Минулими вихідними у Саудівській Аравії відбулася друга технічна зустріч із підготовки "мирного саміту", який має зафіксувати поразку РФ у війні, умови репарацій та стійкого миру. Саме такою є логіка "мирного плану" від України.

А головною подією цієї зустрічі у Джидді стало те, що до переговорів про український план долучився Китай.

Але не поспішайте вважати, що після ми перетнули точку неповернення.

Наприклад, участь Китаю оформлена так, що досі не ясно, чи він підтримує українські пропозиції, чи просуває свої, з якими китайський представник приїхав до Джидди. Зараз радше схоже, що Пекін вагається. Але навіть це є тектонічною зміною у його позиції. А ще більші зміни у архітектурі світу стануться, коли почнеться втілення гнучкого "мирного плану", представленого Києвом.

"Європейська правда" детально стежила за цим процесом і підготувала для вас відповіді на головні запитання про те, як і навіщо відбувається підготовка "саміту миру" під час гарячої війни.

Зустріч у Джидді – "перемога" чи "зрада"?

Після зустрічі у Джидді її учасники не оприлюднили жодного офіційного документа чи спільної заяви, але це зовсім не свідчить про будь-які проблеми або про брак результатів.

Було наперед відомо, що переговори у Саудівській Аравії не передбачають офіційних рішень. Ба більше, у дипломатії майже ніколи не буває такого, щоби за підсумками переговорів політичних радників (а зустріч у Джидді мала саме такий статус) були ухвалені офіційні документи. Тим більше – коли йдеться про політично чутливі питання. Звичайна роль політрадників – провести купу зустрічей, напрацювати непублічний результат і передати його своїм політичним лідерам, щоби ті потім, вже маючи готовий документ, зібралися на одну годинку на суто формальну зустріч, після якої вийшли би до телекамер і оголосили про "здобуту ними перемогу".

Звучить цинічно, але саме так працює міжнародна дипломатія.

Саме тому вже зараз йдеться про "саміт миру" як про результат робочих зустрічей, які збирає Україна.

До цього "саміту миру" ми поки не готові: немає згоди за усіма пунктами так званої "формули миру Зеленського", яку просуває Україна. Але й це – не ознака провалу. Зустріч радників у Джидді – лише друга. Потрібні як мінімум ще кілька; навіть оптимісти мріють про саміт хіба що в кінці року.

Далі ми пояснимо, що ж це за "формула миру", про що саме з неї не можуть домовитися, що має стати результатом саміту та що отримає Росія.

Але спершу – про здобутки саме цієї зустрічі.

Чому кажуть про успіх України вже зараз?

Треба визнати, що переговори у Саудівській Аравії навіть без формального рішення принесли результат. Усі світові медіа та аналітики сходяться на тому, що для України ця зустріч була успіхом; хоча всі також попереджають, що цей успіх є обмеженим і не треба впадати в ейфорію.

По-перше, успіхом є те, що зустріч у принципі відбулася, попри те, що початок серпня у дипломатії – це період відпусток, коли міжнародні зустрічі провести украй складно. Враховуючи це, у Джидді вдалося нереальне: тут зібралися топ-дипломати та радники 36 лідерів; подейкують, що чимало з них саме для цього перервали відпустки. Разом з тими, хто підключався по Zoom, участь у зустрічі взяли 42 держави, плюс ООН та ЄС.

Але головний прорив – це участь Китаю.

Пекін, який досі не зважився назвати дії РФ "агресією" та допомагає Москві обходити санкції, досі обережно ставився до "антиросійських" ініціатив України. Але днями це змінилося. Зважаючи на вагу Піднебесної у світовій політиці, це – дуже багато.

Утім, з участю Китаю не все так райдужно, як намагається показати Київ.

Пояснимо це далі.

Ще один величезний плюс – це те, що світ, здається, звикає до факту, що Україна має повернути Крим та Донбас. Щодо цього пункту української "формули миру" заперечень на зустрічі у Джидді не було.

Що це за "формула миру"? Що в ній?

Ближчим часом цей термін буде лунати постійно. Просування "формули миру" стало однією з головних задач української дипломатії, при цьому на Банковій наголошують, що її 10 пунктів мають лишитися незмінними. Тому варто розібратися, що це таке.

Цей перелік, який у різні періоди Київ називав також "мирним планом Зеленського" та "10 кроками до миру", уперше був публічно представлений світові в листопаді 2022 року на саміті G20. "ЄвроПравда" тоді публікувала текст презентації Зеленського.

Сама по собі "формула" є дуже короткою. Її 10 пунктів – це просто рамкові назви напрямів, за якими світ має вирішувати проблеми, створені агресією РФ проти України:

1.     Радіаційна та ядерна безпека
2.     Продовольча безпека
3.     Енергетична безпека
4.     Звільнення полонених і депортованих осіб
5.     Відновлення територіальної цілісності України
6.     Виведення російських військ і припинення бойових дій
7.     Відновлення справедливості
8.     Екологічна безпека
9.     Недопущення ескалації війни та повторення агресії
10.   Підтвердження закінчення війни

Як бачите, "планом" це назвати складно. Для цього йому щонайменше бракує деталізації. Такий собі план "за все добре проти всього поганого"

Ці 10 пунктів навмисне сформульовані нечітко, щоби про деталі можна було домовитися – і саме про це тривають переговори. Так, у Джидді, крім цього переліку, обговорювали також його "розшифровку", текст якої бачила ЄвроПравда.

У ньому – жодної зради, а за тональністю все дуже схоже на минулорічне представлення 10 пунктів. По суті, йдеться про параметри капітуляції РФ з повним звільненням України. Виплатою репарацій, трибуналом над расшистами тощо.

Але як "саміт миру" може змусити Росію капітулювати?

Коротка відповідь – ніяк. Треба бути свідомим, що "формула миру" не є дороговказом до перемоги. Неуникною і ключовою складовою є пункт, якого немає в переліку – це успіх Збройних Сил України.

Утім, укладачі плану припускають, що можуть бути різні варіанти. Наприклад, переворот в РФ та зміна влади на ту, яка сама погодиться на деокупацію України. Тому пункту про військову перемогу ЗСУ в переліку немає.

У вас може виникнути запитання: то навіщо тоді цей план? Мовляв, якщо Україна переможе на полі бою або Росія капітулює – то все, завдання-мінімум виконане.

Але не все так просто.

Основна мета плану – закріпити у світі українське бачення перемоги як аксіому. А саме воно викладене у цьому плані: повна деокупація, повернення всіх територій, встановлення справедливості (яке включає засудження керівників РФ та виплату репарацій) тощо. Це потрібне для того, щоби під час переговорів з Росією, під час умовляння її зважитися на капітуляцію ні в кого не з’явилося бажання поступитися інтересами України або частиною її території.

Досягти цього можливо, якщо усі світові держави-лідери наперед погодяться дотримуватися норм, що виключають такі поступки коштом України. І саме це є завданням "саміту миру".

Як пояснюють в Oфісі президента, таких "мирних самітів" має бути навіть два. Перший Київ мріє провести до кінця 2023 року, і він має відбутися без участі РФ. На ньому світ, по суті, має дати згоду на те, що капітуляція РФ є неуникною. А для цього усі повинні погодитися як з 10 пунктами, так і з їхнім прочитанням. Тобто світ має погодитися: далі тиснемо на Кремль за українським планом і не пропонуємо альтернативи.

Щоб ця ідея могла бути втілена за будь-якого розвитку подій на російсько-українському фронті, потрібен "гнучкий план", що може бути підлаштований під реальність – і українська ініціатива відповідає цій вимозі.

А після того як Росія буде готова виконувати ультиматум (чи то внаслідок поразки, чи то після зміни лідерів держави, чи після інших карколомних перетворень) – очікується проведення другого саміту. До нього мають долучитися представники РФ, які погодяться виконувати умови світової спільноти, побудовані на базі українського плану.

Китай та інші проблеми

"У Джидді не обговорювали іншого мирного плану, ніж той, що представлений Україною", – запевнив журналістів на брифінгу в Києві Андрій Єрмак, що очолює українську делегацію на зустрічах радників.

Це так і не так одночасно.

Справді, предметом обговорення радників була саме українська ініціатива. А жодна інша держава не представила якийсь новий план (повідомлення, що з’явилося у неділю в dpa і активно розганялося росіянами, мовляв, Саудівська Аравія запропонувала альтернативу до українського плану – виявилося фейком). Зважаючи на "парад мирних ініціатив" останніх тижнів, коли навіть ПАР оголошувала про існування свого мирного плану для України та Росії – це вже добре.

Але проблема у тому, що ключовий гравець саудівської зустрічі – Китай – прийшов на переговори зі своїм мирним планом, представленим ще у лютому, і оголосив, що не відмовляється від нього, як стверджують західні джерела. Це пролунало також у заяві МЗС КНР за підсумками зустрічі у Джидді: там йдеться, що "Китай буде продовжувати посилювати діалог на основі своєї 12-пунктової мирної пропозиції".

Що означає ця фраза, можна лише здогадуватися. Китай, що знається на грі у "стратегічну невизначеність", напевно, навмисне лишив це питання відкритим.

Але фактом є те, що китайський план для України – неприйнятний. Зокрема, він включає пункти про фактичне замороження конфлікту, що вигідно РФ; про припинення західної безпекової підтримки України; про зняття санкцій з Росії. Словом, цей план несумісний з українським, і втілювати їх одночасно – неможливо. У Китаї це чудово розуміють.

Загалом є підстави говорити, що Пекін не став на бік України, а лише почав розкладати яйця у різні кошики.

Але це – також чимало.

Нагадаємо, перед початком повномасштабного вторгнення РФ Пекін публічно оголосив, що його співпраця з Росією "не має меж". Далі – відмовився засуджувати агресію, а також допомагав поширювати світом російську пропаганду та маячню про те, що до війни, мовляв, призвели дії "агресивного блоку НАТО".

Зважаючи на це, навіть нинішня половинчаста зміна китайської позиції – це дуже багато. Причому участь Китаю у цих переговорах не є одноразовою: у Пекіні підкреслили, що приїдуть також на наступну зустріч радників, яка має відбутися орієнтовно за місяць, місце проведення не визначене.

До того ж важливо, що одночасно до української ініціативи долучилися й усі інші держави "антизахідного" блоку BRICS (Бразилія, Індія, Китай та ПАР брали участь у переговорах у Джидді).

Але ефект від їхньої участі буде визначати те, яку позицію просуватимуть ці держави на переговорах. Це стане зрозуміло лише з плином часу.

Головна проблема "мирного плану"

Ми вже згадали, що в українському "мирному плані" є як ті пункти, що не викликають жодних заперечень учасників переговорів, так і ті, на які частина країн поки не може дати згоду.

Примітно, що п. 5 про територіальну цілісність (а це означає відмову Росії від протиправної анексії Криму та кількох областей України) та п. 6 про повну деокупацію України не викликають ні в кого заперечень. От тільки ніхто не знає, як їх втілити.

Натомість ключовим проблемним пунктом для держав, які коливаються, є п. 7, що має назву "Відновлення справедливості".

У діалозі з партнерами, а також на зустрічі у Джидді українська делегація наполягала, що це включає притягнення РФ до відповідальності за злочини в Україні; процеси проти індивідуальних представників керівництва РФ у Міжнародному кримінальному суді, а також відшкодування Україні збитків, завданих протиправною агресією.

Держави, які погодяться на цей пункт, стануть для Росії противниками, бо тут вже йдеться про виживання та свободу особисто Путіна та усієї керівної верхівки.

Напевно, єдиний реальний шлях переконати держави, що сумніваються, – це довести їм, що Росія програє, що її поразка буде неуникною і глибокою. І що їм краще бути поруч із переможцями у цьому цивілізаційному виборі, аніж бути прив’язаними до держави-ізгоя, що у наступні десятиліття житиме з печаткою всесвітнього засудження – якщо, звісно, примудриться не розпастися.

А частину привілеїв, які надавали Москві перевагу, – як-от місце постійного члена Радбезу ООН – вона може втратити.

Не тільки про мир, а й про світ

Зараз на зустрічах у рамках підготовки до "мирного саміту" не йдеться про такі стратегічні питання, як реформа ООН. Принаймні, це не включають в офіційні комунікації.

Але з часом це питання точно стане наріжним. Адже покарання Росії, механізми контролю за нею тощо – все це потребуватиме міжнародно-правових рішень, які Росія зможе дуже просто блокувати, зловживаючи своїм статусом постійного члена РБ ООН, який може ветувати будь-яке рішення.

Загалом російська війна довела, що ООН потребує настільки глибокої реформи, що її, можливо, простіше створити з нуля – як свого часу створили ООН на місці Ліги націй, що не впоралася із завданнями. Але настільки глибокі зміни не мають підтримки у світі, та й офіційний Київ вирішив це не просувати.

Про реформування Організації на Банковій відповідають неоднозначно. "Ми точно не зацікавлені у руйнуванні інституцій, які довели свою ефективність", – відповів Андрій Єрмак у відповідь на запитання ЄвроПравди.

Але ж Радбез ООН точно не є ефективним! То що робити з ним у рамках процесу "мирного саміту"?

"Такі інституції треба не руйнувати, а удосконалювати їхню роботу. Але якщо треба – то замінювати їх іншими", – додав заступник голови ОП Андрій Сибіга.

Він також визнав: зустрічі на кшталт тієї, що відбулася в Джидді, створюють "прототип нової архітектури світової безпеки", підміняючи собою недієві елементи безпекової архітектури.

Для інших ключових держав світу важливо бути у цьому процесі від початку – і, напевно, саме тому той же Китай вирішив не лишатися поза процесом. Тож розвиток буде. І питання радше у тому, коли він стане незворотним. А це буде тоді, коли інші світові лідери зрозуміють: світ без ролі Росії у ньому стає реальністю.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"