Коли 30 вересня на парламентських виборах у Словаччині з антиукраїнськими гаслами перемогла партія "Курс – соціальна демократія" (Smer – sociálna demokracia), серйозність ситуації у цій державі-сусідці України стала очевидною. Від багатьох експертів лунали побоювання, що до влади прийде проросійська агентура, яка скасує або бодай суттєво обмежить підтримку боротьби з російською агресією.

Але лишався промінь надії.

Навіть у Братиславі багато хто розраховував на те, що Smer не збере більшість, а натомість буде сформована коаліція, яка забезпечить незмінність зовнішньополітичного курсу Словаччини – щонайменше, стосовно України. Підстав для такого оптимізму стало ще більше після того, як партія "Голос – соціальна демократія" (політична сила, яка посіла третє місце і без якої не може обійтися жодна з можливих коаліцій) розпочала паралельні переговори про формування нової влади з "Прогресивною Словаччиною" та іншими прозахідними та проукраїнськими парламентськими партіями.

Але надвечір 10 жовтня ця надія була остаточно зруйнована.

Тепер це стало офіційним підсумком виборів: до нового уряду Словаччини увійдуть партії, що будували свою кампанію та й загалом політичну кар’єру на дружбі з Росією та на критиці України.

Таке рішення оголосив лідер партії "Голос" Петер Пеллегріні.

Він заявив про рішення лідерів своєї політичної сили припинити будь-які переговори з "прогресивцями" та зосередитися на створенні більшості у складі партій Smer (вище вже йшлося про те, що вона є відкрито антиукраїнською), "Голос" та дружньої до Кремля Словацької національної партії.

Тож варто розібратися, чого чекати Україні у новій реальності.

Чому з Росією, а не із Заходом?

Результати виборів у Словаччині були унікальні тим, що формат і склад нової коаліції визначали не лідери перегонів, а партія, що посіла третє місце.

Жоден із лідерів не міг створити більшості без участі "Голосу" – а отже, ця партія отримала золоту акцію і право обрати майбутнє Словаччини.

Враховуючи те, що "Голос" гучно та публічно оголосив про свої переговори із прозахідною "Прогресивною Словаччиною", виникає питання: чому ж Петер Пеллегріні та його партія вирішили згорнути переговори з прозахідними партіями?

Обравши для коаліції проросійських партнерів, лідер "Голосу", схоже, нічого не виграв. Навіть навпаки!

Адже "прогресивці" публічно запропонували Пеллегріні посаду прем’єр-міністра, а його однопартійцям – кілька привабливих міністерських постів, включаючи крісло глави МВС.

Тож навіщо він вирішив піти на союз зі Smer?

Адже у цій коаліції Пеллегріні лишився без посади прем’єра і обрав для себе місце спікера парламенту.

З усіх можливих пояснень цього вибору найбільш релевантним є те, що Петер Пеллегріні оцінив коаліцію зі Smer Роберта Фіцо та націоналістами як більш життєздатну і спроможну втриматися при владі наступні чотири роки, на противагу дуже різношерстій за програмно-ідейним наповненням потенційній коаліції соціал-демократів, "прогресивців", лібералів та консерваторів, яка була б створена у разі формування прозахідного уряду.

Враховуючи, що нещодавні вибори у Словаччині були достроковими, а до того навіть між виборами уряд змінювався кілька разів через конфлікти партій коаліції, ці застереження є небезпідставними.

Тріо за Росію? Розповідаємо, хто є хто у ньому

Те, що "золота акція" "Голосу" вже зіграла на користь союзу з Фіцо, ще не означає, що переговори завершилися.

Це станеться після офіційної заяви про створення нової владної коаліції Словаччини, яку лідери трьох майбутніх партій влади – Роберт Фіцо, Петер Пеллегріні та Андрей Данко – оприлюднять днями, можливо, навіть у середу.

Це залежить від успішності розподілу посад між коаліційними партнерами в новоствореному уряді та від знаходження компромісів між апетитами партій щодо тих чи інших ласих шматочків у владі.

Але загальні параметри вже відомі. Як і ідеологія партій-учасниць більшості.

Отже, основою партією нового уряду Словаччини стане "Smer – соціальна демократія" Роберта Фіцо.

Ця партія йшла на вибори з відверто антиукраїнською риторикою.

Від Smer лунали заяви про необхідність припинити постачання Україні зброї, а її білборди залякували словаків "українським фашизмом".

Найменшим партнером коаліції стане Словацька національна партія (СНП), відома своїм прихильним ставленням до РФ. Лідер СНП Андрей Данко обіймав посаду спікера словацького парламенту у 2016-2020 роках, тобто вже після окупації росіянами Криму та частини Донбасу. У ті роки він був головним публічним другом Кремля у словацькій владі – регулярно їздив до Москви, розписувався у дружбі з Росією та не переймався через критику таких дій з боку словацьких політиків, а також представників Заходу та України.

І, нарешті, володар "золотої акції" – партія "Голос".

Це нова партія у Словаччині, яка відділилася від Smer лише два роки тому на тлі скандалів та токсичності Роберта Фіцо. Але – і це важливо! – у неї в активі немає ані антиукраїнських, ані антизахідних дій та лозунгів. І цим вона відрізняється від двох партнерів.

То чи дійсно все складається погано для України, чи очікування перебільшені?

Чи змінить нова влада зовнішньополітичний курс Словаччини?

Загальновідомо, що у політиці публічна ідеологія партії не завжди збігається з її реальними діями. То, можливо, не варто поспішати з упевненістю, що нова влада Словаччини буде проросійською?

Є щонайменше п'ять причин, які гратимуть проти цього перетворення.

По-перше, заяви перед виборами, коли йде боротьба за голоси, і політика цих же партій після виборів – це у Східній Європі дві різні речі. І є дуже сумнівним, що передвиборчі гасла Smer "Ні – фашизму з України!" трансформуються у політичні кроки, прописані у програмі коаліційного уряду.

По-друге, партія "Голос" (яка досі мала імідж загалом прозахідної) буде запобіжником від того, щоби Словаччина відступила від політики Європейського Союзу та НАТО – як в цілому, так і щодо України. Дуже обнадійливою є заява Петера Пеллегріні, що "Голос" буде гарантом членства в ЄС та НАТО. Ба більше: він пообіцяв, що у разі, якщо уряд захоче змінити зовнішньополітичну орієнтацію, "Голос" вийде з коаліції.

По-третє, навряд чи голова Словацької національної партії Андрей Данко, відомий надмірними симпатіями до Росії, матиме значний простір для їх просування. Ця найслабша політична сила, яка ледь-ледь протиснулася до парламенту, напевно, задовольниться парою другорядних міністерських крісел та опікуватиметься проблемами виживання, маючи у парламенті лише 10 депутатів.

По-четверте, в особі проєвропейської і проукраїнської партії "Прогресивна Словаччина", а також інших симпатиків України у парламенті наша держава матиме надію на те, що нова доволі сильна словацька опозиція докладе максимум зусиль для збереження незмінності курсу держави у ключових питаннях, що стосуються України. 

І по-п’яте, за період, що минув від вбивства у 2018 році журналіста Яна Куцяка, у Братиславі (яка є значною мірою проукраїнською) сформувалося дуже потужне та впливове громадянське суспільство. Словацька влада буде змушена з ним рахуватися – у тому числі щодо незмінності зовнішньополітичної орієнтації.

Але, окрім внутрішньополітичних і внутрішньопартійних чинників, не менше, а можливо, й більше значення для незмінності міжнародного курсу Словаччини матиме вплив закордонних партнерів.

Словацька економіка перебуває під домінантним впливом Німеччини, яка, вочевидь, матиме потужні економічні важелі впливу на новосформований уряд Словаччини у разі, якщо той вирішить грати не за правилами. Те ж саме стосується Європейського Союзу та, трохи меншою мірою, НАТО – ці організації можуть застосувати цілу шкалу заходів впливу на Братиславу (від обмеження доступу до єврофондів до обмеження участі у проєктах і програмах Альянсу).

Певну роль у приведенні Словаччини "до тями" за потреби можуть відіграти і сусіди цієї країни (звісно, крім Угорщини Віктора Орбана) – а це проєвропейська і проукраїнська Чехія, а також Польща та Австрія. Не забуваймо і про можливості впливу з боку США, хоча у Словаччині вони обмежені.

Але це все – не привід для райдужних прогнозів.

Загроз також є чимало.

У першу чергу, слід пам’ятати, що Smer переміг на виборах на хвилі традиційно потужних проросійських симпатій частини словацького суспільства (до яких додаються антиамериканські настрої). Тому Smer не може просто припинити цю риторику, зрадивши своїх виборців.

Тож ми ще почуємо заяви про зупинення постачання Україні зброї, припинення "вбивства братських народів" та маячню на кшталт "Ні – фашизму з України!".

Крім того, на коаліцію чекатимуть непрості часи, обумовлені загальносвітовою економічною кризою, і новий уряд Фіцо, шукаючи "винних", може спробувати повісити відповідальність за усі проблеми також на Україну, українців і війну. 

Нарешті, не забуваймо про Росію, яка напевно сподіватиметься використати цю ситуацію на свою користь та мріє створити зі Словаччини другу Угорщину. Тому Словаччині та Україні, цілком імовірно, доведеться стикнутися з повним набором гібридних заходів Росії – від використання агентів впливу та опініон-мейкерів до прямого чи опосередкованого тиску на представників нової словацької влади.

То що ж буде в реальності?

Підсумовуючи, можна прогнозувати таку політику нової словацької влади щодо України.

• Новий уряд Словаччини підтримуватиме боротьбу України з російською агресією, але робитиме це набагато менш активно, ніж попередники, та з цілою низкою застережень. Серед них, ймовірно, домінуватиме ідея про негайне припинення вогню сторонами і започаткування мирних переговорів – ідея безглузда і позбавлена впливу на реальність, але приємна для частини виборців.
• Нова словацька влада, швидше за все, перегляне політику надання Україні військової допомоги на державному рівні, але не втручатиметься у діяльність приватних словацьких компаній, що виробляють військову техніку та зброю для України або займаються ремонтом української техніки. Варто зауважити, що такий перегляд політики не матиме негативних наслідків для ЗСУ, адже Словаччина за попередньої влади вже передала Україні ключові найменування озброєння, про які просив Київ, включно з системами ППО С-300 та усіма наявними МіГами.
• Нова словацька коаліція підтримуватиме вступ України в Євросоюз, але рівень цієї підтримки буде відчутно меншим, ніж у попередньої влади. Наприклад, можуть з’явитися нові умови та вимоги, пов’язані із захистом словацького ринку.
• Нова влада Словаччини, ймовірно, відкрито не виступатиме проти членства України в НАТО, але наполягатиме на наявності чинників, які унеможливлюють цей вступ в осяжному майбутньому (посилаючись на військовий конфлікт, окуповані території, високий рівень корупції тощо);
• Новий словацький уряд може розпочати зменшення допомоги біженцям з України, що перебувають на території Словаччини, та підтримуватиме настрої частини суспільства про те, що у проблемах в країні винні українські біженці.

Що робити Україні за цих умов? Чи можливо перетворити Роберта Фіцо на друга нашої держави (яким він, до речі, був на початку своєї політичної кар’єри як прем’єр)?

Немає іншого шляху, окрім як розмовляти, дискутувати, переконувати – на всіх рівнях, від президента Зеленського до посла України в Словаччині. А ще – організовувати візити до України. Відвідування місць воєнних злочинів росіян часом здатне змінити думку навіть проросійських західних політиків.

А ще не треба забувати про минуле.

"Європейська правда" вже розповідала, що свого часу тригером, який перетворив Фіцо на противника України, стала образа з боку Юлії Тимошенко 15-річної давнини, коли зимою 2008-09 років, у розпал газової кризи, він кілька годин прочекав у приймальній прем’єрки, але вона так і не знайшла часу для зустрічі. Українському уряду варто зробити з цього висновки, а ще, імовірно, нарешті принести хоча б формальні вибачення політику, що знову очолив владу важливої для нас держави, західної сусідки України.

Автор: Дмитро Конишев,

президент Українсько-словацької бізнес-агенції (Братислава),
ексрадник посольства України в Словаччині (2003-2007, 2009-2015, 2017-2021)