Хто з провідних країн ЄС найбільше підтримує вступ України? І які завдання для Києва можуть з’явитися на додачу до "домашнього завдання" з 7 реформ?

Упродовж січня-травня 2023 року представники Центру "Нова Європа" здійснили низку адвокаційних візитів до країн ЄС: Франції, Італії, Німеччини та Нідерландів, а також до Сполучених Штатів Америки (переважно за підтримки МФ "Відродження").

Ми спробували проаналізувати та підсумувати настрої та наративи у цих країнах, щоб краще зрозуміти, де Україні – як офіційному Києву, так і представникам експертного середовища – потрібно докласти додаткових зусиль, а де – дещо змінити підходи.

У попередній статті ми аналізували, як діяти Україні для отримання запрошення до НАТО.

А у нинішній поговоримо про  перспективи та перешкоди нашого руху до членства у Європейському Союзі.

Чия підтримка більше?

Найбільша підтримка в контексті вступу України до ЄС з усіх досліджуваних європейських країн відчувалась в Італії – країні, котра за прем’єрства Драгі була однією з лідерів з підтримки статусу кандидата в ЄС (і першою країною Західної Європи, яка чітко задекларувала це).

Побоювання, що уряд Мелоні не буде підтримувати Україну, наразі себе не виправдали.

В уряді постійно наголошують, що сама Мелоні навіть в опозиції підтримувала лінію попереднього премʼєра Драгі. Відтак, наполягають в офісі Мелоні, у питаннях України варто говорити про "чудове продовження" (perfect continuity) політики.

Показово, що про Мелоні саме в контексті України доводилось чути схвальні відгуки навіть від представників опозиційних сил та скептично налаштованих до уряду експертів.

Найбільш вибагливою країною щодо руху України до ЄС залишаються Нідерланди, які були останніми в Європейському Союзі, хто дав "зелене світло" на статус кандидата.

 Як засновники Європейського Союзу, чим в Гаазі особливо пишаються, вони особливо прискіпливо ставляться до рівня підготовки країн-кандидатів і можливого чергового розширення ЄС.

Особливою рисою нідерландців є помітна недовіра до оцінок Європейської Комісії попри те, що DG Near – департамент, який опікується саме Україною – наразі очолює саме голландський дипломат.

В історії розширення ЄС були випадки, коли Нідерланди намагались робити свої, альтернативні, звіти до звітів Єврокомісії. Спроба отримати аналіз ситуації з інших, не Єврокомісії, джерел спостерігається і зараз.

Доволі стриманою щодо оцінок Єврокомісії є і Німеччина.

Однак, у Німеччині, як і у Франції, загалом помітна зміна у ставленні до членства України в ЄС на краще.

Чи не найбільш показовим моментом у Німеччині є те, що пункт про майбутнє розширення Європейського Союзу за рахунок не тільки країн Західних Балкан, але й України, Молдови та – у довшій перспективі Грузії – був включений у нещодавно оприлюднену в Берліні першу Стратегію національної безпеки ФРН.

Щодо Франції, то незважаючи на традиційну позицію Парижа щодо "поглиблення, а не розширення ЄС", бачення цієї країни щодо майбутнього членства України в Євросоюзі змінюється на більш сприятливе для нас.

У Франції неймовірно пишаються роллю країни у тому, що Україна та Молдова отримали статус кандидата за головування Франції в ЄС та, як вони кажуть, за лідерства Парижа. Сьогодні вони в один голос говорять, що на той момент вони ще не усвідомлювали, наскільки стратегічно правильним було це рішення. Однак зараз у французькій столиці, за словами тамтешніх дипломатів, це вже розуміють.

Реформи: 7+1

Ключова увага у всіх столицях прикута до виконання Україною семи рекомендацій, котрі Україна отримала разом зі статусом кандидата.

Позиція цих країн полягає в тому, що виконання всіх цих рекомендацій не є автоматичною підставою для політичного рішення про відкриття вступних переговорів, однак, якщо Україна зробить це, Європейському Союзу буде складно їй відмовити у відкритті переговорів.

Нідерланди, Німеччину та Францію дуже цікавить процес залучення громадянського суспільства у вступний процес, бо залучене громадянське суспільство, за словами одного з профільних урядовців, "свідчить про здорову демократію".

В усіх цих трьох  країнах немає опору щодо ідеї політичного рішення про відкриття вступних переговорів вже в 2023 році,

однак щодо членства України в ЄС панує дуже помітний песимізм.

Більшість думок зводяться до того, що спочатку має все ж відбутись ще внутрішня реформа Європейського Союзу.

І якщо українці хочуть вступити швидше (за умови прогресу у виконанні своїх внутрішніх реформ), то вони мають ще одне завдання – переконати країни Центральної Європи – зокрема, Польщу та країни Балтії, які найбільше вболівають за вступ України до ЄС, погодитись на реформу Євросоюзу в контексті зміни системи голосування на користь кваліфікованої більшості.

Також окремий наголос робиться на необхідності "фундаментального реформування сільськогосподарської політики ЄС" перед вступом України, враховуючи наш значний, хоч і пошкоджений за час війни, агропотенціал.

*****

Досить очевидним під час нинішніх адвокаційних поїздок стало також те, що в столицях ЄС існує дещо інше розуміння поняття "merit based approach" (підхід, заснованих на заслугах).

Українці вживають цей термін в контексті не тільки продемонстрованого процесу країною-кандидатом, але й справедливого підходу до кандидатів з боку ЄС.

Натомість голландці, французи та німці в контексті "merit based" показово мають на увазі лише перший елемент – прогрес країни-кандидата.

І це при тому, що досвід країн Західних Балкан чітко демонструє, що вступний процес до ЄС це про однаково високий рівень відповідальності та залученості обох сторін.

І останнє: у всіх столицях доводилось чути про контрпродуктивність і недоречність заяв окремих українських політиків про членство України в ЄС через 2 роки.

В інтересах України було б сьогодні сповідувати та комунікувати підхід: ніяких пільг для вступу до ЄС, лише політика, заснована на заслугах".

Авторка: Альона Гетьманчук,

директорка Центру "Нова Європа"