"За інформацією, що надходить, Вашингтон і Брюссель переконують керівництво Вірменії вийти з Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), форсувати співпрацю з НАТО, переорієнтувати військово-технічну співпрацю та підписати мирний договір з Азербайджаном без урахування прав і безпеки карабаських вірмен", – з такою викривальною заявою виступила офіційна представниця МЗС РФ Марія Захарова.

Ці звинувачення гармонують із масовими протестами, що наразі тривають у вірменській столиці.

Схоже, що у Москві всерйоз непокояться через можливість виходу Вірменії зі створених РФ інтеграційних утворень, в першу чергу – з ОДКБ.

А тому активізували зусилля зі зміщення прем’єр-міністра Нікола Пашиняна.

Чи буде ця спроба вдалою? Адже, попри всі претензії до Пашиняна, вірменська опозиція не має підтримки у суспільстві. І наскільки виправдані звинувачення, що Вірменія готова до розриву з РФ?

Знелюднення Карабаху

"Керуючись пріоритетом фізичної безпеки та життєвих інтересів народу Арцаху, враховуючи домовленість, досягнуту за посередництва командування російського миротворчого контингенту..." – саме з такою мотивацією "президент" невизнаної Нагірно-Карабаської республіки підписав наказ про розпуск усіх її установ та організацій з 1 січня 2024 року.

Фактично Азербайджан добився своєї другої мети, заради якої й була розпочата війна 19 вересня. Нагадаємо, що перша мета, роззброєння сил самооборони карабаських вірмен, була досягнута ще 20 вересня.

Так добігає кінця історія "другої держави вірменського народу". А одночасно виглядає так, що кінця добігає й присутність вірмен у регіоні.

Після відкриття дороги до Вірменії карабаські вірмени масово залишають свої домівки. Наразі відомо про прибуття до Вірменії 75 тисяч біженців із Карабаху – це більш ніж половина мешканців самопроголошеної республіки.

Швидше за все, вже незабаром компанію їм складуть й інші – рівень напруги між вірменами та азербайджанцями настільки гострий, що в гарантії безпеки від Баку ніхто не вірить. І одночасно – вже ніхто не вірить у гарантії безпеки від російських "миротворців".

Така масова втеча місцевого населення суттєво спрощує переговорну позицію для Азербайджану – про які мирні гарантії треба домовлятися, якщо у регіоні фактично не залишилося вірмен.

Серед іншого, це означає, що немає потреби і в розміщенні у регіоні російських "миротворців". Єдиним відкритим питанням є дата їх виведення – чи буде Баку чекати 2025 року, коли завершиться їхній мандат (в те, що його буде продовжено, не вірить вже ніхто), чи це відбудеться набагато раніше.

Проте завершення конфлікту в Карабаху не означає стабілізації ситуації у регіоні.

Залишаються претензії Баку, пов’язані з вимогою створення Зангезурського коридору – дороги, що з’єднує Азербайджан із Нахічеванською автономією (а разом з тим – і з Туреччиною). Принципова вимога Азербайджану та Туреччини – ця дорога повинна мати екстериторіальний статус, тобто Вірменія не зможе контролювати транзит на ній.

Це категорично не влаштовує Єреван, як і те, що у разі створення такого коридору Вірменія втрачає контроль за кордоном з Іраном, що додатково посилює її блокаду.

Друга проблема, що стоїть перед Єреваном – необхідність терміново розмістити біженців із Карабаху. Попри те, що Пашинян довгий час стверджував, що пріоритетом політики Єревана залишається забезпечення гарантій безпеки цим людям у Карабаху, ситуація явно пішла не за цим сценарієм.

А це, серед іншого, може стати фактором, здатним повністю змінити політичні розклади у Вірменії.

Більше не союзники

"Республіка Вірменія ніколи не відмовлялася від своїх союзницьких зобов'язань і ніколи не зраджувала своїх союзників. Проте аналіз подій показує, що системи безпеки та союзники, на яких ми сподівалися протягом багатьох років, поставили собі завдання виставити на показ нашу вразливість і обґрунтувати неможливість вірменського народу мати незалежну державу", – з такою заявою 24 вересня виступив прем’єр Нікол Пашинян.

Нескладно здогадатися, що під цим зрадливим союзником мається на увазі саме Росія.

У Єревані покладають на РФ відповідальність не лише за те, що розміщені у Карабаху "миротворці" були абсолютно пасивними під час війни 19 вересня, але й за відверте підігравання діям Баку.

"Текст капітуляції, який 20 вересня була змушена погодити влада Нагірного Карабаху, привезли їм російські військові. Ба більше, вони наполягли, що текст має бути узгоджений саме у цій редакції. Серед іншого, там була фраза про готовність виведення підрозділів вірменської армії з території Азербайджану (офіційний Єреван спростовує своє відношення до сил самооборони Карабаху). І це – величезний подарунок для Баку, адже такою заявою легалізуються дії армії Азербайджану. І це було зроблено на вимогу росіян!" – на умовах анонімності розповідає високопоставлений вірменський чиновник.

Чи означає це, що в новій для себе ситуації Єреван вийде зі складу створених Росією організацій?

Швидше за все, формального розриву відносин не буде, принаймні до підписання мирної угоди з Азербайджаном. Співрозмовник "ЄвроПравди" нагадує, що РФ має свій військовий контингент у Вірменії, і з цим фактором доводиться рахуватися.

Разом із тим виглядає так, що де-факто участь Вірменії в ОДКБ (а можливо, й не лише там) добігла кінця, і тепер Єреван уникатиме заходів та військових навчань під егідою цієї організації.

І одночасно всі мирні переговори з Азербайджаном проходитимуть за посередництва ЄС та США. Це дозволяє сподіватися добитися гарантій безпеки для тих небагатьох вірмен, що залишились у Карабаху, гарантує неупереджений підхід під час демаркації кордону, а також дає надію блокувати ультиматуми щодо Зангезурського коридору.

Наразі Захід охоче демонструє готовність підтримати Вірменію. 

"Я попросив Саманту Пауер, ключового члена мого кабінету, особисто передати вам рішучу підтримку Сполучених Штатів і моєї адміністрації прагненню Вірменії до досягнення гідного і міцного регіонального миру, який захищатиме ваш суверенітет, незалежність, територіальну цілісність і демократію", – йдеться у листі президента США Джо Байдена до Пашиняна. 

І хоча поки складно спрогнозувати, чи обмежиться ця підтримка лише заявами, альтернатив у Єревана вже немає.

На тлі заяв Заходу про готовність допомогти з'явилися сигнали про готовність Баку піти на корекцію своїх вимог. 

Щодо останнього є й позитивні новини. Хікмет Гаджиєв, помічник президента Азербайджану, вже заявив, що Баку не вчинятиме силових дій для створення сухопутного коридору в Нахічевань. Нагадаємо, заяви про можливість силового "прорубання" Зангезурського коридору робив раніше президент Азербайджану Ільхам Алієв. 

А президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган припустив, що Зангезурський коридор може пройти південніше – територією Ірану. Зазначимо, що транспортне сполучення між Азербайджаном та Туреччиною і зараз іде територією Ірану, при цьому Тегеран навряд чи піде на надання цьому маршруту екстериторіального статусу.

Не виключено, що це просто тактичні хитрощі. Проте жорстка позиція Заходу про недопущення нової ескалації, здатна вплинути на подальші вимоги Баку. 

А це, своєю чергою, суттєво збільшує шанси на швидке підписання мирної угоди між Вірменією та Азербайджаном.

Відповідно, у Кремля залишається небагато часу, щоб організувати переворот у Єревані та запобігти геополітичному розвороту Вірменії.

Вікно можливостей для Кремля

Протести у Єревані тривають без перерви з 19 вересня. Опозиція звинувачує Пашиняна у відмові вступитися за Карабах і в небажанні приймати у Вірменії біженців.

Втім, наразі шанси опозиції видаються не дуже вагомими.

Пашинян контролював ситуацію навіть 19-20 вересня, коли опозиція намагалася штурмувати будинок уряду. А зараз протести явно втратили свою потужність та обмежуються спорадичним блокуванням доріг в тій чи іншій частині вірменської столиці.

Тим більше, як показали попередні вибори, падіння популярності Пашиняна не призводить до посилення проросійської опозиції. Останньою такою перевіркою стали вибори у міську раду Єревана, що пройшли 17 вересня.

Попри те, що партія Пашиняна "Громадський договір" суттєво втратила підтримку, опозиція не зуміла цим скористатися. А найпоказовішим став провал партії "Країна для життя", яку пов’язують із російським олігархом вірменського походження та колишнім державним міністром невизнаної Нагірно-Карабаської республіки Рубеном Варданяном. Партія, на яку, як вважають, тепер робитиме ставку Кремль, навіть не подолала виборчого бар’єра.

В такій ситуації Кремль покладає надії на біженців із Карабаху.

Адже населення самопроголошеної республіки традиційно було більш проросійським, аніж у "материковій" Вірменії.

Саме тому зараз зусилля російської пропаганди спрямовані на те, щоб зробити Пашиняна винним у трагедії Карабаху. Зокрема, у вже згаданій заяві Марії Захарової стверджується, що США та ЄС підштовхують Єреван до підписання угоди з Азербайджаном "без урахування прав і безпеки карабаських вірмен".

За цією логікою, після завершення втечі вірмен із Карабаху протести у Вірменії мають розгорітися з новою силою.

Втім, не виключено, що у Кремлі знову прорахувалися.

Перш за все, поступово змінюються настрої серед карабахців – вони звинувачують у своїх бідах не тільки владу Вірменії, але й все частіше – Росію.

Також проблемою може стати арешт азербайджанськими військовими на кордоні з Вірменією Рубена Варданяна, адже попередні президенти Вірменії ще гірше підходять на роль лідерів протестів. Схоже, для Баку бажання помсти виявилося сильнішим за можливість додатково підважити вірменську владу.

Тож схоже, що незабаром у Кремлі дійдуть висновку, що в них залишився лише один реальний інструмент для зміни влади у Вірменії – розташовані на території цієї країни російські війська.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"