Кілька років розмови про майбутнє польсько-українських відносин не викликали особливого ентузіазму.

Визнання Сеймом Волинської трагедії геноцидом польського народу, вчиненим українськими націоналістами, брак реакції Варшави на руйнування українських пам’ятників на південному сході країни, присутність УПА і Бандери в українському пантеоні національних героїв, замороження Києвом ексгумацій останків польських вояків у західних областях, ослаблення польської позиції в ЄС через конфлікти з Єврокомісією, українська ставка на стосунки з Берліном – усе це на початку 2020-х призвело до ситуації, коли на тлі безпрецендентного зростання товарообігу та міжлюдських контактів між двома країнами політичний порядок денний відверто просів.

Під час візитів лунали рутинні фрази про стратегічне партнерство, але в обох столицях не було ідей та енергії його наповнити.

Трохи драйву додало обрання Зеленського президентом – його незначний інтерес до історії та політики пам’яті імпонував полякам. Але брак перспективи українського членства в ЄС гальмував більшість амбітних проєктів.

Нині все змінилося. Але залишається відкритим питання: чи є незворотним потепління відносин між двома країнами?

Перевірка вогнем

Ситуація змінилася напередодні великої війни. Перед лицем російської агресії до польсько-українських відносин повернулося почуття місії – стримати Росію та зберегти єдність Заходу в підтримці України.

Анджей Дуда був одним з останніх закордонних лідерів, які відвідали Київ у переддень 24 лютого 2022 року. Як ми знаємо зі спогадів тогочасного керівника міжнародного відділу канцелярії президента Польщі Якуба Кумоха, у поляків, на відміну від інших членів ЄС та НАТО, не було сумнівів, що Україна буде боротися і Київ не здасться за 72 години.

Команда Зеленського отримала запевнення, що в разі вторгнення кордон залишиться відкритим, а територію Польщі можна використовувати для транзиту військової допомоги.

Посол Польщі Бартош Цихоцький єдиний з очільників іноземних диппредставництв не залишив Київ під час березневих боїв у передмісті. Це був не тільки прояв індивідуальної мужності, але й меседж від польської держави: Київ не впаде, як не впала Варшава у 1920-му під час більшовицького наступу.

Рік по тому від західних сусідів Україна отримує танки Т-72, гаубиці Krab та автомати Grot, нещодавно була підписана угода на постачання транспортерів Rosomak. За кілька тижнів до цього переліку можуть додатися винищувачі МіГ-29 (у березні 2022-го Варшава навіть намагалася передати Україні 28 старих МіГ-29, однак проведена без консультацій з американцями дипломатична операція закінчилася нічим). Летовище у Жешуві відіграє ключову роль для транзиту техніки та зброї для ЗСУ.

Сьогодні Польща посідає сьому сходинку за обсягом наданої українцям допомоги (3,52 млрд євро) і є номером чотири, якщо йдеться про допомогу військову (2,42 млрд євро).

Є кілька причин, чому Варшава так заангажована у допомогу східним сусідам.

По-перше, це непохитний курс польских еліт на підтримку українського суверенітету і територіальної цілісності, який самі поляки називають "доктриною Гедройця". Навіть чвари довкола політики пам’яті у другій половині 2010-х цього не змінили.

По-друге, поляки сприймають війну в Україні як загрозу їхній власній безпеці (76% у квітні 2023 року згідно з опитуванням CBOS).

З цим пов’язане третє: поляки емпатизуються з українцями у питанні протистояння з Москвою, адже їм легко уявити себе на нашому місці.

Польська школа допомоги

Окрім військової допомоги, серця українців підкорило ставлення поляків до втікачів від війни.

За підрахунками професора Варшавського університету Мацея Дущика, сьогодні у країні над Віслою перебуває близько 2 млн громадян України, серед яких половина – це трудові мігранти, котрі приїхали до Польщі ще до 2022 року, а близько мільйона – біженці від російської агресії.

У деякі моменти минулого року кількість українських біженців у Польщі могла сягати понад 2 млн осіб, плюс сотні тисяч тих, хто саме через Польщу потрапляв до інших західних країн.

Поляки від перших годин повномасштабного російського вторгнення прямували до кордону, аби зустріти українських жінок та дітей.

Підприємці та приватні особи безкоштовно надавали втікачам помешкання. Місцеві органи влади подекуди почали надавати послуги українською. Діти та молодь отримали можливість навчатися у польских школах та університетах. 70% мешканців декларували, що протягом 2022 року в різних формах надавали допомогу українцям. Це навіть отримало свій бренд – польська школа допомоги.

Хоча за такий теплий прийом відповідала не стільки держава, скільки самоврядування, НУО та народна дипломатія, а польський пакет допомоги біженцям є менш розлогим, ніж на заході Європи, не можна не відзначити, що саме поляки великою мірою посприяли, аби приїзд українців до Європи не нагадував міграційну кризу 2015 року.

Нова Річ Посполита?

Українці у Польщі організували кілька акцій вдячності полякам, натомість бюрократичним "дякую" від української влади став закон 7550, який дозволяє громадянам Польщі перебувати в Україні протягом 18 місяців без додаткових дозволів та користуватися тими ж соціальними та економічними правами, що й громадяни України.

Рік після початку великої війни 97% українців говорили про прихильне ставлення до поляків, а 41% поляків до українців. 87% українців довіряють Дуді – це найвищий рейтинг підтримки серед закордонних лідерів.

Настрій "здається, все ніколи не було так чудово" добре відображає квітневе експозе міністра закордонних справ Польщі Збігнева Рау:

"Нашою метою є такі двосторонні відносини, щоб між Польщею та Україною було усунуто потенціал до будь-якого істотного напруження на тлі інтерпретації історії чи ситуації громадян, що ідентифікують себе з польською мовою, культурою та традиціями. Поляки та українці не тільки у себе на батьківщині, але й в іншій країні мають почуватися як вдома.

Російська агресія настільки зблизила наші народи та принесла такий величезний капітал суспільної симпатії та довіри, що ми сьогодні стоїмо перед унікальним за останні століття шансом відтворити знищену німецькими та московськими загарбниками та більшовицьким тоталітаризмом польско-українську спільноту".

Після виступу міністра не забракло коментарів, що Рау не більш не менш створює підґрунтя до польсько-української конфедерації. Зрештою, ідеї створення спільної польсько-української держави лунали на польській правиці ще минулого року, щоправда, одразу зіткнулися з гострою критикою як наївні та такі, що підкидають хмизу російській пропаганді.

Та й на Сонці почали з’являтися плями.

Кінець медового місяця

Польська громадська думка дуже прихильно сприйняла січневу зустріч Зеленського та Дуди на Цвинтарі орлят у Львові. Та найбільш піднесеним моментом у двосторонніх відносинах став квітневий візит Володимира Зеленського до Варшави.

У березні у Варшаві не приховували незадоволення: зрозуміло, що президент України спершу полетів з польського аеропорту до Вашингтона та Лондона, але поїздки до Брюсселя, Берліна та Парижа без відвідин Варшави є образливими. Тому коли Зеленський нарешті доїхав до польської столиці, його приймали не гірше за головного польского союзника Джо Байдена.

Зустрічі з усіма високими урядовцями, бізнес-форум і врешті-решт виступ перед громадськістю двох президентів за прикладом того ж нещодавнього візиту Байдена...

А президент Польщі Анджей Дуда зворушливо переконував у польській солідарності з Україною:

"Поляків та українців об’єднує багатовікова спільна історія. Чудова, але в багатьох моментах також і дуже складна, болісна. Ми взаємно зробили багато помилок, за які заплатили драматично високу ціну. Загарбники й окупанти не раз намагалися нас посварити, направити один проти одного за принципом "розділяй і володарюй".

Сьогодні вони також намагаються – лякаючи поляків українцями, а українців поляками. Але я твердо вірю і не сумніваюся, що це їм не вдасться.

Тому з цього місця ми разом відправляємо сьогодні чітке послання в Москву, в Кремль: Ви не зможете нас посварити! Ви не зможете розділити нас більше ніколи!"

Російські фейки про кровожерливих бандерівців та польські мрії окупувати Західну Україну у 2022 та 2023 роках дійсно не пробили польсько-українське партнерство. Натомість викликом для нього стала польська внутрішня політика.

За кілька днів після від’їзду Зеленського поляки заговорили про зернову кризу. Як виявилося, українське зерно, що мало транзитом йти через Польщу, потрапило на місцевий ринок, що, з одного боку, знизило закупівельні ціни на продукцію польських аграріїв, а з іншого – шахраї почали додавати технічні культури (право ЄС не знає терміну "технічне зерно", він з’явився заради українського транзиту. – О.Б.) до харчового борошна, що загрожує здоров’ю польських споживачів.

Заради справедливості треба зазначити, що спочатку політики керівної партії "Право і справедливість" намагалися заспокоїти ситуацію. Підкреслювали, що в усьому винні неретельні посередники, а підтримка українського експорту – це така ж допомога воюючій країні, як "Краби" та бронежилети. Відправили у відставку міністра сільського господарства.

Але коли протести аграріїв поширилися усією країною – здалися.

У жовтні в Польщі відбудуться чергові парламентські вибори, на яких ПіС боротиметься за третю каденцію. Щоб не ризикувати голосами аграріїв, замість аудиту митниці та зернотрейдерів Варшава миттю заборонила імпорт української агропродукції.

Протягом року Польща переконувала західні уряди, як важливо не розбивати фронт підтримки України, навіть якщо доводиться приймати непопулярні серед громадян цих країн рішення, і в результаті сама віддала перевагу внутрішньополітичній вигоді. До того ж порушивши Угоду про асоціацію Україна-ЄС. У час, коли писався цей текст, у польському урядовому моніторі з’явилося розпорядження, що скасовує заборону, проте як в анекдоті зі срібними ложечками – осад залишився.

Минуле майбутнє

Зернова криза стала нагадуванням: у демократичних країнах зовнішня політика підпорядковується внутрішній.

Допомога у захисті суверенітету та територіальної цілісності України не зникне з польської безпекової доктрини, але чи будуть ці стосунки такими, як у 2016-2019 роках, чи як у минулому році, залежить від кількох чинників.

Ситуація з зерном повернула до публічного дискурсу тезу:

для польської безпеки краще мати Україну в ЄС, але для польської економіки це вже не так очевидно.

Український агросектор є прямим конкурентом польському, має більший ресурсний потенціал та нижчу вартість праці. Ситуації можна зарадити, розвиваючи обробну харчову промисловість, але такі зміни не відбудуться протягом кількох років.

Не варто списувати з рахунків вже існуюче напруження довкола мігрантів та біженців з України.

У соцмережах постійно ширяться підтримувані проросійськими тролями чутки, як українці окупували усі місця у безкоштовному дитячому садку, тому поляки приречені платити сотні євро за приватний, або як польська бабуся не може потрапити до кардіолога через чергу з українських жінок з дорогим манікюром та зачісками.

Близько третини поляків вважають, що для їхньої країни довша присутність українців не принесе нічого доброго. Наразі на цій темі спекулює тільки ультраправа "Конфедерація", чия рівень підтримки не перевищує 10%, але це може швидко змінитися.

На початку 2015 року, коли в ЄС вже розгорталася міграційна криза, 72% поляків декларували бажання допомагати біженцям, тоді як під кінець року – лише 37%. Поміж цими опитуваннями була парламентська кампанія, у якій ПіС розігрувала вигідну їй антимігрантську карту.

Не варто списувати з рахунків і непросте спільне минуле.

Хоча гасло "Слава Україні!" увійшло в польський мейнстрим і більше не ототожнюється з націоналістичним підпіллям часів Другої світової, тема Волині не вичерпана.

"Путін до Гааги, а що з Волинню?"

питає журналіст газети Rzeczpospolita Єжи Гащинський. 

Для багатьох поляків заперечення геноцидного характеру діяльності УПА та українських селян в 1943 році – це те саме, чим для українців стало заперечення злочинів російської армії.

І наостанок – є речі, які напряму від поляків та українців не залежать.

Сьогодні Польща активно намовляє Захід не робити ніяких поступок російському агресору між іншим тому, що таку позицію поділяє її головний союзник у царині безпеки – Сполучені Штати.

Поки Вашингтон не хоче миру в Україні за будь-яку ціну, Варшава витримає криві усмішки Шольца та Макрона.

Але у разі зміни тактики американською адміністрацією Польща навряд чи зможе собі дозволити окрему гру в цьому питанні.

Автор: Олена Бабакова,

журналістка (Варшава)