат цих виборів, хоча поки це їм не вдається.

Але я можу запевнити, що з польської сторони є бажання якнайшвидше розв’язати цю проблему. 

І польський бізнес зі свого боку тиснутиме на уряд, щоб був знайдений вихід. Яким він буде: квоти чи щось інше, поки сказати складно.

Але в наших спільних інтересах знайти вихід з цієї кризи. Інакше програємо і ми, і ви.

Як владнати цю проблему

Вже незабаром у Польщі запрацює спеціальний урядовий представник, який займатиметься налагодженням зв’язків між українським та польським бізнесом.

Це показує, що польському бізнесу цікава Україна. В тому числі – цікаво працювати з українським зерном.

Частина нинішніх проблем виникла через нашу інфраструктурну неготовність прийняти таку кількість зерна. Ми запропонували свої послуги, не врахувавши, чи впораємося ми з цією роботою.

У Польщі наразі відсутня достатня залізнична логістика, немає пунктів складання, нема перевалочних пунктів.

Але, повторюся, інтерес з боку польського бізнесу є. А тому бізнес просто потребує часу, щоб збудувати усе, що потрібно. А де він не може сам побудувати – він тисне на польський уряд.

Хочу тут розвіяти певний міф, ніби польський бізнес, на відміну від держави, не зацікавлений у інтеграції України до ЄС, адже боїться конкуренції.

Усе навпаки,

польський бізнес чудово пам’ятає, як заробили Німеччина та німецький бізнес на нашому вступі до ЄС.

А тому розглядає вступ України до ЄС не як виклик, а як можливість.

У тому числі – можливість на цьому заробити.

Помилка ЄС у підтримці України

Думаю, ви погодитися зі мною, що наразі пріоритетом для України є початок переговорів з ЄС про набуття членства. Адже статус кандидата сам по собі мало що дає. Туреччина так і не змогла до цього ж дня завершити передвступні переговори.

Київ хоче розпочати їх, не чекаючи на завершення війни. І Варшава вас у цьому підтримує.

Але одночасно Україна вирішує з ЄС свої торгові питання.

Щоб підтримати Україну, ЄС пішов на тимчасове обнулення усіх мит, спочатку на рік, потім це було продовжено ще на рік. І на мою думку, це рішення ЄС є трохи помилковим.

Замість того, щоб увійти у довгостроковий процес, прописавши поступове збільшення експортних квот та обнулення мит – це той шлях, яким йшла до ЄС і Польща, і багато інших країн, щодо України було прийнято політичне рішення про повне відкриття ринку на рік.

Зауважу, це є політичним рішенням, яке не передбачало поступового відкриття ринків. А приймалося в умовах терміновості й на короткий термін. І ніхто не знав, що буде далі, коли цей рік мине: чи будуть ці преференції продовжені, чи просто скажуть "до побачення".

Варіант, за яким Україні запропонували б не миттєве, але тимчасове відкриття ринку, а процес поступового відкриття, був би набагато кориснішим (в уряді України зазначають, що відкидають можливість навіть обговорювати повернення до квотування для вітчизняного експорту. – ЄвроПравда).

Саме цим шляхом до ЄС йшла Польща. У нашому випадку це зайняло близько 10 років, більш того – процес лібералізації продовжувався навіть після нашого вступу до ЄС.

Якби Україна пішла цим шляхом, то поступове відкриття ринку не спричинило би політичних проблем у Європі.

Тим більше, що коли Польща вступала до ЄС, нашим адвокатом була Німеччина – і це адвокат величезної сили. Зараз вашим адвокатом є Польща, але ми не настільки впливова країна, як Німеччина. І це також треба врахувати.

Повоєнне відновлення 

Цей інтерес не просто існує – польський бізнес вже зараз, не чекаючи на завершення війни, готовий інвестувати в Україну.

Зокрема, вже започатковано бізнес-інкубатор в Україні, який буде акумулювати проєкти, які можуть бути цікавими для польського бізнесу.

Наразі я бачу три сфери, де ми можемо бути особливо активними. Це будівельний сектор, харчова переробка і, звичайно, оборонна промисловість.

В останній співпраця вже зараз дуже активна. І вона має перспективи, оскільки ми не є тут конкурентами, а навпаки, можемо посилити один одного.

Також не можу не згадати про ще один наш проєкт – бізнес-центр для України (ZPP Business for Ukraine Centre). У рамках цієї програми ми допомагаємо українському бізнесу вийти на ринок Польщі, досягти там успіху, а потім рухатися далі в інші країни Європи.

Зауважу, що це не є релокацією, на відміну від схожого проєкту для білоруських компаній, а саме відкриття нового ринку. Таким чином Польща стане воротами для українського бізнесу для виходу на великий ринок ЄС.

Розмовляв Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"