Зміна безпекової ситуації на європейському континенті внаслідок російської війни проти України та поглиблення гібридного конфлікту Москви із Заходом відкрила історичне вікно для ствердження міжнародної суб’єктності Києва через нові політико-правові механізми.

Завдяки героїчному спротиву нашого народу варварському нападу РФ Київ отримав потужну моральну легітимність, якою пробиваються істотні зрушення на міжнародній арені.

Вкрай важливо конвертувати моральне лідерство України в інституціоналізацію посилення ролі Києва в міжнародних відносинах. Передусім, це стосується нашої боротьби за входження у євроатлантичну родину.

Очільники Заходу підкреслено наголошують на різниці між захистом країн Альянсу і допомогою Україні, так наче відповідальність боротися з найбільшою сучасною загрозою для світового порядку зупиняється перед східним кордоном НАТО.

Вони забувають, що НАТО створювався для стримування загрози московської агресії, а не як "панічна кімната" для переховування переляканих політиків.

Не дивно, що Москва зчитує політику НАТО на уникнення прямого зіткнення як запрошення до більш нахабного випробовування червоних ліній Заходу.

В обставинах, коли нашим партнерам бракує лідерства, щоб по-справжньому допомогти Україні перемогти, ми мусимо йти на безпрецедентні кроки. Нам потрібно генерувати ініціативи, які ламають шаблони.

Якщо НАТО не готовий гарантувати безпеку Україні, то

Київ має знайти волю надати безпекові гарантії країнам Європи на випадок нападу на них Росії.

Таким чином, Київ може формалізувати моральне лідерство, і, не питаючи ні в кого дозволу, закріпити роль України як східного стовпа оборони Європи.

Такі безпекові гарантії Київ може оформити шляхом декларації, в якій проголошуватиметься одностороннє зобов’язання, що у разі незаконного збройного нападу Росії на наших партнерів Україна вважатиме цей напад актом агресії проти себе і надасть допомогу жертві нападу на відповідний запит.

Це не декларація намірів G7, а одностороннє зобов’язання на кшталт статті 5 Вашингтонського договору. Дуже умовно ці гарантії безпеки від України можна назвати "самоінтеграцією" в НАТО.

Скептики відразу запитають: а для чого це потрібно нам чи країнам НАТО, які вже мають колективний захист? Ось десять простих причин:

Перша: Україна покаже, що вже є частиною Заходу, а не сірою зоною.

У війні "тоталітарних режимів проти демократій" ми на боці вільних суспільств. Ми готові розділити долю з нашими партнерами, якщо їх спіткає біда, щоб разом боротися за спільну перемогу.

Це рішучий крок протидії скептикам євроатлантичної інтеграції Києва, котрі досі не хочуть бачити нас ані членом НАТО, ані членом ЄС та вважають, що можна замирити Москву, якщо залишити Україну в буферній зоні.

Друга: ми переконаємо, що прагнемо не лише сховатися під парасольку захисту коштом високих ризиків для західних суспільств, але й що українці готові воювати за них.

Вступ до НАТО, якого ми прагнемо, зрештою, означатиме, що в нас виникнуть зобов’язання захищати союзників. Якщо ми хочемо, аби громадяни країн НАТО йшли на жертви заради України, то маємо заявити і про власну готовність.

Третя:

Україна як країна з унікальним досвідом прямого воєнного зіткнення з Росією заповнить дефіцит безпеки в Європі.

Всупереч стереотипам, НАТО має свої вразливості. Спроможність Альянсу захистити країн-членів на східному фланзі від великомасштабного, швидкого обмеженого чи гібридного нападу Росії була і залишається викликом. Ані ядерне стримування, ані наявні конвенційні засоби на сході НАТО не можуть повністю гарантувати ефективну оборону від агресії.

Рік тому прем'єрка Естонії Кая Каллас била в набат, що її країна може бути стерта з лиця землі у разі нападу Росії. Вона публічно критикувала слабкість оборонного плану НАТО, який допускав багатомісячну окупацію російськими військами захоплених територій. Каллас попереджала, що наявні військові сили блоку в регіоні будуть просто знищені переважаючими силами агресора.

З часу тих заяв НАТО ухвалив низку рішень для посилення східного крила, та проблема не зникла. Більшість країн Європи мають армії на папері, і навіть війна РФ проти України не змусила їхню владу збільшити видатки на оборону. Особливо пасуть задніх уряди країн Західної та Південної Європи. Враховуючи приховану мобілізаційну кампанію, котра допоможе РФ наростити ресурси, ризики лише зростають.

Четверта: Україна має прямий воєнний інтерес вживати заходів для забезпечення захисту напрямів постачання зброї.

В останні тижні зросла загроза збройних провокацій чи навіть гібридного нападу на Польщу і Литву у зв’язку з можливими планами Кремля здійснити диверсії з території Білорусі під прикриттям групи Вагнера.

Як мінімум, тема можливого нападу, яку Москва і Мінськ запустили в публічний простір, може мати на меті вплив на парламентську виборчу кампанію в Польщі. Розрахунок Кремля може полягати в тому, щоб залякати поляків перенесенням воєнних дій на територію їхньої країни, щоб підіграти силам, котрі більш "обережно" ставляться до військової допомоги Україні і воліли б, щоби Польща не була в її авангарді, не кажучи вже про пас антиукраїнським силам, котрі виступають за припинення такої підтримки.

Таким чином, українські безпекові гарантії будуть додатковим "заспокійливим" для суспільних настроїв у Східній Європі.

Більш того, було б безвідповідально виключати ризик, що РФ може почати справжні диверсійні дії проти Польщі. РФ вважає постачання зброї Україні легітимною ціллю і відчуває гостру потребу перервати постачання. У Кремлі цілком обґрунтовано очікують, що з боку НАТО не буде потужної відповіді на спроби гібридної дестабілізації Польщі, Литви, Латвії й Естонії. Ефективність локальної відповіді вкаже Путіну червоні лінії Заходу і які далекосяжні агресивні цілі він може собі ставити.

У разі нападу на Польщу в України фактично не залишиться вибору, як допомагати, щоб захистити постачання зброї для власних потреб.

П’ята: зброя, надана Заходом Україні, зрештою може одного дня захищати і країни НАТО.

Не таємниця, що відчутна кількість людей на Заході скептично налаштовані до постачання зброї Києву. Ми створимо вагомий аргумент, що допомога Україні – це безпосередня інвестиція у власну безпеку.

Українська армія переконливо довела, що не боїться воювати з ядерною державою у наймасштабнішій війні з часу Другої світової.

Шоста: українські гарантії спонукатимуть НАТО діяти рішуче.

Не дивлячись на жодні запевнення Вашингтона, країнам східного крила є чого хвилюватися. Якщо можна ігнорувати геноцидний характер війни; якщо можна ігнорувати ядерний шантаж; якщо можна залишити без відповіді Каховку, якщо можна залишати без відплати напади на американські безпілотники – то звідки буде впевненість, що в момент істини не пожертвують інтересами "маленьких" країн НАТО заради "уникнення глобального ядерного Голокосту"?

Сьома: Україна поставить крапку в питанні "вдячності".

Навіть серед наших близьких партнерів поширене сприйняття, що Україна є винятково бенефіціаром допомоги, а Захід надає безпеку й несе тягар затрат і ризиків.

Сама ексклюзивність клубу НАТО є першою ілюстрацією того, що це найзначущіші зобов’язання в міжнародних відносинах, які один народ може дати іншим. Відтак дискусію щодо "вдячності" можна буде закрити раз і назавжди, бо не існує більшого вияву подяки, ніж готовність захищати наших партнерів.

Восьма: українські гарантії дадуть вагомі аргументи партнерам, котрі адвокують членство України в НАТО, та покращать двосторонні відносини з країнами НАТО загалом.

Лише українського голосу ззовні не вистачить. Як довів Вільнюс, нам потрібна коаліція адвокатів України, котрі мають голос за столом дискусії. Найкраща мотивація для лобіювання невідкладного запрошення України всередині Альянсу – це тісний зв'язок спільними інтересами.

Прихильність громадян країн НАТО є необхідною умовою для того, щоб їхні уряди отримали суспільний мандат запросити Україну в члени, а парламенти ратифікували відповідні угоди.

Своїми безпековими гарантіями ми виб’ємо пропагандистські карти ворожості з рук політичних сил, які протидіють інтеграції України.

Дев’ята: Україна демонстративно закріпить лідерську роль у регіоні.

Українська ініціатива стане двигуном посилення регіональної взаємодії у Східній Європі. Нова дуга безпеки посилить НАТО. Швидкість – це не "коник" Альянсу, а українські гарантії дозволять реагувати на російський напад без довгих політичних затримок.

Десята: українські гарантії нададуть додаткової ваги дипломатичним зусиллям з пошуку міжнародного рішення для досягнення сталого, справедливого й довготривалого миру.

Посилення суб’єктності України додасть іміджу Києву додаткової впливовості для просування української "формули миру", адже наші гарантії – це проєкція статусу переможця у війні.

* * * * *

Починаючи з 2014 року, поки Захід беріг обличчя Путіну, ми насправді берегли обличчя Заходу, бо через страх залишитися наодинці з російською агресією були змушені приймати деякі нав’язані рішення, від яких страждали національні інтереси.

Лише через самоствердження ми можемо домогтися, щоб переконлива перемога над РФ врешті стала спільним інтересом також і для Заходу.

Відвага й рішучість робити неможливе – це лідерство, якого бракує сьогодні західним очільникам.

Україна показує його на полі бою і мусить продемонструвати на арені міжнародних відносин.

Автори: 

Роман Сон, експерт з міжнародного права, голова Міжнародного центру досліджень України "Пряма Ініціатива";

Аріяна Ґіць, канадська політична і правова аналітикиня, директорка Міжнародного центру досліджень України "Пряма Ініціатива", перебуває під персональними санкціями РФ;

Ганна Гопко, голова правління мережі ANTS, ексголова комітету Верховної Ради України з міжнародних відносин