Карколомні та непередбачувані події минулих вихідних, які захопили зненацька ключових західних експертів та уряди – змусили колективний Захід замислитися про те, їхні прогнози стосовно Росії можуть бути докорінно хибними.

Офіційно оголошений бунт ПВК "Вагнер" з образливими епітетами особисто проти Путіна і натяками про потребу змінити владу в країні; блискавична втрата контролю Москви над Ростовом-на-Дону та позитивне ставлення містян до бунтарів, попри те, що Кремль оголосив їх злочинцями та зрадниками; швидке та безперешкодне просування "колон Вагнера" на Москву, яке не вдавалося зупинити навіть авіаударами по російській інфраструктурі; а потім так само блискавичний їхній розворот і завершення "путчу" з гарантіями безпеки від Кремля для "головного путчиста", тобто Пригожина – все це відбувалося поза очікуваннями Заходу.

Зараз у західному експертному та політичному середовищі триває дискусія про ці події, але щонайменше один пункт має повну підтримку: це думка про те, що авторитет Путіна отримав дуже сильний удар. Міф про його роль як гаранта стабільності в Росії зруйнувався за одну добу. Те саме сталося із міфом про силу та авторитет центральної влади – з’ясувалося, що навіть у регіонах європейської частини РФ цього немає.

Як наслідок, західні експерти і політики повернули у публічне поле припущення про те, що Росія у нинішніх кордонах не обов’язково є вічною та непорушною.

Європа побачила "крихкість" Росії

"Ці події показали, що російська держава ослаблена… Велика ядерна держава може вступати в еру політичної нестабільності та внутрішньої крихкості", – ці обережні характеристики пролунали у понеділок на пресконференції головного дипломата ЄС Жозепа Борреля.

Цього дня головував на засіданні Ради ЄС у закордонних справах, яке було плановим і мало розглядати зовсім інші питання – але життя змінило плани. "Вагнерівський заколот" став однією з ключових тем дискусії міністрів.

А тези про "внутрішню нестабільність" Росії як нову ключову загрозу світові про та "крихкість" цієї держави Боррель повторив кілька разів – але не став уточнювати, що він вкладає у ці терміни.

Жодних рішень з цього питання ЄС очікувано не ухвалював. Міністри лише дійшли згоди про те, що ЄС не готовий до того розвитку подій, який Боррель заховав за обтічними натяками, тож Європі зараз треба терміново готувати стратегію дій у разі, якщо "крихкість" РФ отримає розвиток.

А ще – прозвучало, що на столі зараз усі сценарії.

"Потрібен час, щоб розробити стратегію з огляду на такий стан справ. Ми працюємо над цим. Я думаю, можна сказати, що кожен аналізує можливі сценарії, які можуть розвинутися. Але у нас немає готової стратегії", – додав Боррель.

Тут доречно згадати, що у питанні геополітичного планування Євросоюз помітно ослабив вихід з його складу Великої Британії. Лондон, звик міркувати геополітично і тому звідти надійшли значно точніші сигнали – які напевно означають те саме, що і згадана Боррелем "крихкість".

Там повідомили ЗМІ, що вже давно вважають реальним сценарій розпаду Росії.

Інформацію про це передали у медіа від імені "урядових джерел" у неділю, після провалу пригожинського "путчу".

"Британія повинна готуватися до раптового розпаду Росії після невдалої спроби державного перевороту, попереджають внутрішні урядові оцінки", – повідомив The Times. Одночасно кілька британських оглядачів та експертів вийшли зі схожими повідомленнями та заявами.

Їхню тональність можна передати фразою: розпад Росії не гарантований, але тепер цей сценарій видається реальним і до цього треба готуватися. Дехто висловився навіть радикальніше. "Хоч Пригожин і розвернув своїх людей, Росія досі стоїть на межі дезінтеграції", – стверджує The Telegraph.

ЦИТАТА "Це початок кінця для Владімира Путіна", - стверджує видання.

Важлива думка, яка також супроводжує заяви у Британії – це те, що Заходу бракує інформації та розуміння Росії

"(У 1991 році) західні "кремленологи" не змогли передбачити кінець Радянського Союзу, оскільки мало знали про приховане суперництво, ворожнечу груп впливу у ньому… Чи може щось подібне статися у сьогоднішній Росії, коли нею керує "кульгавий" Путін? Адже у Бурятії, Республіці Саха, Дагестані, Чечні, Камчатському краї, Комі, Новосибірську, Архангельську і Татарстані є рухи за незалежність і місцеві еліти...  готуються до можливості порвати з переможеним і зганьбленим московським режимом", - розмірковує The Telegraph.

І не тільки у них спливає думка про 1991 рік.

Не розуміючи Росії

Якщо Британія здавна цікавилася подіями у Росії, державна машина та експертна спільнота робили з цього висновки, пропонували політику тощо – то у континентальній Європі брак експертизи став ще більшою проблемою.

Провал західноєвропейського ставлення до Москви, спроб "залучити" її за допомогою торгівлі та діалогу – давно очевидний, його визнають навіть у Берліні.

Але досі є неготовність багатьох столиць приймати той факт, що держави Східної Європи (як-то балтійські члени ЄС) мають найкраще розуміння Росії. Натомість їхні думки досі сприймаються як радикальні – хоча вони найбільш чітко відбивають реальність.

(До речі, радимо почитати або подивитися інтерв’ю новообраного президента Латвії, який серед іншого розповів про сценарії для повоєнної Росії.)

На цьому фоні бонуси почав збирати одіозний угорський міністр Петер Сійярто.

Він зізнався, що на зустрічі очільників МЗС у понеділок намагався переконати колег у тому, що Угорщина є унікальним активом для ЄС, бо і він, і його шеф Орбан напряму спілкуються з російським керівництвом (ламаючи при цьому неформальну європейську блокаду – але тепер Сійярто взявся доводити, що він це робить на благо).

Угорський міністр похвалився колегам, що протягом суботи мав телефонні розмови з віцепрем'єром РФ, міністрами закордонних справ Росії і Білорусі, і завдяки цьому, мовляв, знав про домовленості Лукашенка з Пригожиним ще до їх оголошення. Перевірити цю інформацію міністри не могли – лишалося хіба що вірити Петеру Сійярто.

Бракувало розуміння і за океаном – хоча там, як стверджують, і знали про підготовку бунту наперед та поділилися цими даними з британцями (можливо, тут є причина відвертіших роздумів у Лондоні про можливість розпаду РФ) – однак все одно навіть американці, за ознаками їхніх дій, не розуміли, до чого може призвести "похід Вагнера", коли той розпочався.

Небезпечний розпад

В політичних та дипломатичних колах США, утім, досі вважають "табуйованою" тему можливого розпаду Російської федерації.

Це цілком логічно, зважаючи на те, наскільки ревно у Москві ставляться до будь-яких заяв США про себе, шукаючи у них докази того, що за будь-якими бідами Росії стоїть "вашингтонський обком".

А от  у експертній спільноті ця тема час від часу обговорювалася ще до "маршу Пригожина" – але єдності щодо неї не було і немає.

Поруч із тими, хто говорив про ледь не невідворотність цього (розпад Росії визначений у якості одного з основних сценаріїв на основі опитування експертів авторитетним Atlantic Council) були і ті, хто жорстко обурювався через саме обговорення такої перспективи.

Це наразі домінуюча думка в США, передусім в Білому домі.

Адже це для України та держав Східної Європи розвал РФ хоч і несе ризики, але може означати зникнення небезпечної імперії, яка багато разів нападала на сусідів і – якщо не буде належно покарана після нинішньої війни – напевно зробить це знову.

А для США, а передусім для безпекового радника Байдена, Джейка Саллівана, розпад Росії – це ядерна небезпека та імовірне посилення Китаю, який для Штатів є конкурентом та стратегічним противником номер один.

Це до певної міри нагадує ситуацію 35-річної давнини, коли Радянський союз, ворог Заходу номер один, поволі йшов до розпаду, але влада США відмовлялася це бачити та опиралася цьому. Зокрема – переконуючи колишні радянські республіки, включно з Україною, не робити різких кроків не виходити зі складу Союзу. Історія довела, що ця політика Вашингтона була очевидно помилковою.

Як не дивно, події 90-х зараз можуть допомогти Україні.

Бо все гучніше, особливо після невдалого "путчу Пригожина", звучить думка про те, що США не має повторювати тодішньої помилки.

"Захід повинен винести уроки з помилок, яких він припустився в 1990-х роках, коли через страх перед нестабільністю не хотів визнавати незалежність нових держав, що виникли на території Радянського Союзу. Тоді західні політики наївно сподівалися на демократичне врядування та економічні реформи в Росії, які так і не відбулися", - нагадав після подій вихідних авторитетний журнал Foreign Policy, підказуючи, що і зараз набагато більш реальною є демократизація імовірних уламків Росії.

Авто: Сергій Сидоренко, 

редактор "Європейської правди"