"Терористична атака була частиною ширшого плану з анексії півночі Косова шляхом скоординованої атаки з 37 визначених позицій. Після того мав з’явитися коридор до Сербії для постачання зброї та проїзду військ", – таке звинувачення на адресу Сербії озвучив прем’єр-міністр частково визнаної держави Косово Альбін Курті.

Збройна сутичка, що відбулася наприкінці вересня на півночі Косова, населеній етнічними сербами, може мати досить далекосяжні наслідки.

Як виявилося, лідером нападників був косовський депутат від партії "Сербський список" Мілан Радойчич.

Сербська влада, яка спочатку намагалася представити сутичку як стихійний протест косовських сербів і навіть оголосила жалобу за вбитими нападниками, відчула, що може потрапити під міжнародні санкції.

Щоб уникнути цього, прокуратура Белграда навіть затримала Радойчича, втім – ненадовго, адже суд не дав дозвіл на його тримання під вартою.

Тим часом до численних питань до сербської влади додається й можливий російський слід у цій історії.

Немирний протест

Інцидент на півночі Косова забрав життя одного поліцейського-косовара та чотирьох сербів.

Сама сутичка тривала менш ніж один день. Усе почалося в ніч на 24 вересня, коли поліцейські, що патрулювали населений сербами північний регіон, помітили зведення барикади неподалік кордону з Сербією.

Сербия толкает к войне: что стоит за попыткой разморозить боевые действия в Косове

Звідти по поліції відкрили вогонь (внаслідок чого загинув один правоохоронець), після чого нападники втекли до села Баньска, де забарикадувалися у сербському православному монастирі.

Досі невідомо, чому поліція Косова дала можливість нападникам покинути монастир та перетнути сербський кордон. Втім, правоохоронцям вдалося поранити кількох нападників та вбити чотирьох.

Але найголовнішою новиною стала заява влади Косова, що за нападом стояв Мілан Радойчич – заступник голови партії "Сербський список", що представляє інтереси сербської меншини Косова. Раніше Радойчича звинувачували в організації контрабандного трафіку на півночі Косова, а також у вбивстві опозиційного політика Олівера Івановича.

Показовою стала реакція Белграда на ці події.

Хоча президент Сербії Александар Вучич оперативно спростував наявність у нападників сербської зброї та амуніції ("їх можна купити всюди на ринку"), проте однозначно став на їхній бік.

Чого варте лише оголошення на державному рівні дня жалоби за вбитими в цій сутичці сербами. Не менш показовим було те, що Мілан Радойчич, перебуваючи у Сербії, сам визнав свою участь у цій сутичці (він заявив, що таким чином намагався дати старт масовому повстанню сербів проти "терору режиму Курті"), проте це не призвело до його автоматичного затримання.

І звичайно, ще однією реакцією Белграда стало направлення військ на кордон із Косовом. Це звична стратегія Вучича під час будь-яких загострень. Поява військ змушує західних дипломатів посилювати тиск на Приштину.

Втім, цього разу ситуація пішла явно не за сприятливим для сербської влади сценарієм.

Дії, схожі на російські 

"Важливо, щоб Сербія негайно відвела частину своїх військ від кордону з Косовом", – так відреагувало на значну присутність сербських військ біля кордону Міністерство закордонних справ Німеччини.

Втім, якщо раніше звернення західних дипломатів були спрямовані до обох сторін конфлікту, в тому числі владу Косова закликали піти на поступки місцевим сербам (що часто й було метою ескалації), то зараз у заявах фігурує лише сербська сторона. 

І це не дивно, бо приховати зв'язок між нападниками та владою Сербії є справді непосильним завданням. Особливо в ситуації, коли косовська партія "Сербський список" фактично є філіалом партії Вучича.

У такій ситуації влада Косова отримала аргументи, щоб вимагати від Заходу покарання Белграда, включно із запровадженням санкцій.

"Метою цієї агресії була окупація північної частини Косова і нав'язування розділення, що є метою, над якою сербські урядовці безперервно працювали, відкрито і таємно, протягом багатьох років", – заявила міністерка закордонних справ Косова Доніка Гервалла-Шварц.

"Тепер ніщо не може залишатися так, як було. Ми повинні бачити чіткі дії з боку ЄС і Заходу проти Сербії. Незрозуміло, як Косово досі перебуває під санкціями ЄС за проблеми з впровадженням верховенства права, тоді як Сербію толерують у її агресії за донбаським сценарієм проти суверенного сусіда", – додає вона. 

При цьому заклики покарати Белград лунають не лише від Косова.

Вжити заходів проти Сербії закликали Захід прем'єр-міністри Хорватії Андрей Пленкович та Албанії Еді Рама. 

А в Білому домі оголосили про збільшення контингенту миротворців KFOR – і це також вкрай недвозначний сигнал Белграду.

Такого потужного засудження дій сербської влади не було вже давно. І це змусило її різко змінити свою стратегію.

Вже 3 жовтня Міністерство внутрішніх справ Сербії повідомило про затримання поліцією Мілана Радойчича. Цей крок мав виглядати як спроба Белграда дистанціюватися від нього та подій на півночі Косова.

Втім, ця спроба явно була невдалою. Вже наступного дня суд Белграда вирішив, що Радойчич не має схильності до втечі, а тому звільнив його з-під арешту. 

Голова опозиційної партії "Сербський центр" Здравко Понош, який минулого року був ключовим опонентом Вучича на президентських виборах, вважає, що таке рішення суду вказує на угоду Радойчича із сербською владою – гарантії уникнення в'язниці в обмін на заяву, що офіційний Белград не має стосунку до цих подій. 

Чи повірить Захід, що сербська влада дійсно хотіла заарештувати Радойчича і лише незалежний суд завадив це зробити? Сумнівно.

А це означає, що конфлікт не минеться без наслідків для президента Вучича. Питання лише в тому, якими будуть ці наслідки. А відповідь залежить від того, що насправді відбувалося у Косові і яким міг бути план Белграда.

Мета провокації та російський слід

Чи дійсно, як стверджують у Приштині, метою дій Радойчича та його однодумців було відторгнення території північного Косова – щось подібне на дії РФ на Донбасі у 2014 році?

На користь цієї версії говорить реакція Белграда, особливо у перші години кризи. 

Тут і заява Вучича, що він давно "попереджав, що таке може статися, і це сталося – серби збунтувалися". І показове оголошення жалоби за вбитими сербами. І навіть показова координація своїх дій із посольством РФ.

Зрештою, успіх "спецоперації" на півночі Косова мав би додатково посилити позиції Вучича, що було б дуже доречно, зважаючи на його плани провести 17 грудня дострокові парламентські вибори.

Усе це дає підстави припускати, що розміщення барикад мало стати початком масштабного плану, який Приштині, випадково чи ні, вдалося зламати на самому початку. 

Та чи є підстави говорити про спробу Белграда розіграти на півночі Косова сценарій, подібний до дій Росії у 2014 році?

Наразі це припущення видається занадто фантастичне. Хоча б тому, що безпеку та цілісність Косова забезпечують миротворці KFOR, які детально відпрацювали протидію подібним сценаріям. 

Втім, можливо, плани заколотників були дещо скромніші.

Наприклад – самостійно оголосити про створення Асоціації сербських муніципалітетів (ключова вимога Сербії та Заходу до Косова) та пообіцяти не розходитися, поки Приштина не визнає її. 

Такий план мав би шанси на успіх, адже Захід і так намагається примусити владу Косова до такої поступки – а тому ця ідея могла сприйматись як цілком прийнятний компроміс. 

А провина за загострення ситуації все одно пала б на уряд Косова – адже це саме він так довго не давав згоди на створення цієї асоціації, що й дало старт "народному повстанню".

Залишається відкритим питання, чи мала стосунок до цього конфлікту РФ. Про таку можливість багато говорять у сербській опозиції, звертаючи увагу на особу адвоката, який представляв інтереси Мілана Радойчича.

Цього адвоката звуть Горан Петронієвич, і він напевно має зв'язки у російських спецслужбах. Зокрема, у жовтні минулого року він був "спостерігачем" на "виборах", які російська влада проводила на окупованих українських територіях.

Втім, яким би не був цей сценарій, він провалився.

І це має докорінно змінити розклади у трикутнику "Сербія – Косово – Захід".

Щонайменше, дискредитованою стає партія "Сербський список", яка досі мала монополію на представлення інтересів косовських сербів. 

Однак більш важливим є те, чи зважаться ЄС та США на зміну політики щодо Сербії. Досі Захід заплющував очі на демарші Белграда, часто показово покладаючи провину за загострення відносин на владу Косова. 

І якщо зараз складно прогнозувати, чи будуть за результатами цієї історії запроваджені санкції проти Сербії, то стратегія "задобрювання Белграда" вочевидь добігає кінця. 

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"