Минулого тижня Грузія опинилася за крок від потрапляння під повноцінні західні санкції. Це стало можливим через скандальне рішення Нацбанку Грузії вводити санкції лише проти тих осіб, щодо яких санкції західних країн були би підтверджені у грузинських судах.

І хоча найгіршого сценарію вдалося уникнути – це рішення демонстративно проігнорували всі грузинські банки, – довіри до влади Грузії це явно не додало.

Тим часом влада готується до масштабних протестів у країні, які можуть вибухнути, якщо Єврокомісія цього року відмовить Тбілісі у наданні статусу кандидата у члени ЄС.

Стверджують, що такі протести є заздалегідь підготовленою технологією зміни влади, підготовка до якої ведеться на "українсько-польському кордоні".

"Російський олігарх грузинського походження"

Новий гучний скандал у Грузії розпочався 14 вересня, коли стало відомо, що під санкції США потрапив колишній генпрокурор країни Отар Парцхаладзе.

Парцхаладзе вважають особою, наближеною до засновника правлячої партії "Грузинська мрія" та де-факто керівника країни Бідзіни Іванішвілі. Через це він вже потрапив під українські санкції.

Втім, Сполучені Штати висловили на адресу Парцхаладзе більш вагомі звинувачення.

За даними Держдепу, колишній грузинський генпрокурор має також громадянство РФ (його названо "російським олігархом грузинського походження"), його звинувачують у тому, що він працював на російську ФСБ, впливаючи "на грузинське суспільство та політику на користь Росії".

Зокрема, стверджують у США, Парцхаладзе є власником 50% акцій двох консалтингових компаній у Росії (Moscow Business Brokerage та Interntionl Business Corporation), які мають безпосереднє відношення "до ухилення від санкцій та розширення можливості Росії вести війну проти України".

У Грузії Парцхаладзе відомий тим, що пробув на посаді лише 40 днів – антирекорд, який досі ніхто не побив. Причому його призначили на цю посаду у 2013 році – незабаром після зміни влади у країні та перемоги "Грузинської мрії".

Добитися його відставки опозиції вдалося, оприлюднивши дані німецької поліції – у 2001 році Парцхаладзе засудили там за магазинну крадіжку. 10 років тому ігнорувати таку інформацію "Грузинська мрія" ще не могла собі дозволити.

На посаді генпрокурора Парцхаладзе найбільше відзначився пошуками компромату на попередню владу та особисто експрезидента Саакашвілі. Зокрема, запропонувавши заарештованому колишньому міністру внутрішніх справ Вано Мерабішвілі посприяти його амністії в обмін на необхідні свідчення проти Саакашвілі.

Після відставки Парцхаладзе залишився впливовою особою, зокрема фігуруючи у низці кримінальних скандалів, включно з хакерськими атаками на Мінфін Грузії, внаслідок яких у держави з’являлися податкові заборгованості перед компаніями, пов’язаними з Парцхаладзе. А коли Державна служба аудиту розпочала перевірку цих історій, Парцхаладзе з охоронцем побили голову цієї служби Лашу Торбія.

Тбілісі відмовляє Вашингтону

Необхідність покарання Отара Парцхаладзе стала справжнім викликом для "Грузинської мрії".

Досі під санкції США потрапляли лише кілька грузинських суддів (як зазначають в опозиції, йдеться про осіб, які фактично контролюють судову владу в країні), проте щодо них санкції були введені досить м’які – заборона на в’їзд до Сполучених Штатів.

У випадку Парцхаладзе йдеться про необхідність заморожування його активів, заборони на обслуговування у банках Грузії, а разом із тим – позбавлення грузинського громадянства (в країні заборонено подвійне громадянство з РФ).

Деякий час у Службі держбезпеки обмежувалися заявою, що вивчають це питання. А депутати "Грузинської мрії" заявляли, що не отримали від США достатніх доказів для підтвердження звинувачень на адресу колишнього генпрокурора.

А потім у Нацбанку Грузії вирішили відмовити Сполученим Штатам.

Регулятор прийняв рішення, згідно з яким для поширення міжнародних санкцій на громадян Грузії необхідно отримання вироку грузинського суду, який підтвердить справедливість цих звинувачень.

Зважаючи на те, що люди, яких звинувачують у приватизації судової системи Грузії, самі перебувають під санкціями США, очікувати таких рішень від судів Грузії було б дещо наївно.

На знак протесту проти цього рішення у відставку подали кілька топменеджерів Нацбанку, включно з двома заступниками його голови.

Але найголовнішою сенсацією стало рішення комерційних банків, які заявили, що будуть дотримуватися санкцій США навіть без наказу Нацбанку (це рішення підтримали навіть у банку, що належить Бідзіні Іванішвілі).

Таке рішення фінустанов, по суті, врятувало Грузію від потрапляння під санкції – варіант з відключенням Грузії від системи Swift за таких обставин виглядає як крайній, але цілком можливий захід.

У відповідь грузинська влада почала реалізовувати план B. Несподівано служба державної безпеки побачила підстави позбавлення Парцхаладзе грузинського громадянства (що формально мало спростити накладання на нього санкцій).

Проте колишньому генпрокурору дали достатньо часу, щоб він встиг переоформити усі свої активи у Грузії на сина.

На думку грузинської опозиції, саме в цьому й полягав план партії влади – виграти час, щоб Парцхаладзе вивів свої активи з-під удару, одночасно формально виконавши санкції США, але при цьому зберегти скандальну норму Нацбанку, що автоматично під санкції третіх країн можуть потрапити лише іноземці, а не громадяни Грузії. 

Очевидно, ця норма ще стане у пригоді в разі включення до нових санкційних списків інших персон, наближених до Іванішвілі.

А особливо – у разі потрапляння під санкції самого засновника "Грузинської мрії". 

Щоправда, і цей план не вдалося реалізувати до кінця. Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі відмовилася позбавляти колишнього генпрокурора грузинського громадянства, пояснивши це необхідністю перевірки інформації про його роботу на Росію.

"Президент вважає, що якщо Отара Парцхаладзе й каратимуть, то він має бути покараний саме як громадянин Грузії", – йдеться в заяві президентської адміністрації.

В очікуванні Майдану

Можливо, що грузинській владі й вдалося здобути тактичну перемогу – вона переклала відповідальність за виконання санкцій США де-юре на президентку Зурабішвілі, в той час як виконання цих санкцій де-факто було успішно заблоковано.

Проте стратегічно це явна поразка. Тбілісі не просто додатково погіршило відносини з Вашингтоном. "Грузинська мрія" одночасно показала свою готовність нехтувати державними інтересами, якщо йдеться про найближче коло Іванішвілі.

Складно уявити, як діятиме "Грузинська мрія", якщо до наступного пакета санкцій потрапить сам засновник партії влади.

Схоже, у Тбілісі починають готуватися до такого сценарію.

А разом з тим – до сценарію відмови Єврокомісією у наданні статусу кандидата у члени ЄС.

Відповідне рішення має бути оприлюднене до кінця жовтня, і ймовірність відмови видається дуже високою. І хоча в ЄС обговорювали можливість надання Тбілісі такого статусу (насамперед щоб не сприяти поширенню російського впливу на Грузію), "Грузинська мрія", схоже, робить усе можливе, щоб зробити такий сценарій геть неможливим. І скандал навколо ексгенпрокурора – важливий, але далеко не єдиний, що віддаляє Тбілісі від кандидатства.

У відповідь Служба держбезпеки заявила про розкриття плану повалення влади. За її інформацією, "організатори розглядають можливість здійснення у Грузії сценарію, аналогічного українському Євромайдану 2014 року".

Організаторами заколоту названо колишніх урядовців Саакашвілі, що наразі перебувають в Україні, а також командира "Грузинського легіону" Мамуку Мамулашвілі. А тренування активістів нібито відбуваються десь "на українсько-польському кордоні".

Каталізатором протестів має стати оприлюднення проміжного звіту Єврокомісії та підсумкового звіту ЄС – їхнє негативне рішення має активізувати протестні настрої.

Так чи інакше, офіційне Тбілісі впритул наближається до гучного конфлікту із Заходом, наслідком якого може стати повний перегляд відносин. При цьому позитивне рішення Єврокомісії про надання кандидатського статусу здатне лише відстрочити такий сценарій, але не зупинити його.

Якщо США мають переконливі докази того, що Отар Парцхаладзе дійсно сприяв обходженню санкцій, тоді постає резонне питання: яку роль у цьому відігравав Бідзіна Іванішвілі?

Чи можливо, що такі процеси відбувалися без згоди тіньового керівника держави?

Тож найближчі місяці у Грузії точно будуть надзвичайно гарячими.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"