Повномасштабне вторгнення Росії проти України зруйнувало архітектуру безпеки у світі загалом і в Європі зокрема.

Традиційно нейтральні Фінляндія та Швеція, попри близькість до Росії, облишили багаторічну політику нейтралітету й подали заявки на вступ до Північноатлантичного Альянсу.  Австрія, попри спротив усередині власного уряду й присутність у парламенті євроскептиків, допоможе Україні з розмінуванням і розмірковує про участь у проєкті спільної європейської системи ППО.

У Швейцарії, що не є членом ЄС, послідовно підтримують усі санкції проти Росії, а прихильників поглиблення співпраці з НАТО – більшає.

На цьому тлі вирізняється Ірландія, чий історично обумовлений нейтралітет не давав шансів на членство в НАТО.

Проте цього тижня Іралндія завершила перші в історії публічні консультації з питань міжнародної безпеки, що не оминули й нейтральний статус.

У чому суть внутрішніх дискусій Ірландії про нейтралітет і чи варто розраховувати, що його сприйняття в країні зміниться далі (а воно вже змінилось)? Спробуємо розібратись.

Країна всередині "поясу безпеки"

За вже понад столітню історію незалежності Ірландія звикла сприймати себе як нейтральна держава.

"ЄвроПравда" вже детально розповідала про те, як сформувався ірландський нейтралітет, у статті "Ірландське розширення НАТО".

Нині ж зупинимось на його особливостях.

На відміну від Австрії чи Швейцарії, у випадку Ірландії нейтральний статус – питання традиції, а не права.

У конституції Ірландії ви не знайдете жодної згадки про "нейтральність"; єдине обмеження в цьому плані – необхідність уряду просити згоди парламенту на оголошення війни чи участь у ній. Це, до слова, нині породило дебати про необхідність конституційного закріплення нейтралітету, про що поговоримо далі.

Як і у випадку Австрії та Швейцарії, нейтралітет не завадив Ірландії долучитись до миротворчості.

Ірландські військові з 1958 року почали брати участь у миротворчих місіях.

Але - і це так само унікальність ірландського нейтралітету - будь-яке розгортання понад 12 ірландських військових за кордоном має отримати схвалення уряду, парламенту й Радбезу чи Генасамблеї ООН (принцип "потрійного замка", до якого ми ще повернемось).

Ще одна відмінність: на відміну від нейтральних держав Європи, Ірландія практично не вкладає кошти в оборону.

І ситуація в оборонці не просто така собі - вона катастрофічна.

Чисельність постійної армії Ірландії - менше 8 тисяч на 5-мільйонну країну. Для порівняння: у Фінляндії з приблизно таким само населенням цей показник - 24 тисячі, не кажучи про сотні тисяч резерву.

Тепер врахуйте, що менше 8 тисяч - це ще й недобір, до того ж у військовослужбовців низькі зарплати;  моряків переманюють до себе навіть круїзні компанії; льотчики вчаться у США й Австралії на літаках, яких в Ірландії просто немає.

Іронічно, що й досі чинна укладена 70 років тому таємна ірландсько-британська угода, згідно з якою Лондон допомагає Дубліну в захисті повітряного простору. В Ірландії навіть радара ППО немає!

На оборону країна у 2021 році витратила майже 1,1 мільярда доларів. В абсолютному вираженні це більше, ніж у будь-якої країни Балтії. Та ця сума - лише 0,2% ірландського ВВП, тоді як у середньому в ЄС (де в оборону в останні роки вкладали, м’яко кажучи, не дуже активно) цей показник становить 1,3%. 

До того ж, на озброєнні Ірландії, яка є важливим хабом для трансатлантичних кабелів зв’язку, перебувають аж шість патрульних човнів і жодної субмарини. А ще - жодного танку і жодної далекобійної артилерії.

Не буде перебільшенням сказати: нейтральна Ірландія беззахисна перед зовнішньою агресією.

Незалежний ірландський депутат і колишній військовий Кахал Беррі взагалі прямо називає батьківщину "найслабшою ланкою Європи".

Можна спитати: а чи взагалі треба Ірландії турбуватись про оборону? Адже її фактично оточує "євроатлантичний" пояс безпеки: на захід через Атлантику - США й Канада, на північ, південь і схід - Велика Британія та Європейський Союз.

Та водночас Ірландія не має жодних гарантій, що в разі нападу на неї ці держави прийдуть на допомогу. Неодноразові провокації російських військових суден, загроза підводним кабелям зв’язку, а також кібератака на систему охорони здоров’я 2021 року, яка стала наймасштабнішою в історії країни, лише посилили дискусії про можливий перегляд нейтралітету Ірландії.

І, очевидно, повномасштабне вторгнення Росії в Україну не могло не позначитись на цих дискусіях.

Розмова про безпеку

Загалом нейтралітет Ірландії - питання радше військове, аніж політико-юридичне. І безумовне засудження Дубліном російської агресії - що зробили й інші нейтральні держави Європи - стало тому підтвердженням.

Ірландія майже одразу скасувала візи для українців, надала понад 120 мільйонів євро нелетальної військової допомоги - зокрема сухпайків, аптечок, захисного обладнання. Країна також долучилась до тренувальної місії ЄС: 30 ірландських військовослужбовців допомагають у навчанні українських саперів.

Паралельно Ірландія почала усвідомлювати, що вона дарма занапастила власну оборонну політику.

Ще до повномасштабного вторгнення, в лютому 2022 року, урядовий комітет констатував, що Ірландія повинна докорінно переглянути стратегію оборони, зокрема збільшивши фінансування озброєння й чисельність постійної армії.

"(Ірландські збройні сили) неспроможні здійснювати реальну оборону держави проти тривалого акту агресії з боку конвенційної військової сили", - невтішно зазначається у звіті.

Пізніше відповідні рішення були ухвалені: видатки на оборону до 2028 року будуть збільшені з 1,1 до 1,5 мільярда євро, а чисельність постійної армії - на дві тисячі (та позаяк уже зараз вона на тисячу менша, фактичне зростання буде становити 35%).

За неофіційними даними, ірландські військові навіть були спостерігачами на навчаннях із підводних операцій за участю НАТО, що відбулись у вересні минулого року.

І, зрештою, почалась дискусія: наскільки доцільним зараз узагалі є збереження нейтрального статусу Ірландії?

Уже на початку повномасштабного вторгнення ірландська влада почала обережно говорити: нейтралітет - це "питання політики, яке може бути змінене в будь-який час", щоправда, за умови схвалення населенням на референдумі.

У певний момент, коли відповідні дискусії перебували в самому розпалі, в ірландському суспільстві навіть почала переважати підтримка вступу до Північноатлантичного Альянсу, чого в принципі досі ніколи не було.

Свіже опитування на замовлення провідної ірландської газети The Irish Times свідчить: попри загальну популярність нейтралітету, певний злам усе ж стався - оборонна політика країни повинна змінитись.

Тоді як 61% ірландців підтримують нинішній нейтральний статус їхньої батьківщини (на 5% менше, ніж минулого року) і лише 26% виступають за його зміну, з-поміж останньої групи 56% погоджуються на необхідність вступу Ірландії в НАТО, а 71% - поглиблення оборонної співпраці з ЄС.

І, зрештою, 55% ірландців підтримують "суттєве збільшення оборонних спроможностей Ірландії" для захисту повітряного й морського простору (а що тут роботи багато, ми переконались вище).

Саме на цьому тлі уряд Ірландії скликав чотириденні громадські консультації з питань нейтралітету - досвід безпрецедентний для країни і, можливо, світу.

"Дрейф в бік НАТО"

Одразу варто сказати: в ірландському політикумі жодна провідна політична сила не пропонує ані скасовувати нейтральний статус, ані - боронь Боже - вступати до НАТО. Ці ідеї банально непопулярні.

У чинній урядовій коаліції хіба правоцентристська "Фіне Гал" була традиційно більш схильна до перегляду нейтрального статусу. Саме за її уряду у 2017 році Ірландія долучилась до низки оборонних проєктів у межах Спільної політики безпеки та оборони - Постійного структурного співробітництва.

Менше компромісів було в лівоцентристських "Зелених" і "Фіанни Фаль". Іронічно, що лідер останньої - чинний міністр закордонних справ та оборони Міхол Мартін, який фактично ініціював консультації щодо нейтралітету. І буквально напередодні початку консультацій "Фіанна Фаль" на зустрічі підтримала збереження статусу кво.

Серед найбільших противників зміни нейтралітету Ірландії - ліва "Шинн Фейн".

Політсила, яка до того ж є нині найпопулярнішою партією країни.

Представники партії, які прямо звинувачували уряд у намаганні "перекроїти громадську думку" й похитнути "глобальний моральний авторитет", вимагають закріпити нейтралітет у конституції країни.

Аналогічну позицію просувають ще більш радикальні ліві партії - наприклад, троцькістська (!) "Люди перед прибутком" (її рейтинг зараз близько 2%, та кількох депутатів в ірландському парламенті вона має) - пропонують закріпити нейтралітет Ірландії у конституції або провести відповідний референдум.

Подібні заклики уряд відкидає, пояснюючи, що це обмежить роль Дубліна у здійсненні миротворчих місій іще більше.

Критика дискусій про нейтралітет пролунала й від президента Ірландії Майкла Хіггінса - фігури передусім церемоніальної, та вкрай популярної серед ірландців. Популярної наскільки, що на президенській посаді він знаходиться з 2011 року (це його друга президенська каденція, які в Ірландії тривають аж по сім років). 

Перед консультаціями Хіггінс, який нечасто коментує політичні питання, несподівано заявив, що Ірландія "грає з вогнем" і "дрейфує" в бік НАТО.

А очільницю форуму - професорку й колишню віцепрезидентку Оксфордського університету Луїз Річардсон - Хіггінс назвав жінкою з "дуже великим DBE" ("Дама Британської імперії"), натякувши на нібито її заангажованість у бік Британії. За що потім був змушений вибачитись.

Проти зрушень у питанні нейтралітету активно виступають і ліві, а також антивоєнні організації. Деякі з них - наприклад "Ліга нейтралітету Ірландії" - виникли саме після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Вони, як один, критикували уряд через "мілітаристський характер" дискусій і звинувачували в незбалансованості.

Мовляв, більшість учасників дебатів є представниками "провоєнного" крила.

Ключові промовці - прем’єр Лео Варадкар і міністр закордонних справ та оборони Міхол Мартін - були змушені через крики й свист протестувальників запевняти: про скасування нейтрального статусу чи, тим паче, членство Ірландії в Альянсі не йдеться.

Але й нинішній статус кво теж уже не гарантує безпеки країні, в якій розташовані штаб-квартири дев’яти з десяти найбільших ІТ-компаній і яка залежна від сфери цифрових послуг.

"Те, що ми не є членом НАТО, ускладнює нам самозахист у разі малоймовірного нападу - це просто факт. А от чи через це ми більш чи менш уразливі до нападу - питання дискусійне", - підкреслив Варадкар у виступі.

****

Принаймні одна з тем ірландських консультацій здобула підтримку всіх коаліційних партій: необхідність перегляду механізму "потрійного замка" в ситуації, коли Росія фактично блокує ухвалення рішень у Раді безпеки ООН.

Імовірно, це питання знайде відображення у звіті, який після завершення консультацій має підготувати голова форуму Луїз Річардсон і подати на розгляд міністру закордонних справ і оборони Міхолу Мартіну. А вже він вирішить, що зі звітом робити.

Навряд випадає говорити, що Ірландія вирішить скасувати нейтралітет.

Та між занедбанням збройних сил і членством у НАТО, як показує практика, існує широкий спектр, і далеко не всі опції не є несумісними з нейтральним статусом.

Зміцнення оборони, активніша військова співпраця в межах ЄС, зокрема й у плані допомоги Україні та підготовки українських військових - це ті кроки, яких від Дубліна цілком реально очікувати.

А вони своєю чергою зроблять Євроатлантичний регіон більш захищеним від агресії Росії.

Автор: Олег Павлюк,

журналіст "Європейської правди"