До саміту НАТО лишається трохи більше тижня, але в Альянсі досі  немає згоди про те, з чим поїде Україна з Вільнюса.

Одна з причин – неоднозначність ставлення тих експертів та фахівців, до чиїх порад дослуховуються уряди держав-союзників. "Європейська правда" вже розповідала про цю проблему, яка є глибшою, ніж видається на перший погляд – навіть у тих державах, де лідери готові до безумовної підтримки України, експерти нерідко підтримують ідеї РФ.

У питанні євроатлантичної інтеграції України ця інертність ще більш помітна.

Щоби зрозуміти аргументи тих політиків та експертів, які досі виступають проти вступу України до НАТО (загалом або у найближчий перспективі), команда "Української призми" провела низку інтерв’ю з експертами, колишніми дипломатами та посадовцями семи країн-членів НАТО – Німеччини, Франції, Італії, Болгарії, Словаччини, Туреччини та США та проаналізувала основні публікації, присвячені питанню розширення Альянсу.

Ми пропонуємо низку контраргументів, які спростовують поточні стереотипи західних аудиторій щодо можливого вступу України до НАТО – вони можуть стати в нагоді усім, хто стикається з критичними зауваженнями щодо прискореного руху нашої держави до членства.

Адже опір західних скептиків не зникне навіть у разі, якщо саміт у Вільнюсі  завершиться успіхом для нашої держави і лідери держав-союзників зроблять перший крок, надавши Україні політичне запрошення до вступу в Альянс.

"Війна Росії з НАТО" та інші аргументи

Очевидна зміна ставлення до України та РФ з початком війни у лютому 2022 року, що сталася в усіх державах Заходу, не призвела до значної зміни у ставленні західних експертів щодо питання членства України в Альянсі.

Це відчувається навіть у тих країнах, політичні лідери яких вже переглянули своє ставлення та стали прибічниками інтеграції України до НАТО.

 "Звичайно, ми хочемо, щоб Україна виграла, а Росія програла, щоб продемонструвати, що ти не можеш просто так напасти на сусіда. Але що робити з Росією після війни? Ми повинні знайти безпекові гарантії для України і такий формат відносин із Росією, що дозволить уникнути нового конфлікту на довгу перспективу. Членство України в НАТО може бути розцінене як таке, що ускладнить будь-які безпекові гарантії у відносинах із РФ", – поділився міркуваннями французький експерт (тут і далі думки фахівців наводяться знеособлено, це передбачав формат дослідження, що додавало розмовам відвертості). Нагадаємо, офіційний Париж виявився сміливішим і виступає за запрошення України до членства вже у Вільнюсі.

Однак думки, подібні до почутої від французького респондента, є поширеними.

Страх перед ескалацією з боку РФ – головний аргумент противників України в НАТО.

Його популярність лишається незмінною, незалежно від розвитку бойових дій чи риторики Москви. Часом прихильники цієї думки уточнюють, що йдеться про загрозу застосування Кремлем ядерної зброї.

Між тим така логіка призводить до ситуації, коли Росія – погрожуючи ескалацією – отримує фактично право вето на те, хто може стати членом Альянсу.

Фактор Швеції та Фінляндії, які відмовилися від нейтралітету і вступили до Альянсу без ПДЧ, в уявленні більшості експертів не має прямого зв’язку з аналогічними процесом для України (навіть попри наявність понад 1000 км наземного фінсько-російського кордону та попри те, що членство Швеції змінює безпековий баланс на Балтиці).

Усі опитані експерти відзначали, що і політики, і медіа не висловлювали схожих сумнівів щодо членства цих двох країн – мовляв, вони, як члени ЄС, вже сприймаються як частина європейської безпекової архітектури.

Частина експертів також вбачають, що майже неминучим наслідком вступу України до НАТО є початок війни між Альянсом і Росією "через застосування статті 5 [Вашингтонського договору]".

І, нарешті, доводилося чути застереження – мовляв, неясно, чи розділяє Україна геополітичні погляди та зважені підходи Альянсу. Наприклад, у Німеччині лунали сумніви, чи буде Київ відповідально ставитися до членства в НАТО, зважаючи на те, що "після війни Україна буде сильно ненавидіти Росію". 

Хто виступає проти членства України?

У низці країн, зокрема у Франції та Туреччині, навіть серед не проросійських чи антинатівських аудиторій зберігається тенденція до підтримки діалогу з Росією та більш обережне ставлення до розширення НАТО. На жаль, як і розповідала ЄвроПравда, в експертному середовищі досі довіряють російським наративам щодо причин початку агресії в Україні.

Турецькі експерти особливо наголошують на важливості розуміння російської позиції, "її безпекових гарантій та сфер інтересів".

Найбільш радикально налаштованими проти вступу України до НАТО представники крайніх лівих та крайніх правих партій.

Достатньо часто Україна стає заручницею внутрішнього національного дискурсу – насамперед антиамериканських (і, як похідна, антинатівських) настроїв, що призводить до негативного сприйняття майбутнього розширення Альянсу. Противниками членства також є ізоляціоністи та ті, хто виступає за більшу європейську безпекову автономію, протиставляючи її розвитку партнерства у НАТО.

Але так само у Вашингтоні є проблема "перекладання відповідальності" на європейських партнерів щодо буксування розширення Альянсу.

І, насамкінець, частина політиків позиціонують себе "миротворцями" або пацифістами, тому виступають проти надання зброї (бо, мовляв, "зброя – це війна") або ж кажуть, що їхній країні треба стояти осторонь процесу, щоби не наражати себе на небезпеку. Останнє, зокрема, лунає від політиків у Словаччині, яка нині перебуває посеред виборчого процесу.

Утім, у кожній країні є також підтримка майбутнього членства України в НАТО, і вона поволі зростає.

Як зазначив колишній американський посол, нині "спостерігається чітка еволюція у публічній дискусії щодо членства України в НАТО, що пов’язано з відносними українськими успіхами у боротьбі з московською агресією". До цієї думки дедалі більше схиляються колишні військові, які мають вплив в окремих країнах Європи та США.

Зокрема посилюється ідея України як контриб'ютора безпеки для Альянсу у разі вступу. Це може мати вплив і на політичний дискурс.

Як можливо протидіяти скептикам?

Чимало аргументів скептиків за своєю природою є суб’єктивними та не підтверджені фактами – але, на жаль, таку саме ваду мають і контраргументи, чи то прямі відповіді України.

Наприклад, не існує твердих доказів, якими можна було би спростувати тезу, що Україна "стане  безвідповідальним членом Альянсу, який буде провокувати Росію".

Тому навряд чи варто покладатися на симетричні відповіді; натомість ефективним може бути формування власних чітких наративів, які б створювали для України імідж відповідального та надійного, ефективного та підготовленого майбутнього члена Альянсу.

Фактично, Україні необхідно підтвердити та посилити імідж держави, яка вже зараз робить внесок у європейську та трансатлантичну безпеку, а не збільшує ризики.

Для цього Київ має відповісти на наступні три запитання:

• Чому членство України в НАТО може сприяти деескалації з боку РФ та не призведе до повномасштабної війни в Європі?
• Як саме Україна посилить колективну безпеку НАТО та ЄС?
• Чи готова Україна політично та функціонально до набуття членства в НАТО?

Ми підготували можливі відповіді на ці запитання, які видаються ефективними.

Інтеграція України до НАТО не означає ескалації

Насправді, ризик є зворотнім: зволікання союзників із визначенням майбутнього України зменшує євроатлантичну безпеку.

Це підвищує ризики використання антинатівських наративів як в Україні, так і в самих членах Альянсу, та у світі загалом, і створює для НАТО імідж "Альянсу, який боїться Росії".

Тому НАТО має перейти від риторики до практики наближення України до членства і, зважаючи на вже проведені Україною реформи та на її внесок в європейську безпеку – перейти від розмитої політики "відкритих дверей" до чіткого формулювання та бачення перспективи членства.

Також Україні треба нагадувати, що запрошення до членства Швеції та Фінляндії, попри її протяжний кордон із Російською Федерацією, не збільшило рівень загроз для Альянсу та не призвело до ескалації з боку Кремля.

Якщо ж до України НАТО застосовуватиме інший підхід – це означатиме перемогу Росії, яка цим "зламає" принцип рівності держав, попри вибір української держави та народу, які прагнуть членства в Альянсі. 

Ще одна відповідь на перестороги щодо можливої ескалації – той факт, що Україна не була членом Альянсу у 2014 році та наступні 9 років, і це не зупинило повномасштабної агресії Росії.

Такий інструмент стримування Росії просто не працює.

Що стосується страху безпосереднього вступу Альянсу у війну, то варто нагадувати, що застосування статті 5 не є автоматичним навіть за умови, якщо Україна вже завтра вступить в Альянс. Водночас, з точки зору Москви, НАТО та "колективний Захід" вже є стороною конфлікту.

Вступ України посилить безпеку НАТО

Україна і до повномасштабної війни робила внесок у трансатлантичну безпеку – і через свою участь у всіх місіях під егідою програми "Партнерство заради миру", і в окремих проєктах, як-то SALIS, що відігравав значну роль у зміцненні спроможностей Альянсу.

А зараз Україна, маючи унікальний бойовий досвід та досвід протидії гібридним і військовим загрозам, підвищить обороноздатність Альянсу та спроможності колективної оборони. ЗСУ– єдина армія, яка знає, як воює російська армія, що буде додатковою перевагою для стратегічного та тактичного планування НАТО.

Україна також може стати невід’ємною частиною спільних оборонних проєктів, як-то ініціативи протиповітряної оборони, проєктів у сфері кібербезпеки тощо. 

Також Україна є обов’язковим елементом чорноморської безпеки, без якого неможливо забезпечити сталий розвиток, безпеку судноплавства та майбутню морську безпеку у Чорному морі.

Україна готова бути членом НАТО

Наша держава розуміє складнощі зі вступом у Північноатлантичний Альянс під час повномасштабної війни. Водночас НАТО має досвід включення держав, які не мають повного суверенітету та територіальної цілісності – це Німеччина.

При цьому важливо підкреслювати, що використання Альянсом формулювання "після закінчення війни" (ще й без розуміння, який зміст вкладений у цю фразу) лише спровокує Москву до максимально довгої підтримки невизначеності.

Україна наполягає на відмові від ПДЧ. Утім, цей інструмент не є обов’язковим для процедури членства відповідно до власних документів НАТО.

А розуміння необхідності відповідності стандартам та взаємосумісності у Києві є, і останні роки забезпечувалось через реалізацію Річної національної програми та через реформи сектору безпеки та оборони з 2014 року.

Натомість, членство в Альянсі допоможе гарантувати цивільний демократичний контроль над ЗСУ.

Мілітаризація суспільства, що неуникна під час масштабної війни, та неможливість повноцінного цивільного контролю є викликом для держави. Членство в Альянсі зможе мінімізувати цей ризик і забезпечити сталість розподілу обов’язків та повноцінного цивільного демократичного контролю над сектором безпеки та оборони в Україні.

Автори: Ганна Шелест та Геннадій Максак,
Рада зовнішньої політики "Українська призма"

Статтю підготовлено Радою зовнішньої політики "Українська призма" у рамках проекту "Від Мадриду до  Вільнюса: від партнерства розширених можливостей до членства" за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні