Три сценария возвращения Абхазии: как Грузия может восстановить территориальную целостность

30 років тому Грузія програла війну за Абхазію.

Саме тоді, в останні дні вересня 1993 року, Грузія втратила контроль над своєю автономією. А вже під час війни 2008 року суттєвих збройних зіткнень на абхазькій території не було – невеличкий клаптик гірської місцевості в Кодорській ущелині, який грузинська влада утримувала як символ своєї присутності в Абхазії, грузинські війська залишили практично без бою.

Три десятиліття грузинсько-абхазький конфлікт перебуває в стадії заморозки, а після 2008-го – у стані, схожому на вічну мерзлоту. Жодних умов для різких та несподіваних змін ситуації в регіоні наразі не склалося.

За ці роки питання Абхазії в грузинському суспільстві порушують в основному в контексті надання житла біженцям.

А в Грузії тим часом склався консенсус: повернення окупованих територій має бути лише мирним.

Цю тезу підтримують і грузинська влада, і опозиція. Опонувати їй ризикують лише поодинокі політики, в більшості випадків – які вже не мають значних політичних перспектив, на кшталт Вано Мерабішвілі. 

Але після блискавичного повернення Баку контролю над Нагірним Карабахом питання подальшої долі і Абхазії, і всіх "республік", створених в 1990-х на пострадянському просторі, почали виникати все частіше.

Отже, як Грузія може повернути Абхазію?

(Тут треба зазначити, що, попри наявність ще одної окупованої території – Цхінвальського регіону чи Південної Осетії, в цій статті будемо говорити саме про Абхазію. І не тільки через річницю поразки Грузії у війні за "мандариновий рай". Річ у тім, що абхазький випадок є достатньо специфічним, тому сьогодні зосередимося саме на лінії Москва – Тбілісі – Сухумі.

Наразі можна сказати про три сценарії такого повернення. Спробуємо їх розглянути й оцінити ймовірність реалізації.

"Україна воює за всіх"

Перший варіант реінтеграції окупованих Росією грузинських територій дуже подобається президенту України Володимиру Зеленському, президенту Грузії Саломе Зурабішвілі і, судячи з усього, грузинській опозиції.

Він може бути сформульований таким чином: коли Україна переможе у війні, Грузія легко поверне контроль над автономіями.

Аргументи на користь такого сценарію: нинішнє існування Абхазії залежить від російських субвенцій – вони досі складають більше половини бюджету "республіки". Відповідно, поразка Росії у війні проти України має зупинити фінансування Кремлем сепаратистських режимів.

І це, сподіваються у Тбілісі, відкриє вікно можливостей для реінтеграції.

Адже, як часто наголошують у Грузії, в радянські часи бюджет Абхазької АРСР складав близько третини грузинського. Збереження цих пропорцій має забезпечити Абхазії набагато кращу економічну ситуацію, аніж її нинішня "незалежність".

Зауважимо, що аналогічні сподівання щодо самопроголошеного Придністров’я озвучували і в Кишиневі. Проте ситуація в Абхазії суттєво відрізняється від придністровської.

По-перше, Придністров’я не має кордону з РФ. А відповідно, залежить від торгової блокади, яку можуть влаштувати Молдова та Україна. Натомість Абхазія має не лише кордон з РФ, але й вихід до моря, що унеможливлює таку блокаду.

По-друге, Молдова вже має статус кандидата в члени ЄС, а відповідно, може розраховувати на певну допомогу з боку Брюсселя. Натомість Грузія такого статусу наразі не має, а її відносини із Заходом псуються просто на очах.

Проте ключова перешкода в реалізації такого сценарію полягає в іншому. Для реалізації цього задуму програш Росії має бути тотальним.

Зокрема, усі російські військові внаслідок такого розвитку подій мають кудись швиденько забратися, адже якщо хоча б одна військова база РФ на окупованій грузинській території залишиться, та ще й вирішить дати бій, ніякого легкого повернення грузинського контролю вже не вийде.

Для Грузії в такому разі виникнуть ускладнення у вигляді необхідності воювати, чого план "Україна воює за всіх" і пацифістський настрій абсолютної більшості населення не передбачають.

А крім того, навіть такий сценарій вимагає лояльності абхазького населення. Проте здобути цю лояльність буде дуже проблематично, навіть гарантувавши абхазам якомога ширшу автономію.

Як показує досвід спроб об’єднання Кіпру, ключовою перешкодою стає майнове питання.

30 років тому абхази присвоїли собі майно грузинів, що жили в автономії і стали вигнанцями. Повернення цього майна є принциповим для біженців.

Але це абсолютно неприйнятний варіант для його нинішніх "власників".

Карабаський варіант

Чи можливий силовий сценарій реінтеграції Грузії? Подібний тому, фінал якого ми зараз бачимо в Азербайджані?

Теоретично – так. Проте для цього Грузія має стати потужною державою, з розвиненою економікою та сильною армією, заручитися підтримкою впливового регіонального лідера (звісно, йдеться про Туреччину). І лише тоді повернути контроль над усією своєю територією за допомогою сили.

Але ж це не про сучасну Грузію.

"Ми знову підтверджуємо нашу відданість мирному врегулюванню конфлікту; наша влада твердо дотримується цього шляху, тому що ми глибоко віримо, що мир – це той фундамент, на якому разом з абхазькими та осетинськими братами ми маємо будувати єдину, сильну, розвинену країну", – заявив прем'єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі 27 вересня, в 30-ту річницю падіння Сухумі – поразки, яка означала кінець битви за Абхазію.

Але культ пацифізму в політиці та побутовій культурі – не єдина причина, яка робить карабаський варіант малореальним.

Річ у тім, що сьогоднішня грузинська влада зробила ставку на РФ як на свого багатофункціонального партнера, а не якогось ворога. Тбілісі будує модель розвитку країни на зміцненні й без цього тісних економічних та гуманітарних зв’язків із Росією, підлаштовуючи під цю рамку і зовнішню, і безпекову політики, які стають дедалі більш проросійськими.

Звісно, залишаються якісь елементи багатовекторності й пошуків балансу у вигляді застосування часткових санкційних заходів проти РФ та згадок про євроінтеграцію. Але загальну рамку це не змінює: Тбілісі хоче вигідних стосунків з Москвою, не хоче воювати з росіянами і ні за що не буде стріляти в російських солдат-"миротворців", як це робило Баку.

Така реальність повністю виключає будь-які не узгоджені з Москвою силові сценарії. Принаймні – до зміни влади у Тбілісі.

Об’єднання зі згоди Кремля

Існує і третій варіант, який нечасто обговорюють в експертному середовищі, але, схоже, він найбільше відповідає нинішньому стану речей у Грузії.

Базується цей ймовірний план, знов таки, на прагненні Грузії відновити територіальну цілісність без застосування сили. Але, на відміну від першого варіанта, цей не базується на очікуванні розгрому РФ.

У Тбілісі можуть чекати хіба що послаблення фінансових потужностей російської економіки в умовах санкційного тиску і зростання воєнних витрат, внаслідок чого утримання маріонеткових держав перетвориться на розкіш, яку Москва не зможе собі дозволити.

Не виключено, що

грузинська влада сподівається скористатися ситуацією і повернути окуповані території, не просто не воюючи із Росією, а за її сприяння.

Яким чином?

Можливо, "грузинські мрійники" вважають, що РФ в якийсь момент побачить, що робити ставку в регіоні на всю таку лояльну Грузію, а не на її окремі частини, вигідніше.

Тоді, побачивши вигідність розвитку стосунків із Грузією, переконавшись у прихильності та відданості грузинської влади, Москва погодиться натиснути на Сухумі та змусить абхазів піти на якийсь компромісні домовленості з грузинською стороною і повернутися під владу вже проросійського Тбілісі.

До речі, відносна неслухняність абхазів, на яких треба тиснути чи торгуватися з ними, щоб досягти виконання "Сухумом" вказівок з російського "центру управління", і є основною відмінністю абхазької дійсності від реалій всіх інших "республік" на пострадянських теренах.

Формат такого дуже умовного відновлення територіальної цілісності Грузії може бути дуже різним.

Москві, наприклад, може видатися вдалою ідеєю поновлення цілісності Грузії в форматі конфедерації, всі суб’єкти якої будуть гарантовано лояльними РФ.

Або в Кремлі просто погодяться на поширення контролю лояльної до Москви влади у Тбілісі на всю території Грузії, і тоді назви та формальні статуси окремих регіонів не матимуть жодного значення.

Звісно, цей план виключає гарантії збереження грузинської незалежності в повному сенсі цього слова, і до того ж може включати як умову його реалізації долучення Грузії до якогось старого-нового міждержавного союзу з РФ на чолі.

Іншими словами, йдеться про "білоруський сценарій".

До слова, останні заяви грузинських силовиків про "підготовку в Грузії Євромайдану" за участю України якраз і можуть розглядатися як частина плану з "білорусизації" грузинів.

Цей третій варіант реінтеграції окупованих територій видається неймовірним, таким, на яке грузинське суспільство ніколи не погодиться. Але повністю виключати, що "Грузинська мрія" зробить вибір на користь збереження своєї влади за будь-яку ціну, а значна частина грузинського суспільства погодиться на будь-який компроміс із росіянами, "аби лише не було війни", не можна.

* * * * *

Ідея відновлення територіальної цілісності в обмін на власну незалежність, на перший погляд, може здатися абсурдом.

Проте і давня, і новітня грузинська історія дають нам приклади реалізації не менш карколомних варіантів дружби з Москвою.

Історія також дає чимало прикладів, коли подібні ініціативи завершувалися для Грузії та грузинів трагедією. Проте у Тбілісі завжди знаходяться охочі вкотре наступити на ці граблі.

Автор: Наталя Іщенко,

журналіст, редактор порталу "Балканський оглядач",

експерт з питань Південного Кавказу