Які наслідки мало сенсаційне рішення Міжнародного кримінального суду (МКС) видати ордер на арешт президента Росії Владіміра Путіна?

Відповідне рішення МКС ухвалив 17 березня. Разом із Путіним ордер було видано на уповноважену при президентові РФ з прав дитини Марію Львову-Бєлову. 

Дещо несподіваним було й те, що ці ордери стосувалися підозри у вчиненні лише одного виду злочину, а саме – незаконної депортації та перевезення українських дітей на територію Росії. Таке рішення МКС продиктоване перш за все наявністю доказів. Вивезення українських дітей до Росії є відкритою офіційною політикою РФ, яка, ймовірно, здійснюється під керівництвом Путіна та Львової-Бєлової.

Цей факт дозволяє встановити зв’язок між діями тих осіб, які безпосередньо вивозять дітей, та відповідальністю таких високопосадовців, як Путін та Львова-Бєлова.

Поза тим нинішній прокурор МКС Карім Хан має на меті пріоритезувати розслідування злочинів, вчинених проти найвразливіших верств населення, серед яких і діти. Невідворотність шкоди, якої зазнають діти через розлучення з сім’ями та примусове вивезення з рідного середовища, – це ще один фактор. 

Ймовірно, що в майбутньому перелік злочинів, в яких підозрюється Путін, буде розширений.

Зокрема, охоплюватиме обвинувачення у системних нападах на об’єкти цивільної інфраструктури. До цього переліку можуть також ввійти і обвинувачення у вбивствах, катуваннях, незаконному позбавлені волі – за наявності доказів, що вони вчинялися за вказівками чи з відома Путіна. Цілком можливо, що МКС відкриє справи і щодо інших політичних чи військових керівників РФ.

Попри ордери на арешт, Росія не припинила вивозити українських дітей, Путін планує візит до Туреччини, а війна продовжується. Чи мають тоді ордери на арешт, видані МКС, хоч якісь реальні наслідки для підозрюваних осіб?

Такі ордери, особливо щодо Путіна, – це набагато більш значущий крок у боротьбі за відновлення справедливості, ніж може спершу здатися.

Імунітет та безкарність глав держав

Ще донедавна в міжнародному праві існувало безвиняткове правило про те, що чинні глави держав мають імунітет від кримінального переслідування. Це правило досі є незмінним у частині кримінального переслідування в іноземних судах.

А от у міжнародних кримінальних судах такий імунітет вже не діє. Великим поштовхом до формування винятку з правила імунітету було рішення МКС, винесене у 2019 році стосовно арешту чинного на той момент президента Судану Омара аль-Башира.

Позиція МКС про те, що імунітет не захищає чинного главу держави від кримінального провадження у Міжнародному кримінальному суді, була на той час досить спірною.

Однак саме це рішення дозволило МКС видати ордер на арешт Путіна.

Нині вже ніхто не береться серйозно стверджувати, що чинний глава держави має імунітет від кримінального провадження в МКС.

Ордер на арешт Путіна є першим переконливим підтвердженням цього на практиці, а тому і вагомим кроком у боротьбі з безкарністю керівників держав, які чи не століттями користувались абсолютним імунітетом.

Ізоляція на міжнародній арені

Держави-учасниці Римського статуту МКС зобов’язані арештувати та передати Путіна та Львову-Бєлову до МКС, якщо ті опиняться на території цих держав. Чи призводить це справді до ізоляції Росії та Путіна на міжнародній арені?

На сьогодні 123 держави є учасницями Римського статуту МКС, а отже, в більшості країн світу на Путіна та Львову-Бєлову може чекати арешт.

Серед них – не лише прихильна до України Європа, а також й 33 африканські країни, 28 країн Південної Америки та Карибського басейну та 19 з азіатсько-тихоокеанського регіону. І те, що ці держави не бажають бачити Путіна на своїх територіях, – очевидно.

Саме через ордер на арешт МКС навіть традиційно дружня до Росії Південноафриканська Республіка уникнула його візиту під час саміту БРІКС у серпні цього року.

До слова, ця позиція ПАР щодо Путіна відмінна від ситуації у 2015 році, коли країну відвідав президент Судану Омар Аль-Башир, щодо якого вже на той час існував ордер на арешт МКС. Це свідчить про те, що принаймні у контексті агресії РФ проти України держави не наважуються відкрито ігнорувати свої міжнародно-правові зобов’язання. 

Руйнація путінських наративів

Російська агресія проти України побудована на путінських наративах про рятівну місію Росії та необхідність боронитися від загроз з боку "західного світу".

Міжнародне право розвінчує ці фальшиві наративи, адже саме норми міжнародного права визначають та показують світу, що напад на Україну з боку РФ – це злочин.

Це стосується й ордерів на арешт, виданих МКС, поважною міжнародною судовою установою, учасниками якої є більшість країн світу. Ордери на арешт безперечно говорять про те, що Путін та Львова-Бєлова – не рятівники українських дітей, а підозрювані у вчиненні найтяжчих міжнародних злочинів.

Подібні рішення міжнародних судів можуть стати потужним інструментом руйнації путінських наративів, якими Росія виправдовує свою незаконну війну в Україні як і перед росіянами, так і на міжнародному рівні.

Правосуддя та політична воля

Після видачі ордерів на арешт природним є питання, коли ж Путін та Львова-Бєлова постануть перед судом у Гаазі?

МКС не може судити їх заочно, тому що статут суду вимагає присутності обвинувачених під час судового розгляду. Отже, вирок не буде винесено, допоки Путін та Львова-Бєлова не будуть передані до суду. Коли це станеться і чи станеться взагалі, залежить не від МКС, а від держав.

Ефективність міжнародного права, зокрема й виконання рішень міжнародних судів та організацій, тісно пов’язані з бажанням держав дотримуватися своїх зобов’язань за міжнародним правом.

Наявність такої політичної волі часто продиктована інтересами держави, але не тільки.

Більшість держав світу зацікавлені у дотриманні своїх міжнародно-правових зобов’язань, тому що це також є запорукою поваги до їхніх прав та інтересів з боку інших держав.

Держави засуджують агресію РФ проти України та закликають поважати заборону незаконного застосування сили не лише тому, що це є порушенням міжнародного права. Ці держави також розраховують на подібну підтримку інших, якщо вони самі стануть жертвами такої агресії. Тому для забезпечення політичної волі держав виконувати міжнародно-правові зобов’язання в контексті російської агресії важливим є застосування міжнародного права без подвійних стандартів.

А відмова України ратифікувати Римський статут МКС є прикладом таких подвійних стандартів, що може відгукнутися майбутнім небажанням деяких держав виконувати рішення МКС щодо російських підозрюваних.

Не треба також недооцінювати роль громадян та суспільства.

Тиск з боку громадянського суспільства, незалежних інституцій, правозахисних організацій може спонукати держави до забезпечення правосуддя за міжнародні злочини.

Судовий процес над колишнім президентом та диктатором Чаду Гіссеном Габре є одним з прикладів цього. Невпинна боротьба за справедливість правозахисників та потерпілих зрештою змусила Сенегал, державу, в якій він перебував, засудити та покарати Габре за тисячі вбивств та катувань.

На щастя, ми живемо в час, коли існують такі установи, як МКС, що готові здійснювати правосуддя над диктаторами.

Забезпечення ефективності рішень МКС – це завдання як держав, так і суспільства загалом.

Автор: Гаяне Нуріджанян,

старший викладач кафедри міжнародного та європейського права НаУКМА