Це могло стати просто доброю новиною або дати старт дипломатичному примиренню Києва та Будапешта, зрушивши накопичену недовіру між двома столицями. Адже звільнення з російського полону 11 українських військових – це річ непересічна, і в Україні цінують ті держави, яким вдається подібне.

Але натомість це перетворилося на токсичну історію, що додатково переконала і українську владу, і західних лідерів у тому, що Угорщина готова грати роль у спектаклях, зрежисованих Кремлем. 

Варто підкреслити: історія ще не завершилася.

Кремль продовжує збирати з неї врожай, тож нащо йому зупинятися?

І справді, показове ігнорування Угорщиною українських запитів щодо полонених, нехтування міжнародним правом, а на додаток ще й наявна в України інформація про, те, як угорці поводилися з бійцями ЗСУ, яких їм передала Росія – усе це здатне підірвати ті лічені мости діалогу, що лишилися між Києвом і Будапештом. І це саме те, чого прагне (і вже частково досягла) Росія. 

Це підштовхує Росію до продовження спецоперації – і вже є чутки про те, що Орбан вже отримав нову пропозицію з РФ про "торгівлю українцями".

Київ натомість обмежений у діях і не має багато інших важелів, аніж заяви, вимоги та публічні образи на Угорщину. Бо ж попри усю неприйнятність дій угорського уряду, кілька українців залишили Росію, і це дуже важливо. А частину з першої групи полонених вдалося також повернути з Угорщини в Україну.

Тим часом ця історія розділила членів угорського уряду. Хоча в країні, де усі ключові рішення ухвалює одна людина – Віктор Орбан, це має найменшу вагу.

11 військовополонених Орбана 

Рівно два тижні минулого відтоді, як Російська православна церква (РПЦ) повідомила, що передала Угорщині групу українських військовополонених, які походять із Закарпаття, і здійснила це без участі української держави. Ця фраза сама по собі звучать абсурдно, тому від початку багатьох вразило повідомлення церкви (до чого тут РПЦ? чому українці мають прямувати до Угорщини? як це взагалі можливо?).

Але ще абсурднішим є те, що і досі це повідомлення РПЦ є найбільш змістовним офіційним коментарем від усіх сторін, залучених до цієї передачі українських військовополонених. 

Україна до їхнього числа, як виявилося, справді не входить. МЗС України вже кілька разів робило заяви про те, що Угорщина навіть не ставила Київ до відома про свої дії стосовно українських громадян, і публічно просило Будапешт змінити цю політику.

Але минав час, змін не відбувалося, а заяви України ставали дедалі жорсткішими.

Дійшло до того, що на початку цього тижня Київ публічно звинуватив угорську владу в тому, що вона тримає українців у заручниках. 

У тій заяві МЗС утрималося від конкретики, але її згодом додав омбудсмен Дмитро Лубінець, який заявив, що Угорщина обмежує свободу пересування, контактів українських полонених і не допускає до них українських дипломатів (останнє, до слова, звучало від численних українських посадовців від початку).

Що означають ці слова?

За даними, угорці дійсно не просто заважали зустрічі військових ЗСУ з українським консулом – їх тримали в ізоляції. До того ж досі – а минуло два тижні від їхнього оголошеного доправлення в Угорщину – Будапешт офіційно так і не повідомив Київ про перелік українців, яких йому передала РФ.

І Київ має усі підстави говорити про те, що з полону російського бійців ЗСУ передали до полону угорського. 

Віцепрем’єр Жолт Шем’єн заявляв, що 11 українців після прибуття до Будапешта стали  "вільними людьми" і угорський уряд "більше не стежить за їхніми переміщеннями", але вже відомо, що ці заяви були абсолютною брехнею. 

За даними джерел "ЄвроПравди" з української сторони, полонених бійців ЗСУ тримали у виділеному для них приміщенні, не дозволяючи їм навіть мати телефони. А коли для них організували побачення з родичами – то українців привезли на місце зустрічі, після чого зобов’язали поїхати назад, у місце утримання.

Що це, як не полон?

Звичайно, це не була тюремна камера; звичайно, для них організували цілком прийнятні умови проживання і відпочинку, але позбавлення свободи від цього не стає чимось іншим. Навіть якщо полонених тримають не під дулом автомата, а завдяки інформаційній ізоляції та психологічному впливу. І навіть якщо (як запевняють у Будапешті) формально їхнє приміщення для утримання виділив не уряд, а угорська благодійна служба Мальтійського ордену – це не має геть ніякого значення. 

До того ж, як виявилося, українців переконували, що Україна їх ледь не оголосила зрадниками і повертатися їм у жодному разі не можна. 

Логіка уряду Угорщини, який так вчиняє, не зрозуміла. У ЗМІ з посиланнями на українські джерела лунали припущення, що полонених схиляють провести пресконференцію з антиукраїнськими заявами – але наразі це більше схоже на фантазії. 

Більшість переданих в Угорщину полонених, як з’ясувалося, не є угорцями (щонайменше за самоідентифікацією) – навіть якщо частина з них має угорський паспорт (що є доволі поширеною практикою на Закарпатті). Вони також не володіють угорською мовою тією мірою, щоби провести пресконференцію, на якій уряд Орбана міг би прозвітувати суспільству про те, що він врятував "своїх" з російського полону.

Ще абсурднішими дії угорського уряду видаються після того, як спершу трьом полоненим українцям, а потім ще одному все ж дозволили проїхати у посольство України і після того залишити угорську територію.

Брехня не лише для України

По суті, з угорського боку було лише одне публічне повідомлення про те, що до них потрапили українські полонені: про це коротко заявив віцепрем’єр Жолт Шем’єн 9 червня, наступного дня після заяви РПЦ.

А далі угорська влада вдалася до тотальної мовчанки.

Невідомо, зокрема, як саме українці опинилися у Будапешті. Угорщина не межує з РФ, але опцій чимало – це і наземний шлях через Сербію, і чартерні авіарейси за посередництва інших держав. 

І тут цікаво, чи повідомили угорці цю державу-транзитера про те, як саме використали її "послуги".

Та ще примітніше, що ця тема виявилася табуйованою для угорської пропаганди.

Зокрема, її "не помічають" проурядові медіа, що є вирішальним індикатором для Угорщини, де уряд встановив майже тотальний контроль за медіаполем. 

Ще важливіше, що цю тему ніяк не коментував Віктор Орбан. 

Навіть за тиждень після публічного початку історії, у своєму традиційному п’ятничному інтерв’ю 16 червня на радіо "Кошут", Віктор Орбан проігнорував цю тему, яка вже набирала обертів та призвела до міжнародної реакції. 

Але неможливо мовчати вічно, якщо натяки про, фактично, "тримання заручників" лунають не лише від України. Та коли Євросоюз вже двічі заявив, що чекає пояснень щодо ролі Угорщини в історії з військовополоненими.

Тож цього тижня угорські топ-посадовці були змушені перервати мовчанку – але зробили це дивним чином, немов сперечаючись одне з одним. Так, міжнародний речник уряду Орбана Золтан Ковач зауважив, що українські військовополонені начебто самі захотіли приїхати з полону саме до Угорщини. А Петер Сійярто перед тим у ПАРЄ наголосив, що Угорщина не причетна до вивезення українських полонених з РФ – мовляв, це все відбулося по церковній лінії. 

Однак це прямо суперечить заяві його колеги по уряду Шем’єна, який ще два тижні тому заявив, що передача відбулася "на прохання угорської сторони"!

Та ще важливіше, що свіжі заяви угорських урядовців суперечать логіці, 

Вони є не просто неправдивими, а безглуздими. 

Наприклад, як військовополонені без паспортів могли перетнути шенгенський кордон і опинитися на території Угорщини? І як уряд Орбана від початку знав усі деталі щодо них?..

Утім, публічна суперечка представників уряду Орбана має своє пояснення. За інформацією кількох незалежних одне від одного джерел "ЄвроПравди" в угорському уряді, очільник МЗС Петер Сійярто справді не був дотичний до цієї передачі військовополонених. Подейкують, що його навіть не поінформували, через що Сійярто влаштував скандал в уряді. 

Не проти звільнення, але…

Україна у цій історії опинилася "на розтяжці".

Перш за все, треба підкреслити, що від різних джерел надходять різні дані про те, що відбувалося до 8 червня. Є ті, хто каже, що українська сторона знала про перемовини угорців з росіянами, але була вкрай обережною в діях, аби не зірвати процес, бо за всіх обставин звільнення військових з російського полону є топ-пріоритетом. Але є й ті, хто підкреслює, що Угорщина не повідомляла Києву геть нічого про заплановане, і тим більше не радилася, а все, що вдавалося дізнатися – це були оперативні дані. І це принципово відрізняється від того, як роль посередника виконували інші держави – наприклад, Туреччина.

А те, як Будапешт діяв, отримавши українських полонених, в українських посадовців та інформованих осіб, з якими спілкувалися автори цих рядків, викликає лише осуд.

Однак, за всіх обставин, звільнення українців з російського полону – це добра подія, через яку важко обурюватися.

Тим більше, що це, імовірно, відбувається не востаннє.

Українська сторона вже знає, що діалог спецслужб Угорщини та Росії, задля відбілення іміджу РПЦ замаскований під так званий "міжцерковний діалог", триває. Розглядається можливість передачі в Угорщину нових українських військовополонених, що пов’язані із Закарпаттям. 

І знову – без участі України.

А Україна зараз зважує, що з цим робити. Звучить ідея навіть про міждержавний позов проти Угорщини у Європейський суд з прав людини (зі звинуваченням Угорщини в тому, що вона незаконно позбавила українців свободи), але наразі таких звернень до Страсбурга не надходило і не факт що надійдуть.

Навіщо це Кремлю?

У той час як Україна та Угорщина думають, що їм робити у цій ситуації та наскільки великими є іміджеві проблеми, для Росії ця історія видається виключно виграшною.

Чи не головний здобуток Кремля – штучно спровоковане українсько-угорське протистояння перед самітом у Вільнюсі в липні та дуже ймовірним грудневим голосуванням в Раді ЄС щодо відкриття перемовин з Україною про вступ. В обох випадках усі ключові рішення будуть ухвалюватися одноголосно, відтак голос Угорщини також потрібен. 

Між тим дії РФ та її друзів у Будапешті не залишають для України можливості промовчати. Неможливо було лишити без реакції угорське поводження з українськими полоненими. 

Тож створюється новий конфлікт, нове напруження у й без того непростих відносинах.

А зважаючи на те, що останнім часом ледь не кожна заява Віктора Орбана чи Петера Сійярто зі згадкою про Україну тягне на дипломатичний конфлікт, в Москві могли бути впевнені, що скандал буде видатним – як, власне, і сталося. 

А ще це стало чудовою нагодою для кампанії з відбілення іміджу РПЦ.

Будемо відверті: усі дотичні, включно з Орбаном, чудово розуміють, що ці "ФСБшники в рясах" не грали жодної ролі у звільнення. Що це – робота політиків і реальних спецслужб, а не "перемога церковного милосердя".

Однак РФ отримала чудову нагоду створити міф про те, що російська церква, яка доклалася до створення ворожнечі з Україною, а потім системно підживлювала конфлікт – "насправді" є миротворцем, який нібито звільняє українських військовополонених. 

Небагато сумніву, що у разі, якщо Будапешт та Москва домовляться про передачу нової групи полонених, це знову буде подане як "заслуга РПЦ".

Також для Росії історія з українськими полоненими є приводом для того, щоби спробувати штучно спровокувати загострення на Закарпатті або стосовно Закарпаття.

Схоже, були наміри протиставити "угорців у ЗСУ" решті українських військовополонених, але вони виявилися безуспішними. Повернення до України чотирьох полонених з Будапешта стало тут вирішальним: виявилося, що в Україні їх вважають героями, і точно ніхто не планує карати, як їх переконували під час перебування в угорському "полоні". 

Насамкінець, Росія, виділяючи закарпатських полонених від решти бійців ЗСУ, намагається підживити міф про "угорське Закарпаття" та про претензії Угорщини на цей регіон, що є одним з ключових наративів російської пропаганди щодо українсько-угорських відносин. Дослідження свідчать, що Кремль почав особливо активно просувати його з вересня 2021 року, готуючи повномасштабне вторгнення. 

І одночасно Москва вже намагається і буде намагатися спровокувати угорське керівництво на антиукраїнську кампанію під виглядом риторики про мир, захист угорців, закарпатців – що органічно доповнює гібридні дії РФ в України. 

Словом, ця історія ще не завершилася. 

Вийти з неї без значних втрат буде непросто. 

Особливо у ситуацій, коли частина представників уряду Угорщини, включно з Віктором Орбаном, або не усвідомлює, що Росія використовує їх, або ж чудово це розуміють, але продовжують грати партію, написану в Кремлі.

Автори:

Дмитро Тужанський, директор Інституту Центральноєвропейської стратегії,

Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди"