История пишется в Вильнюсе. Саммит НАТО определит судьбу и для Украины, и для Байдена

Ця стаття – Editorial. Це означає, що текст публікується за підписом усієї редакції та має підтримку всіх її журналістів. "Європейська правда" вдається до цього формату лише за виняткових обставин. This article is also available in English. 

* * * * * 

46-й президент США Джо Байден точно увійде у світову історію. До певної міри він вже зробив це. Російська неспровокована агресія, що переросла у найбільшу війну в Європі за останні 75 років, не залишила іншого шансу. 

У лютому 2022 року Вашингтон – уявімо це на мить – міг би відсторонитися, погодитися на те, що Росія руйнує світовий порядок, та будує світ, заснований на силі. Але такий історичний спадок виявився не до вподоби нікому, крім Путіна і кількох лідерів-ізгоїв, що його підтримали. Захід тоді обрав світлу сторону, а Байден почав писати главу про свою роль у історії.

Але вона ще не дописана. 

А тому відповідь на запитання про те, якою є роль президента Байдена у вирішенні найбільшої безпекової кризи у світі за кілька десятиріч – досі невідома.

Не будемо заплющувати очі на реальність: наразі на "сторінці Байдена" у книзі історії не все однозначно.

Там вже є те, за що не лише Україна, а весь світ мають йому подякувати. 

Сполучені Штати очолили коаліцію держав, які допомагають Україні зупинити Путіна, не дозволити йому безкарно зруйнувати світовий порядок. Без допомоги США українські військові не досягли би тих перемог, які стали взірцем військової справи. Лідерство США у військовій допомозі Україні триває і надалі.

Крім того, торік саме Білий дім почав повторювати, що допомагатиме Україні "так довго, як необхідно". Ця формула, запропонована Вашингтоном, невдовзі стала головним наративом у підтримці України світом. 

Але виявилося, що слово "довго" у цій фразі означає також "повільно".

Майже кожне рішення про постачання Україні нового типу озброєння було запізнілим. 

Зараз ППО України збиває понад 80%-90% крилатих ракет, запущених Росією. У травні комплекс Patriot знищив всі гіперзвукові балістичні ракети "Кинджал", що летіли на Київ. Його надала Німеччина після того, як США після місяців вагань дозволили експорт в Україну. Але Україна просила  системи ППО з перших днів великої війни, отримуючи "ні" у відповідь. Через це минулої осені, коли Росія вела масовані ракетні атаки по цивільній та енергетичній інфраструктурі, багато ракет досягали цілі. Тепер Україна відбудовує зруйноване, переважно коштом західних (та американських) платників податків. 

Але ніхто не може переконливо пояснити причину цієї затримки із постачанням.

Те саме із постачанням бронетехніки, важкої бронетехніки, артилерії, РСЗВ... Жоден з цих кроків не викликав жодної "відплати" і "ескалації" з боку Росії, як боявся Білий дім. Із величезним запізненням Київ отримав зелене світло для винищувачів F-16, постачання яких чекають за пів року, після навчання пілотів. Якби навчання почалося рік тому, як просив Київ, ці літаки вже допомагали б у контрнаступі.

Однак головне те, що зрештою Білий дім дав добро на кожен з цих кроків. За це треба бути вдячними, навіть якщо небажання Байдена зробити рішучий крок і знайти своє місце в історії – дивує. 

Та попереду основна історична розвилка. 

Вона відрізняється від попередніх прикладів.

На саміті у Вільнюсі усі члени НАТО готові проголосувати за політичне запрошення України до Альянсу, якщо свій голос дають також США. Це момент для політичного лідерства, якому ніхто не опонуватиме і для рішення, яке не несе загроз.

Адже запрошення – це лише перший символічний крок процесу вступу, який не активує статтю 5 Договору НАТО про спільну оборону. Цей крок жодним чином не "втягує" НАТО у війну. Але він зробить незворотним рух України до Альянсу. 

Понад те, цей крок створює простір для деескалації, бо позбавить сенсу російські спроби запобігти членству України в НАТО.

Європейські члени НАТО нарешті це зрозуміли. Президент Франції Макрон перетворився на лобіста запрошення України вже у Вільнюсі. Понад 20 країн (включаючи колись обережні Нідерланди, Бельгію, Італію) підписали письмові заяви про підтримку руху України до членства.

Немає лише одного: підтримки Байдена. Саме його лідерства бракує для досягнення консенсусу в НАТО. 

Але у президента США ще є 7 днів, щоби зрозуміти, що саме зараз формується його місце в історії. 

Не менш важливо, це рішення здатне вплинути також на результати виборів-2024 у США. Для членів численних української, польської, балтійських тощо діаспор у США членство України в НАТО – вирішальне питання. Чимало з них зараз визначаються і готові змінити партійні преференції - зокрема, через зміни у Республіканській партії. Підтримка ними президента, який закриє двері в НАТО для України, - видається малореальною.

Ми свідомі, що в США є думка відкласти запрошення України на саміт 2024 року у Вашингтоні – мовляв, у рік виборів це спрацює краще. Це було би помилкою. Історичні рішення мають найвищу ціну, коли їх ухвалюють в історичний момент, а не під час праймеріз. А  історична бездіяльність створює недовіру, яку непросто подолати.

А на саміті-2024 буде час для інших історичних рішень. Перемога у війні з Росією була б найкращим лозунгом кампанії.

Також буде величезною помилкою думати, що запрошення України до НАТО можна перенести на майбутнє так само безпечно, як США відкладали постачання озброєнь. Цього разу додаткова (і невизначено довга) пауза дасть Росії сигнал, що вона має вето на вступ України в НАТО. Визначивши, що запрошення України до НАТО має умову - певний рівень безпеки - Альянс дасть Росії сигнал, що  та має зберігати небезпеку вище цього рівня.

Якщо визначити, що Україна отримає запрошення до НАТО після виконання певних умов - Росія зробить все, щоби ці умови не настали, або їхня оцінка з боку окремих гравців у НАТО ніколи не була позитивною.

Так працюватиме російське гібридне вето, якщо його не зупинити зараз.

Це не тільки наша думка. Спільне звернення усіх українських аналітичних центрів, що досліджують питання безпеки та міжнародних відносин - найкращий доказ цього. 

Тож від рішень, дій (або бездіяльності) Байдена і його команди  у Вільнюсі залежатиме  не тільки запис про нього у шкільних підручниках майбутнього. Вони визначать світовий порядок на найближчі десятиріччя та збережуть (або ні) тисячі життів.

Тому "Європейська правда" звертається до президента США з простим та чітким сигналом.

Настав час для амбітних рішень, які дивляться у майбутнє.

Підтримайте запрошення України в НАТО вже зараз, запустивши незворотний процес, який у майбутньому приведе до вступу України в Альянс і покладе край амбіціям Росії про відновлення імперії. Це - історичний крок, що визначить майбутнє континенту. Кращого шансу, ніж на саміті у Вільнюсі, для цього не буде.

Редакція "Європейської правди"