В останній час з’явилися підстави говорити про "тріщинки" в україно-польських відносинах.

Першою ластівкою стала заборона Польщею українського агроекспорту – крок, який був дуже гостро сприйнятий у Києві.

А вже незабаром цих проблем може стати більше. Адже вже восени у Польщі пройдуть парламентські вибори, за результатом яких "золоту акцію" та можливість впливу на політику країни може отримати відверто антиукраїнська партія "Конфедерація".

Наскільки вагомими є ризики різкої корекції відносин Польщі та України? Про це ми поспілкувалися із ми поговоримо із політоглядачем Dziennik Gazeta Prawna Міхалом Потоцьким.

Радимо подивитися повну версія нашої розмови, а для любителів читання публікуємо її ключові тези.

Чим важливі вибори у Польщі?

Хоча дата парламентських виборів ще не озвучена, скоріше за все, це буде жовтень.

Розклади дуже цікаві, тому що є три базових варіанти, три базових сценарії, які на сьогоднішній день більш-менш однаково ймовірні.

Перший варіант найбільш простий: що правляча партія Ярослава Качинського "Право і справедливість" втретє отримає монобільшість. У такому випадку значних змін чекати не варто.

За другого варіанту більшість отримає проєвропейська опозиція. Це три партії та блоки, а передусім – "Громадянська коаліція" колишнього прем’єра та екс-голови Європейської ради Дональда Туска.

До альянсу з ними можуть піти блок "Лівиця" та більш консервативний блок "Третій шлях".

Але рейтинги двох останніх політсил зараз йдуть вниз. Додаткова проблема: у Польщі п'ятивідсотковий бар'єр для партій, тоді як для блоків прохідний бар'єр складає вже 8%.

Тут у зоні ризику "Третій шлях", який має близько 8-10%. І є такі розмови, що вони або підуть як партія, або у спільному списку із "Громадянською платформою".

З точки зору ідеологічних моментів це логічно, тому що "Громадянська платформа" також консервативно-ліберальна сила, за поглядами дуже подібна до "Третього шляху". Тим більше, що з частиною "Третього шляху" вони члени однієї європейської партії, "Європейської народної партії".

За цього сценарію (незалежно від того, чи стане прем'єр-міністром знову Дональд Туск, чи хтось інший) більш-менш зрозуміло, що вони будуть проводити проєвропейську, а також проукраїнську політику.

Порівняно з першим варіантом, буде певна різниця в якихось нюансах, але взагалі це буде дуже подібна політика.

Але існує ще й третій варіант, найбільш цікавий і найбільш ризиковий з точки зору України.

Це сценарій, якщо "золоту акцію" отримає крайня права "Конфедерація", і без їхніх голосів неможливо буде створити будь-яку коаліцію – адже  "Право і справедливість" з "Громадянською платформою" точно не будуть голосувати за один уряд.

А от за кого буде голосувати "Конфедерація" – це дуже цікаве питання, відповіді на яке поки що немає.

Сама "Конфедерація" поки що каже, що вони не готові йти в коаліцію ані з "ПіСом", ані з опозицією. Але ми розуміємо, що після виборів все зміниться.

Антиукраїнська "Конфедерація"

Попри те, що під час цієї кампанії партія дещо приховує свої геополітичні погляди, це досить антиєвропейська та антиукраїнська політична сила.

Але зараз вони хочуть відійти від свого звичного іміджу "м'яко" проросійської, антиєвропейської та антиукраїнської партії.

Вони хочуть "дійти" до нових виборців. А для цього зараз "Конфедерація" робить ставку на економічні ультраліберальні та лібертаріанські гасла.

І це їм вдається. Наразі вони виросли вже з традиційних 9-10% до 13-14%.

Тобто, станом на зараз вони вже мають цю "золоту акцію". І їхня популярність продовжує зростати.

Вони претендують на частину електорату "Права і справедливості", адже "Конфедерація" в деяких світоглядних моментах досить близька до "ПіС".

Проте "ПіС" більш м'яко антиєвропейська сила, хоча там також є антиєвропейські фракції, тоді як "Конфедерація" дуже антиєвропейська. Хоча, що цікаво, у цьому "марші до нових виборців" вони намагаються якнайменше зачіпати зовнішню політику.

Наприклад, лідера партії Славоміра Менцена запитали, як би він голосував, якби зараз проводився референдум щодо виходу Польщі з Євросоюзу. Він відповідав на це запитання п'ять хвилин і зрештою так і не відповів.

А щодо України, то їх позиція дуже проста – "Ми за мир, ми проти війни, треба домовлятися, це не наша війна". Вони кажуть, що треба, очевидно, допомагати Україні, але передусім треба думати про громадян Польщі та національні інтереси.

Крім того, це дуже неоднорідна коаліція. Там є лібертаріанці, і там є націоналісти. Але також там є і відверто проросійські та антиукраїнські політики.

Так, цих людей зараз приховують, але вони є, і про це всі знають.

Можливо, "Платформа" не захоче формально входити до коаліції, підтримуючи її лише неформально. Але це означає, що торги та боротьба буде за кожен законопроект.

З одного боку, це буде цікаво, але з іншого - є ризики, особливо для України.

Проблеми у керівної партії

Тенденції свідчать, що наразі опозиційна "Платформа" має більше шансів сформувати новий уряд.

У "ПіС" це мабуть перша кампанія з 2011-го року, де їхні підходи не спрацьовують. Як тільки вони розробляють якісь передвиборчі стратегії – опозиція одразу на них реагує, реагує достатньо ефективно, і це не спрацьовує.

Наприклад, у нас (у Польщі - Ред.) є програма "500+", тобто 500 злотих на кожну дитину в місяць. "ПіС" запропонувала підняти цю ставку до 800 злотих з наступного  року.

На це миттю відреагувала "Платформа", запропонувавши провести підвищення вже відразу, а не чекати наступного рку. Проте грошей на це в бюджеті немає, а тому "ПіС" був вимушений відійти від цього плану.

Потім у "ПіС" була ідея створити комісію щодо висвітлення проросійських зв'язків політиків. Це взагалі антиконституційна ідея, тому що в цій комісії політики мали оцінювати своїх колег та опонентів. На це одразу відреагували наші партнери-союзники з США. Вони сказали: "хлопці, якщо ви серйозно думаєте бути демократією, то це не дуже гарна ідея".

Як результат, ця комісія теоретично мала б вже існувати, але поки що цей закон "мертвий". Хоча Сейм не вибрав своїх представників до цієї комісії, і взагалі ніхто не знає, що з цією комісією тепер робити.

Ще нова ситуація для "ПіС", оскільки з 2015 року та донині в них завжди були дуже ефективні підходи до виборчої кампанії.

Цікаво, як вони будуть діяти в ситуації, коли їх передвиборчі стратегії не працюють?

Декілька днів тому керівник виборчого штабу "ПіСу" пішов у відставку, натомість новий керівник відомий своїми брутальними підходами до політики.

Але йому буде складно преломити ситуацію, оскільки у "Платформи", навпаки, виборчі стратегії починають працювати. І взагалі, рівень вміння Туска боротися в політиці на три рівні вищий за йго опонентів.

Тому нинішній тренд однозначно на користь "Платформи". Але проблема в тому, що він також грає і на користь "Конфедерації".

Крім того, як показала нинішня аграрна криза, у "ПіС" з'явилися конкуренти у тому таборі, де в них ніколи не було конкурентів.

Уряд пішов на обмеження проти українського експорту саме тому, що боїться втратити голоси польських фермерів, які завжди голосували за них, але тепер ці голоси можуть відійти "Конфедерації", та меншою мірою – "Третьому шляху".  

Хто більш проукраїнський?

І "ПіС", і "Платформа" однаково проукраїнські, але вони мають трошки різні підходи.

Політику "ПіС" можна назвати проамерикансько-проукраїнською, а у "Платформи" вона більш проєвропейсько-проукраїнська.

Можливо, що "Платформа" не хотіла б йти на такі ризиковані кроки, як "ПіС", що часом для України було добре.

Наприклад, коли президент Анджей Дуда у Львові сказав, що ми прийняли рішення передати Україні західні танки, це був сміливий крок, який випереджував позицію інших країн ЄС.

Можливо, "Платформа" у такій ситуації воліла би узгодити такі гострі питання із нашими союзниками, в першу чергу – із Німеччиною.

Протистояння Туск-Качинський

Проблема польської політики полягає в тому, що у нас практично всі партії є внутрішньо "авторитарні".

Дуже складно собі уявити "Право і Справедливість" без Ярослава Качинського, як і "Громадянську платформу" без Дональда Туска.

Коли Туск переїхав до Брюсселя на декілька років (на посаду голови Європейської ради), "Громадянська платформа" швидко втратила популярність - були моменти, коли в них було лише 12% підтримки.

При цьому, нинішнє протистояння виглядає як певна "міжсобойка" між Качинським і Туском.

По суті, уся польська політика десь із 2005 року – це протистояння цих двох політиків.

А взагалі коріння їхнього протистояння тягнеться з 1990-х, чи навіть 1980-х років.

І що цікаво, якщо подивитися на соцопитування щодо довіри до політиків, то на останньому місці зазвичай Качинський, але на передостанньому - Туск, хоча інколи воні міняються місцями.

І це також пояснює популярність таких партій як "Конфедерація", але й також і "Третій шлях" - там люди, які жодного разу не були в уряді і не причетні до цього протистояння.

Зміна голови у ПіС

Ярослав Качинський вже оголосив, що наступна каденція парламенту буде його останньою каденцією у політиці.

Я думаю, що можна цьому довіряти. Він має проблеми зі здоровям і вже давно подумує про те, щоби йти з політики. У "ПіС" вже йде боротьба за лідерство після Качинського, хоча вголос ніхто цього не каже.

До речі, не факт, що навіть якщо "ПіС" переможе на виборах, то прем’єр Матеуш Моравецький залишиться на чолі уряду. Можливо, "ПіС" захоче знайти когось іншого.

Справа у тому, що Моравецький не особливо популярний серед "твердого електорату" "ПіС", і особливо серед кадрових політиків "ПіСу" в "низах". Тому що він не був з Качинським двадцять років, як деякі інші політики. Більш того, він колись був радником Туска, що взагалі "гріх номер один".

Моравецький банкір, він достатньо заможна людина, у нього великий маєток, що також не дуже позитивно сприймається  частиною електорату "ПіС".

Тому, можливо, у партії захочуть знайти когось іншого на його місце.

Але більш важливе питання, що буде з "ПіСом" після того, як піде Качинський. Я б сказав, що це може бути "громадянською війною" всередині партії.

Можливо, що це взагалі буде кінець такого типу "правиці", яку ми маємо вже 20 років.

Сам Качинський розуміє ці проблеми. Не випадково зараз він був змушений повернувся в уряд, щоб краще контролювати ситуацію. Адже у "ПіС" падає підтримка, і вони не знають, що робити.

Вийшла досить смішна ситуація, коли на засіданні уряду і прем’єр, і його заступник Ярослав Качинський сиділи разом у голові столу, а інші міністри – з боків.

Тобто, невідомо, хто тепер керівник уряду.

Аграрна криза та блокування українського експорту

Ця криза показала, що є невелика, але політично впливова група, яка бачить проблеми у конкуренції з Україною.

Але ця криза також демонструє, що чим більше Україна буде інтегруватися із Заходом, особливо з Євросоюзом, тим більше наші відносини будуть відходити від російського контексту (того, що Росія є спільною безпековою загрозою - Ред.).

Польсько-українські відносини завжди були такі добрі тому, що вони завжди були десь в російському контексті.

Треба було підтримувати Україну, тому що вона бореться з російським впливом, потім через війну на Донбасі, потім через повномасштабне вторгнення.

Але чим більше буде тем, які взагалі не будуть пов'язані з Росією, тим більше буде суперечок між нашими країнами. Адже буде все більше питань, де наші інтереси розходяться.

Зернова криза – чудовий приклад цього. Адже українські фермери будуть в Євросоюзі найбільшими конкурентами польських фермерів. І тут будуть суперечки, тому що Євросоюз дотує фермерство, але на всіх грошей не вистачить.

Тобто, до вступу України в Євросоюз треба буде реформувати аграрну європейську політику. Тут буде боротьба така, що нам ці суперечки за зерно ще будуть здаватися квіточками.

Але це нормально, тому що у нас є спільні інтереси, але є і розбіжності.

Розмовляв Юрій Панченко,
редактор "Європейської правди",

відео Володимира Олійника