Минулого тижня Єврокомісія оприлюднила звіт про розширення Євросоюзу, який багато хто – і не без підстав – назвав історичним. У цьому документі Брюссель уперше визнав, що Україна "дозріла" до початку вступних переговорів, тобто достатньою мірою відповідає Копенгагенським критеріям членства в ЄС.

Звісно, найважливіше ще попереду.

Спершу треба отримати "зелене світло" на саміті ЄС у грудні, подолавши опір Угорщини. Далі почнуться тривалі вступні переговори, тобто виконання Україною усіх (у тому числі непростих) вимог до держав-членів.

В уряді кажуть про високий рівень готовності України до вступу та обіцяють завершити переговори за два роки. Але є питання, чи так це?

Важливо розуміти, що до вступу в ЄС одночасно з Україною прямують ще кілька держав, і потрібно "застрибнути" у найближчу хвилю розширення, бо далі може бути пауза. А отже, нам треба наздогнати кандидатів-лідерів. Тож є питання, що це за країни? І чи справді на їхній прогрес треба рівнятися?

Відповідь на всі ці питання є у так званому "пакеті розширення" – наборі звітів обсягом понад тисячу сторінок, який Єврокомісія оприлюднила разом з рекомендацією почати переговори з Україною. "Європейська правда" проаналізувала ці документи та підготувала для вас короткий висновок.

Перш за все: Україна, на жаль, не є лідером серед держав-кандидатів.

Це треба чесно визнавати.

Наша сила та наш потенційний рецепт успіху – у швидкості реформ. Тут у нас непогані результати, але все одно не найкращі, бо за цим показником лідером є Молдова (яка, втім, трохи позаду нас за рівнем євроінтеграції).

Але наша нинішня швидкість і близько не дає надії на завершення переговорів за два роки. Щоб досягти членства в осяжній перспективі, нам треба рухатися вдесятеро швидше.

А наразі ми з Молдовою позаду усіх інших держав, з якими ЄС веде або розпочинає переговори – а це Албанія, Чорногорія, Північна Македонія та Сербія, рівень яких зараз приблизно однаковий. Причому Албанія, на яку в Україні зазвичай не звертають уваги, лишилася єдиною державою Балкан, яка продовжує просуватися до членства.

Натомість Туреччина демонструє рівень катастрофи у відносинах із Заходом та рік за роком продовжує віддалятися від Європи. Хоча за економічними розділами ця країна є найбільш інтегрованою з ЄС та має чудові середні оцінки, в реальності вона, по суті, втратила шанси на вступ.

Тепер про все це детальніше.

Як оцінити державу на її "рівень європейськості"?

Від українських урядовців та політиків нерідко доводиться чути, мовляв, Україна ще у рамках Угоди про асоціацію виконала більшість завдань, потрібних для вступу в ЄС. Це, звісно, не так: обсяг роботи, який чекає на нас у рамках переговорів про вступ, незрівнянно більший за те, що ми виконали у рамках асоціації. До того ж Євросоюз під час руху до членства контролює відповідність праву ЄС кожного рішення, ухваленого для вступних переговорів. В асоціації такого не було і близько.

Однак плутанина все одно існує.

ЗМІ також іноді додають суспільству невиправданих надій. Наприклад, на початку 2023 року українські видання "сперечалися заголовками": одні писали, що Україна вже виконала понад 70% умов вступу в ЄС, інші стверджували про 72% виконання Угоди про асоціацію. Коректним є, звісно ж, другий варіант. Та й щодо Угоди про асоціацію експерти вважають цю урядову оцінку дуже оптимістичною.

А що ж у нас з виконанням умов вступу?

Джерело даних: звіт Єврокомісії. Обробка ЄвроПравди

Щоб відповісти на це запитання, ми склали таблицю з офіційною оцінкою ЄС.

Цей обрахунок щоосені робить Єврокомісія: вона за єдиною методикою оцінює усі держави, що мають статус кандидата або потенційного кандидата у члени Євросоюзу.

У 2023 році в регулярний звіт уперше увійшла Україна.

Всього у так званому "кошику розширення" є 10 держав, які ми розбили на три групи з подібними оцінками.

Перша група – це три держави "Східного партнерства": Україна, Молдова, Грузія.

Друга група – це держави Західних Балкан, з якими ЄС офіційно веде переговори про вступ: Сербія, Чорногорія, Північна Македонія та Албанія.

І третя група – проблемні держави. Це Туреччина, з якою ЄС ще кілька років тому офіційно зупинив переговори через недемократичні процеси у цій країні. Це Боснія з недієвою повоєнною системою влади, яку багато хто вважає failed state. І це Косово, незалежність якого досі не визнають п'ять держав ЄС. Варто додати, що в Україні до "проблемних" часто зараховують також Сербію, проросійськість якої вбиває її шанси увійти до ЄС; але це політичне питання, а технічно, як видно з таблиці, Сербія має непогані показники.

Що означають ці цифри?

Перш за все, Єврокомісія оцінює сумісність з правом ЄС за 33 секторами – відповідно до глав угоди про вступ нових держав до ЄС. Ці глави та вимоги у них є стандартними для усіх кандидатів, за ними і ведуться вступні переговори.

У звіті Єврокомісії є п'ять рівнів сумісності держави з правом ЄС: 

• початковий рівень;
• деяка відповідність праву ЄС;
• помірна відповідність;
• добра відповідність;
• просунутий рівень (на цьому рівні переговори по главі можливо закрити).

Ми "оцифрували" ці рівні показниками від 1 до 5 відповідно (з кроком у 0,5 бала у разі, якщо звіт ЄК містить оцінку "між рівнями"), а також порахували середню оцінку для кожної держави.

Однак для вступу в ЄС недостатньо технічного зближення з правом ЄС.

Не менше значення має рівень відповідності кандидата базовим цінностям Євросоюзу. Не дарма глава 23, де зібрані основні ціннісні вимоги, під час переговорів з кандидатами відкривається першою і закривається останньою, коли всі інші технічні перемовини вже завершені. Протягом усього переговорного процесу ЄС моніторить стан дотримання цих питань у державах-кандидатах і намагається на нього впливати, а якщо це не дає успіху – то переговори припиняються, як це побачила свого часу Туреччина.

Тому ми окремо додали блок індикаторів, що мають для ЄС фундаментальне значення. Він, напевно, найбільш показовий щодо того, хто має шанси бути в ЄС, а хто ні.

І останній блок – оцінка Євросоюзу щодо готовності країни інтегруватися до ринку ЄС.

Україна та Молдова – швидка група "двієчників"?

Тож розберімося, що засвідчили дані європейського звіту. Перш за все, для України та наших сусідів по регіону – Молдови та Грузії.

Перший висновок з таблиці, яку ми опублікували вище, очевидний: немає жодних підстав казати про те, що Україна є лідером серед держав, що прагнуть вступити до ЄС. Ми, маючи середній бал 2,27, серйозно відстаємо від усіх без винятку західнобалканських кандидатів. Розрив з Албанією (середня оцінка 2,74) становить майже пів бала, з іншими кандидатами – ще більше.

Також усі балканські держави, включно з найбільш "відсталою" у цьому сенсі Сербією, як мінімум не відстають від нас за додатковими показниками, що стосуються засадничих цінностей ЄС. А у питанні ринкової готовності до вступу Україна є аутсайдером серед усіх держав розширення, навіть з групи "проблемних".

Звісно, можна тішити себе тим, що серед держав "Східного партнерства" ми є лідером. І це справді так. Але зараз цього недостатньо!

Щоби вступити до ЄС, Україна має якомога швидше надолужити відставання від балканських кандидатів.

Те саме стосується і Молдови, з якою ми політично пов’язані у питанні членства в ЄС.

Наразі обидві наші країни напрацювали "на двієчку": Молдова має середній бал 1,92, а Україна, нагадаємо – 2,27.

Але є і добра новина. Саме наші держави, Україна і Молдова, є лідерами зростання, хоча його швидкість поки що все одно недостатня.

Джерело даних: звіт Єврокомісії. Обробка ЄвроПравди

Ця таблиця складніша, але вона – важливіша.

Якщо попередня ілюстрація визначає нинішній стан інтеграції, то ця дозволяє зробити висновок, чи здатна держава-кандидат, як-от Україна, досягти фінального результату – чи рухається вона до членства і як швидко.

У колонках "дії у 2023", де всі клітинки позначені кольором, наведена оцінка щодо прогресу кожного з кандидатів за минулий період. Це – дані та оцінки Єврокомісії, а ми перевели їх у бали за такою схемою:

• 4 бали – дуже добрий прогрес (таку оцінку цього року не отримала жодна держава за жодним критерієм),
• 3 бали – добрий прогрес,
• 2 бали – певний прогрес,
• 1 бал – обмежений прогрес,
• 0 балів – відсутність прогресу,
• -4 бали – відкат реформ.

Ми свідомо ставимо високий негативний бал для тих держав, які демонструють відкат у реформах. Бо якщо держава не просто стагнує, а рухається геть від ЄС, то це – показник системних проблем. Нині їх зафіксували у Туреччини та Боснії.

Цей параметр – про інтенсивність, кількість проєвропейських реформ, які здійснює країна.

У колонках за назвою "рівень" наведений показник з минулої таблиці, і деякі клітинки теж позначені кольором. Це – ті сфери, де за рік країні вдалося вийти на наступний рівень адаптації права ЄС (на пів бала або на бал), тобто наблизитися до закриття переговорів про вступ у цій сфері. По суті, цей параметр свідчить про вибір найефективнішого шляху реформ, коли держава виправляє саме те, що потрібне для зростання оцінки ЄС.

Тут показники України видаються чудовими. Але тільки на перший погляд.

Попри війну, яка не сприяє проведенню системних реформ, Україна твердо закріпилася у трійці лідерів, з відривом від решти держав-кандидатів.

Так, за минулий період ми змогли покращити оцінку ЄС у п'яти сферах; у трьох перешли відразу на рівень наверх, ще у двох – на пів рівня. Та й з інтенсивністю реформування все добре – ми також на третьому місці.

А лідер серед усіх 10 країн розширення – це Молдова.

Кишинів, хоч і є "двієчником" у сфері євроінтеграції за оцінкою ЄС, але за минулий рік підвищив свій бал за 9 главами (всього на 6,5 бала, і це рекорд за рік серед усіх кандидатів). Напевно, на користь Кишинева тут зіграло те, що молдовський уряд має у парламенті чітку та дієву монобільшість та не має проблем зі збором голосів на підтримку складних реформ.

А от Грузія відверто провалилася. І це, будемо говорити відверто, зовсім не дивує на тлі того, що політика уряду у Тбілісі стає дедалі більш проросійською. Отже, Грузія взагалі не поліпшила свій рівень відповідності праву ЄС (всього 0,5 бала) та має поганий показник інтенсивності реформ ("обмежений прогрес" у більшості сфер). 

Але чи достатньо українських та молдовських результатів для того, щоб говорити про успіх? Однозначно ні!

Наші показники видаються "вдалими" лише через те, що більшість інших кандидатів (не лише Грузія, а й держави Балкан) стагнують і взагалі не проводять реформ. Між тим навіть молдовські темпи реформ (+6,5 бала за рік) означають, що знадобиться близько 15 років для повного виконання вимог ЄС (по 5 балів за усіма главами та закриття переговорів за ними).

Годі й говорити, що це – абсолютно неприйнятні темпи.

Тож наступного року, не чекаючи навіть на формальне відкриття переговорів, Україні варто наростити темпи реформування удесятеро, бо лише так можна досягнути нинішнього рівня євроінтеграції наших конкурентів – держав Західних Балкан. "Удесятеро" – це буквальна оцінка, а не образний вираз. Інше питання, чи це реальне завдання...

До слова, розберімося, хто саме претендує на те, щоб узяти участь у наступній хвилі розширення.

Трійка лідерів, попереду – Албанія

Перш за все, треба констатувати, що Боснія і Герцеговина, Косово, а також Туреччина зараз "не у грі".

Туреччина заслуговує на окрему увагу. Ця країна не має реального шансу повернутися у пакет розширення навіть у довгостроковій перспективі (з цього приводу є політичне рішення лідерів кількох ключових країн Євросоюзу, і воно, схоже, не змінилося з оживленням процесу розширення). А до того ж ця країна наполегливо, вже кілька років поспіль, повільно рухається геть від Євросоюзу. Цьогорічний рейтинг яскраво це демонструє.

Показники, що стосуються засадничих правил та цінностей ЄС, також перебувають глибоко у червоній зоні, що додає аргументів тим, хто каже, що на ідеї євроінтеграції Туреччини час ставити хрест.

Роспропаганда здавна любить використовувати приклад цієї країни, щоб доводити українцям, мовляв, "у ЄС вас не чекають, погляньте на Туреччину". Але це – фейковий аргумент. У стагнації та розвороті від ЄС винні лише турецька влада та суспільство.

Так само не є прикладом Боснія, де діє особлива федералізована система, і антизахідна Республіка Сербська здатна блокувати рух країни на захід, та й загалом її розвиток. Оцінка Єврокомісії це наочно підтверджує. До речі, у часи "Мінських угод" Росія намагалася нав’язати Києву саме боснійську модель; добре, що Україна на це не погодилася.

Тим більше немає підстав порівнювати нас із частково визнаним Косовом. Схоже, його євроінтеграція заблокована доти, доки Косово і Сербія не досягнуть домовленості про мирне розлучення.

Четвірка балканських держав, що залишилася, за оцінкою ЄК має подібний рівень євроінтеграції. Утім, у Сербії – суттєво нижчі за інших оцінки щодо дотримання засадничих цінностей ЄС. А головне: Белград офіційно дотримується лінії на співпрацю з Росією, а не з Брюсселем у питаннях міжнародної політики та безпеки. І це фактично блокує рух до членства цієї країни, яка донедавна була лідером у процесі розширення.

Отже, нашими конкурентами за "приз" у вигляді членства в Євросоюзі є Чорногорія, Північна Македонія та Албанія. Остання трішечки відстає від колег за рівнем інтеграції (2,7 бала проти 3-3,1 у сусідів). Однак за рівнем ентузіазму албанці – явні лідери. Вони є єдиною державою стагнуючого регіону, яка продовжує активно проводити реформи, як свідчить аналіз "Європейської правди". А отже, Україні варто звертати особливу увагу на цю країну.

А загалом Київ має орієнтуватися на те, щоб обігнати усі інші держави-кандидатки та стати лідером у питанні зближення з ЄС. А ще Україні необхідно більше реалістичності в оцінці своїх сил. А коли лунають заяви про здатність завершити переговори про членство за два роки, то ці слова повинні бути підтверджені діями української влади.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"