Молдова – сусідка України, яка намагається відірватися від РФ після того, як десятиріччями жила під політичним та інформаційним впливом Москви (до слова, у нас цими днями вийшло пояснювальне відео про російську пропаганду в Молдові).

Дії чинної молдовської влади, яка обрала цей вектор, не завжди популярні, але президентка Санду та її уряд покладаються на те, що до нових виборів ще є час: парламент переобиратимуть у 2025 році, а президента – наприкінці 2024-го.

Однак вже зараз відбувається та надалі цього року відбуватиметься те, що визначить Молдову завтрашнього дня та її політичних гравців. Це одна з причин, чому настільки важливими виявилися вибори у Гагаузії – маленькому і геть проросійському регіоні на півдні Молдови, що має статус автономії. Вибори башкана Гагаузії (тобто місцевого "президента"), які тут відбувалися, одночасно стали також кастингом чи то змаганням російських агентів впливу та проросійських партій Молдови.

Практично усі кандидати публічно декларували любов до РФ, але серед них був також прямий кандидат Кремля, якого відкрито підтримували з Москви. Утім, виявилося, що цього вже недостатньо для перемоги навіть у глибоко проросійській Гагаузії: він посів лише третє місце.

Натомість справжня битва розгорілася між "улюбленою партією РФ" у Молдові, через яку російська влада останнім часом проводить усі кампанії з дестабілізації влади у країні (йдеться про партію "Шор"), та "колишньою улюбленою", яка нещодавно втратила владу і довіру Москви, а тепер відчайдушно намагається довести, що може досягати результатів та гідна фінансування (йдеться про Соцпартію Ігоря Додона). Вибори могли стати для додонівців "битвою під Ватерлоо" – але не стали, хоча доля висіла на волосині.

У цій статті – детально про це змагання друзів та агентів РФ, яке виявилися не лише важливим, а й цікавим – ви зрозумієте це, прочитавши неймовірну історію кандидатів, що стали представниками "башт Кремля" у Гагаузії.

Що таке Гагаузія та чому на ній "РФ клином зійшлася"?

Гагаузія – маленький регіон на півдні Молдови, де живе трохи більше за сотню тисяч людей.

Утім, реальна кількість мешканців цього бідного, депресивного аграрного регіону, де є шалена міграція і мало молоді, нікому невідома. Офіційно влада регіону каже про 155 тисяч людей, але не вірить у це навіть сама, а дехто ставить під сумнів навіть показник у сотню тисяч реальних, а не "паперових" мешканців. Бо зараз навіть за максимальної мобілізації на дільниці прийшли лише 57 тисяч виборців.

Гагаузія була створена як особливий регіон – автономія в рамках унітарної Молдови; цей статус був результатом болісного компромісу на початку 90-х (так, відразу виникає аналогія з Кримом, але вона не точна).

На папері ідея та мета цієї автономії – захист гагаузької мови та гагаузького народу, представники якого справді формують переважну більшість мешканців Гагаузії.

Але по факту цей регіон перетворився на оплот РФ та російської мови у Молдові.

Ви майже не побачите тут написів ані державною, румунською мовою, ані гагаузькою. В органах влади, на засіданнях місцевого парламенту тощо всі спілкуються винятково російською.

А русофілія перейшла тут на рівень майже релігії: у Росію вірять, і ця віра не потребує доказів. ЄС та Туреччина вкладають у Гагаузію мільйони та є безальтернативними основними іноземними спонсорами регіону, однак населення вірить у допомогу РФ, навіть коли тієї майже не помітно, як зараз.

Як наслідок, Гагаузія перетворилася на регіон, який політико-соціально максимально відірваний від Кишинева. Це звучить дико, але факт: навіть сепаратистське Придністров’я більш пов’язане з політичними процесами у країні, аніж гагаузька автономія. Найліпша ілюстрація – результати президентських виборів у Молдові 2020 року. Тоді на дільницях для мешканців Придністров’я, попри тиск та пропаганду, 14,2% виборців проголосували за проєвропейську Маю Санду, а в Гагаузії таких знайшлося тільки 4,5%.

І навіть зараз, за рік після початку повномасштабної війни, не мають шансу на участь у політичному житті ті сили, які не є відкритими прибічниками дружби з Росією.

Для РФ, яка стрімко втрачає вплив на Молдову, збереження контролю над Гагаузією є важливим. Але діяти для цього там почали украй безглуздо.

"Витончений", як таран

Нинішня очільниця Гагаузії Ірина Влах, мандат якої завершується, обіймала цю посаду два терміни поспіль і зараз балотуватися не могла. Але тут варто згадати, як у 2015 році Влах опинилася на цій посаді. Тоді вона, працюючи депутаткою парламенту Молдови, зарекомендувала себе як переконаний проросійський політик (наприклад, боролася за приєднання до Євразійського союзу), і у підсумку отримала "благословіння Кремля" на обрання башканом.

На Влах (яка тоді ще не була вагомим політичним гравцем у регіоні) почала працювати російська машина пропаганди. Її постійно запрошували на ефіри російських ЗМІ – навіть ефіри російських каналів працювали на крихітну гагаузьку аудиторію. Крім того, її кандидатуру офіційно підтримала молдовська Соцпартія, головна на той час проросійська сила країни.

Усе це у сумі дозволило Влах перемогти вже у першому турі (хоча у консервативній Гагаузії тоді лунали сумніви, що жінку можуть обрати башканом).

У 2023 році повторити цей успіх не вийшло.

Хоча починалося так само.

У Кремлі вирішили, що лідером регіону, де більшість населення складають гагаузи, має стати місцевий політик на ім’я Віктор Петров, який є не надто популярним, але має важливу перевагу: доведену часом безмежну лояльність до Москви.

Навіть улітку 2022 року, в розпал російської війни, Петров публічно критикував владу Молдови за "віддалення від РФ", агітував за участь крани у Євразійському союзі, перед тим письмово звертався до Путіна з проханням допомогти Гагаузії газом. А сайт gagauznews, який з ним пов’язують, навіть блокували спецслужби Молдови за поширення пропаганди війни та російських фейків.

Досі остаточно не зрозуміло, чи була підтримка Петрова офіційним та спільним рішенням Кремля, чи це була ініціатива однієї з "башт" російської системи управління, але можна констатувати, що перед стартом кампанії на користь Петрова запрацювала російська машина – однак робила це чомусь не в повну силу.

Так, Віктор Петров став єдиним і безальтернативним коментатором усіх новин про Молдову в державних російських інтернет-ЗМІ на кшталт РИА "Новости" (щодня там виходило кілька його коментарів, навіть коли його згадка була геть не в тему), однак російський "телевізор" для нього не відкрили.

Натомість на підтримку Петрова задіяли російських важковаговиків, а також машину російської дипломатії, яка діяла традиційно незграбно. Так, посольство РФ у Молдові відповідало за приїзд до Кишинева Рустама Мінніханова, лідера Татарстану, який мав провести агітаційний форум на користь Петрова. Історія закінчилася забороною в’їзду для Мінніханова (ми детально про це розповідали), а також висланням кількох дипломатів РФ, котрі, як з’ясувалося згодом, влаштували скандал в аеропорту, нічого цим не вирішивши, але "спаливши" рівень інтересу РФ.

А ще співрозмовники ЄП розповідають, що на зустрічах із виборцями у Гагаузії "народну підтримку" Петрова часто симулювали – у кращих традиціях відмивання коштів у РФ.

Словом, провальна ідея у провальному виконанні завершилася цілком очікуваним результатом. Петров посів третє місце, зусилля були змарновані, а Москва отримала іміджевий удар, бо з’ясувалося, що підтримка російської машини пропаганди і близько не гарантує перемогу.

Де є Шор – там розум не потрібний

Та й у Москві, схоже, вирішили не складати всі яйця в один кошик, засвідчила поведінка партії, яку вважають новим провідником інтересів РФ.

Партія "Шор" – це зразок того, якою має бути політична сила популістів. Цю партію створив колишній мер міста Орхей, а згодом депутат Ілан Шор, що причетний до крадіжки мільярда євро з банківської системи Молдови (обвинувачення врешті-решт було доведене судом). Шор та його партія не мають жодної ідеології, а їхньою єдиною політичною "чеснотою" є витрачання коштів на де-факто підкуп виборців та економічно безглузді обіцянки знизити ціни й підвищити усім зарплатні.

Утім, багато хто з виборців, особливо бідних та малоосвічених, у це охоче вірив, тож партія "Шор" має своїх прихильників.

А останніми роками у діяльності Шора та його соратників з’явилася нова складова – це робота на Кремль у спробах зруйнувати стабільність Молдови, про що ЄвроПравда неодноразово розповідала. Риторика партії також стала проросійською. А вибори у Гагаузії додатково довели, що підтримка є взаємною.

"Шор" висунув кандидаткою на виборах башкана таку собі Євгенію Гуцул, що стала головною сенсацією виборів.

Людина, про яку в регіоні нічого не відомо; яка є безробітною домогосподаркою без керівного досвіду; яка не має ані програми, ані команди – ледь не перемогла у першому турі виборів глави автономії! Адже попередній підрахунок, оголошений Центрвиборчкомом уранці в понеділок, засвідчив, що Гуцул є лідером перегонів та на 41 голос обганяє кандидата, що посів друге місце, Григорія Узуна (про нього – трохи далі).

От тільки потім голоси несподівано перерахували, і апаратно більш досвідчений Узун виявився лідером з перевагою в 13 голосів (оце так демократія, оце так накал!).

Та повернемося до пані Гуцул, яка все одно вийшла у другий тур з Узуном.

Фраза про те, що виборці нічого не знають про лідерку виборів – не перебільшення.

Навіть місцеві незалежні ЗМІ не змогли знайти детальної інформації про неї, крім того, що заявлене проживання у Гагаузії виявилося брехнею – вона вже кілька років не живе в регіоні.

То що ж дозволило кандидатці досягти такого успіху?

По-перше, це бренд "Шор" та виборча кампанія у стилі екстремального популізму – "знижу на все ціні, підвищу всім зарплати". Як вже йшлося, у бідних та неосвічених колах така агітація працює, а у депресивній Гагаузії бідних та неосвічених людей особливо багато.

По-друге, це агітація з боку російських зірок. Філіп Кіркоров, Ніколай Басков та Стас Михайлов записали звернення з порадою до гагаузів проголосувати за Гуцул на виборах башкана Гагаузії (лишається хіба що пожартувати, що про існування і Гуцул, і посади, і Гагаузії загалом вони дізналися просто перед записом), а кілька співаків рангом поменше виступили на безкоштовних концертах за кандидатку.

Технологія проста – але виходить, що вона досі працює. Та є велике питання, чи вистачить голого популізму для перемоги у другому турі.

Кандидат з російським досвідом та бізнесом

Повернемося коротко до обрання чинної очільниці Гагаузії Ірини Влах у 2015 році та невдалої спроби РФ повторити той успіх.

Ще однією вагомою причиною невдачі з Віктором Петровим стало те, що зараз, на відміну від 2015 року, обранця Москви не підтримали місцеві політики. Тоді Влах йшла на вибори як кандидат не лише Москви, а й Соцпартії Молдови, яку вже тоді очолював відомий читачам Ігор Додон – на той час майбутній президент Молдови, а зараз – минулий.

А у 2023 році партія Додона відмовилися слухняно підтримувати кандидата Москви і висунула свого.

Ним став Григорій Узун – 36-річний політик-соціаліст, який вже мав нетривалий досвід роботи депутатом парламенту Молдови (де жодного разу навіть не виступав на дебатах), а перед тим був депутатом Народних зборів Гагаузії, тобто місцевого парламенту. Ось тут він запам’ятався набагато більше, і переважно – з сумнівного боку. У Гагаузії найчастіше згадують, як він під час емоційних дебатів встав і пригрозив голові Народних зборів "засунути в одне місце" його мікрофон.

Наскільки відомо, 33-річний на той час політик цю обіцянку так і не здійснив, але до того були випадки застосування ним сили, і одного разу дійшло навіть до кримінальної справи за фактом побиття місцевих мешканців у Вулканештах, де живе Узун – але невдовзі справу закрили. Як стверджують ЗМІ, молодому Узуну та його товаришам нібито не сподобалося, що музиканти, яким вони заплатили, виконували не тільки їхні замовлення, а й співали пісні для сусідньої компанії, яка за те пригощала музик коньяком.

Картина стає цілісною, якщо додати, що до приходу в гагаузьку та молдовську національну політику Узун жив у Ямало-Ненецькому окрузі Росії, де в нього був і досі лишається бізнес, пов’язаний з вантажними перевезеннями.

Ця "деталь" є достатньою, щоби стверджувати: навіть після того, як провалився російський кандидат Віктор Петров, і навіть у разі, якщо провалиться кандидатка-маріонетка проросійського "Шора" Євгенія Гуцул, у Москві все одно можуть бути впевнені, що новий глава Гагаузії буде до них лояльним.

Шанси, що кандидат Додона переможе, є достатньо високими.

Утім, виборцям Гагаузії у другому турі доведеться зробити непростий вибір між двома претендентами на крісло башкана, які за рівнем "трешовості" цілком гідні одне одного.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"