"Це – вітер змін", – затвітив Віктор Орбан у ніч на четвер, вітаючи з перемогою на виборах у Нідерландах ультраправого євроскептика Герта Вілдерса. "Скрізь у Європі громадяни хочуть політичних змін!" – підтримала його ультраправа німецька партія "Альтернатива для Німеччини", провідні представники якої – так само, як і Орбан – не приховують симпатій до Росії та співпрацюють з режимом Путіна.

І справді, новини з Нідерландів, де сенсаційно перемогла ультраправа "Партія Свободи", принципово змінюють політичні розклади у Європі. І хоча новий уряд у Гаазі з’явиться не зараз, а лише за кілька місяців, це все одно посилює Орбана під час саміту ЄС у середині грудня.

А також – робить складнішим подолання орбанівського ультиматуму.

Днями лідер Угорщини написав лист президентові Європейської ради, у якому виставив Євросоюзу жорсткі, наперед невиконувані вимоги для подальших голосувань на підтримку України.

"Європейська правда" має в розпорядженні копію цього документа. Пояснюємо, що вимагає Орбан та чому це ще не означає гарантованої катастрофи. Зрештою, минулого разу точно такий шантаж з боку Угорщини у НАТО закінчився нічим. І про цю історію ми також нагадаємо.

Ультиматум? Як у 2018 році!

Рівно тиждень тому, 16 листопада, прем’єр-міністр Угорщини написав лист до двох адресатів – до президента Європейської ради Шарля Мішеля та іспанського головування у Раді ЄС.

У цьому дописі, що зайняв дві сторінки, Віктор Орбан закликав проаналізувати, оцінити ефективність, а після цього переглянути усю європейську політику щодо України. А до того, як виходить з контексту листа, він блокуватиме ухвалення будь-якого нового рішення щодо підтримки України або її зближення з ЄС.

Менше ніж за тиждень після надсилання лист потрапив до ЗМІ.

"ЄвроПравда" вже повідомляла про головні вимоги Орбана та реакцію європейських ЗМІ на них; є також інші подробиці, про які українському читачеві варто знати.

А перш ніж розповісти про це – зауважимо кілька обставин, які важливі для розуміння плану Орбана.

Загалом у ЄС не так часто відбуваються широкі зливи конфіденційних документів, коли ті потрапляють відразу до кількох ЗМІ, тож історія з цим листом Орбана радше є винятком, аніж правилом. І вже доводилося чути версію, що подбати про те, щоб документ опинився у ЗМІ, могла сама Угорщина.

Принаймні, даних, які заперечують цю можливість, немає.

PDF-файл навіть названий на угорський манір; також сканований документ не містить позначок реєстрації у європейських інституціях, лише підпис та печатку прем’єр-міністра Угорщини. Утім, точних гарантій походження документа це також не дає, тож лишається тільки спекулювати, чи не є це частиною умовного "звітування" Будапешта для зовнішніх гравців про те, що Орбан справді докладає усіх зусиль для блокування руху України до ЄС (детальніше про цю версію – у статті "Межа поступок Орбану").

Та відійдемо від припущень.

Фактом є те, що Угорщина зараз у точності повторює свої ж дії п'ять років тому, у червні-липні 2018 року.

Тоді, за три тижні до брюссельської зустрічі лідерів НАТО, очільник угорського МЗС Петер Сійярто написав офіційного листа до штаб-квартири Альянсу, де поставив ультиматум, який неможливо було виконати. Річ у тім, що тоді у Брюсселі запланували одночасне проведення також тристороннього саміту НАТО-Україна-Грузія (цей тристоронній формат Столтенберг придумав саме для того, щоб обійти угорське вето на зустрічі з Україною).

Отже, Сійярто, в порушення попередніх домовленостей із Києвом, оголосив, що ветуватиме будь-яке рішення цього тристороннього саміту, якщо Україна не скасує закон про освіту та інші акти щодо прав меншин. Жодної публічної відповіді на цю погрозу не було, тому за тиждень після надсилання листа угорці "злили" у ЗМІ дані про свій лист, спричинивши переполох – бо ж з цього виходило, що без подолання угорського вето саміт стане провальним.

Але напередодні зустрічі лідерів Будапешт так само несподівано пом’якшив позицію – заявив, що його не так зрозуміли, і він хоче блокувати не рішення тристороннього саміту, а лише двосторонні рішення Україна-НАТО. Однак Сійярто чудово знав, що жодних двосторонніх рішень до тієї зустрічі навіть не готували, тож він власноруч перетворив свої погрози на формальність.

Що було за тим кульбітом та що змусило (або хто змусив) Будапешт поступитися – достеменно невідомо.

Але примітно, що лист Орбана 2023 року до лідерів Євросоюзу також лишає для нього можливість різко змінити позицію.

Деталі "ультиматуму" Орбана

Розповімо у деталях, про що йдеться у листі Орбана до Мішеля.

У цьому документі Орбан стверджує, що раніше пропонував колегам "провести стратегічну дискусію про наш загальний підхід і політику щодо України" і хоче, щоб така дискусія відбулася на саміті у грудні.

Коротко аргументи Орбана можна переказати так: мовляв, ви ж бачите, Україна не перемагає Росію – тож Євросоюзу треба виходити з реалій та відмовитися від посилення підтримки Києва.

"Попри контрнаступ, розпочатий Україною влітку, ситуація на полі бою залишилася практично незмінною... що вимагає роздумів і можливого коригування наших цілей та інструментів, – стверджує угорський лідер. – …Треба також оцінити ефективність нашої політики санкцій проти Росії та їхній вплив на наші економіки". Щоб посилити аргументи про перегляд політики, Орбан послався на популярний на Заході наратив про "дуже поширену та системну корупцію в Україні".

Цікава деталь: лист Орбана не містить жодної згадки про "права меншин" – нібито святу для Угорщини тему, яку та зазвичай використовує для блокування України.

Тут, утім, немає нічого дивного.

У цьому листі Орбан звертається до інших лідерів ЄС, які давно не довіряють "меншинним" розповідям, де Будапешт не раз ловили на брехні. Тому угорський лідер б’є по більш актуальних для Європи темах і звертається до колег із питаннями, які (визнаймо це чесно!) і справді звучать у дискусіях на Заході.

"Європейська рада повинна провести відверту і відкриту дискусію про реалістичність стратегічних цілей ЄС в Україні, які наразі спрямовані на досягнення військової перемоги України і військової поразки Росії з наміром викликати фундаментальні політичні зміни в Росії. Чи вважаємо ми все ще реалістично досяжними ці цілі? Чи є ця стратегія стійкою без потужної підтримки з боку Сполучених Штатів? Чи можемо ми сприймати постійну підтримку з боку Сполучених Штатів як належне?

Як ми уявляємо собі архітектуру безпеки Європи після війни? Як поєднати амбітні європейські прагнення України з нашими стратегічними інтересами та політичною і економічною реальністю як в Європейському Союзі, так і в Україні?"

Ґрунтуючись на написаному вище, Орбан на завершення свого листа до колег у ЄС перейшов до головного – він натякнув, що голосуватиме проти кількох категорій рішень наступного саміту ЄС:

• щодо гарантій безпеки;
• щодо додаткової фінансової підтримки України;
• про подальше посилення режиму санкцій;
• щодо "майбутнього процесу розширення ЄС".

"Європейська рада не в змозі приймати ці ключові рішення... якщо не буде знайдено консенсусу щодо нашої майбутньої стратегії стосовно України", – пояснив він.

Саме ці формулювання і європейські ЗМІ, і держави ЄС одностайно сприйняли як ультиматум Орбана. Однак привертає увагу те, що лист не містить його обіцянки ветувати ці рішення. Більш розмиті формулювання обрані не випадково – вони дають угорському лідеру змогу обрати будь-який варіант.

Ще більш розмитим є формулювання про те, що ЄС не має "узгоджувати майбутній процес розширення", в той час як стосовно України буде ставитися набагато більш точкове рішення – про формальний початок переговорів. Чи входить це до орбанівського визначення? Питання не має відповіді наперед, але дозволяє Орбану обрати той сценарій, що буде вигіднішим.

Що попереду?

Звісно, наявна імовірність того, що угорці відмовляться від своїх вимог, не є гарантованою, і твердо розраховувати на цей варіант не варто. Ситуація складна, це треба усвідомлювати – але водночас треба зробити усе можливе, щоб використати цей шанс.

Навіть попри те, що після перемоги ультраправих у Нідерландах Орбан почуватиметься сильнішим і буде додатково підвищувати ставки у дискусії на саміті – позитивний варіант лишається реальним.

Тому зараз і Україна, і ЄС мають працювати над тим, щоби цей варіант перетворився на реальність – розуміючи водночас, що твердої гарантії цього немає.

Шарль Мішель, коли був у Києві цього тижня, запевнив українську сторону, що зробить усе можливе, щоби сформувати єдиний фронт, який опонуватиме Орбану. Причому конкретно цей процес буде відбуватися без України; він вже розпочався.

Перший інструмент, який є у ЄС – фінансовий.

Орбану потрібні європейські гроші, виділення яких досі під питанням.

Зараз це питання внутрішньоєвропейської дискусії, у якій Орбан додатково піднімає ставки. Зокрема, угорські вулиці вже обклеїли білбордами та плакатами, які зображують Урсулу фон дер Ляєн як ворога Угорщини.

Одночасно темою дискусії буде те, чи виконала Україна критерії для початку переговорів, і тут вже простір для роботи Києва. Про це ми детально писали у попередній статті.

Однак уникнути дискусії всередині ЄС про ефективність європейських санкцій та загалом європейської політики щодо України напевно неможливо. Але її можна повернути на свою користь. Тож і Києву, і Брюсселю потрібно готувати також якомога більше детальних аргументів.

За інформацією ЄвроПравди, українські дипломати теж це розуміють і готуються до цього.

Звісно, це не буде проста розмова. Та й загалом наступний рік буде сповнений дипломатичних викликів і у Європі, і у США. Це треба усвідомлювати, готуватися до них – і тоді буде реальна можливість їх здолати.

Так само, як це має відбутися 14 грудня з подоланням вето Орбана.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"