30 вересня у сусідній Словаччині відбудуться дострокові парламентські вибори.

Їхній результат може виявитися дуже неприємним для Києва – якщо коаліцію та новий уряд сформують відверто антиукраїнські сили на чолі з Робертом Фіцо.

Наскільки ймовірним є такий сценарій? Чи означатиме це повну відмову Братислави від військової підтримки України?

І взагалі, чи стане Словаччина країною, чия політика буде копією орбанівської?

Про все це "ЄвроПравда" у Братиславі поспілкувалася з експертом Словацької асоціації зовнішньої політики Александром Дулебою. Серед іншого він розповів про особисту образу Фіцо на Україну, яка досі впливає на його політику.

Радимо передивитися відео з повною версією розмови про Словаччину. А для тих, хто надає перевагу читанню, пропонуємо найцікавіші тези з інтерв’ю.

"Друга Угорщина"

Існує ймовірність, що словацька політика – в першу чергу внутрішня, але й зовнішня також – стане подібною до тієї, яку в Угорщині проводить прем’єр-міністр Віктор Орбан.

Це стане можливим, якщо за результатами парламентських виборів 30 вересня коаліцію формуватиме партія Smer-SD та її лідер Роберт Фіцо, який дванадцять років був словацьким прем’єром.

Проблема полягає в тому, що за останні роки Фіцо дуже радикалізувався і зараз озвучує гасла, які від нього неможливо було почути ще роки чотири тому. Зараз він займає євроскептичну нішу, опонує Брюсселю та вимагає припинити передачу зброї Україні.

Коаліцію з ним може скласти відверто неонацистська партія "Республіка", адже зараз позиція Фіцо фактично стала ідентичною. Також до коаліції може увійти партія "Голос", яку очолює Петер Пеллегріні – це також колишній прем’єр, який очолив уряд, коли після масових протестів, викликаних вбивством журналіста Яна Куцяка, Фіцо був змушений піти з посади.

Також до такої коаліції може приєднатися партія "Ми родина" спікера парламенту Бориса Коллара.

В принципі, уряд, сформований такою коаліцією, буде досить схожий на орбанівський.

Але Словаччина – це не Угорщина, я хочу це підкреслити.

Ключова відмінність між країнами полягає у тому, що в Словаччині немає монопольної партії. Орбан має більшість у парламенті, натомість Фіцо доведеться враховувати побажання інших політсил.

Друга відмінність – Словаччина має щеплення від авторитаризму. Навіть цілих два щеплення.

По-перше, ми вже пережили авторитарного прем’єра Владимира Мечіара (голова уряду в 1990-1991, 1992-1994 та 1994-1998 роках). Тоді через авторитарний стиль Мечіара Словаччину називали "Білоруссю на Дунаї". Але ми пережили це та позбавилися Мечіара. 

Друге щеплення – вбивство Яна Куцяка (у 2018 році). Розслідування в цій справі вже завершено, йде суд над імовірним замовником вбивства – мафіозі Маріаном Кочнером.

Формально ані Фіцо, ані його люди не причетні напряму до цього злочину. Проте всі розуміють, що саме стиль правління Фіцо призвів до такого піднесення Кочнера, давши йому вплив на політику та правоохоронні органи.

Це також запобіжник від повернення до авторитаризму. А тому Фіцо буде дуже нелегко перетворити Словаччину на щось схоже до нинішньої Угорщини.

Зброя для України

Зараз багато словацьких опозиційних політиків закликають уряд припинити підтримку України, а точніше – не давати Києву зброю.

Таку позиція має партія Фіцо. Вони закликають до миру за будь-яку ціну, і звичайно, це абсолютно неприйнятний для України сценарій.

Але реакція суспільства на ці заклики не дуже позитивна. Наприклад, є карикатури, де такі заяви накладаються на події Другої світової війни, де словацькі партизани питають один одного: а чи не затягуємо ми війну?

Це прекрасно ілюструє хибність ідей про те, що надання Україні зброї лише сприяє затягненню війни.

Проте проблема полягає в тому, що пересічний словак чи словачка часто не обтяжують себе необхідністю розібратися у причинах війни. Вони просто хочуть, щоб ситуація якомога швидше нормалізувалася, щоби просто настав мир. І Фіцо спекулює на таких настроях.

Провал чинної коаліції

Треба чесно визнати, що значною мірою успіх Фіцо пов'язаний із тим, що робота останніх урядів, це і уряд Ігоря Матовича, і Едуарда Гегера, – це був просто хаос.

Ключовою проблемою було те, що вибори 2020 року виграв Ігор Матович, і він спочатку став прем’єром. Проте Матович був просто не здатний до домовленостей з партнерами по коаліції, а головне – до дотримання цих домовленостей.

Невипадково тепер ніхто не хоче створювати коаліцію з партією Матовича.

Це призвело до того, що він був змушений поступитися посадою прем’єра Гегеру, проте залишився в уряді, створюючи все нові й нові конфлікти.

І те, що Роберт Фіцо наразі очолює соціологічні рейтинги і є лідером перегонів, стало можливим саме через той стиль політики, який показав Ігор Матович. І це стало проблемою для правоцентристських партій Словаччини – по них вдарили конфлікти в уряді.

Ну і звичайно, були об’єктивні фактори, які знижували популярність уряду: пандемія, енергетична криза, війна в Україні, яка призвела як до збільшення кількості біженців, так і до зростання цін.

Політичні погляди словаків

Я давно досліджую політичні вподобання словаків. Можу стверджувати, що десь близько 20% із них підтримують антисистемні сили. В тому числі тих, хто виступає проти ЄС та НАТО.

Серед них було багато скептиків у питанні вакцинації, вони хочуть зміни політичного режиму, вважаючи за взірець або путінську Росію, або орбанівську Угорщину.

Прозахідні виборці є набагато масовішими, проте їхня кількість не досягає половини. Скажімо так, це 46-47%.

Зокрема, ці люди, які розуміють, хто є агресором у російсько-українській війні, а також що являє собою нинішня Росія.

Проте й там є певний розкол. Частина з них хоч і підтримує Україну, проте вважає, що уряд наразі більше старається допомогти українським біженцям, а не словакам.

Проблема Словаччини в тому, що залишається більш ніж 30% людей, в яких немає своєї позиції.

Наведу такий приклад: в опитуванні, яке проводили за два тижні до початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, 53% респондентів заявили, що за ескалацію напруги на російсько-українському кордоні відповідальні НАТО та Сполучені Штати.

А за два тижні після початку повномасштабного вторгнення було зроблено інше дослідження, в якому вже 63% словаків сказали, що це Росія відповідає за агресію.

Саме в цьому полягає ключова проблема словацької політики. Куди підуть ці 30% людей, у яких нема позиції? Тому на виборах у Словаччині завжди все вирішується в останні дні та можливі будь-які сюрпризи. Як приємні, так і ні.

Чому Фіцо антиукраїнський?

Якщо Фіцо знову стане прем'єр-міністром, не думаю, що Словаччина копіюватиме таку проросійську політику, яку зараз веде Орбан. Швидше Словаччина під його керівництвом просто стане тихою – уникаючи заяв та дій на підтримку Києва.

Однак при цьому не думаю, що Фіцо зупинить оборонні проєкти, пов'язані з Україною – розірве фінансовані Заходом контракти на виготовлення зброї для ЗСУ або угоди про співпрацю з Україною в оборонній промисловості. Адже вони вигідні самій Словаччині.

Фіцо просто хоче бути гарним в очах свого виборця, а тому він буде говорити одне, а реально робити геть інше.

В принципі, він завжди проводив таку двовекторну східну політику. Хоча у 2014-16 роках Фіцо не був таким відверто антиукраїнським. Зокрема, в нього не було тез про фашистську державу.

Проте певні антиукраїнські настрої в нього були й раніше. Вони пов'язані з дуже поганим досвідом його переговорів з прем’єр-міністром України Юлією Тимошенко.

2009 року через російсько-українську газову війну Словаччина несла величезні збитки – близько 100 млн євро на день.

Фіцо прилетів до Києва, щоб поспілкуватися з прем’єр-міністром. Кажуть, Юлія Тимошенко змусила його три години чекати в кабінеті. А потім приділила йому хвилин 15 – і це з перекладачем, сказавши, що нічим не може допомогти.

Після цього візиту Фіцо повернувся як відверто антиукраїнський політик.

Він відразу пішов на телебачення, де заявив, що політика щодо України потребує змін і що ми тепер не будемо підтримувати європейські прагнення Києва.

Проте навіть після цього, у 2014 році, коли постало питання реверсних поставок газу в Україну, Фіцо їх підтримав. Адже це було вигідно й Словаччині.

Це принципова різниця між Фіцо та Орбаном. Орбан – ідеолог, тоді як Фіцо радше прагматик.

Нинішні заяви про нацизм в Україні потрібні йому для перемоги, він розуміє, що не виграє вибори лише за рахунок 20% антисистемних виборців. Йому треба ті 30%, які досі не визначилися.

А перемога йому вкрай потрібна. Наразі розслідування щодо злочинів часів його прем’єрства доходить до висунення звинувачень його найближчому оточенню. Ще рік – і звинувачення напевно були б висунуті й самому Фіцо.

Тож вибір для нього дуже простий: або власний уряд, або в’язниця.

Тому Роберт Фіцо готовий на будь-які заяви, аби лише перемогти на цих виборах. Та це не означає, що він буде повторювати ці гасла вже після завершення кампанії.

Спілкувався Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"