10 уроков для Украины. Топ-проблемы, тормозившие восстановление в других странах
400 мільярдів доларів – саме такою, за оцінкою Світового банку від лютого 2023 року, є мінімальна потреба у фінансуванні відновлення та відбудови України. Цих коштів навіть близько немає в бюджеті України, нам їх не обіцяють і міжнародні партнери.
В такій ситуації залишається сподіватися на прихід іноземного бізнесу з його досвідом та капіталом. Але для цього ще треба виконати домашнє завдання з реформування судової системи, посилення антикорупційних заходів, дотримання прозорості. А тим часом надзвичайно важливо ефективно витрачати кожну гривню, яку сьогодні спрямовує кожен прихильник України на її відбудову та відновлення.
Саме тому надзвичайно важливо вивчати вже наявний досвід з відбудови у різних країнах. Йдеться про відновлення як після війни, так і після природних лих та катастроф.
Цей досвід дає нам можливість виділити десять ключових ризиків, які варто врахувати уряду України під час планування та впровадження відбудови – як сьогодні, так і в повоєнний період.
Отже, яких помилок припускалися під час попередніх відбудов?
1. Використання урядом, міжнародними організаціями, іншими донорами та громадськістю різних систем показників відбудови для оцінки її ефективності.
В Індонезії єдина структура основних показників, запропонована ініціативою TRIAMS, стала важливим проривом, оскільки дала можливість відстежувати прогрес та оцінювати вплив у різних країнах та регіонах, що постраждали від цунамі 2004 року. В Гаїті ж кожен донор окремо моніторив активності по відбудові.
2. Орієнтація лише на відновлення житла та критичної інфраструктури, як-от доріг та мостів.
Важливо враховувати також відбудову соціальної інфраструктури (для надання освітніх, медичних та інших соціальних послуг) та планувати стале використання природних ресурсів. Це важливо для людиноцентричного відновлення, яке спонукає людей повертатися у свої населені пункти. Наявність робочої сили сприяє створенню нового бізнесу на місцях.
3. Відстеження лише коштів на відбудову, що спрямовуються через уряд, та дублювання фінансування.
Позабюджетні та приватні кошти можуть становити велику частину грошей на відбудову, оскільки в уряду країни, що постраждала, часто немає власних коштів на відбудову.
Проте міжнародні донори та приватні благодійники можуть не бажати ділитися інформацією, скільки грошей вони витрачають і на що саме.
Саме тому важливо, щоб на платформі DREAM подавалася інформація і від донорів: це дозволить ліпше координувати впровадження проєктів, ділитися досвідом, виділяти успішніші практики відбудови та загалом підвищувати ефективність відновлення.
4. Нестача даних для моніторингу відбудови.
Індонезійські бази даних допомоги при відбудові, які також використовувались на Мальдівах, Шрі-Ланці та в Таїланді, зіткнулися з проблемою, як отримати швидкі, всебічні та достатньо детальні дані від НУО та агентств з розвитку, які були залучені у відбудові.
У Хорватії виявилося, що повні списки компаній, які виконували роботи з відбудови після війни, не були оприлюднені ні під час робіт, ні після завершення.
Водночас розчаруванням при аналізі стало те, що багато сайтів, баз даних та програмного забезпечення, створених для процесу відбудови, після його завершення не є доступними. Це унеможливлює врахування досвіду інших держав для побудови якісних процесів у тих країнах, які стикнулися з подібними проблемами.
Так, усі публічні сайти з моніторингу відбудови та бази даних, створені в Індонезії, наразі недоступні. Це і сайт www.unorc.or.id, де публікували комплексні звіти про Пакет індикаторів відновлення після цунамі (TRIP), і база даних Acehinfo, яка містила понад 700 показників і яку використовували навіть після відбудови місцеві органи влади, і база даних Recovery Aceh-Nias (RAND).
5. Моніторинг лише кількісних показників відновлених будівель та неврахування питання, як запобігти лихам у майбутньому.
В Індонезії до основних індикаторів відбудови, затверджених урядом, довелось пізніше додавати такі показники, як адаптація будівельних стандартів, що запобігають виникненню лиха, та імплементація у проєкти стандартів вибору місця для відбудови та дизайну будівлі, які зменшують майбутні ризики руйнації.
У Гаїті Нідерланди провели моніторинг ефективності наданої ними допомоги, але він був сфокусований на підрахунку того, що зроблено, а не як зроблено.
Тому важливо приділяти увагу і моніторингу вже відбудованих об’єктів на їхню відповідність принципам безбар’єрності, енергоефективності та сталості.
6. Недотримання принципів сталої відбудови.
У Непалі для запобігання цьому ризику визначили правила відбудови, які, зокрема, вимагали збирати та продавати на перероблення металолом та порожні мішки з-під цементу, а ґрунт, утворений під час будівництва котловану для фундаменту, використовувати для заповнення або рекультивації неглибоких ділянок.
Також висували вимоги до безпеки будівельників (гігієна будмайданчиків, забезпечення особистими предметами захисту, аптечками тощо). Якщо при відбудові житла мешканці жили у тимчасових спорудах, то ці споруди потрібно безпечно знести, а матеріали за можливості використати повторно (для будівництва туалетів, сараїв, хлівів, теплиць тощо).
До цього ж ризику можна віднести використання неякісних будівельних матеріалів. Ця проблема під час відбудови в Афганістані призвела до того, що більшість новобудов не перевершували за якістю та сучасністю зруйноване житло.
В Лівані при зведенні багатоповерхівок використовували матеріали низької якості, порушували будівельні норми. У 2020 році потужний вибух аміачної селітри у порту Бейрута спричинив багато руйнувань та втрат серед населення, особливо через обвал нових будівель, а не старих.
У Хорватії зазначали, що сотні будинків, які були відбудовані державою після війни, були зведені неякісно та з порушенням мінімальних будівельних стандартів.
7. Неврахування великими міжнародними організаціями місцевих потреб.
В Індонезії USAID планувала побудувати автомагістраль із семиметровою проїжджою частиною та двометровими узбіччями. Місцеві жителі, однак, не тільки побоювалися швидкісного трафіку, але також хотіли мати можливість продавати закуски й чай у кіосках на узбіччі дороги. Інколи підхід "згори вниз", коли керівництво або донор вирішує, що та як будувати, не працює.
8. В Гаїті було виявлено, що будівлі колективного користування (церкви, банки, школи, лікарні тощо) стали причиною найбільш "видимих" смертей під час землетрусу.
Тому було вкрай важливо, щоб дозволи на будівництво всіх будівель колективного користування видавалися централізовано місцевими відділеннями Міністерства будівництва, транспорту та комунікацій Гаїті та щоб ці інституції мали відповідні компетенції моніторити такі будівлі.
9. Нереалістичні плани: заниження витрат та термінів.
Досвід інших країн свідчить, що для успіху відбудови дуже важливо визначати реалістичні плани та проєкти. В іншому разі впровадження проєктів переривається або затягується.
Так, для більшості інфраструктурних активностей USAID у Гаїті довелося продовжувати терміни, збільшувати бюджет та скорочувати обсяги відбудови.
10. Легалізація небезпечних будівництв.
У Туреччині періодичні амністії для будівельних проєктів, які не відповідали вимогам безпеки або які будували в небезпечних зонах, погіршували ситуацію з якістю будівництва, легалізуючи потенційно небезпечні конструкції. Тому надзвичайно важливо чітко контролювати відновлені об’єкти та не приймати в експлуатацію ті, що не відповідають визначеним правилам та стандартам.
Врахування цих ризиків дозволить уряду України підвищити ефективність та якість процесів відбудови та відновлення під час війни та в повоєнний період.
Надзвичайно важливою при цьому буде роль громадськості на місцях, оскільки часто місцевим органам влади бракує спроможності для впровадження якісних планів.
Основними принципами, яких важливо дотримуватись під час відбудови, є людиноцентричність, безбар’єрність, сталість, енергоефективність та прозорість.
Автор: Ірина Коссе,
провідний науковий співробітник, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу