Після нервового першого дня саміту НАТО, що супроводжувався жорсткою критикою Альянсу з боку Зеленського і завершився украй невдалим рішенням щодо України, усім сторонам вдалося "збити напругу" та зблизити позиції.

В Офісі президента України, де розглядали усі варіанти, аж до від’їзду в Київ, ухвалили єдине правильне рішення лишитися у Вільнюсі та показово відмовитися від критики Альянсу.

А другий день, коли емоції вщухли, приніс позитиви.

По-перше, союзники, включно із США, пом’якшили свої підходи до України і, цілком імовірно, дійдуть думки, що умови початку переговорів про вступ не мають перетворитися на "новий ПДЧ". Утім, всупереч заявам Зеленського,

умовою для подальшого руху до НАТО є продовження реформ, а не лише завершення війни.

По-друге, у середу у Вільнюсі були проголошені так звані "гарантії безпеки" – це багатостороння домовленість, яка в ідеалі має "узаконити" військову допомогу Україні від партнерів, убезпечити її від політичних ризиків, а також передбачити схему підтримки Києва після того, як завершиться війна з РФ.

Утім, узгоджений на полях саміту НАТО документ сам по собі не дає жодних гарантій – він лише встановлює рамку, бажаний результат. Попереду непрості переговори з кожним із партнерів щодо конкретики. І договори з США, Британією та, скажімо, Польщею точно будуть відрізнятися.

Цей текст пояснює суть та деталі вільнюських домовленостей.

Вільнюс, а не Будапешт

Країни G7 підготували "історичні" спільні гарантії безпеки для України та планують проголосити їх на саміті НАТО у Вільнюсі. Новини з подібними заголовками вийшли у світових медіа у четвер, після заяви уряду Великої Британії із саме такою характеристикою.

Про те, що узгодження безпекових гарантій має стати одним із результатів саміту, раніше заявляли й українські урядовці, запевняючи, що вже мають домовленості з кількома країнами, і це додатково підігріло очікування.

Реальність виявилася дещо іншою.

Статусність події навіть перевищила очікування: документ схвалили лідери усіх держав-членів G7 (японський прем’єр Фуміо Кішіда також був гостем саміту), а також керівники ЄС.

Однак безпекових гарантій як таких після нього не з’явилося.

Документ, узгоджений 12 липня, має назву "Спільна декларація про підтримку України", він не є юридично зобов’язуючим і не гарантує Україні, по суті, нічого.

Але не поспішайте порівнювати його із сумнозвісним Будапештським меморандумом.

Суть та природа цих документів принципово різна.

Якщо Будапешт-1994, нікого ні до чого не зобов’язуючи, був "мертвим" документом, який, виходячи з його змісту, мали ухвалити і забути про нього назавжди, щойно Україна віддасть радянську ядерну зброю – то Вільнюс-2023 передбачає, що його схвалення є лише першим кроком.

Наступний крок – переговори з кожною з держав G7, а також з іншими, що приєднаються до домовленостей (а такі вже є). З кожною будуть укладені "двосторонні безпекові зобов'язання і домовленості, узгоджені з цією рамковою угодою (тобто з Вільнюським документом)". "Ми доручимо нашим командам негайно розпочати ці дискусії", – йдеться у декларації.

Тобто політична воля почати переговори і узгодити певні гарантії Україні у вигляді безпекових зобов’язань є у всіх держав "сімки", включно із США. Утім, це буде лишатися теорією, доки не будуть узгоджені принаймні перші двосторонні договори, складені за "Вільнюською рамкою", і доки ці угоди не будуть затверджені парламентами (без ратифікації тут не обійтися).

Можна також із певністю говорити, що першою або другою такою угодою стане американська – адже на неї орієнтуватимуться інші.

А наразі можна лише аналізувати, що передбачає згадана "вільнюська рамка".

Гарантії під час війни: те, що й зараз, але за угодою

Повертаючись до порівняння з Будапештом: його найбільшою вадою було те, що він не містив взагалі жодних зобов’язань, окрім "проведення консультацій". Через це той документ у жодному прочитанні не давав "гарантії безпеки".

Потенційні безпекові угоди серед іншого мають передбачати, що під час російсько-української війни держави-партнери продовжать надання Україні "сучасного військового обладнання... з пріоритетом на протиповітряну оборону, далекобійну артилерію та вогневі засоби дальньої дії, бронетехніку та інші ключові засоби, такі як бойова авіація".

Перелік дуже потужний, але зверніть увагу на те, що йдеться про "продовження". Тобто угода не змусить держави робити щось принципово нове. "Хтось має танки, хтось системи ППО, хтось цього не має", – резонно зауважив Зеленський, пояснюючи це положення.

Також в угодах може йтися про надання Україні розвідданих, тренування військових, розвиток оборонно-промислової бази України тощо.

Про гроші також йдеться – в рамку внесли пункт про "надання технічної та фінансової підтримки для задоволення нагальних потреб України, спричинених війною з Росією".

Але все це є вже зараз. То навіщо додаткові угоди?

Річ у тім, що Україні бракує впевненості у стабільності постачань.

Зміна влади у цих державах, проведення виборів або і просто тиск суспільств, які дедалі більше втомлюються від війни – все це буде простіше проходити без проблем у разі, якщо тамтешні уряди матимуть юридичні зобов’язання щодо безпекової та фінансової допомоги Україні.

І найбільшим викликом буде прописати у них такий рівень конкретики, який був би прийнятним для партнера – і водночас гарантував згадану стабільність. Бо прописувати кількість танків, САУ тощо, які мають бути поставлені Україні за кожен місяць – це навряд чи є прийнятним варіантом.

Гарантії після війни – на низькому старті

Окремий блок "рамки" передбачає порядок дій у разі, якщо нинішня війна завершиться, але з часом Росія відновиться і знову нападе.

Важлива деталь: у рамкових гарантіях йдеться саме про напад РФ, гіпотетичну агресію інших держав вони не покривають.

Якщо коротко, то в цьому разі йдеться вже не про гарантії, а про намір надати безпекову підтримку. І це цілком нормально, адже військова допомога – це надто чутлива річ, щоб гарантувати її, навіть не знаючи майбутніх обставин.

"У разі майбутнього збройного нападу з боку Росії ми маємо намір... надати Україні швидку та сталу допомогу у сфері безпеки, сучасну військову техніку на суші, морі та в повітрі, а також економічну допомогу, накласти на Росію економічний тягар…" – каже документ та обіцяє, що сторони працюватимуть також над розширеним пакетом зобов’язань.

Утім, виникає питання: а як же НАТО?

Тут немає суперечності – Україна не відмовляється від наміру членства в Альянсі. Цей пакет – для ситуації, якщо вступ до НАТО затягнеться. А виходячи з того, що це вирішили прописати – твердої впевненості у нашому членстві у союзників все ж немає.

Цікаво також, що рамка не передбачає, що держави-гаранти коли-небудь зважуватимуть на те, щоб гарантувати присутність в Україні своїх військ, boots on the ground. Однак не виключено, що частина "гарантів" вийдуть за це обмеження.

Західний високопосадовець, що брав участь у засіданнях саміту та спілкувався з ЄП на умовах анонімності, пояснив, що західні автори цього "безпекового компакту" все ж передбачають таку можливість. Ключові держави НАТО планують після перемоги надіслати сюди тренувальні місії. А з іншими можливий обмін – на двосторонніх засадах.

І це логічно, адже ЗСУ після перемоги над Росією самі можуть надати неабияке підсилення іншим європейським арміям.

"Тому я б не виключав, що дехто з сусідів України, умовно кажучи, Польща, захоче мати двосторонні гарантії спільну оборону", – пояснив співрозмовник. На Банковій, утім, запевнили ЄП, що зараз не мають планів щодо таких домовленостей (та й пріоритетом лишається вступ до НАТО).

Україна "заплатить" реформами

Безпекова рамка, між тим, містить дуже цікавий розділ, який каже про те, чого чекають від України в обмін на безпекові зобов’язання інших держав.

У ньому – три пункти.

Перший – це звітування за отриману допомогу та "внесок у безпеку партнерів". Під нього підпадає і боротьба з путінською Росією як така, і потенційно – обопільні гарантії безпеки.

Другий і третій пункти повністю присвячені реформам.

Україна в обмін на зброю зобов’язується "продовжувати демократичні реформи… які підкреслюють її відданість демократії, верховенству права, повазі до прав людини та свободи ЗМІ, а також виводять її економіку на сталий шлях розвитку".

Додається список, у ньому – реформи правоохоронних органів, судової системи; боротьба з корупцією; корпоративне управління і економічні реформи; реформи безпекового та державного сектору.

Окрім того, Україна бере зобов’язання просувати оборонні реформи, включаючи "посилення демократичного цивільного контролю над збройними силами та підвищення ефективності й прозорості в оборонних установах і промисловості України".

Неясно, як ці суто політичні зобов’язання можуть бути оформлені у міждержавних безпекових угодах ти чи буде тверда залежність, як із частиною фінансових програм. Мовляв, провели певну реформу – отримали доступ до певного озброєння.

Варіант такої залежності не видається високоймовірним, але рамковий документ каже, що така опція існує.

А що зі вступом до НАТО?

Наразі вже відомо, як розгорталися події у вівторок, у перший день саміту, коли запекла дискусія в Альянсі призвела до жорстких заяв Зеленського – які, утім, не зупинили ухвалення рішення у редакції, яка геть суперечила очікуванням України.

Нагадаємо, "Європейська правда" пояснювала, що рішення саміту  запроваджувало інструмент, який категорично шкодить ефективності нашого руху до Альянсу (деталі у статті "Альянс без плану дій").

Та повернімося до подій вівторка. Вони детально описані в інформації, яку зібрала агенція Bloomberg, про те, чому Зеленський написав гнівне повідомлення на шляху до саміту НАТО та як це розлютило партнерів.

Дані "Європейської правди" підтверджують це. У кулуарах саміту експерти та посадовці тільки й питали, що про той твіт Зеленського, а про те, що Джо Байден був розлючений, доводилося чути неодноразово.

Доводилося навіть чути, що невдовзі після повідомлення про цей твіт (попри спроби східних держав згладити напруження) президент США просто встав і пішов з зали: мовляв, дискусія завершена і документ ухвалений, крапка.

З цією інформацією стає ясніше, чому "український" пункт виявився прописаний у такому сирому вигляді, з алогічними формулюваннями, що стратегічно не йдуть на користь ані Україні, ані самому НАТО.

Однак найголовніше – те, що зрештою усі сторони охололи (Bloomberg пише, що цьому допомогло спілкування на вечері, яка відбувалася без президента США) і тональність переговорів радикально змінилася.

Також за підсумками саміту є новини про список критеріїв, які висунуть Україні. І ці новини позитивні.

Найголовніше – те, що, за спостереженнями "Європейської правди", зараз зріє розуміння того, що посилання на Річну національну програму (РНП) було помилкою.

Схоже, що його додали (за ініціативою Німеччини), не розуміючи, що інструмент РНП є аналогом Плану дій щодо членства (ПДЧ) і що його запровадження означає багаторічний рух до членства.

А оскільки формулу розробляли на рівні лідерів та радників у останній день, то профільні фахівці, які усвідомлюють, що це абсурд – не мали змогу це зупинити.

Один з дипломатів, що брав участь у саміті, запевнив, що Альянс не мав наміру створювати для України "новий ПДЧ". "Для українців ПДЧ став символом нескінченного процесу, тому від нього відмовилися", – пояснив  представник держави-союзника.

Ще одна новина: генсек НАТО не дарма відмовлявся відповідати на запитання про критерії для України.

Річ у тім, що члени Альянсу узгодили: точний перелік критеріїв принципово не визначатимуть під час гарячої фази війни. "Я не чекаю, що це станеться у найближчі тижні і місяці. Це неможливо визначити під час війни. Конкретика тут зашкодить українцям", – пояснив співрозмовник ЄвроПравди.

Однак є також ще одна новина – можливо, неприємна для офіційного  Києва, але добра для України.

Західні партнери принципово наполягають на тому, що до  критеріїв членства увійдуть "політичні", тобто пов’язані з реформами.

Всупереч численним заявам Зеленського про те, що єдиною умовою вступу України до НАТО є завершення війни – союзники у Західній Європі та США так не вважають.

Однак є варіант, як можливо уникнути появи великого переліку критеріїв щодо реформ як умови запрошення України до НАТО після перемоги. Для цього Київ має виконувати реформи вже зараз, не чекаючи на завершення війни, підкреслюють західні дипломати. А перелік цих реформ Києву добре відомий.

Якщо ж щодо нього є сумніви - то можна поглянути на текст проголошених президентом "гарантій безпеки". Це саме ті реформи, які Київ зобов’язався втілити - в обмін на зброю та безпеку.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди", Вільнюс